Він.

День видався не легким. Здавалось б-п‘ятниця,останній робочий день тижня,немає справ. Але давайте не забувати,що ми говоримо про Спартака,який працює 24/7,тоді одразу зрозуміло,що сьогодні на нього обвалився шквал роботи.

Було вже далеко за північ. Вже й субота,але Спартак досі працює. Очі злипаються самі по собі,але взяти і залишити недороблену роботу також неможливо. В хід пішла 3 чаша вже не такої по відчуттях запашної кави за останню годину.

Але вона мало що допомагала.

-В біса я те все…-хотілось продовжити Субботі,але він не вживає не цензурну лексику,проте був би тут Янович,то він з привеликим задоволенням продовжив би фразу. Але він був в Житомирі. І це було великою проблемою для Спартака.

Здавалось,що він сам недавно розповідав,що якщо люди погано без іншої дорогої їй людині,то це нездорова прив‘язаність,проте в данний момент сам проявляє цю «нездоровість».

Хоча інші люди це називали «сумувати».

Нарешті зробивши всю роботу,чоловік склав всі свої блокноти,техніку і канцелярію й вийшов на балкон.

Було холодно,але це хоч трішки подавляло його сум. Чому? Бо в стіни цього балкону приївся запах сигарет,який він не сильно любив,але він трішки нагадував йому його Женьку. З одного боку це жахливо дратувало,бо він ненавидів,коли Євген палив,а з другого боку тепер він робив це набагато рідше,а це краще ніж нічого.

Разом вони вже біля півроку,і за цей час Суббота полюбив так,як ніколи не любив за рік чи два у попередніх стосунках.

Молодик постояв на балконі ще деякий час,а потім повернувся до теплого приміщення й повільно поплівся до спальні,зловивши пару кутів по дорозі від втоми.

Бачив б це зараз Євген. Піздулєй прописав б конкретних,бо дуже не одобрює,коли Спартачок так сильно затягує з роботою,що потім ледве доходить до спальні. Але саме зараз Спартаку не вистачало цих піздюлєй,бо він сумував.

Він-Спартак Олександрович і він сумував. Уявляєте?

З думкою про те,що Женя заставляє його відчувати те,що він раніше не відчував і наскільки сильно він радий,що познайомився з такою людиною як ВІН,Суббота досит швидко впав у глибокий сон.

На ранок Спартак прокинувся від дзвінка у двері. Поки чоловік йшов до дверей перебираючи різні варіанти,хто міг припертись у таку рань,то неочікувано для себе ж почув,як замок у дверях провертається. Сон зняло рукою. Але він швидко зрозумів що відбувається,бо інші ключі від його квартири були тільки у однієї людини,яка за мить опинилась на порозі.

-Тебе поки дочекаєшся,то вже обісцешся на місці. В туалет хочу що срака-возмущаючись промовив Янович,але в його голосі не було чути ноти злості,скоріше сарказму.

Спартак усміхнувся,підійшов до коханого і притулився до грудей,паралельно обіймаючи того за плечі.

-я сумував,Женька.

У молодика аж брови з‘їхались до середини:

-І це мені говорить Спартак Олександрович Суббота? Кінець світу зовсім скоро. Я відчуваю.-зі сміхом промовив Євген,але все ж у відповідь ніжно обійняв Спартака і сперся підборіддям на маківку його голови.

-Ти мав приїхати завтра,щось трапилось?-з цікавістю запитав Суббота не відриваючи голову від тіла Яновича. Той важко видихнув з деяким смутком.

-Пусте,батьки знову почали возмущатись «Женюлічка,як це так? Це не првильно,що ти разом з чоловіком! А дітки,дітки коли!?». Боляче це чути,але з одного боку,я їх розумію..-трішки зажурившись промовив Женя й поцілував Спартака в голову.

Врешті решт,відірвавшись від чоловіка,Суббота подивився з деяким осудом.

-Женька,ну ми це вже обговорювали. Я розумію,що для тебе батьки-найважливіші люди в житті,але цей фактор ніяк не має впливати на твої дії. Ти не забов’язаний робити те,що вважають за потрібне вони.

Ти не забов‘язаний бути як вони.

Ти не забов‘язаний бути схожим на них.

Ти маєш бути схожим на себе,

а ти-це твій вибір,

це твої дії,

це твоє уявлення про світ,

це твої цінності.

Ти-особистість. Ти-не вони.

Жені стало тепло на душі. Ці слова були потрібні йому всі ті дні,які він перебував у батьків. Він їх безмежно любив,але щиро не розумів,чому вони не можуть прийняти його вибір. Він ж не робить нічого протизаконного. Він просто кохає.

Але в данний момент їх думка не мала значення. Бо є він.

Він-та людина,якою він зацікавився у перші хвилини знайомства.

Він-та людина,яка допомагала йому боротись зі страхами.

Він-той,хто його заспокоював.

Він-це відчуття безпеки.

Він-це відчуття любові.

Він-це відчуття турботи.

Він-Спартак Суботта і його кохана людина.

-трясця,я все ще хочу в туалет-поспішаючи промовив Женя й побіг до вбиральні

P.S-Дуже вдячна,якщо ви читаєте цей текст і якщо прочитали мій фанфік до кінця🙌🏻Цей коротенький твір писався під впливом захоплення до Спартака і Жені і під впливом моєї фантазії о півночі🤲🏻

Не знаю,наскільки вийшло передати задумку твору.

Нікого не хотіла принизити або образити! Батьків Женьки тим більше! Я впевнена,що вони-коти,але думка у моїй голові сказала,що тут все буде трішки по іншому:)