Від Подкасту До Кохання Один Крок

Женя відкрив очі і втомлено потягнувся. Ніч здалась закороткою, хотілось ще поспати. Не поспішаючи вставати з теплого ліжка він озирнувся. Місце поряд було пустим. Зазвичай Женя прокидався першим у вихідні дні і Спартак сердито буркочучи не випускав його з ліжка аж десь до години одинадцятої. Женя всміхнувся. Такі ранки були його улюбленим. Було якесь блаженне умиротворенняу у тому як Спартак ліниво закидав на Женю руку чи ногу, сонно сопів йому в шию, зуплутував пальці в його волоссі і обіцяв золоті гори аби тільки затримати його в ліжку довше. Женя розчаровано зиркнув на пусте місце поряд. За вікном було сіро і йшов дощ. В кімнаті стояв леть помітний запах кави. Ще трохи покрутившись в ліжку Женя накінець то піднявся і ліниво поплівся на кухню, шелепаючи босими ногами по холодній підлозі. Важкі краплі дощу лунко лупили в вікна. Гаряча кава з бутербродом здавались саме тим, що могло б зробити цей ранок кращим. Ну або, якби Спартак не сперся так рано а полежав з ним в ліжку ще десь годинку півтори, то це теж би Женю задовольнило.

Планів на сьогодні не було. Можливо Женя зможе затягнути Спартака назад в тепле ліжечко, а потім попрацює над якимись новими ідеями. Кілька днів тому Спартак заохотив його подумати про якийсь свій проєкт на ютубі, який зараз стрімко розвивався, і Женя справді став всерйоз задумуватись про це.

На кухні Спартак сидів спиною до нього. Чорний світшот облягав широкі плечі, непритаманно опущенні. Напевно теж не виспався подумав Женя перед тим як голосно чмокнути його в потилицю.

 «Добрий ранок, чому ти так швидко втік з ліжка? Мені було холодно,— солодко пожалівся він. Не дочікуючись відповіді він пригубив каву з повної кружки перед Спартаком,—фу, холодна уже,» здивовано скривився.

Спартак підняв голову і глянув на нього довгим мовчазним поглядом. Деколи його очі нагадували Жені кригу, а деколи небо. Сьогодні це була крига.

Женя відкрив холодильник перебираючи в голові що можна зробити на сніданок.

«Хочеш бутерброди з сиром?» Їхні очі зустрілись. Спартак відвів погляд. Щось було не так. Женя дістав сир і масло, розкладаючи продукти на столі перед Спартаком.

«Женя, ці стосунки вичерпали себе. Я думаю нам варто перестати спілкуватися.»

Женя застиг. Сир і масло були однаково жовтого кольору, вони яскраво виділялись на столі. На вулиці валив дощ. Мозок відмовлявся осмислювати почуті слова.

«Що?»

«Ми більше не будемо зустрічатись. Я перериваю ці стосунки.».

«Ти мене кидаєш?»

«Якщо ти хочеш це так назвати то так…» Спартак перевів погляд на вікно позаду Жені і зітхнув.

«В сенсі, якщо я хочу це так називати? А як я маю це називати?» Голос зрадницько підстрибнув вверх на останніх словах.

«Мені байдуже як ти це назвеш! Я хочу щоб ти сьогодні з’їхав з цієї квартири! Так буде краще всім!» Спартак тупо дивився в стіл.

«Кому це всім? Тобі? Бо чомусь мені здається, що мені краще не буде!»

Спартак не відповів. На  секунду піднятий погляд стрельнув кудись крізь Женю.

«Це типу жарт такий? Ти думаєш це смішно?»

«Ні. Я вже зібрав твої речі.» Спартак кивнув вбік.

Женя оглянувся.

Раптом йому стало зрозуміло, що в кухні було не так. Вона виглядала так, як коли він вперше зайшов сюди. Кухня була пуста. Не було більше невеликого рушника біля умивальника на якому сохли помиті кружки, не було його магнітів на холодильнику, не було яскравої фруктової тарілки яку він вкрав в готелі, не було вази з квітами…

Дощ неначе оскаженів, серце, здавалось, вирветься з грудей. Женіні очі дивились на дві великих сумки в кутку кімнати.

«Ти мене кидаєш зараз? Зараз??? Ти вважаєш що це слушний момент?— руки ледь помітно тремтіли, слова плутались на язику—ти не можеш мене зараз кинути! А як же подкаст?» Думка про подкаст давала якусь надію на те що весте що зараз відбувається це неправда. Що зараз Спаратчок всміхнеться, підніметься, простягне руки, скаже що це все жарт… Що вони обіймуться і Женя розсміється. Женя вдасть, що йому теж було смішно і це все забудеться. Женя готовий був це забути, простити. Навіть якби Спартак зараз сказав йому, що зрадив, Женя і це б забув і простив!

«У мене уже є інший співведучий.»

Ні. Це не жарт. ЦЕ НЕ ЖАРТ! У нього вже є співведучий. Інший. Не Женя. Щось задавило живіт. Женя видихнув. Лють.

«Уже? Блять! Там половина підписників мої! Більша половина!»

«Можеш забирати їх.»  Звук його голосу гримів голосніше ніж клятий дощ. Який щедрий. 

Женя махнув рукою так, що кава хлюпнула на холодильник.

