Від Подкасту До Кохання Один Крок

Коли Спартак був малий, він любив ходити на річку. Мати не пускала його одного, тому він брехав, що йде грати до друга, а сам тихенько ховав запасні шорти в кущах в дворі. 

Річка була за містом, тому туди треба було доволі довго йти. За дорогу, тіло нагрівалось і бажання занирнути в прохолодні хвилі річки ставало нестерпним- останню частину дороги він зазвичай біг. З розгону підбігав до краю кручі і не мешкаючись стрибав. Блакитне небо освітлене променями літнього сонця зливалось з блискучими водами річки, і в короткі секунди падіння Спартаку здавалось, що він – найвільніше створіння на світі. А потім його тіло падало в воду. Холодна вода обпікала розжарену сонцем шкіру, давила на неї і пхала вниз. Життя призупинялось. Все навколо ставало темно-зелене, страшне, небезпечне. І коли повітря вже не залишалось в стиснутих легенях, а ноги так і не торкались дна, наставав момент яким Спартак найбільше упивався, і найбільш чекав. Крижаний, звірячий, інстинктивний страх сковував його. В очах темніло, і без того темна вода, ставала вязкою і різала очі, всі м’язи тіла бились в конвульсіях аби вибратись з води, дістатись до поверхні, дати легеням ту рятівну порцію повітря. В той момент коли серце уже здавалось виривалось з грудей Спартак виринав. Вода тікла з носа і рота, очі сліпо блимали на сонце, а мозок кайфував від того, що вони вижили… 

Спартак робив це знову і знову, поки голова не ставала паморочитись. Тоді він просто падав на траву і лежав так, не думаючи ні про що, насолоджуючись чи то літом, чи то не контрольованими викидами гормонів. 

 

Ось і зараз, сидячи в затишному, комфортному ресторані, дивлячись в зеленість Женіних очей, Спартак раптом відчув отой страх. Здавалось, зараз саме час ногою торкнутись дна, відпихнутись і виринути з цього всього, повернути час назад, в безпечне та передбачуване минуле. 

Спартак відірвав погляд від Женіних очей і сконцентрувався на тарілці перед собою. 

Навпроти, Женя ліниво колупав деруни, навіть не підозрюючи про Спратакову агонію. 

«Спартак, то я так і не зрозумів, це що, наше перше побачення?» 

Спартак мало не подавився своєю пастою. 

«Здурів чи що? Яке побачення?» 

«Ну, коли ти написав «хочеш повечеряти?» я думав ти мене на побачення запросив. Дивись, я нові джинси одягнув, підготувався!» Женя грайливо повів бровою, наби натякаючи на щось. 

«Підготувався?—Спартак навіть не старався приховати як подобається йому ця напівглузуюча, напівфліртуюча розмова,— що саме ти підготував?» 

«Саме те, про що ти подумав!» заявив Женя пригублюючи келих пива. 

Спартак легко закашлявся. Люди кругом спокійно вечеряли, тихо грала жива музика, дівчина за сусіднім столиком зпідтишка фотографувала їх. 

«Чекай, то ти хочеш щоб я тебе на побачення запросив?» Спартак не міг відвести погляду з порожевілих щік хлопця навпроти. 

«Ага, а то мені вже здається, що тобі від мене треба тільки секс!» Женя продовжував жувати свої деруни так, ніби вони говорили про прогноз погоди. 

«Так і є, мені від тебе тільки секс і треба,» Спартак ковтнув трошки води з кришталево чистого стакану. 

«О людочки, ти такий не романтичний!» Женя драматично закотив очі. 

«Ну чого зразу не романтичний! Хочеш, я запалю тобі свічки сьогодні ввечері?» 

«А, що буде сьогодні ввечері?» 

«Ну, я планував нагодувати тебе,— Спартак вказав на стіл,-—потім, я планував привести тебе додому, заманити тебе в душ, намилити тебе з ніг до голови пахучим милом, поцьомкати твої щочки, покуськати твою шийку, а потім відтрахати тебе так, щоб ти на ногах стояти не міг,—Спатрак всміхнувся до проходячої повз їхній столик офіціантки, —а потім я думав занести тебе в ліжко, закутати в пухнасту ковдру, зробити тобі чай, і пограти пару партій в ФІФА. Для тебе спеціально купив.» 

