Фанфіки українською мовою

    Женя не знав скільки стопок він спорожнив поки стомлений мозок не вирубався остаточно. Він не знав коли гіркий смак образи замінився на п’яний сміх та неконтрольовані веселощі. Він не пам’ятав як він п’яно п’ялився на якусь блондинку в барі і загравав до неї. В пам’яті не лишилось пояснення коли саме він почав голосно кричати на весь бар, що вона шльондра,як і всі блондинки, впринципі. І він точно не знав чому він не захищався коли її хлопець і його друзі гуртом молотили його на подвір’ї за баром. Одне він розумів точно, що біль від розлупленого носа і губ накінець то трохи приглушила іншу біль. Страшнішу, глибшу, всепоглинаючу, про яку він хотів забути, витерти, вибити з пам’яті і свідомості.

    Женя сидів в незручній позі на сидінні таксі. Дяка Богу що не поліцейської машини. Молодий водій стурбовано зиркав на нього через дзеркало.

    «Ви точно впевнені, що Вам не треба в лікарню?»

    Женя впевнено хитнув головою. Йому просто треба додому. Кров в роті віддавала жалізом. Скривившись, Женя через біль висякався в рукав колись білої рубашки. Колись найбілішої і найдорожчої що в нього була. Саме тієї, якою він планував справити хороше враження на Спартакових друзів кілька годин тому.

    «Йобаний Спартак,»вголос виялався Женя, йому було зараз не до манер і не до виховання.

    Водій не відреагував. Лише через кілька хвилин мовчанки він хмикнув-

    «Спартак це той придурок що Вас так відмудохав?»

    Жена розреготався аж до болю в ребрах. Вулиця за вікном виблискувала вечірніми вогнями. Тиха музика розслабляла напруженні нерви. Водій був схожий на молодого Ді Капріо. На його героя з Титаніка. Саме того героя якого так не переварював Спартак.

    «Ні, це той придурок якого я кохаю.»

    Алкоголь розв’язав язика, і Женя не пручався. Затерплою рукою він провів по обличчі, морщачись від неприємних відчуттів. Кохаю Спартака. В дзеркало було видно як водій ледь посміхався. Можливо, в нього теж є свій Спартак. Зараз би, забути про все і сказати водію круто повернути і повезти його за Спартаковою адрессою. Але ні. Не можна. Там, цілком ймовірно, зараз Спартак зайнятий траханням з нею. Женіна рука намацала зімяту пачку цигарок в кишені. Не запитавшись дозволу водія, Женя запалив.

    «Іди нахуй, Спартак,» незрозуміло чому вголос сказав Женя. Водій блимнув на нього в дзеркало, але нічого не сказав.

    Тютюновий смак майже перекрив смак крові. Женя глянув на чудом вцілілий годинник. Комендантьска година майже розпочалась.

    Підійматись по сходах було боляче. Женя рахував кроки і хвилини, стараючись не зважати на біль,яка уже відчувалась і в ребрах і в спині. Дві хвилини в ліфті, опершись лобом на брудну стіну. Байдуже на бруд- голова розколюється. Засохла кров на руках, на туфлях, теж байдуже- скоріше б додому, в ліжко і забутись у сні. Може ще б склянку холодної води. Женю нудило. Двері ліфта накінець то відкрились. Женя хитко ступив в темноту і раптом зупинився. Під його дверима, на брудному, ніколи не праному килимку, з низько опущеною головою сидів білобрисий хлопець, з ніг до голови вбратий в чорне. Він рвучко підняв голову. Навіть в напівтемряві підїзду його очі сяйнули крижаною блакиттю.

    У Жені забило дух, «Спартак?» видихнув він.

    «О, Господи! Женя!» Спартак підірвався як тільки його очі розгледіли в темноті Женіне розбите лице. «О, Боже, що сталось-секунда і він вже поряд. Холодні руки обережно обмацують Женіне обличчя- Що трапилось? Хто це зробив?»

    «Спартак ти тут?» пробурмотів Женя, розгублено вдивляючись в обличчя хлопця навпроти.

    «Звичайно тут, де ще?»

    Спартак задер голову пильно розглядаючи Женіне лице.

    «Я думав ти з Алісою, чи Аліною, чи як там її звати…»

    Спартак закотив очі. Його руки накінецьто відпустили Женіне обличчя, але долоні залишились на Женіних грудях. Крізь тонку тканину рубашки Женя відчував їх тепло.

    «О, людочки! Ні звичайно! Я тут. Я прийшов сюди відразу як ти нас покинув! Я телефонував тобі сотні раз. Де ти був??? Що, трясця, сталось?»

