Відчуття часу міряється уже роками

Після медитацій з Картером, Ештон почувався жахливо. Він уже вкурив, що більше п”ятидесяти зв”язків за один раз не зруйнує, але нічого кращого поки придумати не міг. Якби не це, то все було б чудово… зграя добре один одного приймає, медитація з Ріконом пройшла успішно і вони почали спільні тренування – Рікон вчиться бути якорем. На тренуваннях з ларами у пошуку і їх претендентами теж все люкс, і хоч ніхто до Ештона в зграю з них не проситься, але зграя тренує командну роботу в різних варіаціях. Та і Ештон поки не впорався з тією кількістю членів зграї, що уже є, тому жалітися і не думав, але він зробив все що міг аби поповнити зграю ще – так що совість чиста. З князівським договором справи просувалися якось аж надто легко і швидко, особливо після того, як він вирішив використовувати для зв”язків не чисту місячну енергію, як Мерін – а ХієдХайн, і після того, як він змирився з тим, що просто не може зараз придумати достатньо толкову частину з милістю Повелителя, тобто різноманітною начинкою, арсеналом, просто тому, що у більшості ще не розкриті здібності до кінця. Тому він цю частину договору просто доробить пізніше – він залишить собі цю можливість. І вже придумав як.

І приймальня вже була готова! Як тільки Архітектор завершив проект, прилетів, як вихор, узгодив його з Ештоном і за п”ять днів, приймальня була готова. Вхід для відвідувачів був поруч з його покоями з боку зовнішнього коридора, йшов вглиб породи і приводив у чудову і затишну приймальню з невеличкою залою очікування, і кількома офісними кабінетиками за приймальнею, і все це прекрасне і компактне офісне приміщення сполучалося з зовнішнім кільцем з протилежного боку від бібліотеки. Так що Ештон легко міг потрапити зі своїх покоїв у приймальню. Він був задоволений, як слон. Ще й місце між приймальнею і холом лишилося (якщо у майбутньому виникне ще якась потреба можна буде використати цю гіпотетичну площу). А вже в кінці презентації Архітектор презентував хід конем: за потреби перетинки між офісними кімнатками та приймальнею могли поїхати вгору і приймальня могла збільшитись у нормальний такий прийомний зал. Ештон і це одобрив. Хто його знає, що там попередеу, і був вдячний Архітектору за його геніальність. Проте це не завадило всучити Архітектору і Шоні цілу купу заготовок на проекти для печатей-оберегів для Зовнішнього Світу у вигляді пам”яток культури для різних великих міст (він мав достатньо вільного часу на радах). І вони охрініли від кількості роботи, але відпиратися не стали- будуть працювати. Заготовки механізмів вони мають ще з попередньої печаті – так що вперед і з піснею.

На спільних медитаціях зі зграєю теж все йшло прекрасним чином. Одного разу Кір прибіг в паніці, і заявив, що не зможе більше тренуватися з Шоною – що її свідомість його затягує, і він “ледве витягнув себе з неї”, і хай йде все до бісової матері – він в її свідомість більше не полізе, бо здуріє… І що тільки Ештон не вислухав… Але тепер Кір тренувався з Ріконом, Ештоном, Сірін і Вілом – і виходило шикарно. Але задоволеним все одно не був – в медитаціях Ештон бачив, що він сумує за тренуваннями з Шоною, але панічно боїться їй зашкодити. Тож Ештон назначив їм спільні тренування по самообороні і рукопашному бою – тепер Кір вчив Шону і ще вони вдвох вчилися у Картера. Вона не була надто задоволена, але… “Справжня леді повинна вміти себе захистити від істот, що не контролюють свої інстинкти”… Та й ніби якось Ештон зумів збалансувати… А от Акелар, Шона і Вілліам робили успіхи. Акелар і Шона якимось дивним і незбагненним чином доповнювали таланти і вміння один одного, ніби були народжені один для одного: Шона виступала якорем і адаптовувала довколишній “душевний шум” для Акелара, а він через призму її вмінь – слухав і чув. Ештон спостерігав за ними і вчився провертати те ж саме з Кіром – вивчав уже звичні для нього речі через призму свідомості Кіра. І… багато нового довідався не лише про людську свідомість, а й про амулети і печаті, договори. І зрештою збагнув – “веретено” Ліам це ніщо інше, як новий простір, створений для її розвитку, тобто саме там утворюються нові зв”язки і ріст її особистості. А зі смертю власника, або зі зміною власника – новоутворена свідомість – стирається… Ештон вважав, що це жорстоко. Але… Практично. Але зовсім не гуманно! Тобто як? З кожним власником амулет росте, розвивається як особистсть, ВІДЧУВАЄ, а потім усе це – знищується? І потім – знову заново? Це жорстоко. От просто не гуманно. Та поки не ділився цим. Він не готовий був створювати подібне. Він був не готовий працювати над амулетами далі. Та і роботи вдосталь. І без того – по горло вистачає!

