Відлік пішов

Р – Друзі, то хто з ким буде жити, я з Монікою.

Д – Я з Майклом.

М – Ну так, ви ж закохана парочка…

Моніка засміялася.

Д – Ха ха ха, просто ми справжні друзі. Правда ж, Майкл?

Майкл задивився на Ренату, яка дивилася на Джеймса і про щось думала.

М2 – Джеймс, відійдемо…

Д – Що таке?

Майкл і Джеймс відійшли на вулицю.

М2 – Ти сподобався Ренаті.

Д – Що?…

М2 – Вона уявляє про те, як ви будете цілуватись, зустрічатись, спати.. разом.

Д – Що? Фу, яка вульгарність. А така скромна збоку дівчина…

М2 – Це нормально, Джей. Всі так уявляють, коли закохуються.

Д – Чому ти так думаєш? Може вона просто думає… Про всіх так, можливо?

М2 – Ні, тут щось інше. Подумай і зверни нарешті увагу на когось окрім себе.

Майкл пішов до будинку, а Джеймс ще довго сидів на лавці.

В будинку тим часом все ще вирішували, хто з ким буде жити.

Р – Отже, виходить, що Джош, Ендрю і Метью разом.

М¹ – Ні, я не хочу, щоб ми спали одне на одному. Давайте, я буду з кимось одним.

Р – Все зайнято. Ну вибач, треба було раніше кумекати. А Кетрін? А ти з ким будеш?

К – Мені все одно…

Р – Тоді будеш з нами. Моні, ти не проти?

М – Ні. Я зателефоную Леріс, вона ж думає, що ми тут ненадовго, а ми тут.. надовго.

Р – Ага, і про мене скажеш, якщо їй не все одно, хах.

Всі поселилися. В результаті, в одній кімнаті були Моніка, Рената і Кетрін, в другій Джеймс і Майкл, в третій Джош, Ендрю і Метью.

Ввечері, коли всі заснули, Ендрю сидів на кухні, дивився у вікно. І пошепки говорив:

Е – Ну чому?…

К – Ти теж втратив близьких? – на кухню прийшла Кетрін.

Е – Так.. А ти?

К – Мій батько… Він загинув під час аварії три місяці тому.

Е – Через це ти така задумана завжди?

К – Не тільки. Я відчуваю все живе. Не тільки тварин і рослин, а і людей. Краще, не так, як всі… Ти, наприклад, любив, не кохав, а любив… Але вона, та людина…

На лиці Кетрін з’явилась сльоза. Вона сіла біля Ендрю.

Е – Я втратив сестру. Вона – єдине, що у мене було. Тому, я і погодився бути Надзвичайним.

К – Зник сенс існування. Та сама історія.

Наступного дня Рената дізналася від Нормана, що до їхньої команди незабаром приєднається ще одна героїня.

Н – Інеса Фазанова. Росіянка, але добре знає нашу мову, бо жила чотири роки в Бостоні. Вона керує металевими предметами. Може власноруч, без будь-яких матеріалів створити фосфор, кальцій, калій та інше. Приїде до вас завтра. Будьте доброзичливими з нею, їй всього 15 років.

Р – Звісно. Будемо.

Н – Сподіваюсь. На все добре.

Р – Бувайте.

Вдень Рената зібрала всіх на нижньому поверсі.

Р – Отже, хлопці і дівчата, сьогодні до нас прибуде нова учасниця. Будь ласка, прийміть її, як потрібно. Вона ще мала, 15 років.

Д – Ааа, тобто, якщо переспати з нею, то потрапиш прямо в в’язницю..

Р – Так, Джей. Тому прошу, не клейся до неї. Я тебе знаю.

Д – Взагалі-то я жартував.. Ти мене знаєш всього два дні, як і я тебе, між іншим..

Р – До речі, про знайомства. Скільки вам років?

Д – Мені 18.

М2 – Теж.

М1 – Мені 17.

М – 16.

Д1 – 19.

Е – 20.

К – 19.

Р – Мені 17, приємно познайомитись, ха-ха. Вона вже на підході.

Почувся стук. Рената відкрила двері.

Р – Привіт!

І – Привіт! Ви Надзвичайні?

Р – Так. А ти Інеса?

І – Ага.

