Відьма?

Примітка: Що ж. Не знаю, чи подобається мені  та куди несе історію мозок, проте буде чудово почути Вашу думку щодо сюжету. Як завжди трохи філософії 😉

Я загубилась. Застрягла й не могла знайти шлях морального росту. Не хотіла. Я бачила, чула, говорила. Проте заперечувала сама собі й відмовлялась розуміти. Бігла від себе та страшенно боялася. Я перестала розрізнювати нові події від минулих. Відчуття дежавю стало постійним переслідувачем моїх думок. Знайомства, розмови, книги, фільми, міста. Все це було двічі, навіть якщо ніяким чином не могло так бути.

Зацікавленість до усього навколо чи то повна її відсутність. Все або нічого.. третього не дано. Я прекрасно граю на публіку. Лише не розумію, яку саме роль. Хоча… начхати.

Більше турбує те, що ти не вписуєшся в моє світосприйняття. Ми були в середній школі, коли я підсіла до тебе, пам’ятаєш? Чесно кажучи, та маленька людина, якою я була, до тремтячих колін лякалась нових однокласників. Але я сіла за першу парту поряд з сіро-блакитнооким чудом.

Я запалена грудка нервів і стала нею ще тоді та мені безкінечно шкода, що зірвавшись, мої палаючи злістю й безвихіддю чорні очі дивились на тебе. Ти стала мені подругою, рідною людиною, авторитетом вже з першої зустрічі. Ти була всім для мене з самого початку.

В мене не було жодного шансу не закохатись, як би ти не відштовхувала мене. Центр мого всесвіту має ім’я Мілія. Мені достатньо створених нами спогадів і твого щастя. Зі мною чи без, це буде варто всіх моїх почуттів до тебе.

Мій янгол і мій диявол. Я віддала тобі свою душу задарма повністю й без залишку, сховавши розбите й обережно склеєне серце.

Я рада що маю фотоапарат. Пам’ять людей не здатна зберегти все до найдрібніших деталей, а фото може. Так набагато простіше не втратити спогади. Це дає точніше нагадування про минуле.

І ти є найпрекрасніший кадр що я колись мала. Навіть якщо захотіла – не змогла б поставити його в рамку, бо ти людина й маєш волю.

Мілія, ти руйнуєш і складаєш мене знов, навіть не здогадуючись про це. Я знаю що тобі то не треба, але я зроблю для тебе все, що тільки попрохаєш. Заради тебе я буду жити, для тебе можу вбити й замість тебе готова вмерти.

***

Тітка покликала мене до кухні. Всі ті дні я лише сиділа у кімнаті та передивлялась старі фотки. Неділя, завтра знов у школу, а я ще й не сідала за домашнє завдання.

Підійшовши, я побачила від неї жест із запрошенням присісти.

– Щось сталось?

– Так. Тобі вже майже сімнадцять, тому я хотіла запитати дещо. Ти ж помічала в собі щось дивне? В сенсі, дещо таке, що звичайні люди не можуть і вважають божевіллям?

Я застигла на місці, в голові випірнули фрази, ніби в якийсь момент я перемотала стрічку кінофільму наперед.

«Ну, інколи я передбачаю, що людина скаже чи зробить, або що через якийсь час станеться чи яке кіно вийде, одразу знаючи весь сюжет. Бувають і віщі сни.»

Я підняла шоковані очі на тітку.

«Гоо, зрозуміло, тож, ясновидиця, так?»

Кліпнувши, я повернулась до реальності й намагалась зупинитись, нічого не казати, проте слова вилітали самі по собі.

– Ну, інколи я передбачаю, що людина скаже чи зробить, або що через якийсь час станеться чи яке кіно вийде, одразу знаючи весь сюжет. Бувають і віщі сни.

Я підняла шоковані очі на тітку.

– Гоо, зрозуміло, тож, ясновидиця, так? – Помітивши мій збентежений вираз обличчя, вона одразу здогадалась. – Невже й зараз сталось те саме?

– Я.. Що це? Таке відчуття… що це було?  – По моїй шкірі пройшли мурашки. Тільки що я побачила все, що сталось секундою пізніше так яскраво. – Раніше не зважала на це уваги… Я з’їхала з глузду?

– Ні, не зовсім. Ти просто з роду відьом, тому маєш такі здібності.

Чи сприйняв цю інформацію мій мозок? Як не дивно, але й сумнівів не виникло. Деякі думки одразу склались в правильний пазл. І головна біль, з’явившись на секунду, так само швидко й пропала. Навіть власні дії та слова в таких передбаченнях не відчувались як думки по типу «хочу сказати ось це, мені щ треба зробити дещо за цим планом.»

– Відьма? Що за жарти, тітко? Це типу мені тепер немає сенсу здавати на права, бо я з народження маю здібності літати на метлі? Сподіваюсь то буде якийсь Nimbus2000, а не наш віник, що стоїть у ванній.

– Хахах, ну й сказала. Звісно ні. То мій. – Її покерфейс здавався серйозним, поки в наступну секунду ми обидві не почали ржати як коні.

Завітавша на шум Церера не довго збиралась дивитись на цю картину, тому одразу спитала, що ж коїться. Та ми з тіткою потребували ще декілька хвилин, аби заспокоїтися.

– Все гаразд, гаразд. Просто поки я думала, що вона має скоро проявитись як чаклунка, то не помітила її здібностей до передбачення.

– ЩО?! То вона також??

Оу.. Сестриця якась не рада. Навпаки виглядає зляканою. Хоча майже одразу вона сховала ці емоції й подивилась на мене трохи дивно. Поки тітка ходила за альбомом та всілякими книжками з родословною відьом і чаклунів, Рера лише кинула мені коротке «поговоримо пізніше.»

Власне, «пізніше» настало майже вночі, коли вже всі розійшлися по кімнатах. Сестра тихо постукала в  двері моєї спальні, закривши їх за собою так само безшумно, як і відкривала коли заходила.

– Аден, ти здуріла! Знаєш, що буває, коли такі як ми закохуються в людей? Ніколи ще не було такого, аби любов була взаємною і вони не керували нами. Кожного разу в таких ситуаціях рада старійшин позбувається цього чаклуна.

– І? Нам не можна любити? Хочеш сказати, що закоханість можна контролювати та обирати того, до кого будеш мати ці почуття? Хто з нас дурна, Церера? – Я справді не могла зрозуміти, що не так і нащо вбивати відьом просто за те, що вони кохають.

– Ні, ми не можемо це тримати під контролем. А ось люди прекрасно нами керують. Чи ти ніколи не думала, що зробиш будь-що заради Мілії? Аден, вона здогадається рано чи пізно. І як кожен з них, не втримається та захоче скористуватись твоїми здібностями в своїх цілях. Тобі варто, просто необхідно перестати з нею спілкуватись та й взагалі бачитись, поки старійшини про це не дізнались.

Я лише покачала головою.

– Чхати. Навіть якщо вона захоче скористатись мною, то й що? Ясновидство  таке страшне? Що такого може статись, Рера? Не утрируй. – Не бажаючи нічого слухати далі, я просто вигнала сестру з кімнати, беручи з неї обіцянку, що тітка про Мілію нічого не дізнається.

– …Хах, відьма?   Це багато чого пояснює. Тепер мені дійсно цікаво, як відреагує Лія, коли дізнається… Відьма… – Слова лунали в пустоту без усілякого значення, бо сонний мозок вже з радістю відправляв мене у царство Морфея.