Фанфіки українською мовою

    Літо прийшло в місто швидко і неочікувано. Була зима, і раптом стало літо. Вулиці веселили погляд зеленню, а гаряче повітря наповнювало груди запахом квітів і відчуттям ностальгії. Ось уже другий рік підряд разом з літньою погодою в Україну не приходив літній настрій. Так, люди відпочивали і веселились. Так, з берегів озер та річок доносився запах шашликів та звуків музики. Так, літні тераси були заповненні парочками та щебечучими подружками. Діти так само малювали крейдою на розжареному асфальті а дорослі приносили додому стиглі кавуни, але за цим всім явно відчувався незримий лейтмотив війни.

    Женя сидів на балконі Спартакової квартири з бокалом червоного в руці.

    Під вікнами голосно гуляла дітвора.

    В його дитинстві, коли він з друзями так скаженно ганяли в дворі, сердита бабка з пешого поверху відкривала вікно і кричала їм аби вони заспокоїлись, обзивала їх звірами із зоопарку. Зараз, напевно ніхто так не робить більше. Не тому що бабки подобрішали, а тому, що як би діти не кричали, вони не голосніші за звук повітряної тривоги. Нехай кричать. Нехай граються. Аби живі були…

    Женя зітхнув.

    Він відчував себе знеможеним і розбитим останнім часом.

    Спартак багато працював. Його часто не бувало вдома і Женя лишався в просторій квартирі на одинці з думками. А думки ставали все настирливіші та настирливіші. Женя втомлено обперся на долоню, задумано виглядаючи в вікно. Коли вже він прийде…

    Десь на третьому бокалі накінець-то почувся визвольний звук ключа в замку.

    Спартак привітав його усміхненим поцілунком та свіжим букетом літніх квітів- новою традицією Спартака, який тепер прискіпливо дбав аби ваза в його квартирі не пустувала коли Женя залишався в нього. А Женя тут тепер майже жив.

    «Ну що, отримав?» радісно запитав він.

    Женя хитнув головою.

    «Ні.»

    Спартакове лице витягнулось.

    «Ох, Женя…— сильні руки огорнули Женю міцними обіймами. Ці обійми останнім часом стали єдиною Женіною відрадою та спокійною гаванню. — Як так? Чому?»

    Женя знеможено повів плечима. «Я не знаю, — голос зрадницько хитнувся,— я поганий актор.»

    «О боги, Сонечко. Це точно не правда! Може це просто не твоя роль.»

    Спартак з надією заглядав в кохані очі, ніби шукаючи там сили та стійкості. Їх там не було. Та звідки?

    Женя був розбитий. Кастинг за кастингом, проба за пробою, роль за роллю- йому відмовляли. Театр, кіно, навіть реклама… Його уважно слухали, на нього пильно дивились і все. Раз за разом, день за днем його ім’я викреслювали одним впевненим рухом руки, позначаючи його зайвість.

    Жені Яновичу немає місця в акторці. І це вбивало. Це більше не мотивувало працювати та старатись більше. Так було спершу, після перших відмов. Зараз, кожна відмова ставала лише ще одним дзвяхом в гробі його акторської самооцінки. Аж не вірилось що ще рік тому, в цей час у нього відбою не було від пропозицій. Як зараз він пам’ятає як йому просто не було часу записати подкаст через щільний графік. А зараз що? Глухо. Сухо. Крім подкасту в нього нічого немає. Він обожнював подкаст, але душа актора прагла сцени. І він як не старався, не міг нащупали той момент, коли його фортуна відвернулась від нього.

    Ніяких пропозицій. Ніяких проєктів…

    Добре що є Спартак.

    Незрушною стіною він завжди стояв поряд. Говорив правильні слова. Робив правильні речі. Підтримував його, тримав його на плаву, змушував його не здаватись. Спартак дарував йому відчуття безпеки та впевненості в собі якого він ніколи не відчував раніше.

    Як добре що ти мене є, думав Женя дивлячись хмільними очима на свої руки в Спартакових долонях. Женя не знав, як він жив без Спартака раніше.

