Вітю,не дуйся

Після фіналу Гранд-прі Віктор запропонував переїхати до Росії, і Юрі без роздумів погодився.

Санкт-Петербург йому дуже сподобався,гарне і незвичайне місто,повно таких же гарних місць,які вони з Віктором могли би відвідати.

Одного разу вони вже гуляли набережною,вона була прикрашена чудовими чавунними ґратами та скульптурами,можна було навіть спуститися до річки її береги були обкладені гранітом.

Єдине,що Юрі не подобалося в Росії–це погода.Тим більш у Санкт-Петербурзі.Тут вона була ще гірша. Він довго звикав до такого холоду. Один раз одягнувся дуже легко, а потім зліг із температурою та кашлем. Віктор спочатку довго вичитував його, а потім кутав у ковдру, напував гарячим чаєм, і звичайно ж бігав в аптеку, за ліками, чиїх назв японець зовсім не міг розібрати.

З того часу Віктор завжди переконувався в тому, що Юрі був одягнений за погодою, а потім намотував на нього шарф, і ніжно посміхався, кажучи, що просто переживає, що той захворіє.

Хто б міг подумати, що -15 ° в Росії це так холодно!

Так і живуть вони разом уже кілька років. І ооо, сімейне життя з Віктором Никифоровим — це щось. Віктор завжди так по-дитячому ображався на свого чоловіка, через всі дрібниці. Дувся і не хотів розмовляти, всіляко його уникаючи. Але зрештою все одно здавався, і вдавався до нього з поцілунками та проханнями про прощення. Японця завжди це бавило, і він знаходив у цьому щось миле. Віктор намагався здаватися байдужим, вдавав, що не бачить, і не помічає Юрі, але не знав, що той завжди помічає його закохані погляди на собі, і тихенько чекає, коли він до нього підійде.

***

З того часу, як у сім’ї Кацукі-Нікіфорових з’явився він, все пішло навперейми. Або може бути так здавалося лише Вікторові, адже Маккачин та Юрі ,здається,були тільки раді цьому. Сніжок – білий, величезний та пухнастий кіт, який живе у них уже майже два роки. Спочатку Юрі довго переживав, що Маккачину це може не сподобатися, але як не дивно, вони порозумілися, і це його дуже тішило, він здавався таким щасливим, що Віктор просто не міг не посміхнутися.

Радість, усмішка і сміх коханої людини — це те, що змушувало серце битися частіше, викликало посмішку на твоїх вустах, і маленькі сльози щастя, що скупчилися в куточках очей, у ці моменти ти почуваєшся найщасливішою людиною на світі. Здавалося б, тепер усе чудово, Юрі задоволений, Маккачин радий новому другу, а Віктор радий за них обох, і ніби пушистик нікому не заважав, приносив тільки радість та щастя до їхнього дому. Але проблема була в тому, що ця біла грудка вовни відбирала у Віктора чоловіка, і він був цим більш, ніж незадоволений. Він вирішив раз і назавжди – у них війна.

***

Суботній ранок. А значить, нікуди поспішати не треба, от і добре. Віктор перевертається на м’якому ліжку, простягаючи руку на другу половинку ліжка. Коли він нікого там не знаходить, неохоче розплющує очі, і позіхає, сонно потягуючись. Оглянувши кімнату, він не знаходить нікого, окрім Маккачіна, що мирно сопить, і вирішує вирушити на пошуки Юрі, накинувши на себе тільки халат.

З вітальні долинає голос, і Віктор припиняється перед дверима, прислухаючись. –Сніжееечок — ніжно тягне Юрі. — Ти такий м’який. Напевно, їсти хочеш? — це звичка, він завжди розмовляє з тваринами, Віктора завжди це розчулювало. Коли чоловік виглядає з-за дверей, Юрі легенько чухає у кота за вушком, а потім цілує його в верхівку.–Віктор ще не встав? – робить задумливе обличчя він, а потім зітхає. — Ходімо тоді на кухню, я тебе нагодую, ти, напевно, зголоднів, раз до мене прийшов.

Почувши це, Віктор здригається і мчить на кухню, щоб опинитися там першим. Заварює собі каву, яку він дуже любив уранці, і сідає за стіл, коли у двері заходить Юрі, з котом у руках. Він так там і застигає.

–Оу, Віктор? Ти вже прокинувся? Я думав ти все ще спиш .. – розгублено бурмочить він, відпускаючи Сніжка на підлогу, а потім додає

–Доброго ранку!

—Ага, Добре. – сухо відповідає він. Це пухнасте створення знову зіпсувало йому настрій, і він здається трішки прирівнював. Після цього він має повне право образитися, і взагалі не відповідати. Було видно, як Юрі змінився в обличчі, і як змінився його настрій. Він підтис губи, і підійшов ближче, присівши навпроти.

– Щось трапилося? — тихенько й насторожено спитав він, поклавши руку, на руку свого чоловіка, їхні обручки сяяли на яскравому сонячному світлі, що пробивався до них із вікна.

– Чого б це? — грубо буркнув він і прибрав руку. Боже, як же він не хотів цього робити, не хотів засмучувати Юрі, не хотів бачити його сумне обличчя, хотів поцілувати його, сказати як сильно любить, стиснути у своїх обіймах і не відпускати, але власна впертість не давала йому цього зробити, і він тільки встав із-за столу, і пішов, залишаючи японця одного.

