Вівсянка

Хтось колись варив тобі вівсянку? Ні, дурник, яку заливають окропом і ковтають за п’ять хвилин – не рахується. Я про справжню вівсянку. В яку дбайливо додані півсклянки молока і цукор за смаком, і дрібно порізані сухофрукти або свіжі яблука. Про десять хвилин кипіння на малому вогні, щоб не втекла. І про ті п’ятнадцять, за які вона встигає охолонути до потрібної ідеальної температури. Ні? Я так і думав. А знаєш чому? Тому вівсянку варять лише по-справжньому рідним людям. Тому вівсянка – це вже серйозний крок. Її треба заслужити. Сам подумай, кожен може набрати номер доставки суші чи тістечок або замовити круасани у магазині. А хто заради тебе прокидався на годину раніше, прибирав сліди вчорашніх веселощів і свинарник у вітальні? Хто ставив чайник чи брав турку і обережно, щоб тебе не розбудити, зачиняв двері на кухню? Хто варив вівсянку, ну-ка?! Ніхто. Ти цього, мабуть, не заслужив. Або люди були не ті. Або світ став якийсь не такий. Але в ньому все ще є я – людина, яка хоче бути з тобою і варити вівсянку на сніданок, є ти – людина, яка ту вівсянку із задоволенням уплітатиме. У чому тоді проблема?