Від Подкасту До Кохання Один Крок

Це сталось знову!

Спартак дивився на своє відображення в маленькому готельному дзеркалі. Серце все ще заспокоювалось від пережитого оргазму. Через закриті двері ванної кімнати чувся приглушений голос Жені, наспівуючого мелодію «зраджуй ґвалтуй мене» змішаний з шорохом пересовування валіз. 

Спартак рвучко відкрив кран і плюснув в лице холодною водою, крижаний холод розлився на плечі і груди.

Це сталось знову. 

Думка гулко билась в скронях, не відпускаючи свідомість, змішуючись з легким післясексуальним запамороченням. 

Спартаку треба було б вийти в кімнату за білизною, але він продовжував тупо стояти голий перед дзеркалом, обпершись обома руками на вмивальник, не помічаючи воду яка все ще хлюпотіла, забута.  

Два рази це уже не випадковість, це уже майже закономірність. 

Мозок працював на повну раціонізуючи те що сталось. 

Звичайно ми потрахались! А що я мав робити? Ми в одному номері! 

Спартак простягнув руку за маленьким полотенцем і обтер лице, глибоко зітхаючи, червоні плями від поцілунків нагадували про себе легким щемінням на шиї.   

Оральний секс це ж теж «потрахались»? 

Думки хаотично стрибали з теми на тему. Незмінною залишалась лише одна- це сталось знову. 

Через декілька хвилин Спартак накінець то виключив воду і глянув на щільно зачинені двері- надіюсь Женя не ображається, що кінчив сьогодні лише я. Спартак блаженно посміхнувся згадуючи про Женю, між своїми колінами. Він звичайно завжди думав лише про своє благо, але ж не був геть жмотом і розумів важливість рівномірного розподілу оргазмів в парах. 

Ми не пара!!!!!- якась дурня лізе в голову.

Перед очима відразу з’явилась картина- Женя, одним ковтком перекресливши надії на існування тисячам спартаченят заявляє :«взагалі-то я на потяг до Житомира запізнююсь!» 

Спартак мимоволі хіхікнув – здається Женя доволі задоволенний розділом оргазмів у їхній «не парі». 

Ще через трохи він рішуче штовхнув двері і ступив в залиту полуденним сонцем кімнату. Женя, з валізами в руках, уже стояв біля виходу. На секунду хлопці завмерли дивлячись один на одного. Женя- з ніг до голови закутаний в зимовий одяг: шапка, шарф, пуховик, рукавиці, і Спартак – в чому матір народила. 

«Кхм,- Женя прочистив горло, веселі очі оглянули Спартака зверху вниз,- я їду до батьків в Житомир. Побачимось на подкасті в Києві?» 

«Так, гарної дороги,» Спартак відкрив свою валізу і почав перебирати речі в пошуках чистої білизни і одягу.

Слова злетіли з його вуст коротко і холодно- як завжди. Спартаку так хотілось повернутись і глянути на Женю. Хотілось підійти до нього, провести рукою по кучерявому волоссю, пожартувати про його диво-ротик і чмокнувши його десь в район бороди, попросити передати привіт батькам… Дивні, нові для нього бажання.  Спартакові пальці механічно продовжували перебирати речі в валізі, доки за його спиною не почувся звук закритих дверей. 

Колись Спартак обов’язково це все зробить. Колись Спартак зрозуміє чому Женя так на нього впливає. Колись Спартак розгадає і цю загадку. А зараз, аби самому не запізнитись на потяг. 

***

Спартак прокинувся від голосного вою. Сирена повітряної тривоги волала і волала, як навіженна. Він різко сів у ліжку. Здавалося б, уже звикнути пора, але звук різав вуха і відбивався гострим болем десь в районі скроневої долі мозку. Спартак піднявся з ліжка і глянув у вікно. У сховище він не піде. Небокрай був темний, з ледь помітними цяточками зірок. Так і не скажеш, що цей самий небокрай ховає ракети смерті. Скажені, кровожерливі і ненаситні подарунки від сусідів. Можливо саме сьогодні ППО не спрацює і прилетить прямо сюди. Спартакова уява швидко замінила картину сплячого району перед очима зруйнованими багатоповерхівками і понівеченим дитячим майданчиком. Він не хотів про це думати, але думав. Тому що війна. Тому що так могло б статись. Тому що так уже сталось-просто не цій вулиці.

