Вчительські таємниці

Коли Спартак побачив Євгена Володимировича вперше, на педагогічній раді, Янович одразу підпав першим і єдиним під скромну вибірку Спартака «я б йому віддався хоч тут», бо це дійсно було так. Жені, як він потім з’ясував, було 30 і він філолог. Кандидатура вчителя української мови і літератури була вільною певний час, коли Євген подав своє резюме і його взяли. Колектив був більше, ніж задоволений новим обличчям, бо Женя був.. приємним. Він не був грубим, замкненим або показушно-радісним. Чоловік завжди був готовий допомогти, хоч іноді і робив це в шкоду для себе. Учні спочатку подумали, що це чергова «нова кров», але доволі швидко все змінилось. Діти теж, очевидно, відчули цю справжність Євгена в його прагненні саме ділитись знаннями та Янович став у більшості тим вчителем, до якого можна було звернутись щодо будь-чого. То там, то тут можна було почути «каайф, сьогодні літ-ра з Євгеном Володимировичем, хоч щось хороше!». Ідеально не було, бо Жені бракувало в деяких моментах досвіду, але все ж, він максимально намагався виправляти помилки і не допускати нових. Та й зовнішність у нього була якщо не модельна, то просто неймовірна. Ця борода і неслухняні кучері били просто в думки Спартака з розгону, та і чого приховувати, реагував на це все збуджено не тільки мозок.

Сам Спартак працював вчителем біології і був в очах оточуючих доволі цікавою і, певною мірою, навіть загадковою людиною. Субботі Спартаку Олександровичу було 29, але він до цього часу зміг доволі успішно вивчитись на викладача, і вже рік працював у школі. Перший час доволі консервативний директор косо поглядав на нього через специфічний образ: тунелі у вухах, татуювання на руках і навіть трохи шиї і весь одяг абсолютно чорний. Це привертало надмірну увагу, але Ольга Василівна не могла ігнорувати його визначні навички у викладанні, тому його взяли. За рік всі звикли до Спартака, включаючи найконсервативніших, тому нікому не було до нього справи.

Але Женя одразу помітив чоловіка, що завжди сидів подалі від всіх і лише спокійно роздивлявся оточуючих. Цікавість сягала просто неймовірних масштабів: йому цей чоловік сподобався зовнішнє дуже сильно, і від того було цікавіше дізнатись, що ховається під цим образом. Приблизно пару місяців Євген не міг наважитись його запросити кудись. Чоловік сидів в учительській, і в черговий раз продумував, як все зробити правильно і не здатись збоченцем, як тут отримав повідомлення на телефон. Всі номери викладачів у нього були підписані, тому інфаркт він ледь не отримав в ту ж секунду.

Спартак Олександрович Суббота

*Вітаю, Євгене Володимировичу. Ви чимось зайняті в цю п’ятницю?*

Серце впало кудись на рівень п’яток, і в той самий момент Женя відчував себе найщасливішою людиною на світі. Він десять разів перечитав повідомлення, аби точно впевнитись, що саме він побачив хвилину тому. Все ж, відповідь сформулювалась:

*Добрий день, ні, ще нічого не планував такого. У вас є варіанти?)*

Відправивши, тілом Яновича пронеслись сироти. ЩО ВІН ВІДПРАВИВ? Очевидно ж, що це могло бути доволі нейтральне повідомлення, аби уточнити щось по роботі, а він типу як.. загравав?

«Янович ти кретин!» – картав себе Женя, коли почувся ще один гудок повідомлення. Євген різко взяв телефон до рук, аби не розганяти ситуацію в своїй голові ще далі.

Суббота Спартак Олександрович

*Хах, ну насправді є один. Як ви ставитесь до ресторану в районі центру?*

Обличчя Жені треба було бачити. Такої суміші шоку, щастя і невіри ніхто б не зміг відтворити, як чоловік робив це зараз. Щоки розчервонілись, а думки почали трохи прояснюватись. Тепер, трохи заспокоївшись щодо некоректності свого повідомлення, Янович почав думати далі. Спартак кликав його на вечерю. Але чим вона буде? Простою формальністю чи.. побаченням? Хоча хто взагалі кличе колегу на вечерю у ресторан для формальності? Жені хотілось схилитись до варіанту про побачення, але май віру та нічого не очікуй…

За цими роздумами пройшло хвилин 5, а відповідь він Субботі так і не надіслав. Чоловік не знав, як краще відповісти, тому десь на четвертій спробі переписування зупинився.

