Від Подкасту до Кохання Один Крок

Наперед вибачаюсь за помилки. Нажаль, в реальному житті мені не приходиться розмовляти мовою моєї Батьківщини, а тим більше писати. Я розмовляю англійською. Цей фанфік це ідеальний шанс для мене практикувати українську мову, а для вас- почитати щось прикольне. Відразу попереджаю – ця історія це emotional rollercoaster. Enjoy!

Follow me on insta @ solodkuychai 

18+
***

«Дивись на мене,»— Спартак повторив рухаючись ще швидше. Від поштовху Женіне тіло трішечки продвинулось вверх, вириваючи з його вуст легкий стогін.

«Якщо ти кінчиш перший, то це я тебе трахнув а не ти мене,»—Женя шепнув відкриваючи свої очі, і розреготвся прямо Спартаку в лице.

«Бляха,»— Спартак з зусиллям волі перевів свій погляд на ковер під Женіною головою, стараючись зосередитись на шматочках сміття, які виділялись на колись темно червоному килиму, а не на легких постогуваннях хлопця під ним. Розуміючи, що він уже довго не витримає, Спартак оперся на свій лікоть і швидко втиснув свою руку між їхніми тілами. Женя кінчив майже зразу як він торкнувся його. Лише тоді Спартак дозволив розслабитись і собі.
Змучений оргазмом він безсило опустив вагу всього свого тіла на Женю і втикнувши своє лице десь в його плече забувся в приємній ейфоріі. Звичайно, це щастя тривало недовго бо кучерявий кайфолом почав щось там скиглити під ним аж поки повністю не спихнув Спартакове тіло з себе зі словами: «фу, не дихай мені в шию».

Спартак, не встаючи мовчки дивився поки Женя підняв свої речі, одягнувся і вийшов з гримерки, недбало кинувши через плече: «Таксі сам собі викличеш, скорострєл.»

Спартак лише зітхнув. Нічого нового. Женя то Женя. Такий самй набридливий, діставучий і противний як завжди. Ні, Спартак не неавидів Женю, бо ненавидів він тільки русню. Але його життя було б набагато кращим, якби Женя не був його частиною. Не зрозуміло що такого Спартак накоїв у своїх попередніх життях, що доля послала йому такі тортури- знати Женю. І ще гірше- працювати з ним! Це він би мав бути якимось закоренілим негідником, вбивцею чи психопатом щоб доля покарала його так жорстоко! Це просто якесь прокляття, що Женя виявився його партнером в проєкті, який мав би бути найкращим в Спартаковому житті. Від однієї думки про це у Спартака починає боліти голова.

Спартак зрозумів, що контакт з Женею не принесе йому нічого хорошого як тільки  їхні очі зустрілись на курсі в Аспені. Це кучеряве чудовисько ввалилось в тиху аудиторію з п’ятнадцяти хвилинним запізненням, і навіки отруїло спокійне життя Спартака своїм хаотичним і надоїдливим існуванням. Усе в Жені бісило Спартака. Він ніколи не затикався! І найгірше це те, що всі люди навкруги якось потрапляли в його чари і обожнювали його! Ну, всі крім Спартака, звичайно. Бо Спартак бачив його таким, яким він був насправді. Вискочкою, який хоче щоб його всі любили. І саме тому вся його персона складалась з кліше-фразочок і тупорилих жартів, за якими ховалась абсолютно безлика особистість, яка компенсувала свою сірість яскравими одягом і голосним сміхом.
Спартак оглянувся навколо і зрозумів, що він уже в таксі, і навіть не памятає як його піймав. Це теж бісило Спартака. Його ну просто шалено вибішувало те, що Женя постійно зявлявся не тільки в його житті але і в думках! Комар кучерявий, подумав Спартак дістаючи свого телефона, і забороняючи собі тратити навіть секунду більше на думки про нього.

Три пропущених дзвінка від Колі. Спартак нахмурився -він не любив пропускати дзвінки. Відкидаючи думки про те, чим саме він займався тоді коли Коля йому телефонував, Спартак натиснув на кнопку виклику.

-Вибач, пропустив твій дзвінок, був зайнятий… -Спартак, у нас сталась проблема але я вже вирішив.

-А що сталось?

-Полетів Антонів ноутбук!

-Та ладно!

-Так, я знаю, це капець! Але ми уже знайшли вихід! Ми взяли новго!

– Нового? А де гроші взяли?

– Ну, з бютжету на цей тур. Будемо економити на дечому.

– На чому? У нас все розписано!

– Ну ми знайшли на чому…

–  На чому конкретно? Не тягни резину!

– На кімнатах в готелі.

– Всмислі? Як?

– Ну, будемо знімати дві кімнати замість трьох. Антон з Наталкою в одній і ти і Ж…

– Ні! Я заплачу за комп’ютер з своїх грошей, я не буду з ним в одній кімнаті!

– Ні! Спартак так не піде це наш спільний проєкт! Женя сказав він не проти! Тим більше, що в багатьох містах в нього є друзі і сім’я і він буде їздити ночувати до них! Він теж тебе не обожнює але готовий на це заради проєкту! І ти теж не вмреш, як будеш з ним в одній кімнаті.

– Та ми вбєм один оного!

– Та мені пофіг, головне щоб на зйомку прийшли потім, вбивайте там один одного хоч кожен день!

– Ну, а можна я з Антоном і з Наталкою буду в кімнаті? Я буду на підлозі спати!

– Ні звичайно! Вони молодята! Відстань! Ну все, пака. Кімната 18. Він уже там! Не хвилюйся, все буде ок! Бувай.

Спартак не хвилювався. Він просто не любив бути поряд з людьми які його бісять. Більш специфічно з Женею.
Але треба робити те, що має бути зроблено.

Спартак повільно вийшов з таксі, дістав сумку з своїми речами і зайшов в готель. Так само повільно він взяв запасний ключ на рецепції і знайшов вісімнадцяту кімнату. Відімкнув двері в кімнату і ступив вперед, швидко оглядаючи приміщення. Перше що він помітив це величезне двоспальне ліжко посередині кімнати.

Одне, єдине ліжко