вітаю, мамінько

ремуса відправляють в школу-пансіон «гоґворст», де його сусідом стає шумний хлопець з проблемною сім’єю.

аж раптом його втягують в підозріле братство «мародерів»

 

1

 

Сіріус загорівся ідеєю. Якщо бути відвертим, то Ремус не дуже і шокований, що замість тихого ранку вже який тиждень підряд він отримує тільки збудженого Блека з гітарою в руках. Гаразд, він зізнається, що якась частинка мозку не просила – благала, щоб все це залишилось тільки п’яними розмовами. Але Ремусу ще так не щастило. Тому замість кохання та тиші він сидить в оточенні … людей.

Для початку варто подякувати, що сидить він в оточенні лише своїх людей, себто Джеймса та Пітера, адже інших він навряд чи зміг би витримати.

Відбувалась вся ця вакханалія вже не першу годину. І зараз Ремус хотів вбивати.

– Муні! — він тільки прикриває очі та втомлено ховає обличчя за книгою; чому той гівнюк згадав його ім’я і змусив сидіти там і слухати його гру, — скажи, як тобі?

– Зіграєш на моїх похоронах.

І знов в книгу. Джеймс сміється, а Сіріус вдавано хмуриться. Пітер, як і зазвичай, самими очами стежить, на який бік краще за все встати. Але момент вже втрачено, і Блек знов починає грати акорди.

Нічого не змінюється навіть через півгодини, і Ремус, ледь придушуючи бажання врізати самому собі, думає про те, що непогано було б, щоб прийшов Філч та розігнав всіх до бісової матері. Але сьогодні субота, хлопці мають повне право займатися тим, чим хочуть.
Пройшов вже майже місяць з тої розмови, і перші сніжинки вже встигли впасти одного грудневого ранку. На жаль, вже під обід вони всі розтанули, але Ремус зміг зробити маленького сніговика і кинути його в Блека. Мабуть, варто було його розбудити до того, але минулої ночі Люпин знов слухав криву гру на гітарі, тому він не мав права скаржитися. Насправді, якщо хлопець вилізе із свого панцира незадавленої людини, то він має визнати, що Сіріус і грає, і співає неймовірно. Іноді, коли ніхто не бачить, і сам Сіріус по вуха зайнятий своїми нотами та струнами, він дійсно може відкласти всі справи та просто лежачи слухати, як той перебирає акорди та шукає мелодію в струнах. Після кількох таких стискань з гітари роздається приємна мелодія, тому Блек відволікається на мить від інструменту та записує свої ідеї. Так і створюється історія. Шедеври.

Проте на відміну від той пісні, що звучала на його дні народжені, цю не можна назвати такою самою спокійною та легкою. Баси б’ють, хоч і не дуже сильно, а слова трохи рвані та нерівні. Найжахливіше в цій ситуації це те, що Ремусу подобається. Він не може сказати точно, чи подобається воно йому через закоханість в самого Блека, чи тільки сам голос Блека робить чудо, але факт залишається фактом. Люпин час від часу заслуховується в тихі ноти свого хлопця, який широко посміхається після найменшого успіху.

На щастя та во славу ліні самого Ремуса, на той конкурс записувався Блек без нього. Взагалі, того дня ще на початку листопада він втік з пансіону з Джеймсом, залишаючи його з Пітером. Проте сам Пітер втік кулись майже одразу, як двері закрились перед його носом, а Люпин не вважав за потрібне вибивати з друга його точне місцеположення. По-перше, Петіґру – то окрема людина, здатна робити свої вибори; по-друге, Ремусу було занадто похуй на те, куди Хвіст втік так швидко. Головне, що тихо.

Проте коли вони повернулись з посмішками на обличчях, стало одразу зрозуміло, що сталось щось більше, аніж заплановане «записатися на конкурс та не попастися Філчу». Як виявилось, вони знов зустрілися з дівчатами, які і провели їх до правильного місця. Якщо бути чесними, то провели (провела, адже залишилась тільки Марлін) тільки Блека, бо Поттер побіг до Лілі, яка повела хлопця і Доркас шукати якусь книгу. Коли вони це розповідали, то Люпин навіть подумав на якийсь момент, що він мав би ревнувати свого хлопця. А що? Він хлопець гарний, сам на довго не зостанеться. До того ж, він сам розповідав, як ходив гуляти з якоюсь дівчиною. В книгах про це писали цілі твори, то чому Ремус не міг хоч раз влаштувати таку сцену.