*Було б чудово) Тоді повідомте час і місце, будь ласка.*

«Ну, що міг, я від себе зробив. Хай буде, як буде» – останнє, про що подумав і чим втішав себе Женя перед тим, як сісти на документацію.

Не зважаючи на те, що після робочого дня Женя стрімголов побіг додому збиратись, бо його затримали, врешті-решт, вийшло доволі непогано. Біла сорочка і темно-сині брюки пасували йому, підкреслюючи все необхідне. З волоссям він теж помучався немало, але вкласти шевелюру вдалося. Милі локони не стирчали в різні боки, як в домовика Кузі, а доволі симпатично і охайно виглядали. Видихнувши, Євген глянув на час. Спартак мав сам за ним о шостій заїхати, на чому наполіг з самого початку уточнень по зустрічі, а Янович просто не став опиратись, бо все ж таки, так було зручніше. Женя виглянув у вікно і побачив машину, що під’їхала майже до під’їзду. По часу все збігалось, тому Женька закрив квартиру, і, видихнувши, спустився. Бабусеньки на лавці привітливо усміхнулись йому, поки не побачили того, хто виходив з машини. Спартак виглядав.. приголомшливо. Чорні сорочка і брюки доповнювались жилеткою в колір, від чого Янович ковтнув. Цей чоловік абсолютно точно збуджував його ще раніше, але зараз бажання досягло апогею.

– Доброго вечора, Євгене, – привітався Спартак, підійшовши до Жені, який стояв біля пасажирської двері. Чоловік, як справжній джентльмен, відкрив перед Євгеном двері, і сам Янович швидко чкурнув всередину. Двері за ним закрились, і Спартак, обійшовши машину, сів за кермо і завів автомобіль.

Вечірній Київ був дійсно чарівним, проте Жені і Спартаку було не до того. Перші хвилини між ними були лише короткі репліки, але потім чоловіки почали доволі активно розмовляти, дізнаючись нове один про одного. Було цікаво слухати так сам, як і розповідати щось про себе. Таке миттєве порозуміння вже радувало обох. Навіть в ресторані вони тільки те й робили, що перемовлялись між собою, майже не торкаючись їжі. Спартак вперше зміг відпустити себе з кимось, кого знав буквально нічого. Женька слухав його так захоплено, що кінчики вух Субботи червоніли від радості.

«Бляха, як же з ним класно» – пробігали періодично думки у обох чоловіків, бо це було правдою. Не було ось цього змагання маскулінності, яким часто грішила більшість. Між ними залишалось лише прагнення дізнатись співрозмовника краще та щирість у намірах. В якийсь момент свою роль взяли жарти, що межували в фліртом, але і вони чудово вписувались в атмосферу. Не було, мабуть, нічого, що могло б зруйнувати цей настрій.

Їдучи вже о десятій годині додому, Женя і Спартак все так само активно розмовляли про все на світі. Будь-яка тема могла мати як і погодження, так і частку дискусії, що могла поступово і плавно перетекти в іншу тему. За цим всім Женя не помітив, як вони вже під’їхали до нього. Хотілось побути поряд ще, причому неважливо: 10 хвилин чи всю ніч. Яновича мучали сумніви щодо того, які почуття він викликає у Спартака і чи викликає він їх взагалі.

