Від Подкасту До Кохання Один Крок

18+

Двері театру тихо закрились за Спартаком. 

На вулиці уже збирались люди, але до початку подкасту ще було трохи часу.  Спартак всміхнувся- навіть звідси було чути високий голос Жені, який захоплено про щось говорив. Спартак пришвидшив ходу. Не те щоб він скучив, але Женя був в своєму Житомирі цілі вихідні і Спартаку здавалось, що вже пройшла вічність з того часу як він його чув. 

Крок за кроком, ближче і ближче…Біля сходів до сцени, Женя стояв спиною до Спартака, жваво жестикулюючи. Біла рубашка та темно сірі штани ідеально обіймали його високий стан, піджак висів на спинці стільця поряд. Навіть ззаду було помітно що Женя підстригся, і його коротке волосся вже не виглядало таким кучерявим і мягким як завжди. 

Жаль… 

До них ще залишалось кілька кроків але Спартак вже чув як Женя розповідає про те, як кльово йому було в Житомирі. Про якусь вечірку, про якесь караоке і дівчат. І про те, що в нього була ТАКА нічка, що він про неї ще не скоро забуде…

Спартак сповільнив кроки. 

Злість. 

Холодна і важка злість зароджувалась десь в районі живота і давила в груди, забиваючи дихання. Значить, цей малий негідник, одного вечора співав Спартаку пісеньки по телефоні, а вже іншого розважався з шмарами? 

Значить, зранку він відсмоктував Спартаку, а через чуть-чуть хтось уже відсмоктував йому?

Шльондра кучерява! 

Злість переростала в розлюченість.  

Ні, це недопустимо. Спартак сповільнив кроки, зусиллям волі стараючись вгомонити себе, і свої емоції. Це недопустимо! Більше так ніколи не буде. Спартак видихнув. На зміну так раптово нахлинули емоціям прийшло чітке розуміння- це ніколи не має повторитись. Хотілось ніколи більше не чути з вуст Жені про когось іншого. Хотілось, щоб по всіх містах України Женині шмари одягали вечорами красиву білизну, а Женя не приходив, бо він розмовляв з Спартаком. Хотілось, щоб друзі замовляли ресторани і святкували дні народження а Женя забував про них, тому що він був з Спартаком. Хотілось, щоб батьки дзвонили йому на фейстайм, але Женя не підіймав, бо він стогнав в Спартаковому ліжку. Хотілося, щоб всі хотіли Женю, а Женя хотів лише Спартака. Мурашки пішли по шкірі від цього признання самому собі. Спартак поправив волосся і галстук. Тепер, все стало на свої місця. Ціль стала простою, а бажання зрозумілим. Злість замінилась рішучістю і азартом. 

Женя, ти будеш моїм. Тільки моїм. Ти цю гру почав, але виграю її я. 

Ступивши останній крок, Спартак поклав руку на Женіне плече, хлопець стрепенувся під його дотиком. 

«Спартак, я навіть і не почув, як ти підійшов,»— його вуста були обрамленні акуратними вусами, виділяючи ті кляті ямки на щоках ще більше і плавно переходячи в ідеально вирівняну борідку. 

Спартакова рука легко ковзнула доверху, зупиняючись на коротко підстрижений потилиці. 

«Гарна зачіска,—сказав Спартак замість привітання,— як батьки?»

Здавалось, Женя зараз задихнеться, чи то від того що Спартаковий великий палець ще ніжно гладив чутливе місце за вухом, чи то від такого запитання. Навіть оператори стояли з здивовано роззявьенними ротами. Ніколи! Ніколи в житті ніхто не бачив щоб Спартак розмовляв з Женею просто так, та ще і питав про батьків! 

«Доб-добре,- трохи заїкнувся Женя,- мама пиріжків напекла.» Женіні очі бігали по Спартаковому обличчі, шукаючи чи то пояснення чи то помилування.

Спартак забрав свою долоню з Женіного тіла, і як по команді Женя відступив назад, збільшуючи відстань між ними, ніби панікуючи. 

Боїшся, зараза мала, знаєш що провинився. 

«О, я так люблю домашні пиріжки, а з чим?» безбожно збрехав Спартак, оглядаючи Женю з ніг до голови. Тепер, коли Спартак знав чого він хоче, він об’єктивно розумів що хлопець йому подобався. Йому подобався високий стан хлопця перед ним, його волосся, навіть коротка стрижка не могла приховати вредно кучеряві пасма, глибоко зелені очі, та пелюстково рожеві губи. Йому подобався безкінечно здивований погляд Жені, і те як він нервово чухав зап’ястя. Подобалось, як його ідеально чисті лаковані туфлі відбивали світло люстр, і те, як він махав руками наче млин, коли розмовляв. Ще тиждень тому його це все бісило, але тепер обожнював все це. 

«З маком.»

На секнду Спартак забув про що вони розмовляли…

А, пиріжки. Пиріжки від мами. З маком! 

«Ммммм, мої улюбленні. Моя матір ніколи не пече нічого. Вже не пам’ятаю коли останній раз їв пиріжки з маком…»

«О, то вона мені дала з собою трохи, десь в рюкзак запахнула,— Женя нервово засміявся,— хочеш?» 

Спартак оглянувся. Рюкзака ніде не було видно. 

Бінго! 

«Хочу!»

«Зараз?» —Женя розгублено глянув на хлопців які уже занялись розпаковкою апаратури десь в глибині залу.

«Зараз,» —облизнув губи Спратак. 

Ще кілька секунд Женя потупцював на місці і накінець-то повів Спартака кудись за сцену. 