Закінчивши свою промову Спартак зосереджено продовжив вибирати пасту з тарілки. 

Декілька хвилин Женя сидів мовчки, задумано задивившись на Спартакові руки.  Нарешті, одним ковтком спорожнивши келих він рвучко підняв руку і гукнув проходячого поруч офіціанта,— «Рахунок нам,будь ласка!» 

Спартак розсміявся, дивлячись на їхні все ще доволі повні тарілки, але теж відклав вилку і почав збиратись. 

Уже біля дверей квартири елітної новобудови, твердо дивлячись в смертельну зелень Женіних очей Спартак зробив останню спробу винирнути —«Женя, поки це не зайшло занадто далеко, у тебе ще є шанс зупинити це все. Тому що ще трохи, і я вже ніколи і нікуди тебе не відпущу.» 

Женя не відвів очей, не відступив. 

З усмішкою, більш схожою на оскал він кинув: «Відкривай двері Спартак. Я не боюсь ні тебе, ні твого члена.» 

Ранок настав неочікуванно. Женя відкрив очі і вперше оглянув Спартакову спальню. Декорована в мінімалістичному стилі і натуральних тонах, кімната виглядала затишно і обжито. На столику біля ліжка стояли чашки з вчорашнім недопитим чаєм. На невеличкій шафі виднілись блокнот і кілька ручок. Недбало кинутий вчорашній одяг на підлозі робив кімнату живою і теплою. Сам хазяїн кімнати тихо сопів в Женине плече, татуйована рука важко перекинута через Женіні груди. Тіло приємно нило від вчорашніх забав. Женя ніжно провів долонею по Спартаковій руці, біцепсу. Женя не знав який Спартак подобався йому більше – той що захоплено і здивовано дивився на нього в номері готелю в ту їхню першу ніч, чи вчорашній, який однією рукою витискав обидва Женіні зап’ястя в холодну плитку душу, а іншою міцно закривав йому рот, тоді, коли Женя здається втрачав розум. Спартак не жартував, коли сказав, що опісля, Женя не зможе стояти на ногах. У Жені в житті було предостатньо хорошого сексу. Але нічого і ніхто навіть близько не дарував йому те, що він отримав від Спартака вчора. 

Спогади перервав звук будильника. 

Женя зсунув з себе Спартакову руку з себе, і скрививши лице від більш помітного дискомфорту в тілі піднявся з ліжка. 

Спартак, лише крепше замотуючись в ковдру промурчав :«Ну Женя, чого ти йдеш?»

«Спартачок, у мене є справи! Я йду на кастинг сьогодні! Та і до наступного туру подкастів треба готуватись колись»

Спартак, не відкриваючи очей, та і ледь відкриваючи рота продовжив : «Повертайся ввечері.»

«Куди?» не зрозумів Женя.

Незадоволено кривлячись Спартак витягнув руку з-під ковдр і постукав по подушці на якій щойно лежала Женіна голова: «Сюди, куди ще?»

 

Женя розтопився і поплив. 

 

З дибільною посмішкою на вустах він вийшов з квартири. З дибільною посмішкою спустився на базовий поверх. Проходячи повз двох охоронців він привітався, не тому що знав їх, а тому, що був вихований. 

І тільки холодний мокрий холодний дощ стер дибільну посмішку з його обличчя. Важко зітхнувши, він ступив назад в під’їзд і дістав телефон щоб замовити таксі. З-за рогу ледь чулася розмова охоронців.

«А це хто такий був? Не бачив раніше його? Новенький?»

«Нєєєє, Спартака знаєш з тридцять третьої? Ну татуйований такий!»

«Ааа, ага…»

«То це його нова потаскушка!»

«Та ладно?»

«Ага, так єбались, що весь поверх чув.»

Женю як облили холодною водою. 

«Ненавиджу підарів!» останнє що він почув, ступаючи під холодний дощ. 

 

Ніколи, ніколи більше не повернусь сюди! 

 

Це, звичайно, був самообман. 

 

Але в той вечір він зателефонував до Спартака. 

-Спартачок, я не приїду. Я сьогодні втомлений.