Але, якщо говорити і повертатися до приємніших тем… То Картер теж робив успіхи. Усвідомив своє я. По тихеньку вчився входити в медитацію. А найбільше в нього виходило – використовувати когось як якір. От що йому точно знадобилося… Ештон відчував себе, як варений. І хоч минуло лише два тижні, як він живе за новим розкладом… Але кількість медитацій така шалена – що відчуття міряється уже роками… І серед усього шквалу знань, нових вражень, нових точок зору на світ, нових членів сім”ї, годівель Пірея, і ПОВНОЇ ВІДСУТНОСТІ МЕРІН (на цьому моменті можна навіть трошки поплакати) – замішався періодичний скажений ментальний біль з медитацій з Картером. Скільки їх уже було? Шість? Сім? Ештон сидів у вітальні, тер лоб і намагався налаштуватись на чергову спільну медитацію з зграєю, де він знову планує руйнувати договір Картера. А потім він знову спатиме наодинці. Він намагався доповзти після таких викрутасів до спальні, щоб оклигати наодинці. І це нормально, як вважав Ештон. Навряд йому хтось чимось допоможе, а він хотів допомогти Картеру. І не хотів, аби йому заважали – відмовляли і таке інше… А що робити? Ну, от що? Хех… Треба йти.

Навіть по дорозі Ештон готував себе до нових тортур, які він собі влаштував. Але мозок відмовлявся думати – Ештон не бачив іншого виходу. А значить він зробить це. Знову. І знову. І скільки потрібно. За Картера. І за будь-кого із своєї зграї, кому буде потрібна допомога. Чого б йому це не коштувало. Вірно.

– Ну, привіт. Всі готові?- Усміхнувся Ештон своїй зграї. Всі були в припіднятому бойовому настрої. І були готові тренуватись.- Хто сьогодні стереже?

– Я. – Відізвався Рікон.

– Гаразд. Тоді по конях, якщо всі готові. Пішли, Віл.- покликав Ештон в найбличу капсулу.

– Пішли.- Кивнув і пішов з Ештоном в капсулу.

Ну, поїхали… Ештон всівся на подушку, готоючись. Картер теж швидко зняв футболку і вже звично підсунувся до Ештона. Він поклав руку на плече другу і вже готовий був шугонути у медитацію. Але двері капсули відчинилися. Ештон поглянув на двері – зайшов Кір і сів поруч прямо на підлогу в позу лотоса, склав руки під грудьми і вперіщив свій чорнющий погляд в очі Ештону.

– Що?- Розгубився Ештон.

– Я все ніяк не міг зрозуміти де це Ви умудряєтесь травмувати свідомість. А от нарешті доперло.- Видав він перли. Ештон аж замовк від несподіванки.- Ні. Актор Ви що треба. Це безсунівно. Знімаю перед Вами шляпу, мені ще вчитися і вчитися у Вас. Я може теж би повівся, якби сам не знав, що таке постійний ментальний біль. Ну, а ще я Вашу свідомість бачу час від часу. Це звичайно теж факт.- Продовжував він.

Чорт. Починається. Ештон просто сил не мав сперечатись. Й так ледь настроївся… Чорт. І як тепер знову наважитись? з жалем він поглянув на плече. От же…

– Що мовчите?- Нахмурився Кір.

Та що мовчить?.. Що мовчить… А що казати?

– Кір… Дай попрацювати.- От може змилується і просто відчепиться?