    «Як добре що ми разом,» всміхнувся він, відчуваючи як смута в його серці розвіюється від ясного погляду кришталевих очей навпроти.

    ***

    Спартак лежав в ліжку, пусті очі вперті в темну стелю нічної кімнати. Женя тепло сопів під рукою. Спартак не знав котра година. Напевно, вже далеко за північ. Здавалось, він уже так лежав тисячоліттями. Плече затерпло але було байдуже. Проклята свідомість проганяла перед очима уламки останніх тижнів наче діафільми. Все з Ним. Все про Нього.

    О господи, кохання звело мене з розуму! Женя звів мене з розуму. Ця думка витягнула криву посмішку на втомленому обличчі. Повернувшись вбік, Спартак глянув на Женіне лице. Очі, уже звиклі до темноти, швидко обмацували улюблені риси.

    Який ти рідний, близький. Мій. Як ти зміг це зробити? Збудити в мені такі почуття. Дякую за це. Я думав я не здатний на таке. Наче воскресив мене з мертвих. Страх.  Боже, як мені страшно. Я ж гублюсь в твоїх очах, і не хочу знаходитись. Хочу блукати в там, закоханий, вічно. Це така дурістіка.  Спартак всміхнувся, згадуючи як сьогодні Женя доводив йому, що він перший закохався  в Спартака. Може Женя і закохався першим, але Спартак закохався сильніше. Ніколи Спартак не ставив чиєсь щастя вище свого. Ще з юності мати вбила йому в голову завжди вибирати себе, бо всі можуть зрадити, всі можуть піти, а ти залишаєшся з собою назавжди. І Спартак завжди так робив. Ніколи не думав про почуття, завжди йшов через голови, навіть не згадуючи імен та лиць людей чиї долі він паскудив. Але зараз, ось тут, вся його байдужість і лід розбивались об звук тихого сопіння хлопця поряд.

    Нахилившись він легко поцілував Женю в чоло.

    Я закоханий бовдур. Мені треба було тоді не дозволити зачаруватися ним. Я мав би відпихнути його тоді. Я проявив слабкість тоді і тепер я тут. Догрався. Думав я зможу з цим справитись а в результаті збожеволів від Нього. 

    Ніжно, аби не розбудити Спарак торкнувся пальцями Женіних губ.

    Кохати значить захищати. Кохати значить не дозволити цьому світу зробити тобі боляче чи зламати тебе. Я тебе кохаю. А значить, я маю захищати тебе. Я зроблю це. Я захищу. Я не дозволю нікому і нічому стати на шляху до твого щастя.

    Спартак зітхнув поринаючи в спогади, стараючись згадати кожну деталь того доленосного вечора тиждень тому. Вечора, який навіки отруїв ейфорію їхньої закоханості і мучить його до цих пір.

    Сім днів тому, ще нічого не підозрюючи, спокійно він сидів на балконі з книгою в руках, час від часу прислухаючичь до бурмотіння яке чулось крізь нещільно зачинені двері. Це Женя зубрив роль. Ну як роль, готувався до кастингу на роль. Подкаст терапія звичайно приносила дохід, але цей проєкт був більш його радістю ніж Женіною. Женя- актор. Його місце на сцені. Без аудиторії та оплесків він гине, в’яне як ота квітка, заганяє себе в депресію. Зіграти в хорошому кіно це напевно була найбільша мрія і ціль Жені. Спартак розумів це по тому як прищіпливо Женя слідкував за всіма режисерськими каналами, вишукуючи інформацію про нові проекти. Як він уважно вичитував сценарії підходящих ролей і як емоційно вчив репліки. І все це було б добре і прекрасно, якби він не отримував відмови раз за разом. Розбитий зневірою Женя більше навіть не старався зазіхнути на якісь головні чи важливі ролі. Його навіть в массовки не брали.