-Давай хоть повечеряємо разом?

-Ммм, не знаю. Я все ще на студії, кастинг так затягнувся. 

Женя зітхнув. Кастинг і справді затягнувся. Але найгірше не це, і навіть не коментар тупих охоронців, а те, що роль, яку він хотів напевно дістанеться іншому. 

На тій стороні дзвінка Спратаковий голос звучав спокійно і заспокоююче. 

-На вулиці така погода погана. Давай я заберу тебе, поїдемо поїмо борщику, і я тебе скину додому? 

Женя дивився на темний, холодний, дощовий вечір крізь маленьке віконечко студії. Живіт зрадницько бурчав від думки про паруючу тарілку борщу. Комфорт в Спратаковому голосі чомусь навертав сльози на очі. Він був виснаженний фізично і морально. І голодний. Дуже голодний. Звичайно, можна було б піти додому і напитись. Забути про коментарі бидло-охоронців, втопити в чарці розчарування від неотриманної ролі, якої він так бажав… А можна було провести затишний вечір в компанії Спартака, якого він теж так бажав. Щось в тому хлопцеві так манило Женю. Чи то заворожуючий спокій його характеру, чи то сильні руки, які, здавалось, мали силу відігнати всі біди, чи спокусливі чортики в його посмішці. Женя зітхнув. Спартак слухняно чекав на відповідь. 

-Добре, десь через годинку можеш бути тут? 

-Звичайно. Бувай. 

Самотня фігура темніла під ліхтарем біля дверей. Спартак, не заглушуючи машини, взяв парасольку і вибіг, за кілька кроків долаючи відстань між ними. Женя палив. Його рожеві губи тендітно обіймали тонку цигарку. 

«Фу, це шкідлива звичка, Жень,» сухо констатував Спартак. 

«Мені байдуже, Спартак.»

Наступна затяжка була ще довшою і глибшою ніж попередня. На секунду здалось, що Женя видихне їдкий дим прямо Спартаку в лице. В останню секунду Женя відвернув лице іншу сторону. 

«Куріння вбиває, ти скорочуєш собі життя,» Спартак став біля Жені, закриваючи їх обох від холодних ударів дощу. Насправді, йому хотілось вихопити кляту цигарку з Женіних рук і швирнути її десь далеко і назавжди. 

«Так?— Женіне лице розтягнулось в саркастичній посмішці,— Поясніть тоді мені, пане Явсезнаю, який сенс в довгому житті, якщо воно не щасливе?»

Ці слова неочікувано вдарили Спартаку в груди, а може то просто був порив вітру. 

«Ти не щасливий?» Спартаковий голос звучав рівно і байдуже, як завжди. Льодяні очі холодно стрибнули на Женине лице, слідкуючи за тонкою смужкою диму витікаючого з його вуст але в колінах відчулась не притаманна слабкість.

«Ну, як сказати—я щасливий десь на чотири із десяти.» 

«Нуль – абсолютно не щасливий і десять- абсолютно щасливий?» автоматично перепитав Спартак. Від професійних звичок не втечеш.

«Ага,» погодився Женя, вкотре підносячи цигарку до губ. 

«Чому?» 

Женя коротко засміявся. 

«Війна. Таке враження що я все роблю неправильно. Моя акторська кар’єра, —він втомлено провів рукою по обличчю,—і самотність.»

На останніх словах він накінець то глянув на Спартака. Цигарка дотліла між його пальцями, а очі були найсумніше що Спартак бачив в своєму житті. Спартаку захотілось поцілувати їх, хотілось загорнути його в свої обійми, хотілось закрити його собою від дощу, суму і всіх інших примар життя, які висмоктували радість з тих очей.  Хотілось вбити всю русню, хотілось дати йому всі Оскари світу, хотілось сказати Жені що у нього є він- Спартак. Хотілось зробити все, можливе і неможливе аби ніколи більш не бачити таких очей, не бачити цієї клятої цигарки, не стояти ось так перед ним- паралізованим від безсилля. Всі усої стоїцизму миттєво руйнувались і падали під сумним поглядом очей навпроти. Але важливі слова застрягли десь по дорозі між серцем і вустами і Спартак спромігся лише на: «Але ж у тебе є так багато друзів, батьки! Всі тебе люблять.» 