Р – Це Метью, це Ендрю, це Кетрін, Моніка, Джеймс, Джош, Майкл, ну а я Рената.

І – Дуже приємно. Я, якщо що, – Металіка.

Р – Ага.

Накормивши Інесу, друзі вийшли в залу.

М – Може, рандомно, поміняємо кімнати?

Р – Як це, рандомно?

М – За допомогою жеребкування!

Р – Давайте! Ви згодні?

Д – Та ні…

Р – Джей, ти один не згоден.

Д – Що?! – Джеймс подивився на Майкла, який тримав руку догори. – Майкл, ти зрадник!

М2 – Ну вибач.

Р – Почнімо.

Під час жеребкування першими стали Моніка і Джош.

Д1 – А.. Ну добре.

Наступною парою стали Метью і Інесса.

М1 і І – А.. Ну добре.

Наступними були Рената і Джеймс. Майкл штовхнув Джея.

Р – Мда…

Д – Якщо ти не хочеш, можемо помінятись…

Р – Ні! Ні в якому разі, будемо не чесно! Кетрін, Ендрю і Майкл залишилися, отже ви будете в таємній четвертій кімнаті, пхах.

М1 – В сенсі, четвертій?!

Р – Норман забув про неї, вона на мансарді. Кетрін, ти не проти?

К – Ні, буду ближче до листя дерев.

Р – Ем.. ну добре.

М – Переселяємось!

Всі поселилися. Під вечір хтось постукав у двері. Майкл саме був на низу, тож відчинив.

М2 – Відчиняю. Добрий вечір.

А – Здрастуйте, я – Анжеліка, ваша сусідка.

М2 – Приємно, я – Майкл.

А – Можна у вас позичити молоток.

М2 – Добре, а навіщо вам?

А – Хочу прибити поличку.

М2 – Я вам допоможу. Ви що? Не можна такій красуні робити чоловічу роботу..

А – Е… Ні, не треба. Я сама, незручно якось.

М2 – Я вас прошу. Ми ж уже знайомі. Це якби я не був знайомий вам, а так… Ходімо.

А – Ну дякую.

Майкл пішов до Анжеліки.

Д – Бро, мені страшно з нею спати…

Пошепки говорив Джей, шукаючи друга по будинку.

Р – Подруго, мені страшно з ним спати… Де ти?!

Д – Так, де він?

Р – Хто?

Д – Ну ти ж Майкла шукаєш?

Р – Здався мені твій Майкл.

Тим часом Моніка сиділа у Інеси.

М – І що, ти можеш притягати метал до металу?

І – Ну так…

М – Притягни ланцюжки Джея і Ренати одне до одного.

І – Ем, ну добре. Якщо ти вже тут головний шипер, ха-ха.

На низу:

Р – Моніко!

Ренату почало тягнути до Джеймса, а його до неї.

Д – Ренато, це твої виходки?

Р – Ні! Я навіть так не вмію.

Вже скоро вони доторкнулися одне до одного.

Р – “Він так приємно пахне…”

Д – “В неї такі гарні очі і.. Не тільки очі”

Моніка пішла до себе в кімнату, Інеса перестала діяти.

Р – Вибач.

Д – За що?

Р – За те, що я так до тебе. Ти… Ти непоганий. Просто я не звикла.

Д – До чого?

Р – До…

Раптом зайшов Майкл.

М2 – Джей, треба поговорити.

Д – Давай пізніше, Ренато…

Р – Так, звісно…

Джей відійшов до Майкла.

М2 – Джей, я закохався… – пошепки.

Д – Справді?! Я грішними думками думав вже, що ти гей… Ха-ха

М² – Вона наша сусідка. Вона теж до мене щось відчуває, я знаю…

Д – Я за тебе радий.

М² – А у вас що, з Ренатою новий етап у стосунках?

Д – Ой, мовчи, і взагалі іди вже спати.

М² – Ти теж іди до Ренати… Ха-ха.

Д – Хахаха, не смішно.

Джеймс пішов у свою кімнату, Майкл теж. Джеймс лежав на своєму ліжку, уявляв як він цілуватиметься з Ренатою, Рената теж думала про Джеймса, уявляла його губи.

Р – Джей… – пошепки. – Джей…

Д – Ренато?…

Р – Мені… Мгмг… Мені страшно…

Рената соромилась це сказати, адже завжди була сильною і майже ніколи не мала опори.