***

Майже весь день Юрі провів на самоті, бо одразу після сніданку Віктор пішов на ковзанку, навіть не покликавши його з собою.Японець не знаходив собі місця. Сьогодні, коли вони говорили, в інтонації Віктора вже не було колишнього кохання та ніжності, а лише навпаки, було чути лише грубість та байдужість.

Він чесно не розумів, що сталося. В голову лізли всякі погані думки. А може, він знову образився? Знову дмухає через якусь дрібницю? Ось загадка, тепер ще спробуй здогадайся, що трапилося, цілий квест, вау! У куточках очей скупчилися невеликі сльози, і він притулився до Сніжка, що мирно сопів у нього на колінах. — Що ж зі мною не так, друже? — він провів рукою по його м’якій шерсті, і сумно посміхнувся. — Що я наробив?

І незабаром він заснув, прямо там, на дивані. А кіт потім втік від нього на кухню. А нічого вставати о п’ятій ранку, Юрі!

***

Коли Віктор повернувся додому, він застав свого чоловіка, мило сплячим на дивані. Волосся було розпатлане в різні боки, а на щоках був ледь помітний рум’янець. Він ледве втримався, щоб не поцілувати його зараз. Він був таким милим у цей момент. Вкривши його пледом, він тихенько цмокнув його в лоба, щоб не розбудити, і пішов у спальню, включаючи на телевізорі якийсь рандомний,  про що незабаром сильно шкодуючи, цей серіал здається абсолютно безглуздим. Без Юрі нудно, і зовсім нема чим зайнятися. Він уже був подумав піти і вибачитися перед ним, але знову ж таки впертість не давала йому цього зробити. Поображається ще трохи, та вистачить.

Незабаром у кімнату заходить Юрі, такий милий і сонний Юрі, якого хочеться обіймати, і нескінченно цілувати, зариватися руками в його волосся, і шепотіти на вушко, який він гарненький.Але натомість він тільки кидає холодний погляд у його бік, і відвертається, ніби його не помічаючи.
—В-віктор? Ти вже повернувся? — заїкаючись і потираючи очі, спитав він.

—Так, хіба не видно? — говорив, не відриваючись від екрану, і вдаючи, що йому набагато цікавіше дивитися якийсь марливий серіал, ніж спілкуватися з чоловіком.

За кілька секунд екран погас, і перед ним схилився Юрі, заглядаючи йому в очі, тримаючи прямо за плечі. —Віктор, будь ласка, розкажи мені що трапилося.

Сталося це так несподівано, і він здригнувся, а потім відвів погляд, адже було ніяково дивитись йому в очі після такого.

—Навіщо тобі це? Залиш мене та йди до Сніжка, думаю з ним тобі буде набагато цікавіше.

— Але… — до Юрі миттю все дійшло, на обличчі з’явилося спочатку подив, жаль, а потім усмішка, але була вона далеко не радісна. – Дурний, Вікторе. – Він обійняв його, і уткнувся носом у волосся, вдихаючи рідний запах. — Дурний, дурний, дурний.
— Ти… — на обличчі застигло здивування.

—Я…

Він відсунув його, беручи за плечі, і дивлячись у вічі. — Ти не розумієш, Юрі. Ти зовсім не приділяєш мені уваги, правда, зовсім, і мені боляче дивитись на те, як ти обіймаєш і цілуєш свого улюбленця замість мене! Кличеш його так ласкаво, а я просто Віктор. Я ображаюся на тебе, Юрі, я злуюся. — а потім відвернувшись, склав руки на грудях.

Юрі полегшено зітхнув. Так ось, у чому була проблема. Віктор знову ображається на такі дрібниці. Щоправда, цього разу все було набагато гірше, ніж раніше. Раніше це здавалося кумедним. А сьогодні він ще як змусив його понервуватись. Це він тут злитися повинен, чи не так?

—Ну Вітя .. —Ласкаво простягнув він, обіймаючи зі спини. — Вітю, не дуйся. — уткнувшись у спину, бурмотів він. — Знав би я, що ти ображаєшся на мене через таке, ти не уявляєш, як змусив мене понервуватись! Я вже думав, що ти мене більше не любиш. Але більше сподівався на те, що ти знову ображаєшся, і незабаром підійдеш до мене з вибаченнями. — він схлипнув, сльози стікали його щоками, а сіра футболка Віктора вже вся намокла. — Дурень, Вітю, ти дурень. Дурень, якого я шалено люблю.

—Юрі? Ти плачеш..?

—А хіба не видно? – посміхнувся він.

—Юрі …

— Вітя…

—Я люблю тебе. – шепоче він. — Я люблю тебе. — повторюється, але вже обернувшись обличчям до свого коханого. — Я люблю тебе. — повторює він третій раз, а потім цілує, цілує його в трохи відкриті губи. Цілує, і не може відірватися, від таких бажаних губ, яких йому не вистачало весь день, але повітря не вистачає, і йому доводиться відсторонитися.

—Я теж тебе люблю.

І вони сміються, так безглуздо посміхаючись, насолоджуючись цим моментом, насолоджуючись один одним.

З тих пір, Юрі приділяє йому трохи більше уваги, ніж зазвичай, цілує так ніжно, особливо називає його так ласкаво, тягне останні літери імені, і мило посміхається. А Віктор же, своєю чергою, намагається більше не ревнувати свого чоловіка до кота.

Трошки слів від перекладача

Мій аккаунт буде присвячений перекладу різних фф з Юрі на льоду.Я хочу просувати цій сайт,і щоб про нього дізналося більше людей.Гарного читання.Слава Україні❤️❤️🇺🇦