Він повернувся

             *Disclaimer*

Все що я пишу, є лише моєю особистою вигадкою. В реальному житті, вона абсолютно нікого не стосується. Особливо персонажів фанфіку. Будь які співпадіння з реальними людьми, випадковість. Я дуже люблю і Женю, і Спартака. І все що написано тут, ніяким чином не є правдою, та не пов’язано з реальними людьми та подіями. Я не несу ціль когось образити, шокувати, або зачепити своїми роботами. Це моя творчість, в яку я не вкладала злих помислів. Якщо вам складно, не приємно, або ви дуже вразливий- не читайте цю роботу. Якщо хтось образився, вибачте.

08.04.2024

Дзвін мобільного телефону заполонив квартиру, змушуючи господаря невдоволено бу́ркнувши щось, перевернутися на інший бік. Сподівання на те що прилад замовкне, даючи змогу знову поринути в свої сновидіння, не покидали його. Але все марно. Не проходило і 5 хвилин, як знову і знову, тумба біля ліжка, здригалася від вібрацій. Стало зрозуміло, людина на тому кінці не заспокоїться. З великими зусиллями, але Спартак розплющив заспані очі. В кімнаті темно. Темно і холодно. Мабудь, вчора забув зачинити на ніч вікно. Темно-сине небо, готується до світанку. Ніби якийсь художник, потихеньку кладе фарби на полотно. Десь висвітлює, а десь навпаки кладе насиченіші кольори. Роблячи свою картину все більш загадкової та неповторною. Пахощі ранкової свіжості, та морозного ранку, тільки-но дістались до носа. Дражнячи його, викликаючи бажання знову укутатися м’якою ковдрою і заснути. Але настирливий покидьок, не припиняв своїх спроб додзвонитися. Пересиливши себе, чоловік таки взяв до рук телефон попутно, помітивши, що на годиннику 5:00 ранку. Дзвінок від незнайомого номеру, що не краплі не здивувало. Він здогадувався хто це може бути. Особливо в такій порі.

–Слухаю– Промовив молодик. Всім своїм голосом показуючи не задоволення невідомому співрозмовнику. Та ніби говорячи, що такі ранкові бесіди йому взагалі не вперлися.

–А що такий тон сумний, не виспався?)– Саркастичний голос, відразу видав невідомого. Тим самим підтвердивши здогадки Спартака.

–Макс, ти не знаєш, в київстарі можна якось домовитись, щоб всі зареєстровані на тебе номери, автоматично блокувались в моєму телефоні?– Це був старий товариш психотерапевта, який зазвичай, абсолютно не турбувався про чиїсь особисті кордони. І впринцепі, поводився, ну.. м’яко кажучи нагло.

–Ай ай ай Спартак, як так можна з друзями?– Награнно, та з нотками невдалої акторської гри, чоловік корчив із себе бідного мученика –Все з тобою зрозуміло!–

–А хто тобі сказав що ми друзі?–

–А точно! Як я міг забути, ти ж в нас холодний і без емоційний альфач. Як на тебе взагалі дівчата ведуться? Чи в тебе там прутень розміром з Пізанську вежу?– І в цьому весь Макс, сама нетактовність.

З кожним наступним словом, бажання покласти слухавку зростало. Кожна фраза Максима, ніби колючий дріт. Повільно і болісно давила на багатьох спільних знайомих, затягуючись все сильніше, все нестерпніше, в усіх фарбах демонструючи персональне пекла. Але навіть тут Спартак став виключенням, спритно і швидко ставлячи на місце того, в чий монолог складно вставити і слово. Проте, приятеля не покидали надії, що колись він зможе заткнути Спартака за пояс.

