Від Подкасту До Кохання Один Крок

Вечір. Ресторан.

Женя, здавалось, не міг дихати.

Це місце, ця ситуація- все давило на нього, вибивало кисень з легень. Холодне пиво на столі перед ним не манило, а тиха музика на фоні лише дратувала. Женя перетасовував події останніх днів в голові, стараючись зрозуміти як так вийшло що він зараз сидить тут, навпроти свого Спартака і хоче роздерти його на шматки.

Відбувалась якась незрозуміла вакханалія, і Женя як не старався, не міг зрозуміти що ж це, блять, таке коїться.

Зовсім недавно, буквально вчора, все ще було ок, як зазвичай. Після повернення з поїздки Женя, заночував у Спартака, не вперше. Вранці вони разом пішли займатися в зал, після чого Спартак скинув його вдома, теж як зазвичай. Ввечері Спартак зателефонував і сказав, що два товариші з його дитинства будуть проїздом в столиці, і запропонував Жені скласти йому компанію, зустрітись і познайомитись з ними. Запрошення здалось Жені квитком в особисте життя таємничого Спартака і тому Женя, очікувано, неймовірно зрадів. Цілий ранок він провів гадаючи якими будуть Спартакові друзі. Інтелектуали? Задроти? Свої пацанчики з двору?… Він був готовий до будь чого: теплої душевної зустрічі, ітелектуальної розмови стоїків, та навіть до набухування до чортиків він був готовим, але точно не до ось цього.

«Ось це» сиділо зараз прямо перед ним у вигляді мініатюрної блондинки з отруйно червоними губами та довгими, такими ж червоними нігтями. Ну як сиділо. Воно висіло на Спартаковому плечі, заглядаючи йому в очі, і хіхікаючи кожні п’ятнадцять секунд.

Мозок, неначе відмовляючись вірити в реальність ситуації прокручував останні десять хвилин знову і знову. Ось Женя заходить в ресторан в назначений час. Ось адміністратор проводить його до заброньованого столику де на нього уже чекають Спартакові друзі. Сам Спартак запізнюється. Ось Женя знайомиться з ними і вони розповідають йому як давно вони не бачились з Спартаком. А ось двері в ресторан відчиняються, і неначе в галімому кіно, впливає вона, а за нею він. Одна рука по джентельменськи притримує її талію поки він веде її до столика. Він здоровається з друзями і здивованим Женею і представляє її Аліночкою. Він посміхається, вона цвіте і пахне. А Женя, шокований, до цих пір не може підняти свою щелепу з підлоги.

Хочеться одним ляпасом стерти усмішку з його лиця, схопити за комір і запитати нарешті хто вона блять така? Що вона тут робить? І звідки вона блять взялась?

Натомість Женя тільки зітхнув і відсунув від себе бокал холодного хмільного. Пити не хотілось. Хотілось палити. Хоча він і пообіцяв Спартаку кинути.

Коротко він ще раз окинув конкурентку холодним поглядом. Об’єктивно, вона була красуня.

Делікатні риси молодого лиця ніжно обрамляли світлі кучері, а легко відтінені червоною помадою губи виливались в щиру, милу посмішку. І вона не зовсім висіла на Спартаку, а просто сиділа поруч, комфортно доповнюючи розмову, час від часу жартуючи.

Ніфіга не смішно. І кучері в неї не справжні.

Зусиллям волі Женя сконцентрувався на Спартакових словах, який розповідав якусь історію про ПТ, активно уникаючи Женіних очей, неначе знущався. Бездіяльність вбивала Женю і тому він не витримавши сильно копнув Спартакову ногу під столом. Ні один мускул на клятому лиці клятого Спартака не зворухнувся. Він продовжував щось там говорити, і закидати якісь там жарти на радість уже підвипившої компанії.

«Блін, а я і не знав що ти такий комедіант! Як не вийде в науці- звертайся, я візьиу тебе в Мамахихотіла,» дещо недоречно-грубо вклинився в розмову Женя.