Д – Що?…

Джеймс вдав, що не почув, бо теж соромився.

Р – Нічого, це я сама собі…

Д – Ясно. Надобраніч.

Р – Добраніч…

Рената не знала, що робити. Вона дуже хотіла пригорнутись до Джеймса. Вона встала, ніби попити води. Лігши на ліжко, дівчина знову задумалась про хлопця.

Р – Джей…

Д – Що?…

Р – Ти не спиш?…

Д – Ні…

Р – Я тебе не розбудила? В мене просто безсоння.

Д – Ні, що ти?

Р – В тебе теж, чи що?

Д – Мабуть…

Р – Як думаєш, якщо ми ввімкнемо телевізор, інші прокинуться?

Д – Ну якщо сильно закрити двері, то ні…

Р – Закриєш?

Д – Зараз. Все.

Р – “Боже, яке в нього м’язисте тіло… ”

Р – Дякую.

Рената увімкнула телевізор. Вони дивились телевізор до трьох годин ночі. Вже сиділи разом на Ренатиному ліжку. Реготали, один раз Джеєва рука навіть обняла Ренату, але він зразу ж її прибрав.

Д – Ось і все.

Джей вимкнув телевізор.

Д – Лягаємо?

Р – Ага. А…

Д – Що?…

Р – А може лягай… тут?…

Д – Тобі хіба буде зручно?

Р – Звісно, просто похолодало, вдвох буде тепліше.

Д – Ну так, в тебе широке ліжко. Ха-ха, помістимось…

Р – То бери свою ковдру сюди чи ні?

Д – Добре, ко…

Джеймс мало не сказав “кохана”.

Д – Ковдру… Беру.

Джеймс ліг біля Ренати, але повернувся до неї спиною. Бо все одно трохи соромився, адже дівчина була лишень в одній білизні, а отже виглядала досить сексуально. Рената теж лежала спиною до хлопця, бо не насмілилася дивитися на нього майже голого, в одній білизні, та ще й на її ліжку…

Р – Надобраніч, Джей…

Д – Добраніч, Ренато…

На наступний Норман зателефонував Надзвичайним.

Н – Друзі, я вам нагадаю, що вже за 1,5 тижні на вас чекає вирішальна для Землі битва. Тому прошу вас організувати тренування. Знаю, що дім невеликий. Може виїхати на якусь галявину. До речі, поруч з лісом, який за кілька сотень метрів від вас, є чудова поляна, можете поїхати туди, заодно і влаштуєте пікнік.

М – Класно. Добре, дякуємо за пораду.

Н – На все добре. Не сваріться.

М – Бувайте.

Норман кинув слухавку.

М – До речі, Ренато, Джеймс, чому ви замкнулися? Я до вас зранку хотіла заглянути, взяти чашку, щоб помити.

Р – В нас в кімнаті?

М – Твою, щоб ти встала і зразу снідала. Та й Джеєву заодно взяла б.

Р – Ми дивилися…

Д – Так, ми дивилися фільм…

М – Той, про який я думаю?

Д – Та…

М – Тому ви і зачинилися…

Д – Ренато, як він називався?

М – “Воно”…

Д – Ні, це не воно. Це він.

М – Не “Воно”?

Р – Я не люблю такі… Мгмг, фільми.

М – А я обожнюю! Вони такі захопливі!

Д – На мою думку, вони трохи вульгарні…

М – Чому? На мою думку, вони скоріше страшні, ніж вульгарні.

Д – Страшні через кров?

М – Ну так… Але…

Д – Це ж з нами всіма траплялося, хіба що хтось ще замалий…

М – Зі мною і в дитинстві таке траплялося.

Д – Справді, так це ж стаття?…

Р – Моніко, ти не розповідала?

М – Ренато, я не розповідала, бо ти це бачила!

Р – Як це бачила?!

Д – Як це…

М – Ну я порізалася об гвіздок.

Р – Хвала Богу! А то я вже подумала, що ти в такому юному віці…

М – Чекайте, то ви говорили про порно?..

Д – Ні, що ти?! – Джей нервово засміявся. – Ні.

Р – Ми говорили про фільм… А ти про що говорила?