Спартак знав, що він говорить сопливу, поверхневу фігню зараз. Від цього йому було соромно. Але по іншому він не вмів. Ніколи в житті його серце не стояло ось так в горлянці і очі не наповнювались слізьми від чиїхось слів, як зараз.

Чи може це все просто від цигаркового диму? 

Точно від диму! 

Женя коротко не весело засміявся. Швидким рухом кисті він кинув цигарку в мокру темноту вечора і ступив крок до машини. Спартак прикриваючи його від дощу ступив за ним. 

«Скажи це охоронцям в своєму будинку!» 

В салоні машини було тепло, грала тиха музика. Женя дивився на Спартака сумними очима.

«Ти про що?» Спратак тихо зрушив, направляючи машину до невеликого кафе в якому, він знав подають чудову українську кухню. 

Коротко Женя розповів про ранішню пригоду. 

Спартак вперто дивився вперед. Руки стисли кермо. Зуби міцно зціпленні аж до болю в щелепі. 

«Не хвилюйся про це. Я про них подбаю!» Тихо мовив він, не дивлячись на Женю. 

«Та я не хвилююсь…» Женя знову зітхнув. 

Хвилюєшся, я ж бачу. Слабка нервова сисиема. Вразливість. Залежність від соціального одобрення. 

«Ти не хочеш аби нас бачили разом?» Спартаку було справді цікаво як Женя ставиться до їхньої нетрадиційної ситуації. 

«Та мені пофіг, хай бачать. Ми ж з тобою не офіціно. —Серце спартака дивно тьохнуло— А чим займаються два дорослі мужчини на самоті- нікого не стосується.» 

Накінець то його лице освітлилось хитрою посмішкою. Раптом він перехилився і швидко ляснув відкритою долонею Спартаку в пах. 

«Аааааааа!— Спартак зігнувся від болю і гепнув лобом в кермо. Машина некерованою вильнула—Здурів???? Вмерти хочеш? —Спартак вирівняв машину—Суїцидник припадний!» в шоці він дивився на регочучого Женю. 

«Це тобі за засоси! Вони тільки стали більші і темніші! Я сьогодні на серйозну роль пробувався. Звичайно я не отримав її з цією шиєю як в повішенного!» 

Спартак коротко засміявся, все ще кривлячись від болю. 

«То ж ти в гольфі, нічого не видно!» 

«Ага, для ролі я пердягався в блузу! Там всі в шоці були, ніякий грим не закриє оце!» Женя обома руками потягнув светер донизу демонструючи величезні синьобордові плями на шиї, за вухом, під бородою… 

«Мої дітки…» Спартак протягнув руку бажаючи торкнутись їх пальцями. На ходу Женя відптхнув його руку від себе, закриваючи шию светром.

«Не чіпай мене вампір ненастний! Все, тобі до моєї шиї зась!» 

«Ну Женя!— Такого повороту Спартак не очікував—це не справедливо!» 

«Все справедливо! Я не винний що ти не можеш нормально себе вести! Я серйозна людина. У мене серйозні справи, записи, зйомки! Як я маю цим всім займатись з такими подарунками від тебе? Люди думають що мене хтось палками побив!” Женін напів серйозний тон в поєднанні з абсолютно щасливою посмішкою гріли Спартака. 

«Добре я більш не буду так високо! Я буду нижче, де не видно— Спартак благаюче підняв брови, дивлячись на Женю найбільш сумним поглядом, яким він міг з себе вичавити—ну будь ласка, Женя, Сонечко, я благаю тебе, змилуйся наді мою, хоч я на коліна стану?» 

Женя засміявся відкидаючи голову назад. 

«Ти на колінах- це мій улюбленний пейзаж, брехати не буду»

 

Запакована машині ще тихо гула, коли Женя уже прямував до тепло освітлених дверей кафе. Спартак задумливо дивився йому в спину, защібаючи свою куртку. 

Не офіційно. Ми з ним не офіційно. Самотня думка настирливо пульсувала в скронях. 

«Охоронці. Знайду і розчленую, блять,» беззвучно пробурчав Спартак гепаючи дверима машини.