Спартак коротко стрельнув очима на нього.

«Так це і є мій План Б. Саме тому ти і є мій друг.»

Друг. Іншого разу це слово б ощасливило Женю. Але не зараз. Зараз це лише цого лише розлютило! Друг? Якого біса? Ти всім своїм друзям телефонуєш щодня аби просто почути голос? Всі твої друзі проводять в твоєму ліжу більше ніж в своєму? У всіх твоїх друзів до цих пір є сліди на тілі від твоїх клятих поцілунків??????

Женя незадоволено хмикнув «Я вийду на перекур.»

«Я думав ти кидаєш?» Спартакові очі саркастично звузились. На секунду Жені здалось що час повернувся назад, що вони ненавидять один одного і що Спартак знову є тим жорстоким задиракою який живе і дихає лише для того щоб бісити Женю. Як ніби не було тих гарячих вечорів і ніжних ранків, як ніби не було розмов під дощем, пізніх телефонних дзвінків, коротких солодких повідомлень, і ще коротших і солодших вкрадених поглядів… Як ніби це все був сон, витвір Женіної уяви.

Женя не міг дивитись на нього більше. Злість і нерозуміння замінялись гіркотою образи. І найгірше те, що він нічого не міг зробити, крім того як сидіти тут і мріяти бути на її місці. Женя не розумів чому Спартак так вчинив? Для чого він привів її? Чому його рука лежить на спинці її крісла? Чому він так низько нахиляється до неї при розмові?!До чого цей спектакль?

Хотілось просто втекти звідси. Хотілось не бачити його. Її. Їх.

«Ти зовсім нічого про мене не знаєш,» докір явно чувся в занадто голосно сказаних словах. Не попрощавшись Женя вийшов, наступивши комусь на ногу.

Вулиця зустріла Женю темнотою і приємною прохолодою. Цигарки в Жені не було, але в магазинчику навпроти заманливо світилась вітрина, і вже через декілька хвилин гіркий дим наповнив Женіні легені.

Тебе не нравится дым – чёрт с ним,

Он убивает слова, кругом голова.

Женя хмикнув- мозок як завжди вчасно витягнув Бумбокс з закутків пам’яті. З вулиці ресторан здавався яскравим човном, з сотнями ламп, який безтурботно плив по течії ночі. Десь там, за безкінечно далекими стінами лунала весела музика, чулись голосні вигуки безтурботних людей. Женя відчував себе так далеко від них. Посеред пустої вулиці він відчував себе маленьким і таким самотнім. Горло стислось, чи то від гіркого сигаретного диму, чи може від сліз. Женя, закинув голову доверху, мокрі очі знайшли декілька одиноких зірок. Десь там, навпроти, люди жили щасливо, і їхні очі пекли від сміху а не від задавлених сліз. Десь там, їм було байдуже на нього. Десь там, вона дивилася на нього затьмареними від радості очима, а його рука легко обіймала її тонкий стан. Вона говорила до нього манливим голосом, а його очі пестили ніжний овал її обличчя. Женя закашлявся. Отруйний дим пік легені і ліву сторону грудей.

«Яка гидота,» Женя з відразою відкинув недокурену цигарку в смітник. Годинник підказав, що у нього ще є дві години аби безбожно набухатись і забути про Спартака, про неї і про все на світі. Кинувши останній погляд на вікна ресторану він ступив в темряву провулку.

******

Ранок попереднього дня.

Удар. Віддача приємно занила в кістках кисті. Видих через рот і все спочатку. Лівий прямий і відразу правий кросс, хук зліва і крок назад. Головне не сила, головне влучність. Короткі секунди відпочинку і знову комбінація. Спартакову тіло рухається автоматично, мозку навіть не треба думати про послідовність ударів уже відпрацьованих сотні разів. Очі сконцентровані на боксерській груші. Руки, затиснуті в важких рукавичках не боліли, удари лише приємно відчувались в плечах. Влучність, головне влучність.