– Жеень, щось не так? – доторк до плеча трохи привів Євгена в себе і він підняв погляд на Субботу. Чоловік зацікавлено і трохи стурбовано поглядав на нього, але очі також пробігали і до губ співрозмовника. Цей жест Женя не вловити просто не міг, тому нахилився прямо до Спартака. В будь-якому випадку, це можна було списати на обійми, якби Суббота почав опиратися, але чоловік лише прошепотів «нарешті» і самостійно впився поцілунком у губи Яновича. Цілунок був вологим і просто розривав мозок на частинки. Усвідомлення самого факту, що вони зараз цілувались в машині Спартака, призводили до екстазу. На жаль, вони швидко відірвались один від одного і просто притулилися лобами, глибоко дихаючи. Вони настільки захопились цим задоволенням, що дихання просто зупинилось в той самий момент.

– Я.. навіть не знаю, що і сказати або зробити, – чесно сказав Спартак, не бажаючи підіймати погляду. Прямо зараз все вирішувалось: або вони можуть хоча б спробувати зустрічатись, або на нього накатають заяву за домагання.

– Зате я знаю, – відгукнувся Женя, ще раз притягуючи Спартака до себе за шию, що було краще будь-яких відповідей. Хвала богу, що вже була ніч і скло машини було тоноване. Постійні невдоволені погляди бабусь на лавці явно не те, до чого прагнув Женя.

На ранок Спартак прокинувся доволі пізно, годинник показував десяту ранку, але перше, що він помітив, так це чужу квартиру. Поряд, спиною до нього, спав Женя, і при погляді на нього десь всередині вдоволений кіт облизувався дуже сито. Його власна спина пекельно горіла від слідів нігтів Яновича, який так нужденно хапався за його плечі минулої ночі. Спогади, немов картинки, пробігали через очима, від чого робилось дуже добре. Рвані стогони, сльози в кутиках очей від задоволення, це Женіне «Спартаак» змушувало тіло логічно відгукуватись. Сам же Євген трохи перевернувся, і тепер лежав спиною на матраці, несвідомо даючи розгледіти себе краще. На очі одразу потрапили сліди-мітки від зубів та засмокти, які хоч і пройдуть за пару днів, але все ж будуть гріти мозок думкою, що все це зробив він. Привабливі соски теж не залишились без уваги, бо досі були червоними від постійної стимуляції. Їм зривало дах від близькості, тому було очевидно, що нічка була куди не йшло. Все ж таки, за час цих роздумів, збоку почулось копирсання і Женя повільно сів на ліжку, оглядаючись.

– Раночку, – промовив Янович, обіймаючи себе за плечі. Звісно, все було чудово (за виключенням болю нижче пояса), але ж цей секс не давав жодних гарантій їхнім навіть теоретичним стосункам. А хотілося б…

– Доброго ранку. Йди сюди, будь ласка, – ніби читаючи думку, сказав Спартак і розкрив руки в запрошувальному жесті. Євгену це було тільки на руку, тому він з задоволенням ліг на груди коханця. Спокійне серцебиття та дихання заспокоювало і Женю, від чого ставало трошки легше. До цього ж впевнені і лагідні прогладжування спини робили з Євгена просто пластилін, і чоловік майже повністю опинився на Субботі. Остаточно прокинувшись, Женя вирішив розпочати цей діалог першим:

– Якщо ти не проти, то я б хотів конкретики щодо нашого нинішнього роду стосунків. Ти мені подобаєшся, Спартак, правда, і я б хотів дізнатись тебе краще, але я не можу знати, як ти до цього ставишся і.. от.

Спартак вислухав Яновича та, без упину погладжуючи ніжну шкіру спини почав говорити:

– Що ж, я дуже радий насправді, що ти підняв це питання. До того, як ми познайомились, я точно не планував нічого подібного до стосунків, але з тобою хочеться. Хочеться ходити на побачення, хочеться цілуватись по «сліпим» зонам школи, або ж.., – в бік йому врізався лікоть, і Спартак усміхнувся. Останнє змусило Женьку шарітись, та хоч гарніше картини годі було і уявити, але Суббота продовжив вже без гумору. – Ти мені подобаєшся, тому якщо ти не проти, то ми могли б спробувати зустрічатись.

Величезний клубок, що був створений з хаотичних думок Жені, нарешті розплутувався від конкретики їхніх стосунків. Тепер вони хоча б були, і були обговорені усно, через що було легше. Янович чмокнув Спартака у шию і покрокував до ванної. Все ж таки, 30 – це вже вік, і ванна з сіллю йому б зараз стала дуже в нагоді.