Кір стиснув губи і просто зробив паузу, дивлячись на Ештона. А тоді повернувся до Картера хотів йому щось сказати, але передумав. Знову повернувся до Ештона:

– Що Ви робите?- Запитав він.

Ештон зітхнув і забрав руки від плеча Картера уже з безнадією: просто зробити черговий захід йому не дадуть. Картер відсунувся, зайнявши зручну позицію для спостереження.

– Руйную договір.- Просто відповів Ештон.

Кір нахмурився і закусив губу.

– Є якісь наслідки чи що?- Намагався він зрозуміти в чому штука.

– Ну, якщо робити все обережно і починати з непринципових зв”язків, перестраховуватись і таке інше, то це достатньо безпечно.- Зітхнув Ештон.- Особливо, якщо договори такі, як у Картера – спонтанні. Там і механізмів немає. Просто клубок хаотичних зв”язків, і воля Картера заплуталась у ньому. З Ріконом і Сірін буде складніше. Мені доведеться укладати князівський договір, одночасно з руйнацією наявного.- Десь тут Ештон помітив, що Кір закипає. Але придумавати що говорити сил не було.- Але я заклав їм у договори похибку ще при укладені. Тому всі принципові зв”язки планую перекинути на цю похибку, і висмикнути в той момент, як укладу князівський договір. Таким чином субстанція наших стосунків просто перетече у новий договір і наш зв”язок не буде розірвано. Найтяжче з Ріконом буде, у нього Клятва Вірності ще старого зразка. Небезпечна річ…

– Ештон!- Перервав Кір уже лютуючи.- Досить морочити мені голову! Поясніть мені, чому Ваша свідомість виглядає, як після ментального бою довжиною з вічність!

Ештон покосився на нього. Виглядає, як скажене чіхуахуа. І усмішка сама на обличчя полізла. Ештон зітхнув. Ну, гаразд. Все одно не вдасться від нього відкараскатись.

– Майже всі зв”язки, що утворюють договір Картера складаються з болю. Коли зв”язок руйнується, біль вивільняється.- Пояснив спокійно Ештон. Вираз обличчя Кіра моментально змінився з невіряче-обурено-злого на шокований з проблисками здивування.

– Ти що… Терпиш замість Віла?- Тихо спитав він.

– Ти що робиш?- Рявкнув Картер.- Охрінів? Якого біса, Ештон?

– А що ти пропонуєш?- Запитав спокійно Ештон, не звертаючи увагу на крики Картера.- Щоб він пережив той кошмар вдруге?- Кивнув Ештон на Картера, дивлячись спокійно Кіру в очі. Ештон знав точно – малий здогадається і зрозуміє, Ештон якраз ці спогади про Картера Кіру показував в медитації. Кір нахмурено перевів погляд на Картера. І Ештон відчував інтенсивні біохвиллі його роздумів. І усміхнувся. Він радів, що Кір розуміє його, що з його уст ще не зірвалося щось типу: “його договір – його проблеми, хай терпить.” Кір розуміє чому Ештон так вчинив. А це означає, що Кір теж на вірному шляху – думає не лише за себе, а й за близьких. Розуміє, що інколи немає правильного вибору, що звільнити одного близького від страждань, означає прирікти на це іншого.

– Згоден. Це не справедливо.- Погодився Кір і Ештон задоволено усміхнувся.

– Ви замість мене не вирішуйте!- Обурився Картер.- Не треба замість мене нічого терпіти!

– І… Скільки зв”язків ти вже зруйнував?- Запитав Кір, продовжуючи ігнорувати Картера.

– Близько трьохсот за шість чи сім підходів.- Усміхнувся Ештон Кіру.

– Скільки?- Бризнув малий слиною, різко витершись і охуївшо дивлячись на Ештона.- Піпець! Да ти божевільний!!!

– Хм.- Хмикнув Ештон сумно усміхнувшись.- Там їх ще тисячі.