Прямуючи довгим темним коридором Спартак з задоволенням підмітив, що в цій частині театру вони, здавалось, були самі. Після декількох поворотів Женя зайшов в невелику роздягальню і почав швидко шукати свій рюкзак серед кучі чиїхось сумок і валіз. Тим часом Спартак щільненько зачинив за собою двері і навіть закрив маленький замочок, який задавався там був лише аби рахувалось.

Два кроки і Спартак опинився поряд з Женею, який уже вивалював свої речі на стіл. Спартакові руки тихо лягли на Женіні бедра, притягуючи хлопця до себе.

«Спартак,— Женя тихо вдихнув повітря, —нам уже починати скоро, вже люди заходять!» Женіна рубашка пахла пральним порошком і легким дотиком яблучного шампуню. 

«Почекають,» —Спартак повернув Женю до себе. Женя був зваблююче піддатливим. Спартак не поспішав. З неймовірним задоволенням він підмітив легке тремтіння Женіного голосу, побілілі кісточки пальців, які панічно вхопились в край стола.  Його пальці швидко знайшли дорогу до сором’язливо защібнутих ґудзиків рубашки і вправно розщібнули її, оголюючи молочну шкіру Женіних плеч, грудей та живота. Смакуючи моментом, Спартак дозволив совоїм спраглим губам лягти на тендітну шию, десь під вухом. Реакція Жені не розчарувала- солодкий, тихий напівстогін несміливо завмер в пильному повітрі старого театру. Чутливі кінчики Спартакових пальців швидко пробіглись від Женіних тонких зап’ясть вверх аж до оголених плеч. Короткими поцілунками Спартак проклав доріжку від вуха майже до тих бажаних губ, але зупинився. Він був сміливим, але не настільки. Натомість він опустив свої руки під Женіні коліна і рвучко підняв хлопця, посадивши його на стіл. Під Женіного вагою, стіл хитнувся, щось впало, але обом їм було не до цього. Стоячи між Женіними ногами, Спартак торкнувся долонею Женіних грудей. Не торкнуте татуюваннями тіло манило своєю ніжністю, ніби просило поставити на ньому знак належності Спартаку. Спартак звичайне не міг протистояти цьому поклику і знову влився вустами в тендітну шкіру ключиці. 

Женіне тіло таке тепле на вустах і його запаморочливий запах змішаний з приємним парфумом раптом вдарили Спартаку в мозок як алкоголь вдаряє слабких пияк. Уже не контролюючи себе Спартак жадібно вхопив Женіні плечі обома руками і притулив до себе що є сили, зуби впились в шию. Він відчував як під його вустами пульсувала кров і билось серце, Женіне тіло стрепенулось від раптового болю.  

«Вибач, Сонечко,— Спартак прошепотів лагідно подмухуючи на бордово червоний слід— не втримався. Ти в мене такий солодкий!» 

Женя тільки зітхнув. Спартак прийняв це як згоду і опустив руки вниз і назад, на сідниці. Притискаючи його до себе Спартак уже відчував як сильно Женя бажає його також. Його тихий стогін тільки каталізував Спартакову нестриманість.

«Дозволь?»— руки потягнули защібку штанів, Женя лише кивнув, опершись обома руками на стіл позаду себе.  Декілка рухів і його напрасовані штани на підлозі. Не те, щоб Спартак знав що робити далі, але пристрасть координувала його рухи. Женіні бажання були написані на його обличчі та тілі: напівзакриті очі, сліди від укусів на ніжних вустах – колись там будуть сліди від моїх укусів – й надмірно напружені м’язи живота. Кров шалено билась скронях, голова паморочилась і Спартаку хотілось зробити так, аби цей момент стер з пам’яті Жені всі тупі історії про Житомир, про гулянки і про все попереднє життя. Хотілось, аби Женя більш не міг думати ні про що інше, ні про кого іншого. Заради цього він готовий був на все. Коли ця думка сформувалась в його мозку, він з зусиллям волі відрвав губи від Жениного передпліччя, яке уже було вкрите кольоровим патерном засосів він твердо глянув Жені в очі,-«Я хочу, щоб ти кінчив.»

«Добре» Спратак не знав чи Женя справді це сказав, чи то вже йому почулось. Сам не вірячи, що він це робить Спратак опустився на коліна. Тісно завязаний галстук муляв шию, і Спартак швидко послабив вузол. Женіні очі дивились на нього зверху вниз, зіниці розширені настільки, що майже неможливо було помітити той знлений колір, про який так часто думав Спартак. 

Та я ж втоплюсь в цій бісовій зелені, остання раціональна думка слабо блимнула десь в темряаі свідомості і понеслось. Гаряче тіло, напівприглушені стогнання, сила і пристрасть- все змішалось. Женіні руки на його голові, Женін смак на його вустах, біль, задоволення, сльози. 

«Я зараз кінчу,»— Женін голос як ніколи низький. 

«Тільки не на рубашку,»— встиг сказати Спартак перед тим, як Женя розсипався на сотні знеможених шматочків перед ним. 

Спартак опанував себе першим. Поправивши галстук і обтрухнувши штани він взяв невеликий румяний пиріжок з пакету позаду Жені, — дякую, що поділився.»

Двері за ним зачинились тихо, але серце в грудях гупало як барабан.  

Подкаст таки почався з запізненням.

Сидячи навпроти Жені, Спартак милувався зарумяненими щоками хлопця, і його таємничо усміхненим обличчям. Подкаст ішов як по маслу. Женя був екстра говорливий стогодні, і махав руками так, що здавалось зараз полетить. 

Спартак теж здавалось зараз полетить, тому що ніхто в цій залі незначні чому Женя так часто поправляє комір рубашки. В чорно білому відео на ютубі неможливо буде побачити сіяючого засоса. 

Можливо колись Женя таки зруйнує йому життя, але сьогодні воно того варте.