Вітаю тебе з переїздом у моє однокімнатне серце

— Вітаю тебе з переїздом!

— Що?

Так і почалося наше довге, подеколи нудне, спільне життя.

***

Ми знайшли один одного в парку, і який збіг, ми двоє робили домашку! В той момент я намагалась старанно підписувати свій зошит, виводячи з особливою обережністю кожну букву свого імені – Німфадора Тонкс. Взагалі, я б писала тільки прізвище, але це ж “документи”, як говорить мій викладач. Ремус, тим часом щось активно перекреслював у своєму зошиті в клітинку. 

Я звернула на нього увагу, коли пролунав звук повідомлення. Очевидно, що це прийшло на телефон хлопця, бо більше в парку і нікого не було. Поглянувши на нього, я помітила, як його вуста повільно розпливались у тоненькій усмішці, а очі сяяли від щастя, як у маленького дитяти, якому подарували іграшку, яку воно так довго жадало.

— Ей, юначе, чого ви там такі щасливі? Невже задумали щось лихе? Чи наркотики купили? Ви дивіться, бо я навчаюсь в юридичному, а плани є і на поліцію! – застерегла я, але за хвилину вибухнула сміхом, побачивши обличчя Ремуса.

— Що? Пані, та я лиш майбутній вчитель.. – здається, він справді злякався моїх погроз. – Я, просто, через кілька тижнів наполегливих пошуків, нарешті знайшов житло. Ось тому, я такий радий!

Я застигла в ступорі, мої очі мало не випадали з орбіт. Знайшов…хах, це перший студент, який справді знайшов житло, а не живе у гуртожитку чи з батьками. І який збіг знову, я теж шукала собі квартиру. Тож, без ніяких роздумувань, я надзвичайно швидко випалила:

— Житло кажете? А ви сусіда часом не шукаєте? Бо він якраз перед вами!

— Та це однокімнатна квартира…і місце для ліжка одне…

— Ой, подумаєш, я і на підлозі спати можу!

В ту мить, Рем зрозумів, що так просто мене не позбудеться.

***

Надворі неймовірно жарить сонце, ніби в пічці, а я вся стікаю потом. Але я на це не зважаю, і далі починаю заносити ящики, повністю забитими моїми речами у квартиру. Раз у раз, я ловлю на собі загадковий погляд Ремуса, мого майбутнього сусіда. Коли він бачить, що йому не вдалося поглянути на мене таємно, поспіхом відвертає голову, але мені все одно вдається краєчком ока запримітити його червоні, ніби помідор вуха.

Водночас якесь дивне почуття зароджується в мені, коли наші руки випадково беруться за один і той самий ящик. Серце прискорюється, дихати важко. Через невідомість цього відчуття, я намагаюсь останнім часом уникати Ремуса, але мені не завжди це вдається. В моїй голові з’являються непрохані думки, але найбільше, що мене хвилює керує всіма ними, не даючи відвернути мою увагу від нього…”Чи не кохання це?”

***

За вікном танцює сніг, щоразу вигадуючи нові таночки. Розпочалися канікули, проте сьогодні я розслабитися не можу. Сьогодні надзвичайно важливий в моєму житті день.
Сьогодні я нарешті позбулася того жахливого питання, що нависало наді мною всі місяці спільного життя з Ремусом.
Сьогодні я зізнаюсь йому.

Щойно я встаю, щоб піти на кухню до самого хлопця, мої двері відчиняються. В них стоїть, як завжди трохи сором’язливий Рем, але цього разу його щоки палають. Бічним зором я помічаю в його руках щось схоже на валентинку. Здається, він все ж таки не дурень, але я буду перша. Надягаю свою невинну посмішку і промовляю:

— Вітаю тебе з переїздом!

— Що?

— З переїздом у моє однокімнатне серце!