– Охрініти і не встати… Зачекай… Вірус встигав зробити десь одну-дві атаки за раз, або якщо гарно влучав – три. В найгірші ночі було десь від семи до десяти нападів. Тобто плюс-мінус двадцять п”ять – тридцять атак.- Кір з розгону ляпнув себе по лобі і розтер по обличчю.- А якщо врахувати, що сила атаки в нього була не відбірна, а ти витримував концентрований біль…- Затримав він долоню на підборідді і перевів погляд на Ештона, продовжуюи охрінівати.- І це ти мені розказував в якому ж я жахливому положені, і який же жах у мене з свідомістю відбувається.- Перекривив Ештона Кір.- Дай подивлюсь!- Безпардонно простягнув Кір до голови Ештона руки. Ештон лише усміхнувся і не став відбрикуватись. Нехай дивиться.

Кір постояв секунду:

– Введи мене в медитацію. Я рознервувався. Не виходить.- Пробубнів він. Ештон засміявся, кепкуючи з малого. Той ще більше рознервувався. Але Ештон став вирівнювати біоритм і емоції малого, а той йому завдання не ускладнював – покладисто допомагав, так що вони вже за кілька секунд були в медитації. Ештон дозволив робити Кіру, що той захоче. Кір використовував Ештона як якір, таким чином фокусуючись на його свідомості. Ештон не зациклюючись за цим спостерігав, намагаючись ні на чому не фокусуватись – відсторонено сприймати все, що вносив у нього Кір. З Ештона взагалі то не поганий якір вийшов. Аж раптом Ештон відчув полегшення. Справді полегшення. Ніби… Свідомість заспокоїлась. Ніби і не було ще тільки позавчора величезної порції ментального болю, який він пережив. Ештон не встиг розібратися що до чого – Кір покинув його. Ештон покинув медитацію вслід.

Відкрив очі і поглянув стурбовано на малого. Але він виглядав добре.

– Кір…- Висловив він настороженість і занепокоєння.

– Все зі мною гаразд. За себе переживай!- Огризнувся Кір.

Але Ештон продовжував насторожено дивитись на Кіра. Малий роздратовано зітхнув і закотив очі:

– Я цьому навчився коли з Вірусом боровся. Інколи вдавалося заспокоїти свідомість. А тепер просто роблю це свідомо. Медитації допомогли. Зі мною все окей. Чесно.- Вже спокійно запевнив він.

– Добре. Дякую у такому разі.- Усміхнувся Ештон йому кутиком.

– У вас тут все гаразд?- Зайшов Рікон.

– Так.- Кивнув йому Ештон.

– Ні!- Різко заперечив Кір.

– А мою думку взагалі в розрахунок не беруть!- Пожалівся Картер.

– Наш вожак вирішив себе угрохати!- Продовжував ігнорувати Картера Кір.

Рікон почув усе це, оглянув присутніх. І спокійно так зайшов всередину, прикривши за собою двері. І тоді тихо сів напроти Кіра, так само – прямо на підлогу, схрестив руки під грудьми.

– Що відбувається?- Спокійно спитав він, дивлячись на Кіра. Пхах. Тепер ігноруватимуть не лише Картера але і Ештона? Може той хто без подушки має якусь привілегію? Ну, Ештон теж може посидіти без подушки.

– Коли Ештон і Вілліам були на війні, Ештон врятував Вілліаму життя, ризикуючи власним. В результаті Вілліама все одно поранило, хоч рана була не смертельна, але він ледь не помер в результаті больового шоку. Але за шаленим збігом обставин, йому вдалося принести Клятву Вірності Ештону. І в результаті, частина болю, що мала б стати смертельною, була запечатана в енергетичні зв’язки договору, тим самим ставши основою Клятви Вірності. Плюс за їхнім договором, Картер присвятив своє життя Ештону і тепер, як я розумію, договір не дає йому померти, поки той не відплатить. А тепер от Ештон руйнує договір і біль вивільняється назовні. Ясна річ, що наш вожак, що записався у матері-Терези Картеру не дозволить переживати передсмертний біль вдруге. І вгадай до чого додумався? Терпить замість нього. Ходить уже, як живий трупак і прикидається, що все люкс.- Ото зле. Аж очі блистять. Аж дивно, що не верещить. Кір взагалі дивно лютує. Без крику.- А насправді сам свою ж свідомість довів до такого… Ніби його хтось затято туди лупить. Без ніжностей. У нього вже стан гірший, аніж у мене після розриву зв’язку з Вірусом.

– Не драматизуй…- Хотів було вставити слово Ештон, але Кіру вдалося заткнути його поглядом.

