Фанфіки українською мовою

    Він кохає мене.

    Спартак лежав на ліжку, схрестивши руки під головою і дивися в стелю. В засвіченій сонцем квартирі тихо чується хлюпотіння води- Женя в душі.

    Він кохає мене.

    Минулої ночі Спартак знову не спав, але на цей раз його серце колотило в грудях від блаженного відчуття радості і перемоги. Три слова, тихо промуркочені Женею перед сном крутились в голові на повторі.

    Це те чого Спартак так прагнув, те чого добивався.

    Взагалі, Спартак не міг повірити, що в його житті знайшлась людина, чиї слова мали такий сильний вплив на нього. Минулого тижня він жив в муках через Женіні слова, а вже сьогодні він відчуває себе володарем всесвіту, знову ж таки, через Женіні слова.

    Поганець має забагато влади наді мною, Спартак усміхнувся. Ну і нехай має. Нехай користується цією владою. Нехай робить з ним що завгодно. Спартак згоден на все. Аби тільки чути ті слова знову. Аби тільки цілувати ті губи знову.

    Ніколи раніше не відане Спартаком відчуття блаженства розливалось по тілу густим медом заповнюючи собою кожну клітинку. Замріяно Спартак повернувся на бік і його погляд упав на невеличкий букет тюльпанів на столі. Усмішка на його лиці тільки стала ширшою. Це від нього. Сьогодні вранці, коли Женя ще дивився свої солодкі сни, Спартак прокинувся і благородно вирішив покращити Женіне похмілля хорошим сніданком. Спартак ніколи нікому не готовив раніше, але, якщо на те пішло, то останнім часом багато чого робилось вперше з Женею і для Жені. Тому, навіть не думаючи, Спартак швиденько встав і пошурував до холодильника. Можливо, Спартак відчував себе трохи винним в тому що сталось з Женею. Він мав би здогадатись, що Женя на емоціях влізе в якусь халепу. Женя таикй Женя. Якби Спратак знав, що халепа виллється в розбиту губу, опухлого носа та синці на тілі то він би ніколи не запросив фанатку на вечерю.

    Боги, який я дурний, Спартак провів долонею по обличчю, ніби стараючить стерти вчорашню помилку. Але, варто зазначити, його стратегія таки спрацювала. Ризик виправдав себе. Спартак таки почув те що хотів від Жені, і тепер може не мучити себе сумнівами і даремними дурними думками. Женя кохає його. Тепер, Спартак має повне право думати про Женю, дбати про нього, кохати… Це ж так у людей заведено. Ці три слова і є тим символічном переходом у фазу стосунків. Спартак був у стосунках раніше. Він навіть вийшов на вищий рівень- одруження. Але навіть тоді він не відчував того, що відчуває зараз. Це і радувало і лякало. Але заради Жені Спартак готовий був дати коханню ще один шанс. Він був впевнений що цього разу він зробить все правильно, краще, тому що кінцевий результат – Женя, точно вартий цієї гри.

    Сніданок це звичайно недостатньо аби згладити вину, але це не поганий початок. Відкривши холодильник Спартак побачив лише недопиту пляшку вина і самотнє, старе, зморщене яблуко. Тому він, розчаровано зітхнувши, поперся в магазин не світ не зоря. А по дорозі назад на розі будинку він побачив бабусю, яка самотньо стояла поряд з відром наповненим ніжними кольоровими, ще напіввідкритими тюльпанами. Спартак ніколи не купував квіти ні для кого. Насправді, це пуста трата грошей. Спартак не розумів всієї цієї концепції квітів. Постоять і зів’януть. Але проходячи поряд його погляд лише на секунду затримався на квітах і бабуся, помітивши це, уже завела свою пісню.

    «Візьми квіти для коханої,— Спартак відвів очі, наби не почув,— візьми, візьми!» Ранок грав яскравими променями, світло переливалась на ледь розквітлих листках. Спартакові ноги самі зупинились. Ніжне різнобарв’я квітів веселило очі. Можливо і Женю розвеселить. Знаючи Женю- точно розвеселить. До того ж, такі правила кохання. Треба готувати сніданки, дарувати квіти. Спартак вголос засміявся дістаючи гаманець. Женя, Женя що ти зі мною робиш.