В стінах школи все змінювалось доволі поступово. Спартак так само ходив з цим своїм «покерфейсом», а Женя працював, як шалена бджілка. Іноді вони могли пообідати разом в столовій, коли там було більш-менш тихо, або ж трохи поговорити під час «вікон» у вчительській. Але все ж, в ті особливі моменти, коли була велика перерва, Женя міг іноді тихенько прийти в кабінет Спартака і вони могли хоча б трохи уваги приділити один одному. Камер в кабінеті не стояло, але їх все ж таки тримали рамки дисципліни. Чоловіки могли просто поговорити, домовитись про те, де будуть вечеряти, або ж навіть помовчати, готуючись до уроків. В один такий раз, коли Женя виходив з кабінету коханого, він ледь не врізався в ученицю, що несла якісь зошити Спартаку. Вибачившись одне перед одним, вони розійшлись, але через декілька днів інша учениця, Марія Петренко, підійшла до Жені в коридорі.

– Євгене Володимировичу, а можна вас спитати про дещо?

– Марія, доброго дня, звісно можна. Щось пов’язане з домашкою?

– Ні, не зовсім. Це, напевно, треба в кабінеті питати, – учениця опускала очі та кусала щоки зі зворотної сторони. «Невже щось серйозне?»

– Ого, ну ходімо, коли така справа, – махнув плечима Женя і покрокував разом з дівчиною у власний кабінет. Таке було не вперше, учні часто могли так от підходити, тому чоловік не надав цьому значення.

Пройшовши до свого столу, чоловік поклав сумку і документи на стіл, а Марії показав рукою на стілець біля парти.

– Я тебе уважно слухаю.

– Кхм, пане Євгене Володимировичу, перед тим, як я спитаю, ви зможете дати обіцянку, що про це ніхто не дізнається.

– Дивись, Маріє, якщо це входить в поле закону, то я буду мовчати про це до кінця життя. Тому обіцяю, – для більшої впевненості, Женя поклав руку на серце.

– Добре. Тоді в мене є невеличке питання. Я і ще пару дівчат з нашого класу помітили, що поряд з вами біол.. тобто Спартак Олександрович став навіть трохи.. усміхненішим. Ви типу друзі, чи як? Ще раз вибачте, якщо це занадто особисте.

Женя на секунду закляк. Дуже добре, що у школярок уява не пішла далі, а зупинилась на цьому «друзі». Але в той же час, власне его трохи тішив факт, що саме поряд з ним партнер змінювався, що помічали навіть люди навколо.

– Ваше право на цікавість це нормально, тому я відповім. Так, ми спілкуємось, але ми скоріше.. товариші.

«З привілеями» – додав тихий і хтивий голос в голові.

– Дякую вам величезне, що відповіли. Ви.. дійсно класний, – промовила дівчина і чкурнула в коридор, бо вже був дзвоник, а Женя так і залишився з цією своєю закоханою усмішкою на обличчі.

Вже на перерві, Женька йшов трохи швидше ніж зазвичай до майже рідного кабінету, і постукавши, зайшов туди. Спартак щось читав, і, піднявши погляд на Женю, що зайшов в приміщення, трохи навіть розслабив насуплені брови. Іншої реакції на його особисте сонечко бути просто не могло. Те, як Янович швидко проскочив до нього та став перед ним майже в притул, змусило зацікавлено очікувати подальших кроків.

– Спартак.

– Мм? – розслаблено питав чоловік.

– Я хочу тебе поцілувати, прямо тут і зараз, – промовив Женя і притиснувся у спраглому поцілунку до коханого. Вони вже максимально пристосувались один до одного, тому навіть поцілунки, прості і вологі, викликали пілоерекцію тілом. Але щоб в школі.. ні, таке було вперше. Закохані = безумці? Можливо, бо інакше пояснити вічне взаємне прагнення та бажання Жені і Спартака пояснити було просто неможливо.