Відповідь була прозорою та зрозумілою – він не хотів. Просто після тої прогулянки Блек прийшов до нього (звісно, що він прийшов би, адже вони жили разом, і було б дивно, якби той не прийшов би до себе в кімнату, в якій прожив більше, аніж Люпин). Але окрім цього, Ремус міг поклястися, сірі очі немов горіли, коли вони дивилися на нього. Спочатку Люпину подумалось, що здалось. Але ж ні, то дійсно було так, і той погляд був націлений тільки на одну людину. Отже, ревнощі не пішли, і хлопець так і не зміг зрозуміти, про які такі почуття всі ці люди писали стільки книг.

А потім Сіріус розказав і про те, які умови на конкурсі, і коли воно буде, тому всі думки про ревнощі та інші дурощі зникли. Блек … світився. Він не думав, що колись зможе сказати щось таке із повною впевненістю, але тоді він дивився, як горіли сірі очі, він просто дивився і не міг надивитися. Як йому пощастило мати такого хлопця? В голос він, звісно, тільки пробурмотів про занадто активних людей, які його так бісили, але навіть сам Блек відчував шостим чуттям, що він бреше. Всі то розуміли, але ніхто не вважав за потрібне озвучити очевидну думку. Приблизно в такому темпі і пройшов весь місяць, повний тільки репетицій та криків Піта про те, що він не буде красти більше нічого у Філча.

Дещо було не так. Ремус це зрозумів занадто пізно, але воно і правду було дивним. І навіть то було не про їхні з Сіріусом стосунки, адже за цей місяць вони не дуже і змінились – Блек бісив, Ремус бісився, ролі змінювались, а потім хлопці розмовляли вночі про всякі дрібниці. Це було незмінним, але змінився Піт. Помітити це було доволі важко, тому Блек навряд чи з’єднав всі точки, зайнятий своєю гітарою та музикою. Джеймс, якщо і помітив, то тільки і промовчав, як зробив і сам Люпин.

А проблема була і тому, що хлопець був немов не на своєму місці. Взагалі, він завжди був таким, але останнім часом все це почало вилазити на поверхню. Ремус не хотів думати нічого поганого на свого друга, але хвилювання та непорозуміння закручувалось в тілі. А якщо він вліз в якісь проблеми?

Легше не ставало від того, що час від часу, коли ніхто не дивився на нього, Піт мав такий вигляд, наче прощався в усіма – стільки болю та туги було в очах. Блек махав на то рукою, мовляв, він завжди був таким. Але сірі очі частіше зупинялись на другові.

 

2

 

 

Цей день почався так само, як і десятки інших.

Провівши репетицію в суботу, всі домовились зустрітися в їхній кімнаті й наступного дня, себто у неділю, щоб закріпити результат їхньої довгої і виснажливої роботи. А закріпити було що, адже за той місяць Сіріус зміг написати пісню і ноти до неї, які не звучали як крики втопаючих. Тобто, він вважав то успіхом, а Ремус не хотів з ним сперечатися (він не збирався з ним сперечатися, адже був повністю згодним).

Так от, в неділю кімната не була тихою знов. Якщо Люпин буде чесним, то йому буде не вистачати цього цирку після закінчення школи. Він дійсно звик до цих бовдурів, як би вони не бісили іноді.

– Ти маєш визнати, що тобі подобається моя пісня, — Блек, ударяючи рукою по гітарі, кладе її на підлогу та сідає поряд.

Джеймс майже одразу ж підлітає до нього, кидаючи роздивляння зошита друга:

– Сірі, а ну негайно встав, жопа змерзне! — коли Сіріус замість того, щоб послухатися, повністю влігся на підлогу, то Поттер вирішує взятися за більш вагомий аргумент. — Рем, скажи своєму хлопцю встати. На вулиці зима зрештою.

Він навіть оком не повів. Зрештою, сам Люпин час від часу може влягтися на підлозі в надії знайти більше натхнення на виконання домашнього завдання.

– Якщо він помре і не буде більше грати, то не в моїх інтересах його піднімати.