М – Про “Воно”. Фільм жахів. Але ви пошляки! Все, збираймося і їдьмо на тренування.

Р – Ми пошляки?! Ми дивилися фільм “Термінатор, Генезис”! Я згадала, Джей!

М – Ой, думаєте про порно обоє, Господи, помилуй! І забуваєте обоє. Коротше, два чоботи пара.

Д – Моніко, закрий рота!

М – А от і не закрию!

Джеймс побіг за Монікою.

Д – Іди сюди, шипернице! Це ти підмовила Інесу нас із Ренатою притягнути одне до одного?!

М – О! То тепер є ви?! Клас! Хіхі.

Р – Джей, заспокойся, голова болить.

Д – Вибач. Ти нікуди не дінешся, тому не радій, Моніко!

Моніка показала язика.

В кімнаті Метью й Інеси.

І – Метью, де мої окуляри?

М1 – Не знаю, були, наче в моїй шухляді.

І – А що вони там роблять?

М1 – Я їх переплутав зі своїми. Вибач.

І – Нічого.

М – Оу, то ви разом? – ні звідки з’явилась Моніка.

М1 – Що?… Ні! З чого ти взяла?!

М – Ну, її окуляри лежали в його шухляді… Він пробачив її, вона сказала, що нічого страшного… Так починаються казки про Царівну і Царевича. Хаха.

Метью зробив кам’яне лице. Інеса була заклопотана, тому не звернула уваги.

Вже за годину команда була на місці. Вони розклалися, постелили простирадло, розклали їжу. Хлопці тренувалися, а дівчата поки розкладали їжу. Джош зникав, Ендрю поглинав і відкидав енергію виробництва, що поруч, Джеймс стояв обпершись об дерево і милувався Ренатою, Метью бігав по всьому лісу, а Майкл просто походжав по лісу і про щось думав.

М2 – “Хмм, про що ж думає Анжеліка?… Шкода, що я не читаю думки на відстані… Тоді про що думає Джей? Д. Д – Яка ж вона гарна… І ми з нею спали в одному ліжку…”

М2 – Чекайте, що?!

Д1 – Що? – злякався Джош.

М2 – Нічого-нічого, тренуйся. Джей, іди сюди, будь ласка!

Д – Що?… Майк? Що?!

Майкл підійшов до нього.

Д – Що?

М2 – Ти мені не хочеш нічого сказати? Друг…

Д – Про що?

М2 – Про Ренату, мабуть.

Д – Майкл, негарно читати думки інших без їхньої згоди!

М2 – Джей, ми ж клялись ніколи нічого не приховувати…

Д – Ми пара? Чи батько і син? Чи брати? Ні, ми друзі! Тож не перебільшуй!

М2 – Це я перебільшую?!

Д – Так, ти!

Тим часом в дівчачій компанії.

Р – Чого вони там кричать? Піду перевірю.

М – Будь обережною, ха-ха.

М2 – Ах так?!

Р – Хлопці, ви чого?

Д – Нічого…

М2 – Він закохався в…

Джеймс вдарив Майкла в око.

М2 – Ай! Ти чого?!

Р – Справді, чого ти, Джей?

Д – Рената, йди, ми зараз.

Р – Заради бога..

Рената пішла.

Д – Майкл, ти мені дав пораду, я тебе послухав і дію. Не псуй все, а то розповім, що ти втюрився в Анжеліку. Ходімо.

М2 – Ми вже не друзі?…

Д – В тебе атрофоване поняття щодо дружби.

Хлопці сіли біля дівчат.

Д – Всім смачного!

Поївши всі встали тренуватися: Кетрін говорила з деревами, Ендрю направляв енергію, Джош зникав, проходив крізь дерева, Інеса гнула вилки і ложки силою думки, Майкл старався читати думки більше, ніж одної людини, Моніка літала, використовувала енергію, Метью швидко бігав, Джеймс виявляв, де енергія на виробництві, робив фізичні вправи, Рената літала, використовувала енергію.

Д – Яка ж вона гарна!

М – Правда ж? Вона була найгарнішою в нас у класі в школі.

Д – Розкажи мені про неї.

М – Ну в початковій школі вона була маленька і прозора, потім поправилась, була як булочка з корицею. Та потім знову скинула. В класі восьмому ходила з хлопцем…

Д – Яким хлопцем?

