Вічний привид

Чорні хмари безжально хлинули над долиною. Вони ледь не зачіпали хатину на схилі. Яскрава зелена трава колихалась на вітру. На мить вітер посилився і з рук дівчини зірвалась квітка. Він кружляв її немов парубок свою дівчину в танці перш ніж біло-жовтий рум’янок не врізався прямо в обличчя чоловікові.

Стеблем квітка пройшлася по свіжому шрамі на лобі, і вітер знов поніс його далі.

Але варто було цьому статись, як дівчина, що сиділа на ґанку і неохоче ворожила на бідній ромашці одразу ж підхватилася. Поділ її лляної сукні заграв на вітру, заважав рухатись. Але навіть і так вона зробила лише пару кроків перш ніж зупинитись. Вона зовсім не рухалась і здавалося неначе вона навіть не дихає, не мигає.

Великі карі очі безперервно дивились на чоловіка. На його зміни, на його нові недоліки. Вона дивилась на нього і її очі темніли, проходило все більше і більше хвилин, коли вона знаходила відмінності в своєму коханому, якого так довго чекала.

А він…Він переступив з ноги на ногу. Стомився, проте теж не рухався. На його обличчі проступала усмішка. Тепла та по-справжньому щира. Примружений шельмуватий погляд. Чорне волосся падає на зморщеного лоба.

Проходить багато хвилин перш ніж він нарешті робить крок, прим’явши траву на своєму шляху. Розтавляє широко свою великі руки і з радістю ловить живе знайоме, але ніби забуте струнке тіло.

Ця мить в серцях обох виглядала немов єдина. Немов остання. Ця мить була і буде неповторною. Вони зустрілись. Він живий. Тепер вже поруч, назавжди. Тепер вони можуть дарувати тепло один одному вічність і ніхто не взмозі ї роз’єднати.

В її тонкій напівпрозорій руці звякнув ланцюжок, повертаючи її назад до справжнього.

Забризканий кров’ю і брудом жетон все ще сяяв на сонці. Шорохуватий від набитих на ньому літер, метал вдавлювався в жіночу долоню.

Лукаві очі зникли. Не буває такого. Він вже не повернеться.

Повернувся тільки його жетон і безсмертна квітка рум’янки. Які він так любив, майже не більше, ніж її.

В сумних очах з’явились сльози. Коліна припали до землі, а худе тіло здригнулось від болю. Скороботилося, немов старе.

Він більше не повернеться. Її Романець більше сюди не прийде.