    Бабуся уже послужливо простягала пучок рожевих квітів.

    «Ні, не рожевий, давайте жовті.» Спартак тикнув пальцем в самотній жовтий букетик. Жовті тюльпани були поцятковані темними плямками і здалеку та без окулярів нагадували зграйку бджіл. Яскраві і жовті, неначе сонце. Сонечки для Сонечка.

    «Жовті можна якщо будеш дарувати мамі чи сестрі чи подрузі. Коханій жовті дарувати не можна, бо жовтий колір це до розлуки!» Бабуся простягнула букет кроваво червоних. Спартак розсміявся.

    «Та я не вірю в ці дурниці, давайте жовті.»

    Бабуся нахмурилась— «Послухай мене, сину,не неси коханій жовті квіти з самого ранку, до добра не доведе.»

    «Не хвилюйтесь бабусю, це не коханій,— широко всміхнувся він, — це коханому,» тихо пробуркотів собі під ніс по дорозі до під’їзду.

    І ось вони стояли собі у прозорій вазі, поруч з ліжком, від якого все ще віяло сном. Женя вийде з ванни і побачить. На секунду Спартаку схотілось схопити ці квіти і викинути чи заховати їх. Тому що, можливо для бабусі ці квіти і були символом розлуки, але для Спартака, вони були символом чогось іншого! Символом того, що щось в ньому змінилось. Що він став іншим. Спартак давно помітив, що Женя пробуджує в ньому дуже ніжну характеру, яка раніше була глибоко захована під маскою без емоційного стоїка. Це і ось ці квіти. Це і сніданок на столі. Це і Спартакова шафа з колись педантично складеними виключно чорним одягом яка зараз більш нагадувала хаотично пошматовану веселку, забита Женіними кольоровими речами. Це і той факт, що Спартак перенюхав усі шампуні в магазині аби знайти саме той яким користується Женя, щоб він завжди мав його під рукою, коли залишається. Це і те, що в нього сьогодні були заплановані зустрічі на ранок, але він все відмінив, аби побути з Женею…

    Все його життя змінилось, нові відчуття, емоції, бажання. Женя подарував йому більше ніж він міг просити. І найменше, чим Спартак міг віддячити йому, це подарувати спокійне, комфортне життя. Це Спартак робити вмів. І тепер коли вони разом, це здавалось логічним і правильним. Маленькими кроками, починаючи із сніданку, Спартак зробить так, щоб Женя був найщасливішим з ним. Чого б це не вартувало.

    Однією рукою Спартак схопив подушку на іншій частині ліжка і міцно притулив Її до свого обличчя, глибоко вдихаючи запах..

    «Не зрозумів, це що, якийсь сексуальний заскок?» Женін голос прозвучав насмішливо як колись, до того як їхні стосунки перейшли в «я тебе кохаю» фазу, але набагато солодше, тихіше, інтимніше.

    «Ходи сюди і дізнаєшся,» Спартак постукав по ліжку поряд з собою.

    Спартак лежав ліниво розкинувшись на ліжку.

    Одягнутий лиш ніж в мягкі тепла штани і носки він виглядав більш ніж комфортно серед недбало пожмаканих покривал та подушок.

    «Сюди-сюди, Сонечко,» Спартак легко гладив порожнє місце біля себе. Від його низько хрипкого голосу холод пробіг по Жениній спині.

    Я зараз здохну від щастя…

    Женя все ще витирав волосся рушником. Голова дзвеніла наче пусте відро, похмілля і біль в лиці нагадували про вчорашні пригоди. Але Спартак тут. Все буде добре. Краєм ока Женя зловив своє відображення в дзеркалі. На диво лице не виглядало аж крепко жахливо, лише припухлий ніс та губа.

    Женя розправив вологий рушник і повісив його на спинку крісла висихати. Швидким рухом він поправив прилипле до лоба волосся та обтягнув чорну футболку, яку він колись «позичив» у Спартака. Спартак дивився на нього не кліпаючи.