Це піднімає хлопця, і Ремус засмучено стогне. А такий план був гарний.

– Ти дійсно хочеш моєї смерті?

Він тепер не десь там далеко на підлозі, а поряд, от сидить на ліжку і дивиться своїми неможливими сірими очима, від яких він вже не може сховатися.

«ти дійсно хочеш моєї смерті?»

Ні!

Ремус не думав про це дійсно багато, бо смерті для нього були доволі звичайним явищем, від якого не втекти нікому. Звісно, коли померла його бабуся, він довго і сильно плакав ночами в подушку. Але це не було сильним шоком, він не ставив питань чому і за що – було боляче, він хотів би повернути її, але з іншого боку, таке життя людське, воно непередбачуване та швидке.

Але зараз, посеред зимового дня, думати про смерть свого хлопця він не хотів. Звісно, то були жарти і ніхто всерйоз не бажав йому смерті, але частинка серця відчуває щось недобре. Немов щось станеться скоро, від чого боліти буде довго. Люпин відкидає ті думки – яка смерть, якщо Блеку тільки-но сімнадцять виповнилось. Йому ще жити і жити.

Останнім часом в голову йому забігають подібні думки, від яких погано стає. Хлопець не може пояснити, що конкретно ці думки викидає в голову, але це «щось» варто викинути теж куди-подалі, щоб не плутало думки. Люпину не подобаються власні роздуми, але ще більше йому не подобається ідея смерті Сіріуса. Тому так, він не хоче його смерті, йому треба, щоб Блек жив, з ним чи без нього.

– Не мели дурниць, — і ледь не скидає хлопця з ліжка.

Сіріус сміється. Голосно і щасливо, від чого щось в животі Ремус стягується у тугий вузол. Іноді здавалось, що він його не заслуговує. Але то буває дуже іноді та через певні обставини.

Але в той момент, коли Люпин хоче обдумати свою думку, Блек обіймає його за плечі та притискає до своїх грудей, вибиваючи останні залишки повітря в легенях.

– Я завжди знав, що ти мене любиш, у тебе не було шансу не закохатися в мене.

– Іноді ти змушуєш мене передумати.

Але Сіріус вже зайшов у свої думки про їхнє ідеальне майбутнє, тому хлопець тільки полишає всі спроби вилізти від нього. Зрештою, так тепліше сидіти цього холодного зимового дня.

Сніг ще не випав, і навіть немає ні одної хмаринки на небі, щоб принести хоч трохи зими у їхні краї. Ремус не знає, чи хотів би він, щоб прийшла справжня зима з морозами, чи йому вдосталь такої. Йому все одно, якщо розібратися, головне щоб йому в кімнаті було добре; і поки його хлопець буде так обіймати, то йому, власне, буде байдуже на погоду знадвору.

Двері відкрились різко та гучно. І, хоч першою думкою і було, що то Філч, то не він точно. Стариганю сили в руках не вистачить з такої дурі відчинити ті бідні двері. Він несподіванки Блек, який в цей час сміявся на вухо своєму хлопцю, відсахується під нього та піднімає погляд на незваного гостя, готовий погнати його до бісової матері.

Але він одразу ж замовкає.

– Мамінька?

До бісової матері гостю прогнати не вийде, адже бісова матір прийшла до них.

Джеймс з тихим «ух ти» кладе гітару на коліна, але навіть за це отримує недобрий погляд. Кричати та виганяти його жінці не дає лише аристократична кров та небажання вплутуватися в проблеми із сімейством Поттерів. Наскільки Ремуса посвятили в справи багатіїв, то Блеки завжди ненавиділи Поттерів, хоча причини на це змінювались кожного разу. Сіріус подружився з Джеймсом з самого початку тільки аби показати батькам, як йому було все одно на їхню думку. Потім, звісно, Джеймс виявився гарним хлопом, тому дружити вони стали по-справжньому.

Вальбурга, скрививши носом на Ремуса особливо (він на це дуже хотів висунути язика або навіть показати їй середній палець, і тільки Сіріус поряд зупинив його від цього), підходить до стола та кладе руку на стілець поряд. На нього висить светр Ремуса, який він віддав Блеку, але жінка про то не знає, і навіть знання цього нічого не змінило б, тому вона демонстративно прибирає руку та з огидою на обличчі витираю пальці об своє пальто. Гидка жінка.