М – Олівером, потім його забрали батьки в інше місто, ну і все…. Ааа, ще в дев’ятому класі вона ходила з Брайаном Джофером, зазнайка зазнайкою. Але потім він кинув її, вона плакала довго, але потім заспокоїлась. Ну і от тепер вона тут. Ще в десятому класі ми знайшли джерело хімічної енергії, в результаті вибуху якого ми і отримали здібності.

Д – Ясно.

М – Кажи чесно, подобається?

Д – Хто?

М – Не клей дурня.

Д – Моніка, комусь розкажеш – роз’їду.

М – Клас, одна пара готова, залишилось ще дві.

Д – Скоростріл і новенька, а хто ще?

М – Ну ти що, сліпий? Ендрю і Кетрін. Позавчора вони цілу ніч про щось говорили.

Д – Ясно, а ти?

М – Нічого, треба вас одружити, потім якось собою займусь.

Раптом виробництво, біля якого були Надзвичайні, вибухнуло. Фенікс і Ара створили купол, тому вибухова хвиля їх минула.

Р – Що це було?

М1 – Вибух.

М2 – Це не просто вибух. Гадаю, нас хотіли вбити.

Р – Навіщо?

М2 – Їдьмо краще додому.

За годину команда була вдома.

М2 – Це була диверсія.

І – В сенсі?

М2 – В прямому. Я дуже довго тренував здібності читати думки на великій відстані і там у мене вийшло. Робітники говорили комусь, коли буде знак. Я гадаю, що це і є ті іншопланетяни, які мають напасти на Землю за півтора тижні.

М1 – Чекайте, а хто дізнався про те, що ми саме там будемо?

Д – Норман?…

Р – Ми їдемо звідси! Досить мені…

М – Ренато, що це?….

Моніка показала на телефон, що час від часу міняв свій вигляд.

Р – Це…

Рената хотіла взяти річ в руки, та Джеймс вдарив її по руках.

Д – Не чіпай, ти що?!

Джеймс ввімкнув своє енергетичне бачення. І побачив, що від телефону йде неймовірна напруга.

Д – Воно надзвичайно насичене якоюсь енергією.

Ендрю взяв річ.

Р – Ти чого?!

Рената відкинула телефон від Ендрю.

Е – Це якась галюциногенна енергія. Ви всі стали різнокольоровими…

М – Наркотики?

І – Гадаю це токсичний вид металу. Якщо прибрати плівку?

Інесса силою думки розтопила метал, яким був обвитий телефон. І він перестав “глючити”.

І – Так-так…

М – Звідки воно взялося?

К – Воно каже, що телефон з’явився нізвідки… Ніби хтось доправив його сюди через невидимий портал…

М – Хто воно?

К – Дерево, ось ця тополя.

М – Зрозуміло, і хто його доправив сюди?…

К – Воно не знає. Каже, що був спалах.

Раптом до Надзвичайних постукали.

М2 – Добрий вечір, – Майкл відчинив двері.

О – Здрастуйте, мене звати Олівер Фредерікс. Я – працівник Охорони Населення Землі.

М2 – І що ви хочете з нас?

О – Ми помітили незрозумілу активність в нашому головному офісі. І нам цікава ваша думка… Хто зрадник?

Р – Чекайте, ви думаєте, що ми покриваємо злочинця?

О – Ми не думаємо, ми знаємо.

М – Гадаю, що вам варто іти.

О – Я так не думаю. Як собі хочете, та ми все одно дізнаємось правду.

М – Двері там, чоловіче!

Олівер прижмурив очі та вийшов з дому. Майкл зачинив двері.

М1 – Тобто, Норман – зрадник? І ми його покриваємо?

Р – Нікого ми не покриваємо. По-перше, Норман не зрадник…

М1 – А по-друге?

Р – А по-друге, його треба знайти і перевірити.

М1 – Тобто ми все ж таки не довіряємо директору Робертсу?

Р – Ми довіряємо, та і перевіряємо.

М1 – Розумно..

Д1 – А що щодо вибуху на виробництві у лісі? Заб’ємо на це?

Д – Я гадаю, нам треба розділитись на дві групи. Одна займатиметься справою Нормана, а друга – аварії на виробництві.

Р – Слушна ідея. Завтра ж приступаємо.