    «Ця футболка так гарно виглядає на тобі,— Спартак припіднявся обпираючись на лікті— але набагато краще вона виглядала б на підлозі.»

    Женя провів рукою по потилиці сміючись.

    «Це дешевий підкат, Спартак. Ти можеш краще.»

    «Хахахах, нормальний підкат, не випендрюйся,—Спартак обперся на спинку ліжка займаючи майже всю його площу, одна рука ліниво закинута за голову, інша на животі. В такій позі чорний хрест особливо виділявся на трицепсі. Картина, від якої важко відірвати погляд.

    «Як твоє лице?»

    «Погано! Жахливо!— Женя драматично заломив руки, і впав на ліжко поряд з Спартаком,— це така невимовна біль!!! Будь ласочка, Спартачок, врятуй мене! Залижи мої ран..» слово обірвалось раптово, очі сконцентровані на жовтій плямі позаду Спартака. Женя завмер.

    «Що це?»

    Спартак оглянувся, як ніби він не знав про що Женя говорить.

    «А! Це квіти —він прочистив горло— я пішов купити кави і хліба, бо в тебе нічого немає. Побачив бабусю, по дорозі, купив, бо стало жалко її.»

    «Ти купив мені квіти?» Женя перегнувся через Спартака і взяв букет в руки.

    «Бабусю було жалко,» повторив Спартак не відводячи очей від усміхненого Жені.

    «Ти такий брехун, Спартак,» Женя вдихав чаруючий запах квітів. Вони пахли щастям, безтурботністю. Вони пахли так, як пахли до війни. До болі. До руйнувань. Здавалось, як би людство не падало, не зневірювалось, залишались незмінні речі, на які не мали впливу людська ницість та підлість. Це і запах перших весняних тюльпанів, і непорушна ранкова тиша, і те щемливе, ледь відчутне відчуття щастя яке виникає коли два молодих серця б’ються в унісон, закохуючись неначе вперше.

    «Я не брешу! Я просто хотів зробити добре діло.» Спартакові високі вилиці вкрились легким рум’янцем. Він лагідно дивився на Женю, приобіймаючи. Його тепла долоня лагідно виводила кола на Женіній спині.

    «Ой, здається мені в тебе була інша причина» Женя поставив квіти назад і тепер напів лежав на Спартаку заглядаючи йому в очі. Тіло бажало більше пестощів.

    «Ні,» продовжував пручатись Спартак. Його наповнені небесами очі здавалось, дивились в саму душу. Жен нахиливя ближче до них, аж поки не відчув Спартаковий подих на своєму обличчі.

    «А я думаю ти купив мені квіти бо ти мене лююююбиш» останнє слово Женя прошептав прямо в Спартакові губи.

    «Ні!» видихнув Спрартак, все ще пручаючись. Його запах, такий уже знайомий манив Женю. Спраглі до поцілунків губи легко лягли на Спартакові.

    «Не любиш?». Відірвавшись, Женя почав ніжно чмокати коханне лице кудипопало.

    «Та ні! Я купив не тому!» Хіхочучи відповів Спартак. Більш настирно він обхопив Женю за плечі, міцно притуляючи до себе. Більше не ігноруючи свої бажання він сам потягнувся до Женіних губ, майстерно перевертаючи їхні тіла. І ось уже Женя лежить на ліжку, Спартакове лице нависає над ним нестерпно близько.

    «То любиш?»

    «Ну, люблю…» Спартак вдихав Женю на всі легені. Женя бачив що Спартак так само заворожений ним, як і він Спартаком. Це знання збуджувало мозок і тіло. Розслаблено Женя піддався хвилям пристрасті.

    «Більше ніж все на світі?». Тихий шепіт не порушував магіії моменту а лише поглиблював її. Зближуючи їх більше і більше.