– Сіріус Оріон Блек. — її голос, більше схожий на скрегіт дверей, чеканить кожну літеру і букву «р» особливо. — Чи не хочеш мені пояснити, що тут відбувається.

Це перший раз, коли Люпин вимушений взаємодіяти з мамою свого хлопця, і він абсолютно впевнений, що зараз дуже гарний момент, щоб вона закрила свого рота та пішла до біса якомога швидше. Обличчя Сіріус втрачає всі фарби, якими воно світилось буквально кілька хвилин тому, і він стає дуже схожим на свого брата Реґулуса.

– А де папінька? — він навіть не встає, лише повертається тілом до неї, — знов знайшов справи важливіші за своїх синів?

Лице Вальбурги не змінюється – воно так і залишається кам’яним та байдужим. Це могло бути знаком її аристократичного життя, але зараз це більше схоже на байдужість та зневагу. Якщо розібратися, то воно було так схоже, бо це і є правда.

Слова жінка ігнорує. Тільки дивиться навколо і особливо на самого Люпина, який сидить доволі близько до її сина. Якщо йому і стає незручно під таким поглядом, то він всіма силами то не показує. Пітер біля Джеймса тільки ховає голову в плечах та грає своїми пальцями, аби черга не дійшла і до нього.

– Мені знов запитати?

Сіріус опирається руками на ліжко та дивиться на неї із викликом. Звісно, Ремус не може побачити його обличчя, але все тіло буквально кричить «і що ти мені зробиш». Неприємне почуття починає закручуватися в грудях хлопцю. Так воно легко не минеться.

– Граю на гітарі. От думаю у конкурсі взяти участь.

Хоч він і намагається розмовляти з повагою, весь його голос пропахнув зневагою до власної матері. Після розповідей про неї, Ремус має таку саму думку. Очі жінки на мить розширюються, і це найбільший вияв емоцій, який їм доводилось бачити. Постать так і каже, що вона не підтримує бажання сина (коли вона його хоч колись підтримувала).

– Ні.

Сіріус не дивується і навіть не губиться від її відповіді. Хлопець тільки сідає, складаючи руки на грудях, і миттю поправляє волосся.

– Я не питав.

Поттер одразу ж дивиться з острахом на обох. В його очах читається, як він боїться, що жінка може його вдарити за таке нахабство. Якщо вони були вдома, то вона точно зробила б так ще після першого слова проти. Але вони тут вони серед інших людей, які не мають права побачити такої слабкості жінки. На це Сіріус і поставив.

Замість цього, жінка робить великий видих та поправляє пальто.

– Твоєї думки теж ніхто не питав. Ти будеш робити те, що я тобі скажу і коли я тобі скажу.

Сіріус, який вже майже крутиться від бажання підірватися та сказати все, що думає, тільки замовкає. Краще буде, якщо вона просто піде собі до біса, і їм не треба буде терпіти її ще довше.

Проте жінка не йде. Вона підходить до столу, за яким займаються Сіріус з Ремусом, та починає перебирати всі речі свого сина. До канцелярії Люпина вона не торкнулась принципово, відкинувши їх з фірмових зошитів Блека самим нігтем. Взагалі, Ремус теж вважає, що латина – предмет доволі хуйовий, але ж не настільки, щоб записів не торкатися. Цю репліку він так само ковтає. Вальбурга, знайшовши старенький примірник «Ромео і Джульєтти», розгортає його і одразу ж натикається на криві підписи Ремуса; вони окрім того, що стрибають то догори, то вниз, так і зазвичай несуть в собі доволі відверті та некультурні слова і підтексти. Вона це теж розуміє, тому тільки жбурляє його у сина. Сіріус, зловивши стареньку книгу Рема, не віддає її назад, а тільки розрівнює сторінки та ховає в себе в замку рук, наче то йому важливо.

Наступними на очі попадаються ноти, які йому подарували дівчата на день народження. Вальбурга не приділяє їм ні граму уваги, розриваючи їх сторінка за сторінкою, та викидає все це у смітник. Дивиться вона в цей час виключно в очі свого сина. Люпину здається, що в очах у неї світиться хворе задоволення.