    Ці слова роздратували Женю. Як ніби Спартак не знав що сталось. Як ніби це не він вирвав серце з Женіних грудей і не потоптався по ньому разом з своєю подругою. Одним рухом руки Женя скинув Спартакові долоні зі свого тіла. Женя був сердитий. Він був ображений, і роздратований. І йому хотілось щоб Спартак це знав. Хотілось перетворити свої почуття в величезний камінь, ні ну це вже занадто, перетворити їх в футбольний м’яч і зафутболити йому прямо в оце прекрасне лице, з цими тонкими губами і блакитними очима. Хотілось, щоб Спартаку теж було боляче, як і йому. Але, навіть більше за це, Жені хотілось щоб Спартак просто зрозумів його.

    «О, ти не знаєш що сталось? Я напився і побився! Так буває! Я думав ти з нею! Ви ж в ресторані мало не лизались? Що я мав подумати?» Женін голос дзвінко відбився стінами під’їзду. В якійсь квартирі голосно закрився замок. Уже знайоме відчуття пекучих сліз обпалило очі. Тремтячі руки ніяк не могли втулити ключ в замок.

    Спартакове тіло чорною глибою завмерло поряд.

    «Давай спершу подбаємо про твоє лице а потім поговоримо про це?» тихо запропонував він.

    «Ні, я не хочу з тобою говорити! -Женін голос зірвався- Мені не треба твоя допомога, мені зовсім не боляче і ти можеш їхати додому.» Женя переклав ключ в іншу руку, прикладаючи максимум зусиль аби не звалитись з ніг остаточно. Кляті двері не відчинялись. Йому потрібна була допомога. Йому було дуже боляче. Але нізащо в світі він не хотів признаватись в цьому.

    Спартак мовчав. Секунди переплелися у вічність, неслухняні руки тремтіли ще більше і звук шкреботу ключа об замок гримів на весь під’їзд. Не втримавшись Женя відірвав затуманені очі від дверей і глянув на кам’яне обличчя Спартака.

    «Я залишусь з тобою,» повідомив Спартак у відповідь на його погляд.

    Море в Женіному серці не вщухало.

    «Ні, іди додому!» Женя мусив обпертися рукою на стіну аби не впасти.

    «Не піду,»спокійний тон цих слів вибішував Женю ще більше. Спрартак говорив так, як ніби він знає що Жені треба краще за самого Женю. Як ніби без нього Женя не справиться. Як ніби без нього Женя ніщо.

    «Іди, я сказав!»

    «Ні.»

    Блакитні очі ніби насміхались.

    «Та ти заєб…» Женя почав напружено, але незакінчив. Спартакові губи лягли на його мягко і тихо. Легко, наче теплий подих літнього вітру вони стерли злі, необдумані слова з Женіних вуст і думок. Серце пропустило удар. Хвилі вщухли…

    Здавалось ось ще секунда і Спартак відступить. Перерве цю ейфорію і поверне Женю в болючу реальність. Але він не відступав. Натомість, він ступив маленький крок ближче до Жені і його рука потягнулась доверху, легким дотиком обхоплюючи шию. Женя, неначе вперше в житті, бентежачись трошки розтулив вуста. І це наче стало якимось таємним сигналом для Спартака, тому що раптом він сильно обхопив Женіні обличчя обома руками і потягнув до себе, сильно впиваюмись в його губи. Кров вдарила в мозок сильніше всього випитого сьогодні і світ навколо перестав існувати. Просто зник. Не існувало більше болі. Не було більше образи, непорозуміння. Були тільки він, Спартак, і їхні губи з’єднанні в першому поцілунку. Можливо, Женя багато чого не розумів в Спартаку. Можливо, ще більше він просто не знав. Але зараз він точно знав і розумів одне – навіть з закривавленим носом та розбитими губами це був найкращий поцілунок в його житті.

    Ні, поцілунок не переріс у пристрасну прелюдію. Він обірвався так само неочікувано як і почався. Спартакова рука ковзнула донизу і тихо забрала ключі з Женіної долоні. Через декілька він уже сидів на кухонному стільці поки Спартак обмивав засохлу кров з його обличчя і рук.

    «Вибач мені Женя. Це все через мене. Я сам не знаю чого я вирішив що ця історія з Аліною була хороша ідея. Зараз я розумію як це тупо!- Женя не переривав Спартаковий монолог,- Я навіть не знаю як це пояснити. Мені здалось що тобі байдуже на мене. Мені здалось, що ти мене не л…- Спартак проковтнув останнє слово,- але я бачу зараз наскільки по дурному і по дитячому я вчинив. Вибач мене будь ласка!» Спартак продовжував говорити, але Женя вже не слухав. Втомлене емоціями і алкоголем тіло виключалось. Він уже не памятав як Спартак обережно роздягнув і вклав його в ліжко. Тільки десь на окраїні свідомості він знав що прямо перед тим як заснути в теплих Спартакових обіймах він сказав йому що любить його.

    Але можливо це був лише витвір його опянілої свідомості.

     

    0 Коментарів