Від Подкасту до Кохання Один Крок

Женя повернувся під ранок. Холодний, п’яний і розхристаний він заліз під ковдру і одразу заснув. Спартак ще деякий час дивився на силует його обличчя, який різко виділявся на фоні вікна. А потім теж заснув. В ту ніч йому нічого не снилось. 

Ранок настав раптово і приніс з собою бурмотіння роздратованого Жені і сірий дощ. 

За планом, вони мали виїжджати до наступного міста о шостій вечора. Спартак скористався туром, як можливістю провести зустрічі з деякими його пацієнтами вживу. Так і сьогодні він мав два прийоми, після чого планував просто погуляти містом. Які плани були у Жені він не знав. Та йому було і байдуже. Головне, аби його не кумарив. Здавалось, що єдиним планом Жені було жалітись комусь по телефону на жахливе похмілля і про те, як він уже не може бухати як колись. 

«Ну то перестань пити, якщо тобі так погано,»— не витримавши прокоментував Спартак, чистячи зуби. Женя, який цілий ранок активно ігнорував присутність Спартака в кімнаті, з’явився в дверях ванної, руки в боки. 

«Тебе забув спитати, як мені жити,»— як завжди саркастично заявив Женя втупившись в Спартака своїми обурливо зеленими очима. Його погляд впав на плечі Спартака холодним душем, висилаючи легіони мурашок по його шкірі. Спартак не міг не помітити як Женіні очі бігали по його оголеному торсу, чіпляючись за окремі деталі татуювань. Розуміння, що він зараз одягнений лише в білі труси і Женя так дивиться на нього, лоскотало його нерви. Здавалось, Женя не збирався навіть приховувати те, як він так безсоромно роздивляється Спартакове тіло.

«Сфоткай, довше зможеш милуватись,»— всміхнувся Спартак витираючи чисто вилогене лице готельним рушником.

Давно він не проводив ранок в компанії. В ідеалі, звичайно, на місці Жені мала б бути довгонога блондинка. Спартак кинув погляд на фігуру хлопця, який все ще стояв в дверях ванної. Ну, якщо бути цілковито чесним, то і у Жені ноги не погані. 

«Перестань дивитись на мене такими закоханими очима,»— Спартак не приховував свій хороший настрій. 

Женя закотив свої очі так високо, що здавалося б, побачив власну потилицю. 

Рівне вітало Спартака мрякою і брудними калюжами. Після зустрічей з клієнтами Спартак відчував себе морально втомленим та дещо спустошеним. Так буває, коли багато спілкуєшся з людьми про них, про їхні почуття та проблеми і абсолютно не залишається часу на себе. Спартак розумів, якщо достатньо довго ігнорувати свої емоційні потреби- вони проходять, як подряпина на коліні, залишаючи ледь помітний шрам, який з часом теж зникає. Звичайно, клієнтам він такого не радив, але сам робив так часто. Занадто часто. Можливо, думки про Женю, і його погляд на Спартакового тілі теж пройдуть і забудуться.

дофамінова гра

дофамінова яма

В навушниках рубала пісня ідеально вписуючись в сіру погоду і втомлений настрій.

До відізду залишалось півтори години, Спартак вирішив сходити в тренажерку при готелі. На своє здивування він знайшов Женю все ще в номері. Розсівшись на ліжку Женя, здавалось, був занурений в ноутбук. Кругом нього, на ліжку були розкидані гори якихось бумажок та зіжмаканих листків паперу. 

«Порнуху можеш не виключати,» —з порогу заявив Спартак. 

«Придурок! Я до подкасту готуюсь,» —Женя посміхнувся. Ямки на його щоках здались Спартаку особливо глибокими сьогодні. І губи були якісь незвичайні, кольору нерозкритих троянд, рожево-бліді.

Женя підібрав зіжмаканий листок бумаги і швирнув його Спартаку в лице. Бумажка майже  вдарила Спартаку в щоку але він вправно її впіймав.

Кімната була заповнена при-вечірніми сутінками, крізь які, Женін погляд, наче спис встромився Спартаку прямо в душу.

Що це таке? Чому я це відчуваю?

Незвичні для Спартака емоції викликали тривогу. Накінець-то відірвавши погляд від зеленої безодні Жениних очей, Спартак развернув бумажку. 

«Ей! Не дивись! Ти не маєш знати!»— Женя раптом з’явився занадто близько до Спартака. Його велика долоня вкрила Спратакову, в якій він панічно стиснув нотатку. На Спартаковий жах, його тіло, здавалося, забуло як фізіологічно існувати. Було відчуття, що повітря не вистачає, пульс гулко бився в районі сонної артерії. І навіть зрадник мозок, замість того аби заспокоїти дурнувате серце, феєрично підкреслював маленькі деталі обличчя навпроти: зваблюючу форму блідих губ, викликаючий згин брови і ті смертельно глибокі ямки на рожевих щоках…Жар його руки заповнив Спартакові груди якимось щемлячим відчуттям.

Візьми себе в руки!

Залишки здорового сумління накінець-то достукались до свідомості і він відпихнув Женю від себе.  

«Я в спортзал,» —якомога холодніше кинув він і ганебно втік, від спокуси подалі. 

***

Ну, можливо, Спартак дещо перебільшував. Можливо, Женя не був набридливим завжди. Можливо, деколи, Женя був зносним. Ну, наприклад зараз, коли він заснув в машині під час поїздки і його кругла голова билась лобом об вікно на кожній ямі. Прокинувшись від одного, особливо крепкого підскоку, Женя закрутився на своєму місці. Надуті губи бурмотіли про те, як незручно сидіти в малій машині, і низько і темно, і взагалі йому все болить.

«Ну, Женечка, вибачай. Я буду більш обережним і лагідним наступного разу,» —Спартак сказав, достатньо голосно щоб почув Женя, але недостаньо голосно аби хлопці спереду звернули увагу. Женя блимнув на нього здивованими очима, але через секунду догнав про що Спартак говорить, і голосно розреготався. 

«А ти і дочекатись не можеш того наступного разу, я бачу!».

В темноті салону його лице здавалось блідою манливою тінню, обрамленою кучерявим волоссям, трошки довшим ніж зазвичай. 

«Ти на жабу схожий!» —Спартак сказав зовсім не те, про що думав.

«Квак-квак, мазефака,»— не переставав реготати Женя. 

В темноті, його рука торкнулась коліна Спартака.

Через трохи, коли він знову задрімав, його тіло розслаблено сперлось на Спартака, голова схилилась так близько, що той відчув тепло його подиху на своїй скроні. Тихо грала музика, дорога маячила ліхтарями і фарами зустрічних машин. Спартак заснув під тонкий запах яблучного шампуню.