Спартак уявив як було б, якби він помер.

Було б образливо, бо він ще не встиг втілити свої плани В ЖИТТЯ. Спартак всміхнувся. Риторичненько. Цікаво, Женя б зацінив такий гумор?

Спартак зітхнув, руки міцно стиснули телефон в руці. Якби він помер то це б не було проблемою. На свою смерть йому байдуже. Головне, аби інші жили: мама, сестра, пацієнти, колеги, діти… Думка про смерті дорогих йому людей раптом вдарила по його змучених сиреною нервах як блискавка. Скажена уява раптом підкинула проекцію- він прокидається вранці, відкриває телефон а там фото Жені і чорна стрічка… 

Спартак відкрив карту тривоги. Очі втомлено бігали по «червоних» областях: Чернігівська, Київська, Житомирська…

В Спартака пересохло в роті.

Кинувши останній погляд в небо, яке уже жевріло світанком, Спартак вийшов в кухню. Заспокойся, тривоги по всій країні бувають майже кожної ночі. Все нормально там. Спартак дістав склянку з полиці та наповнив її водою. 

Yanovychzhenya online. 

Вода приємно охолодила вуста. 

Мапа тривог- нове повідомлення: Житомир- працює ППО. 

Серце впало десь в ноги разом з склянкою. Вода повільно розливалась по підлозі, як і крижаний страх в районі серця. Мозок ще волав що така реакція не нормальна, а пальці уже нетерпеливо тисли на кнопку виклику. 

«Алло,» —Женя відповів відразу. 

Теж не спить. 

«Привіт,—Спартаковий голос звучав якось не реально—Ти де?»

«Вдома,»— навіть крізь телефон Спартак чув огидний гул сирени. 

«Ясно,» —що говорити далі Спартак не знав. Він не мав ніяких запланованих слів чи фраз. Розуміння, що це він вперше говорить з Женею по телефону підступило до горла тісним клубком. Пауза явно затягувалась. На іншій стороні дзвінка Женя голосно зітхнув. 

«Нормально все в мене. Здається, попадань немає. Всі живі.» 

Спартак розслабився. Переступивши через розбиту склянку він пішов в кімнату і знову ліг в ліжко, телефон міцно притулений до вуха.

«Ну і добре. Не хотів би відміняти свої плани завтра, якби об’явили триденний траур по тобі.» 

Женя голосно хмикнув-  «Ага, закрились би всі ресторани і тобі не було б де відсвяткувати.» 

«Саме так,»— погодився Спартак, думаючи про те, що тембр Жениного голосу наповнює його тіло приємним теплом. 

«Саме тому ти і подзвонив, щоб поговорити про мою смерть?»

«Звичайно,» —Спартак повернувся на бік, тісніше закутався в покривало і закрив очі. 

«Ну все, я ставлю крапку в цих абюзивних стосунках. Ми розходимось!» —драматично оголосив Женя. 

«Пройшла любов зів’яли помідори?» —теж пожартував Спартак. 

«Ага, – погодився Женя і раптом заволав в телефон так, що Спартак мусив прийняти телефон від вуха,-

Добре так, добре так

Я тепер холостяк

Добре так, добре так 

Я тепер одинак

Та твоє миле обличчя 

Мене знов до себе кличе 

І цієї мани не позбутись ніяк!»

«О, боги! Що це?»— запитав Спартак розреготавшись. 

«Мало того, що ти нехрещенний, ти ще і Тартак не слухав?- не даючи Спартаку отямитись Женя продовжив швидкою говіркою,-

А як приснишся вночі 

То хоч бери і кричи 

Закриють очі глядачі 

Затулять вуха слухачі…»

«Ох людочки, а я думав, що найогидніший звук в світі це сирена а це виходить твій голос,»— Спартак не міг перестати сміятися.

«Мама стукає в стіну, щоб я замовчав,» —накінець-то здався Женя. 

«Треба буде послати їй подарунок, за те, що врятувала мене від цієї мученицької смерті,» —Спартакові повіки ставали важкими, тіло закутувалось в теплу дрімоту. Женя продовжив щось там наспівувати шепітом. 

Спартак не знав коли він заснув. 

Снились йому весняні квіти і усміхнений Женя.