Висока тінь безсоромно вклинилась в затуманене поле зору. Спартак кліпнув очима декілька разів і розмита фігура набравши різкості перетворилась в усміхнену кучеряву голову Жені.

«Спартачок, ти ще довго?»

Окремий кучерик шоколадного волосся звіс над його лівою бровою. Рука сіпнулась щоб поправити неслухняне пасмо. Якби вони були вдома, то можна було б підійти, ніжно провести кінчиками пальців по чолі, донизу до щоки, до напіввідкритих губ…

Але вони були не в залі, серед десятка інших чоловіків і дівчат і взагалі ми ж не офіційно.

Капелька поту застигла на Женіній скроні, а посмішка здавалось могла б осяяти весь зал.

«Дві-три хвилини тут —Спартак вказав на грушу,— і скакалка. І все.» Відповів Спартак обтираючи піт з очей об плече.

«Добре, я біля виходу почекаю,» Женіні очі ковзнули по Спартакових плечах додаючи до його втомленно-щасливої посмішки тінь пристрасті.

Спартак ступив крок до хлопця навпроти і обхопивши грушу обома руками крізь стиснуті зуби процідив: «зацілував би тебе,поганцю, до смерті.»

Слова ще не встигли злетіти з його вуст як густий гарячий румянець вдарив в лице від розуміння віги того, що думки, які він так часто плекав в своїй уяві вирвались назовню. За весь цей час, вони ще ніразу не цілувались.

Зіниці навпроти вибухнули від здивування. Женя кілька разів здивовано кліпнув очима і нестійко відступив.

«Я буду чекати тебе біля виходу.»

Лівий прямий, правий крос, хук, назад . Треба було тримати язик за зубами.

Тепер Женя знатиме що Спартак думає про поцілунки з ним. А Спартак думав. Останнім часом все частіше і частіше. А як можна було не думати про поцілунки коли ті кляті зелені очі так дивились на нього? Як можна було не думати про поцілунки коли ті пелюсткові губи манили найсолодшим гріх?

Остання комбінація і Спартак втомлено здирає рукавички з розіпрілих рук, і волочить ноги до стенду зі скакалками. По дорозі його погляд чіпляється за знайому фігуру обперту на стійку ресепшену, навпроти щасливо щебечучої адміністраторки. Звідси було важко роздивитись її обличчя обрамленне довгим темним волоссям, а от на всі тридцять два вишкірену усмішку Жені було видно дуже добре.

Спартак швидко відвів очі. Уже таке знайоме відчуття ревнощі підбиралось до горла змією.

Відчуття нове і ненависте для Спратака яке ставало все частішим гостем в його серці.

Навть не почавши стрибати Спартак жбурнув скакалку назад в куток і рішучим кроком наблизився до солодкої парочки. Так солодко аж тошнить.

«О, Спартачок ти вже закінчив?» на лиці Жені не було ні краплі покаяння.

«Так, візьми заведи машину поки я зберу речі,» Спратак кинув Жені ключі.

Адміністраторка накінець то відірвала сяючі очі від Жені і перевела їх на Спартака, «Надіюсь ви сьогодні добре попрацювали?»

«Ага, було б ще краще якби ти не фліртувала з моїм хлопцем прямо під моїм носом»- Спартак опустив очі на її бейджик,— Катя.» Дівчина здивовано замовкла. Спартак вийшов не оглядаючись.

Так, Спартак ревнував Женю до всього і до всіх. Раніше йому здавалось, що Женя повністю його. Йому здавалось, що якщо вони проводять весь час разом, завжди спілкуються і періодично кохаються то це означає що Женя його. Принаймні так було у всіх Спартакових стосунках раніше. Якби Женя був дівчиною, то можна було б впевнено говорити, що Женя – його дівчина. Але було одне але. Ми ж не офіційно. Неначе підлий ляпас, наглий поштовх в спину, неочікувана підніжка ці слова збивали Спартака з ніг, нагло здерали рожеві окуляри і він не може оклигатись до цих пір. Неначе набридлива реклама, обсесивна думка, гіркий післясмак ці слова тероризували його кожного божого дня.