– Ти достатньо зганьбив ім’я Блеків, щоб займатися цими нісенітницями.

Ремус ледве торкається спини Сіріуса, щоб він не підірвався висказувати свою думку. Мама не передумає, а так буде тільки більше проблем. В цей час вона, перед тим, як піти, сканує кімнату на наявність інших заборонених предметів. І знаходить.

Погляд падає на гітару в руках Джеймса, який від цього тільки сильніше її притискає до себе. Вальбурга простягає руку, очевидно просячи інструмент віддати їй, і від цього щось в животі Ремуса майже ламається. Якщо вона зараз забере її, то Сіріус ще довго ходитиме сумним. Це його зламає, особливо беручи до уваги його сварку з братом, після якої вони так і не поговорили.

– Це моя гітара, пані, — каже Джеймс і притискає її до себе.

Вона не вірить. То видно в її очах, але і довести вона того не може, тому, кинувши злісний погляд на нього, Вальбурга повертається до сина, який її в цей час ледь не вбиває поглядом. Сваритися з Поттерами – собі дорожче, тому їй краще просто полишити ту гітару на місці.

– І щоб ноги твоєї не було на тому конкурсі.

З цими словами, не помічаючи середнього пальця, зверненого до себе, вона розвертається та йде з кімнати. Її туфлі на низьких підборах відбивають точні «цок-цок», які так і говорять, що їхня власниця – стерво.

Тиша залишається навіть через хвилин п’ять, впродовж яких Сіріус встигає лягти на ліжко, дозволяючи Ремусу обійняти себе легко за плечі. Різко холод зими заповнює все приміщення.

– Хто розказав? — нарешті промовляє Джеймс.

Всі тільки знизують плечима. Ніхто, окрім них, дівчат та організаторів не знав, що Сіріус хотів взяти участь.

– Може, Реґулус пронюхав? — ледь не пискнув Пітер.

Але Реґулус знати не міг. Блек тільки махнув на це рукою, а Петіґру дивно застигає в одній позі. Дійсно, дивний він останнім часом.

 

3

 

Ввечері Джеймс з Сіріусом пішли до професора з музики (ім’я якого Ремус навіть і не думав запам’ятати), щоб поцікавитися, чи достатньо гарно і мелодійно звучить вигадана музика. І в цей час Ремус залишається сам у кімнаті, адже Пітера запросив Френкі піти погодувати котів біля пансіону, і, як би Люпин не любив котів, у нього є трохи важливіші справи.

Саме тому він нахиляється та дістає порвані ноти із смітника. Блек їх не діставав, бо спочатку був занадто засмученим і злим, а потім банально забув після пропозиції друга запитати думку професіонала. Але Ремус знає, що вночі хлопець захоче свої ноти назад, тому варто зробити все швидше.

Насправді, це не має бути важко – йому просто треба склеїти всі сторінки назад. Дивлячись на купу паперу, завдання стає все важчим.

Отже, що він має: листи пожмакані, порвані навпіл, в деяких місцях ще на кілька частин. Праски у нього не має, але можна буде потім запитати у когось з персоналу про неї. Зараз йому треба багато скотчу. Отже, він бере першу сторінку, розгладжуючи її, та максимально рівно клеїть на її краї скотч. Після цього треба тільки прикласти верхню частину, але то має бути навіть легше, адже лист не розірваний навпіл повністю. І таке треба робити з усіма сторінками, які є у збірнику.

Веселий вечір виходить.

 

4

 

Не встигає Ремус дійти до середини, як двері знов відкриваються. На мить він боїться, що зайде Вальбурга і ще раз порве ноти, які він так старанно клеїв, але цього разу вдача на його боці. То тільки Сіріус з гітарою.

Він повільно закриває двері, ставить інструмент на місце та розвертається до хлопця, щоб посміхнутися, коли погляд падає на зошит позаду. Його очі починають горіти, і Ремус навіть встигає подумати, що знов доведеться пережити той потік кохання від хлопця. Але якщо то значить, що він не буде сумувати, то можна потерпіти (до того ж, він буде насолоджуватися цим не менше за нього).

– Я не встиг.

На жаль, половина сторінок все так само лежать порвані, а скотчу залишилось ще менше. Блек посміхається так широко, що Люпину здається, йому все одно на таку дрібницю.