    «Не розумію що сталось, перед війною мене всі хотіли, я від пропозицій відбою немав. А тепер навіть на продавця чебуреків з двома репліками не беруть.» В розпачі плакав йому в плече Женя жаркими літніми вечорами. Спартак не міг миритись з таким розвитком подій, тому, крадькома зиркнувши в кімнату і пересвідчившись що Женя зайнятий своєю справою Спартак, витративши кілька хвилин на пошук правильного контакту підніс телефон до вуха. Один із плюсів його професії це контакт з впливовими людьми майже у всіх сферах. У сфері кіно в тому числі.

    -Привіт Спартак.

    Голос на тому кінці дзвінка перервав Спартакові роздуми. Кілька хвилин витрачених на загальні вітальні фрази і Спартак перейшов до діла.

    -Телефоную тобі, бо хочу поглворити про свого Женю Яновича. Що там у вас відбувється, що молодий, талановитий актор ось уже майже рік як не може піймати ролі? Ти щось про це знаєш? Чув?

    -Та так, чув. Ех, попереджаю зразу, що імен називати не можу. Те, що я тобі скажу це чутки, і ти від мене нічого не чув, зрозумів?

    – Зрозумів.

    – Ну, його тормозять. Не бачити твоєму Жені ніяких ролей ще довго і нудно. І не тільки в кіно. Взагалі на телебачення йому дорого закрита фактично.

    – Чому?

    – Ну, як сказати, «первая причина єто ти,» Спартачок.

    – Всмислі?

    – Та в прямому. Ти ж знаєш, що під тебе копають.

    – Ну, знаю. Але при чому тут Женя.

    – А при тому, що всі знають що він твій партнер. А це значить як ти підеш на дно то і він за тобою.

    -Та блін. По перше вони вже півроку копають і щось нічого не накопали. А по друге, в мене залізна клієнтська база, якщо навіть щось і накопають, то це ще не значить що я піду на дно.

    – За тебе ніхто не хвилюється. Всі і так знають що ти вигребеш. А от Женя… Женя то не ти. Якщо Женю заметуть разом з тобою то він буде мертвим балластом. Сам подумай, хто зараз схоче у себе знімати актора, якого скоро протягнуть мордою по гімну разом з його бойфрендом. Це ще невідомо що в його біографії нариють.

    – Та ніхто не буде ритись в його біографії. Їм треба тільки я.

    – Та не будь таким наївним. Його будуть закопувати разом з тобою. Ще напевно і першого. Бо він і є твоя слабка сторона. Така собі ахіллесова пята. Уяви як його батьки з Житомира будуть реагувати коли його сина будуть полоскати на всіх каналах за зв’язок з тобою. А ви ще й голубі. Там будуть обсмоктувати деталі вашого інтимного життя як голодні собаки обсмоктують кості русні в полях Бахмута. Коли тебе кенсольнуть- кенсольнуть і його. І що тоді робити з ним? Замальовувати його морду в фільмі? Шукати іншого актора на його роль в театрі? Видаляти інтерв’ю про нього? Нікому це не треба. Не зараз це точно…

    Спартак слухав, нерухомо дивлячись в небо.

    – Я зрозумів.

    – Вибач. Але я знаю, ти цінуєш правду.

    – Так. Дякую за інформацію. Бувай.

    –  Тримайся там Спартак. Бувай.