    «Угу»

    Женя закинув голову назад і дозволив Спартаку господарювати на його шиї. Байдуже на засоси, байдуже на все що буде. Тут і зараз Женя був найщасливіший

    «Більше ніж спортзал?» він продовжив закинувши руки на Спартакову шию, долоні ковзали на плечі, відчуваючи пружність м’язів під шкірою. Це все що мені треба для щастя.

    «Більше.»

    «Більше ніж аніме?»

    «Більше.»

    Женя любив те, як Спартак обіймав його, ніколи в напівсили, ніколи в напів почуття. Якщо Спартак був ніжний, то його обіймі були наймягкіші, найтендітніші. В них можна було втонути, захлибнутись в тій медовій ніжності. Раніше Женя і не підозрював, що Спартак може бути таким.

    «Більше ніж роботу?»

    Спартак розсміявся в Жені під вухом. Опершись на лікті поряд з Женіною головою він обома руками обхопив Женіне лице, міцно тримаючи його на місці.

    «Ну знай міру, Янович!» і жадібно поцілував його в губи.

    Він такий спраглий сьогодні. І я теж. Хочу відчувати його

    Цей момент п’янив Женю, їхні тіла, нестерпно близькі один до одного, Спартакові пальці заплутані в його волоссі, власне бажання яке починало зароджуватись десь глибоко в животі. Женя коротко вдихнув, відчуваючи як Спартакове стегно вперлось в бік викликаючи легкий біль, тонка тканина його одягу не приховувала і його пристрасть, від якої Женіне серце починало скажено колотитись в грудях.

    «Що ти хочеш?» промурокотів Спартак. Це ще одна річ яку Женя обожнював в Спартаку. Спартак був щедрий. Він, безперечно, завжди брав своє, але коли він давав, то його щедрість не мала меж. Вона вихлюпувалась, переливалась через край наче з переповненого бокалу, заливаючи собою все.

      Я обожнюю його. Я хочу відчувати це вічно.

    «Сьогодні не хочу ніжно.» Женя сказв саме те про що думав. Подих застиг на його губах коли у відповідь Спартак сильно повів стегнами вперед, притискаючи свій твердий член до Женіного паху, розливаючи тепло по його шкірі. І, о боги, він пахне надзвичайно. Отим парфумом, який Женя ніде в його квартирі не бачить, але якби міг то купався б в ньому.

    Женя видихнув гарячий подих, і жадібно ковтнув, коли Спартакова рука накінець то ковзнула вниз, до краю його футболки.

    «Знімай.» Спартак задихано кинув низьким тихим голоси і, Женя здер з себе майку митьєво. Чомусь так завжди зі Спартаком. З того першого разу на брудній підлозі в театрі, Женя не може конролювати себе. Женя не може чекати. Спартак розпалює в ньому полум’я бажаня яке Женя не має сили погасити.

    «Хороший хлопчик,» Спартак заохочує його, стягуючи з себе штани і білизну одночасно. І кожного разу, неначе вперше, у Жені забиває дух коли він дивиться на Спартакове тіло. Забите татуюваннями та завжди в ідеальній формі воно зачаровувало своєю монументальною ідеальністю. Женя простягнув руку і торкнувся Спартакових грудей, дозволяючи пальцями ковхнути вниз, до живота.

    Моє, це все моє…

    Але він не має шансу довго затримуватись в цій ейфорії тому що Спартак безцеремонно штовхає його назад на подушку і дістає презерватив та змазку з шухляди поряд з ліжком.

    «О, моя улюблена, —задоволено гмикає він, відкриваючи баночку, безсоромні очі ковзають по Женіному тілу, —Чекав мене?» .

    «Закрийся, і роби свою роботу.» Женя незадоволено дує губи, споглядаючи як Спартак зубами розриває пакетик з презервативом і одним гладким рухом надягає його на себе. Немає чого брехати, це одне із найсексуальніших видовищ у Женіному житті і він відчуває це в своєму гарячому затверділому члені, і в болючих мурашках на своїй шкірі.

    Я зараз здохну від цього всього! Вдих-видих.