Він обережно бере ноти в руки та проводить по паперу; він рваний та жмаканий.

– Ти знаєш, що я тебе іноді так люблю?

Повертається, і сірі очі дивляться тільки на нього; вони світяться так самого, як і світиться серце самого Ремуса від цих слів.

– Тільки іноді?

– Ти можеш бути гівнюком.

Замість подальших розмов Блек обіймає хлопця, відкладаючи ноти. Ремус не може посперечатися з цим.

За вікном починається гроза. Дерева, вже лисі від листя, б’ються у скло та нахиляються донизу. Мить – і далеко від них чується гроза. Через кілька секунд ще один розкат грому, але цього разу ближче.

Ремус з дитинства боявся грозу. Почалось то років з чотирьох, коли блискавка вдарила дуже близько до нього. Хоч тоді грому не було чутно, але дитячий мозок з’єднав все саме так. Після цього кожну день, коли наближалась непогода, він вже лежав у батьків та з острахом трусився під ковдрою. Він думав, що все пройшло з віком, але ось чується грім, і Люпин відчуває, як руки трусяться від страху.

Сіріус відчуває це теж, адже трохи відсувається та дивиться на нього із занепокоєнням.

– Ти чого?

Ще один розкат, і Ремус ледь не підстрибує.

– Гроза.

Більше слів і не треба було казати. Вони завжди розуміли один одного з півслова та підтекстів. Саме тому замість того, щоб далі роздивлятися ті подерті ноти, Блек тільки крокує до ліжка та лягає на нього, притискаючи хлопця до себе. Чути звук серця під вухом, яке б’ється точно і методично, вже достатньо, щоб на мить заспокоїтися. Коли грім занадто вдаряє у небі, Сіріус обіймає міцніше та шепоче все підряд на вухо.

– Як ти сам? — Ремус, після кількох ударів, намагається відволіктись від себе.

– Нормально. Звик.

– Ти не маєш звикати до такого.

– Доводиться. Я живу з ними все життя, так воно було завжди. Якби не ви у кімнаті, то вона б кинула в мене чимось, я впевнений.

Ремус притискається сильніше.

– Зараз нормально?

– Так. Поки не бахкає.

– Давай я буду бахкати гучніше.

– Філч припреться.

– І нічого. Заради тебе, я готовий бути підвішеним десь у підвалі.

– Бовдур.

– Але ж твій бовдур.

– Я передумав, я більше не боюсь грози, відпусти мене.

Зі сміхом Сіріус притискає тільки ближче, і через якийсь час Люпин відчуває посмішку на своїх губах.

Вони так лежать довго, і розмови не стихають навіть тоді, коли гроза йде в інший бік. Варто було б лягти спати, але Ремус не відпускає його до свого ліжка, а Блек не робить ні одною спроби піднятися. Так вони і засинають.

Ремус тільки востаннє за день треться носом об шию Блека і тихо шепоче:

– Я тебе теж.

Сіріус непомітно посміхається.

 

5

 

Наступного дня він дзвонить батькам. Останній раз, коли він чув їхні голоси, було майже два тижні тому, коли Блек підбирав акорди. Хоча, цього разу ситуація не сильно змінилась, просто тепер він проводить репетиції в кожну вільну секунду.

Конкурс же дев’ятнадцятого грудня. Напередодні Різдва.

– Привіт, сонечко, ти як?

В голосі мами звучить занепокоєння, і Ремус не може зрозуміти, що такого сталось, щоб вона хвилювалась. Точно. Вчорашня гроза.

– Я … нормально, — на його вустах легка посмішка, — мені допоміг Сіріус.

Мама не питає, хто він такий і як саме він допоміг, а тільки передає батькові кілька слів про те, що син у нормі, та повертається до нього.

– Він гарний хлопчик?

Найкращий.

– Так, гарний.

А мамі більшого і не треба.

Розмовляють вони довше звичайного, і в кімнату Ремус повертається з легкістю на серці. Батьки, можливо, зможуть їх прийняти. Треба буде розказати якось, можна і після конкурсу.

 

---

від авторки:

глава якась жмакана виходить, але то тільки перехідна, і все найцікавіше буде в наступних.

все ж розуміють, що скоро фінал?