Тепер він бачить дрібниці в Женіній поведінці які раніше проходили непоміченими.

Ми ж не офіційно.

Коли вони йдуть по місту, їхні руки нечайно торкаються, Женя легко проводить кісточками руки по Спартаковій і дивиться на нього кавовими очима. Але зустрічаючи знайомих відразу відскакує наче від вогню і не навіть не дивиться на Спартака знайомлячи їх. Спартак, відчуваючи Женіні незручність теж збільшує дистанцію між ними на людях. Але йому неприємно.

Ми ж не офіційно.

Перед тим, як заснути в одному ліжку Женя довго переписується з кимось, відсилаючи десятки селфі, зробленних так, щоб Спартак не потрапив в кадр. Спартак не запитує для кого це. Але йому боляче.

Ми ж не офіційно.

Женя називає його Спартачком, але ніколи не конкретизує їхні стосунки.

Хто вони один для одного? Знайомі? Друзі? Друзі з бенефітами?? Спартак не запитує, не починає розмову. Йому страшно. Страшно від того, що можливо для Жені їхні стосунки не мають такого значення як для нього. Страшно від того, що Женя можливо взагалі не думає що між ними є стосунки.

Ми ж не офіційно…

Заичайно, Спартак міг би повести себе як доросла людина і прямо запитати Женю про статус їхніх стосунків, але він уже наперед знав що в нього не вийде. Він знав що в він не вміє говорити про почуття. Він знав що слова знову застрягнуть в горлі, розтануть десь на кінчику язика і натомість він скаже якусь тупу, затерту, клішовану фразу.

Тому йому лишалось тільки думати думати думати, мучитись овераналізуючи всі дрібнички. Заганятись, драматизувати і нервувати.

Здавалось, він би помер для Жені, він готовий був на все заради нього. Заради них. Спартак розумів наскільки це абсурдно. Він знав що не можна так привязуватись до когось. Особливо йому. Особливо зараз. Особливо до Жені. Але дороги назад уже не було. Крім Жені йому уже нічого не хотілось. Уже не вистачало просто його тіла і постійної присутності поруч. Хотілось більшого. Хотілось щоб було офіційно.

Звичайно, він розумів що гей відкриттям року вони не стануть. Але ж між ними, в їхніх особистих стосунках Спартак був готовий до якоїсь стабільності, моногамності. Спартак хотів Женю, не тільки для сексу але і для всього іншого. Спартак хотів мати з Женею все, на що міг би розраховувати в офіційних стосунках. Хотів довіряти йому, дбати про нього, хотів мати шанс на те що в майбутньому ці стосунки можуть перерости в більш крепший союз. Хотів мати хоча б якусь кляту надію на це. А чого хотів Женя? Можливо для Жені це все не було таким серйозним. Можливо для Жені цей весь час був лише можливістю гарно потрахатись і скоротати час під час турів? Можливо Женя, знайшовши собі інший проект знайде і іншого партнера?

Женя, напевно ніколи не мучився ревнощами. Та і звідки. У Спартака більше нікого не було. Він більше ні з ким не спілкувався. Спартаку було достатньо Жені. Бо Спартак був однолюб, а не як Женя- патологічний блядун. Спартак кинув погляд на Женю, який нічого не підозрюючи підставляв своє ідеальне лице під перші тепла промені весняного сонця.

Гарний, сволота.

Женя, відчувши погляд Спартака повернувся до нього. Сонячне проміння відспівувало смарагдовість його очей. І неначе цього було недостатньо, він весело підморгнув Спартаку.

Спартакове серце зрадницько тьохнуло. Але холодний мозок таки не відступив- цього поганця треба провчити.