– Зрозуміло.- Почухав голову Рікон. Не злився. Тільки поглянув на Ештона коротко, з докором:- Не роби більше так. Нащо тобі зграя?

Ні, ну консиліум зібрали…

– Я допоможу.- Раптом озвався Кір, косячись на Ештона.- Так, як я показав. Щойно приймаюча сторона отримуватиме біль, я згладжуватиму ефект. Не думаю, що зможу знівелювати повністю… Але, хоча б наслідки будуть не такі страшні.

А це ідея! Ештон зрадів:

– Супер. Тоді, поки я працюватиму, ти заспокоюй мою свідомість…

– Я на це не погоджувався!- Обурено спалахнув Кір.- Я проти, щоб ти терпів біль, а надто, щоб я відповідав за збереження твоєї свідомості!

Ештон зробив паузу, усміхнувся. Ну, Пірей таки постарався – втовкмачив йому в голову…

– Я нікому більше не перекидатиму свій біль! Я не знав як це працює! В мені і гаси!- Обурився Картер.

– Ой, мовчи вже! Великомученик!- Огризнувся Кір, скривившись, як гіркої редьки наївшись.- Коли ти віддаватимеш свій біль, частина загубиться. Частина залишиться в тобі, а частина вивітриться по дорозі, це ж теж енегія. Плюс в тобі одночасно Ештон проводитиме тяжкі маніпуляці. Чи ти думаєш, договір легко руйнувати? Якби це було так, не водили б навколо них стільки хороводів. Краще тобі не смикатися, поки він буде це робити. Вважай, що це наркоз під час операції. І взагалі не біси!- Ештон уже підняв брову слухаючи, як відчитують Картера. Взагалі то Кір має право – вони на рівних. Ештон широко усміхнувся: цікавий поворот подій. От тепер немає бажання втручатись. Вперше, мабуть, за ці два тижні, Ештон розслабився. І вирішив поспостерігати. Краса. Ахах. А Картер заткнувся. Ахахахах.

– Я буду якорем.- Видав Рікон. Ось тут Ештон напружився.

– Ні, не будеш.- Нахмурив він брови.- Я не хочу щоб хтось з вас через це проходив. І взагалі, справедливо, якщо я заплачу, адже Вілліам потім все життя моїм князем буде.

– Нісенітниця. Він уже розплачується.- Заперечив Кір спокійно.- Плюс ти в цей час повинен руйнувати договір, як ти це робитимеш, якщо в цей час в твої свідомості буде пожежа, яку ще й гасять. Це наче намагатися розрахувати складну формулу на дошці, поки клас навколо горить, а вогонь з вікна пожежники шлангом заливають.

– Ну, до цього ж справлявся.- Стенув плечима Ештон.

– Якщо тобі…- Кір запнувся, видихнув. Підбирає слова ахах.- Начхати на себе, то мені ні. Я не даю на це згоду.

Ештон хотів знову заперечити, але… Кір готувався чи що?

– По-перше, не забувай, що від твого життя залежить життя ларів, які з тобою пов”язані. А я не хочу бути винним в смерті Рікона і Сірін, якщо я не впораюсь і твій мозок згорить. По-друге,- підняв він другий палець,- якщо з тобою щось станеться, Мерін оскаженіє. І це не жарти. Під роздачу потраплю не лише я, а й всі хоч якимось боком причетні. А може і не причетні. Пам”ятай про цей аспект. По-третє, наслідника вже вибрав? Чи хочеш залишити народ ларів без дерева життя?- А Кір вміє бути безкомпромісним. Ештон йому усміхнувся і повернув до нього голову. А тоді Кір відкрив мізинець і сказав те, що мало найменше ваги, в його розумінні, судячи з тону:- По-четверте, я тільки знайшов тебе, і не хочу втрачати.- Сказав і відвернувся. Ештону стало приємно. Аж зашарівся, як дівчинка. А Кір відчував його біохвилі, хоч і виразу обличчя не бачив. Насупився. Ахах.

– Я буду якорем.- Спокійно повторив Рікон.- Я на це уже давно погодився.

– Якщо тобі буде забагато, або щось не так, одразу відштовхуй мене.- Кивнув Кір.