–Якщо ти хотів побажати мені доброго ранку, то дуже дякую. А з приводу жінок, може якось навчу і тебе, якщо поводитимешся добре. На цьому все? Тому що якщо тобі нудно, розважати я тебе не збираюсь–

–Боже сказав, як відрізав. Як б мені було нудно, я б тобі не дзвонив. Свою порцію душноти можеш залишити при собі– Молодик, явно був розчарований такою реакцію. Хоча на більше розраховувати і не варто–Навіть мій дід веселіший за тебе, а людині 87 років між іншим–

–Дістав вже, купуй новий номер, якщо буде бажання мені щось сказати ще раз. І припини займатися дибілізмом на роботі, а тим паче дзвонити мені, бувай– Психотерапевту вже порядком набридло слухати цей “діалог не про що”, єдина причина, за якою він взагалі узяв слухавку, а після тактовно не послав його, та не повернувся в таке приваблива царство морфея, одна дуже важлива справа. Учасником якої, людина по ту сторону і є. Наврядчи він б дзвонив з іншого приводу, проте знаючи Макса, все могло статися.

–Стій! Все все, не блокуй мене, а то я із-за тебе, скоро всі свої бабки на ці номери протринькаю. Тепер без жартів– Голос відразу змінився, стаючи більш серйозним. Сталь, відразу взяла гору над саркастично-наглою манерою поведінки, від чого обидва напружилися –В мене є дуже важлива інфа для тебе–

–Уважно слухаю– В голові вітала лише одна нав’язлива думка, боротися з якою, з кожним днем ставало все важче. “Невже знову він?”…

–Спартак, я навіть не знаю, як б так по м’якше це сказати…–

–Це те про що я думаю, так?– шанси 50 на 50, але сердце б’ється в шаленому ритмі, навіть не знаючи що більше не хочеться почути. Підтвердження чи спростування.

–Спартак…– Паузи в декілько секунд, періодично можуть здаватися вічністю. Проте довго чекати не довелося.–Він повернувся..–

В цей момент, сердце, остаточно перестало битися. Все заклякло. Долоні моментально промокли. Зв’язки перекрутились, стаючи комком в горлі. В голові одночасно порожнеча, і одночасно хаос. Цей дисонанс, викликає ступор, порівняно з яким, навіть мармурові скульптури Алкамена були живими. У вухах бридкий писк заполонив мозок, змушуючи залишатися в коматозному стані. Сказати, що сон як рукою зняло, не сказати нічого. Чоловік буквально втратив будь який контакт з реальністю. Чуючи виключно писк, впереміш з нечастим биттям свого серця. 

–Спартак, ти тут?– у відповідь лише тиша –Ау, земля викликає Спартака, прийом!–

–Кого він вбив?– ледь як почувши, що той олух йому каже, чоловік зумів видавити із себе хоча б щось.

–Ти ж знайомий з пані Будько?–

–Припустимо знайомий–

–Ну ось її і вбив твій любий вбивця. Хоча, думаю ти не меньше наших хотів, щоб він нарешті вже зник назавжди–

–Записка є?–

–Є звичайно, ніхто і пальцем не торкався. Навіть криміналісти. Все для тебе–

Повільно, але мозок прийшов до тями. Як і сам молодик. Писк відступав, а тіло розслабилось. Проте комок в горлянці, все так само заважав говорити. Йому не вперше. І не в останне.

–Через 20 хвилин буду, адресу скинь повідомленням–

–Ого, і що, навіть не заблокуєш?–

–Поки ні, ти мені ще потрібен. А в майбутньому, подивимось на твою поведінку– Не дочекавшись відповіді, чолов’яга скинув. 

*–Виходить, гра починається знову.–* промайнуло в голові *–Ну що ж, пограємо ще разок–*

Серденьки, всім привіт! Сподіваюсь, мені вдалося вас зацікавити та заінтригувати. Наступна частина буде побільше, цю довелося писати поспіхом. Заздалегідь вибачте за помилки, якщо вони є. Маю проблеми з пунктуацією і можливо орфографією. Тому, буду дуже вдячна тим, хто допоможе мені зробити мою роботу правильною, з точки зору граматики. Можу сказати, що поки не знаю наскільки часто будуть виходити глави, так як обіцяти вам щось не хочу. Все буде залежати від моєї зайнятості, сил та звичайно бажання. Так як, досвід в написанні фанфіків через силу я вже мала. Дрочити себе, та повторювати цей “експіріенс”, не маю бажання. Так що, будемо працювати як карта ляже. Бажаю вам вдалого дня, всіх люблю цілую, обіймаю) 💓