    Спаратк свідомо думав, думав і думав про це. Він змушував свій мозок знову проганяти цей діалог в своїй свідомості, вишукуючи в ньому якісь нові сенси. Але їх там не було. Його власне минуле, темним привидом стояло прямо за його плечем, просочуючись довгими чорними пазурами в життя та долю його найкоханішої людини. Самому Спратаку страшно не було. Він не боявся свого минулого. А Женя? Женя, який поняття не мав про це минуле, і те що воно в собі приховує. Женя, такий ніжний і тендітний. Женя, який любить квіти і читати поезію. Женя, якому важлива думка людей та суспільства. Женя, такий близький зі своїми батьками. Який так болісно все сприймає, і картає себе за все на світі. Женя, для якого навіть найменша помилочка здається кінцем світу… Спартак пам’ятає як болісно Женя відреагував на тупі фрази охоронців. Тоді, Спартак позбувся їх зробивши кілька дзвінків. А що буде зараз? Тут дзвінки не допоможуть. Спартак уже уявляв як його минуле розсиплеться   смердючим сміттям у всіх на виду, забрююднючи собою всіх навколо Спартака. Женю в першу чергу.  Як Женя відреагує коли всі кругом будуть говорити про Спартака та про нього. Спартак не знав точно чого очікувати але був точно впевнений, що б на нього не накопали конкуренти- це буде важко, огидно, і жахливо. Спартак наробив достатньо безчестних речей аби бути там де він є зараз. Йому на це було байдуже. А от Женя буде страждати. Він уже страждає. Це через зв’язок з Спартаком йому не дають ролей. Зараз він цього не знає, думає що він безталанний, винить у всьому себе. А як він відреагує коли дізнається правду???

    Як не крути, всі варіанти розвитку майбутніх подій виливаються в Женіні страждання.

    Але найгірше це розуміння того, що всі ці страждання прийдуть, уже прийшли в його життя саме через Спратака.

    Це гнітило і мучило Спартака найбільше. Він не міг зупинитись думати про це.

    Саме через це він не спав зараз.

    Через мене Він страждає. Через мене Він страждатиме ще більше.

    Неначе щось відчувши, Женя відкрив очі.

    «Спартачок, чому ти не спиш?» сонно просопів він.

    «Нічого, просто думаю,» тихо сказав Спартак пробігаючи пальцями по мягкому волоссю.Секунда і Женя знову спить. Його теплий подих пестив Спартакову щоку, а неслухняні кучері лоскотали десь в районі скроні. Він був такий теплий та беззахисний. Такий ніжний. Тихий. Нічого не підозрюючий…

    Раптом Спартак розплакався.

    Пізніше він ненавидитиме себе за цей прояв безхребетнлсті але зараз він мусив докласти всіх сил щоб заглушити ридання які ,здавалось, виривались з самого серця. Обережно він відсунув Женю від себе. Той, навіть не прокидаючись повернувся до нього спиною і спокійно засопів далі. Обома руками Спартак закрив гаряче лице, затуляючи собі рота, носа, задихаючись, аби тільки не дозволити звукам свого розпачу сколихнути повітря їхньої кімнати. Тіло билось і здригалось від задавлених ридань. Очі пекли сльозами, які стікаючи по щоках лишали на його скривлених від муки губах смак моря. Ніколи в житті Спартак так не плакав. Ні в дитинстві, ні в дорослому житті. Ніколи. Тому що ніколи ніхто не доторкався до його душі так, як це зробив Женя. Ніхто ніколи не докладав достатньо зусиль аби пробитись через його лід…

    Я таки зійшлв з розуму. Це і є те, чого я боявся.

    Серце колотило в грудях, панічні ридання перетекли в короткі болючі хлипання які наче хвилі накочувались на нього забиваючи дух. Кімната мовчала. Женя спав. Спаратк, здавалось, помирав.

    Відвернувшись від Жені, він уперся обличчям в лікоть, боляче втискаючи очі в руку, так як ніби це могло зупинити ті прокляті сльози.

    Я проклятий. Все навколо мене прокляте!!!!!

    Повітря в кімнаті закінчувалося. Неначе наповнене вогнем воно палило груди. Тіло вкрилось липким потом, він відчував гидотну суміш сліз, слини, соплів на своїй руці.