«Я не хочу їх забирати! Я не буду! Я нікуди не піду поки ми не розберемося в цьому!»

«Не будь дурником, ти тільки собі гірше зробиш! Твоя реакція занадто емоційна!»

«Моя реакція якраз таки нормальна зважаючи на те що вчора я ліг ліжко будучи абсолютно щасливим з тобою а сьогодні прокинувся з спакованими сумками! Коли ти це спакував? Вночі? Поки я спав?»

Він уже давно це спланував! Покидьок.

«О Женя! Не перегинай палку! На мене це не спрацює!»

«То поясни мені що відбувається?» Женя ступив крок до Спартака. Між ними тільки куток столу. Декілька сантиметрів безодні.

«Я тебе кидаю тому, що ти мені більше не цікавий і ці стосунки не мають майбутнього.»

Біль. 

«Не цікавий? Як ти можеш таке говорити!» Слова вирвались швидше ніж Женя цього бажав.

«Мені шкода…»

«Тобі шкода? Це все що ти можеш сказати?»

Спартак дивився на Женю знизу доверху байдужим поглядом. Женіні очі бігали по його обличчю шукаючи хоч якийсь натяк на емоцію не знаходячи там нічого крім втоми.

«Женя, у мене є плани на сьогодні. Я думаю було б краще якби ти пішов зараз. Твої речі вже зібрані,— знову нагадав він, нотка роздратування ясно виділилась в його тихому голосі, —там в кімнаті на кріслі я залишив тобі спортивний костюм, щоб ти переодягнувся…»

Залишив  мені костюм, щоб я переодягнувся.

«О боги, який ти джентельмен! Про все подбав!» Нова хвиля емоцій накрила Женю. Ні, він не готовий був відступати! Кров бурлила. Женя готовий був боротись. Він не знав точно за що боротись, з ким боротись, як боротись, але відступати він не хотів. Просто не міг.

 «Я нікуди не піду поки ти поясниш що тут відбувається.»

Спартак зітхнув.

«Я так і думав що ти це скажеш,— рішуче він піднявся,— у мене немає часу на твої істерики. Якщо так то піду я. Просто закрий двері за собою коли ти заспокоїшся.» Спартак рвучко встав і вийшов в коридор.

Я спокійний. Женя повільно видихнув. Тримати себе в руках ставало все важче.

«Звичайно. Тому що саме так вирішують проблеми дорослі люди. Просто втікають від них. Містер охуєнний психолог!» Слідом рушив він.

Спартак уже був біля дверей.

Женіне серце впало. Зараз Спартак справді піде. Женя очікував скандалу, сварки, хоч якоїсь реакції. Ця байдужість була страшна. Розуміння що в цій ситуації він один старався зберегти їхні стосунки, боровся за них, нокаутувало. Злякано він простягув руку до Спаратка.

«Спаратк будьласка! Що відбувається? Що ти робиш? Не йди…»

«Женя,—Спартак підняв очі. Пусті. Байдужі. Чужі,—Ти сам знаєш відповіді на ці всі питання.»

«Так справа в тому що я якраз то і не знаю! Ти не хочеш зі мною говорити, ти просто втікаєш!» Женя кричав.

Спартак поклав руку на ручку дверей.

«Я зайнятий. У мене немає часу на оце» рукою він махнув в сторону Жені.

«Знаєш що? —Розлютився Женя,— Ти просто сцикун ось ти хто! Можеш не хвилюватись «ось це» він вказав на себе, більше тебе не потривожить!»

Махом Женя вручив йому кружку, яку чомусь до цих пір тримав в руці. Рвучко підняв не важкі сумки і відпихнувши Спаратка плечом ступив в уже відчиненні двері. «Надіюсь ти задоволенний тепер! Все як ти планував?»

«Ти босий! Ось твоє взуття.» простягнув йому Спартак пару кед.

Женя в зневірі витріщився на нього. Так, його босим ногам було холодно. Йому всьому було холодно. Спартак окинув його поглядом з ніг до голови і швидко взяв свою куртку з шафи.

«І куртку візьми. Ти лише в піжамі!»

Женя не вірив своїм вухам.

«Ти серйозно?» люто прошепотів він. Ліфт відкрився.

Однією рукою він видер своє взуття з простягнутої руки, ігноруючи куртку.

«Іди ти нахуй Спартак!» і ступив в ліфт.

Двері повільно зачинились.

В голові все ще стояв Спараковий образ. Женя кліпнув очима і образ повільно зник. Механічно Женя кинув взуття на підлогу і впихнув в нього холодні ноги. Автоматично він дістав телефон і відкрив додаток таксі. Швидко вибрав адресу. З натягнутою посмішкою пройшов повз охоронців які здивовано витріщились на його піжаму. Хвилина і він на вулиці. Дощ майже закінчився. Крізь важкі хмари проглядало сонце. Можливо десь грала веселка. Можливо повітря пахло після дощовою свіжістю. Женя не знав. Він не відчував. Можливо поряд ішли люди. Можливо хтось кудись поспішав. Можливо хтось вигулював собаку. Можливо співали пташки. Можливо хтось народжувався. Можливо хтось помирав. Круговерть життя продовжувався. А Женя просто чекав таксі.

Життя змінилось навіки. Женя закрив очі. Поїду до мами. 

Кінець.