    Спартак підсовується ближче до нього, зручно влаштовуючись між його колінами, невимушено він вичавлює змазку на себе, граціозно і гарно, неначе він це робив сотні раз, і відкинувши пляшечку десь вбік його очі на секунду чіпляються за Женіні. Грайлива посмішка на секунду освітлює його обличчя,—«Я так тебе люблю, Женя. Якби ти тільки знав!»

    Точно здохну. Женя закриває очі і дозволяє собі забутись в цьому відчутті абсолютного щастя.

    «Повертайся,» командує Спартак, і від цього Жені паморочится в голові і груди розриваються від палючого передчуття, краплини поту уже формуються на його чолі.

    Я так сильно його хочу, це аж жалюгідно.

     Покірно він перевертається.

    Спартак не тратить часу дарма і без попередження однією рукою він хватає Женіне стегно, тяжко затискаючи його в ліжко, відчуваючи перекочування м’язів під своєю долонею і входить в нього. Відразу. Без підготовки.

    Тіло під ним стрепенулось від різкого болю. «Спартак…» шепче Женя зламаним голосом і це висилає легіони мурашок по Спартаковій спині. Живіт наповнюється бажаним теплом.

    Женя легко постогнує, і Спартак з усіх сил старається не думати про це, натомість продовжуючи працювати бедрами. Він теж не стримує стогону, тому що здається, з кожним поштовхом, і приглушеним Женіним стогіном, кожна клітинка Спартакового вибухає феєрверком. Хіросімою. Коротка думка виникає в затуманеній свідомості. Він сильніше стискає свої пальці на ніжному Женіному тілі відчуваючи задоволення від Женіних хрипких окриків. Ще через секунду його тіло розслабляється, вливаючись в швидкий темп ритмічних поштовхів, аж доки він уже нічого не чує крім Женіних солодких постогнувань, власного глибокого дихання і звуків їхніх тіл, вдаряючихся один об одного.

    Дихати стає ще важче коли відчуття блаженної напруги стає нестерпним в його паху. І його тіло, автоматично починає рухатись скоріше і скоріше, аж поки кожен поштовх не розрізує пусту тишу кімнати високим напівстогоном напівкриком і громом ударів ліжка об стіну. Вибачайте сусіди.

    «Я готовий,» ледь зрозуміло вимовляє Женя і Спартак швидко просовує руку під його тіло. Женя кінчив відразу як Спартак торкнувся його. Женя розливається на світло-зелене простирадло, на себе і на Спартакову руку, і це беззаперечно одна з найбільших насолод життя. Спартак, здається, втрачає розум відчуваючи його теплий оргазм в своїй руці, биття його тіла в блаженних конвульсіях, і найсолодший голос, вимовляючий його ім’я в момент оргазму. Спартак просто не може стримувати себе і теж виливається, знеможено падаючи на Женіну спину. Так він лежать ще кілька хвилин, беззвучно приходячи в себе, вирівнюючи дихання і блаженно посміхаюсь і кучеряву потилицю. Через кілька хвилин, остаточно прийшовши в себе, він зусиллям волі змушує себе скотитись на бік і глянути на Женю, який так само нерухомо лежить, з солодкою усмішкою на розчервонілим вустах. Ямка на щокці задирливо дразнить Спартака і він нахиляється аби цьомнути її.

    «Я люблю тебе, і твої губи, і ямки на твоїх щоках, і твоє безглуздо кучеряве волосся,» тепер, коли Спартак зміг вкласти свої почуття в слова, він уже не міг зупинитись. Хотілось щоб Женя знав, і ніколи не забував про це.

    Женя блаженно розсміявся, —«я ніколи не був таким щасливим раніше.»

    Спартак вірить йому. Тому що він теж ніколи не був таким щасливим раніше.

    «Ти будеш ще щасливішим, коли побачиш який сніданок я тобі приготував.»

    Натягуючи на себе одяг Женя останній раз кидає погляд на спальню кімнату. Поряд з безсоромно розхристаним ліжком, на столику, заваленому книгами, в невеличкій вазі стояли жовті тюльпани.

    Жовті квіти то до розлуки.

     Женя труснув головою відганяючи настирливу думку і мовчки ступив в коридор.

     

    0 Коментарів