– Мені ця ідея не подобається…- Нахмурився Ештон.

– А хто буде якорем?- Нахмурився на Ештона Рікон так, як вони уже давно звикли вирішувати суперечки- спокійно, контролюючи біохвилі і слова.- Чи може Акелара покличеш? Він ще не готовий. Він ще не довіряє тобі в повній мірі. І якір з нього так собі. У вас ще навіть договору немає. Чи може… Сірін покличеш?- Притишив він голос. І Ештон відчув, як у нього серце стислося.

Ештон стис губи. Та і… Домовились вже.

– Гаразд.- Зітхнув він.

– Добре. Головне, якщо щось не так, одразу відбивайся.- Ще раз поглянув на Рікона Кір.

– Не відбивайся, а делікатно відгороджуйся. Обережніше з Кіром. Він ще не відійшов до кінця.- Спокійно зауважив Ештон тоном, що не терпить заперечень.- І взагалі, як тільки хтось відчуває, що все – одразу все зупиняємо. Ясно?- Суворо запитав Ештон.

– Так, бос.- Зітхнув Картер.

– Гаразд.- Відгукнувся з посмішкою Рікон.

– Так, ясно.- Підтвердив і Кір.

– Окей. Зараз Сірін і Акелара покличемо – хай стережуть. Може ще Шона захоче. І почнемо…- Зітхнув Ештон і встав, тримаючи маршрут до виходу.

***

Що сказати? Коли у тебе мозок не плавиться від болю – працюється куди легше. І Ештон дуже швидко зосередився на договорі Картера. Він не поспішав. Руйнував зв”язок за зв”язком. Вибирав ті, що тугіше були переплетені з іншими, максимально ослаблюючи договір, розплутуючи клубок. А потім його поштовхом вивели з медитації. Ештон обернувся – Сірін. Він роззирнувся і побачив Рікона.

– Ти як?- Занепокоївся Ештон, розкриваючи для Рікона обійми. Той одразу підсунувся і пригорнувся якось обезсилено. Біоритм не був збитий до кінця, хоч і не достатньо рівномірний. Ештон нічого не чекаючи прогнав радар – але візуально все було гаразд, тому він просто вирівнював біоритм.

– Все добре. Майже не було боляче. На тренуваннях гірше буває. Просто втомився.- Це була і не енергетична втома… Ментальна. Як допомогти Ештон не знав. Тож просто зітхнув і обняв його, адже біоритм вже був рівний…

– А ти як?- Запитав він у Кіра.

– Теж втомився.- Потер він очі. І поглянув на Рікона якось заздрісно. Ештон усміхнувся і покликав і його в обійми. Той не ламався, одразу пішов, виклався прямо на Рікона. Ох, бугаї важкезні. Ештон навіть крякнув. Але не скаржився.- Скільки зв”язків вийшло?

– Сотня десь.- Усміхнувся Ештон задоволено. Він поглянув поверх малих на Картера. Той сидів і дивився на все, стиснувши губи. Почувався винувато.

– А ти як?- Спитав він усміхаючись.

– Та що мені буде…- Зітхнув він.

Сірін запрошення не чекала і примостилася в обійми Ештона, обіймаючи ще хлопців – потребують підтримки.

– Тааак… Ану вставайте.- З натугою підняв купу Ештон.- Пішли в спальню спати. Зараз ще вечерю замовлю.- Відкрив він Ключ.- Акелар з нами?

Малий зам”явся.

– Ну…

– Я точно спатиму у своєму ліжку.- Високомірно задерла підборіддя Шона, поклонилася (і Ештон завагася чи це вона шану віддала, чи нахрін послала таким чином), крутнулася і пішла геть.

– Давай після ради.- Усміхнувся Ештон Акелару.- Проведемо завтра замість медитації.

Акелар задумався леше на мить. А потім рішуче кивнув.

– Ну, тоді пішли.- Встав Ештон запрошуючи малих на вихід усмішкою. І Сірін радо випурхнула, хлопці втомлено поплентались разом. І Ештон пішов за ними. А на виході зрозумів, що Картер теж йде з ними. Ештон йому лише усміхнувся. І без слів все ясно. Винним почувається. Через нього вся каша. Дурило.