    Боячись що він розбудить не тільки Женю, а і весь Божий світ Спартак змусив себе злізти з ліжка і навпомацки добратись до ванної. Тут, в чотирьох стінах, він накінець то дав волю болі. Зїхавши по стіні на підлогу він безсило обпер голову на коліна і спостерігав як його сльози капали на холодну плитку, розтікаючись там маленькими озерцями розпачу. Душа вила і скавуліла. Було соромно і так боляче. І страшно. Спартаку захотілось вмерти. Просто перестати існувати. Більше не бути…

    Ох, якби тільки можна було дозволити собі захлинутись цими сльозами уявляючи що він топиться в бездонно зелених Женіних очах. Закрити очі і більше не відкривати їх, навіки загубитись в світі, де вони можуть бути разом. Де немає Спартакового минулого. Немає його галімих вчинків і пройобів. Або, хоча б, про них ніхто не знає… Там так тихо і спокійно. Як колись. Як на початку їхніх стосунків.  Там можна було закривши двері цієї квартири забути про все. Там вони забували про війну. Там їх не торкались ніякі проблеми. Там вони сміялись і мріяли про майбутнє разом. Там вони сцілювали один одного, робили один одного щасливими.  Там вони мали надію.

    Тепер Спартак знав що немає ніякої надії. Її ніколи не було. Спартак стратив її ще до того як познайомився з Женю. Вони були приреченні з самого початку. Саме тому його розум волав і кричав йому про те, що треба триматись від Жені подалі. Тільки тоді Спартак не розумів, що йому варто триматись від нього не для того аби захистити себе. А для того аби захистити Женю. В них ніколи не було шансу на щасливе майбутнє. Історія їхнього кохання ніколи не мала бути історією з щасливим кінцем. Не зможуть вони жити довго і щасливо. Не зможуть вони взявшись за руки загадково зникнути в заході сонця. Це не про них. Щасливе кохання це не їхня історія. Про такі істрії не пишуть книг, не складають поезій і пісень. Таке кохання нікому не цікаве і воно забувається, неначе його і не існувало. Їхня ж історія це про те, що було приречене з самого початку, не мало права на існування. Вони не мали права закохуватись. Вони не мали права бути разом. Вони не мали права бути щасливими.

    Але незважаючи ні на що, їхнє кохання народилось. Незважаючи ні на що воно було справжнім, від початку і до кінця. Справжнє кохання завжди йде об руку з болем. Воно завжди є трагічним і вимагає справжніх вчинків. Немов кровожерливий бог воно жадає жертв. Воно прагне сліз, істерик, душевних мук… І зараз, напоївши Спартака своїм медом і вином воно вимагає Спартакової крові!

    З вулиці огидно завила сирена.

    Спартак востаннє голосно схлипнув і піднявся обтираючи сльози з обличчя. З дзеркала на нього дивилось бліде камінне лице і очі кольору безмісячної ночі.

    Він знав що мав зробити.

    Не будь слабаком. Зроби це заради Жені. Зроби ЦЕ заради кохання.

    До ранку було ще так довго.

     

    4 Коментаря

    1. Jul 12, '23 at 00:49

      За
      оджу на цей сайт, раз в місяць/півтори, спеціально ради цього фф💓 Дуже круто і цікаво ВПДК на завжди в серденьку♡ Мені дуже подобається те як пише автор, подобається сюжет.. Дякую автору за таке чудо, яке дає змогу опинитися в ти
      часа
      коли ПТ ще існувало і було набагато приємніше жити 💋

      P.s. Я просто згадала свій улюблений момент (частина в якій
      лопці прокинулися в обійма
      і були обоє в шоці ) і вирішила почитати, після чого помітила 12 частину *)

       
      1. @БандераJan 13, '24 at 21:48

        По перше, я відразу вас люблю за ваш нікнейм. По-друге дуже приємно читати такі коментарі. Мені аж тро
        и соромно що таке закінчення в мене вийшло. Може напишу декілька бонусів, заради таки
        читачів як Ви.

         
    2. Jul 5, '23 at 14:56

      Автор, це дуже підступно обірвати розповідь на самому цікавому. Спартак кине Женю? Ї
      нє ко
      ання це помилка в коді, яку потрібно виправити. Жені доведеться пройти цей шля
      до ко
      ання?
      Короче, чекаю продовження)

       
      1. @Маруся АртюхJul 5, '23 at 16:41

        А
        а
        а
        . Дякую, що читаєте та коментуєте!