Втрачене минуле

Роздратування і злість віддаються поколюванням у кінчиках пальців та електричним імпульсом під шкірою, Джеймс кусає внутрішній бік щоки, щоб всидіти і не робити спроб втрутитись.

Барнс запевняє себе, що Брок і Стів можуть самі розібратися, що краще не вставати між двома вогнями, тому що у цих двох є свої причини один одного недолюблювати і вони обидва вже не маленькі діти, щоб бути матусею і рознімати їх у будь-якій суперечці. Джеймсу тільки і залишається, що перебільшено-захоплено дивитись в екран смартфона і пити свою воду, поки у всіх страйківців у тренувальному залі організувався перепочинок через появу Стіва, але ніхто не розслабляється, все лише чудово вдають, що розслаблені і користуються можливістю трохи перепочити від тренування , але Барнс чудово бачить, що всі, як і він сам, підібрані і напружені, готові будь-якої миті втрутитися, адже розмова між Роджерсом і Рамлоу виходить зі звичного русла.

У повітрі повисає ця напруга, роблячи його в’язким і важким, а дихати через це доводиться поверхнево, начебто кисню стає менше. Барнс обмінюється поглядами з Джеком і Мей, він бачить, як ходять жовна під шкірою, а райдужки очей ось-ось спалахнуть, інші вовченята виглядають не краще, той же Таузіг заведений, лише торкнись і спалахне від напруження, але ніхто не лізе, чекають команди або прямої загрози.

Джеймс не здивований, що першим вибухає Стів, з його вибуховим характером і прямолінійністю, про яку його ніхто не питався, зате Барнс здивований тому, у чому Роджерс звинувачує Брока, виставляючи його чи не дияволом у людському тілі. Джеймс навіть не здогадувався, що з нього знущаються і буквально утримують силою, що Рамлоу його використовує і що він не може кроку ступити без контролю. Цікаво навіть, звідки таке добірне лайно з’явилося в голові Стіва. Можна було б послухати ще, але власне терпіння теж має властивість скінчуватись, та й доводити до бійки не хочеться, а судячи з стійки Брока і стиснутим у кулаки рукам — ще трохи і Рамлоу випустить пазурі. Якщо дійде до бійки, то доведеться втихомирювати не тільки Брока і Стіва, а й цілу зграю перевертнів, які відразу ж кинуться допомагати своєму командиру. Та й у Джеймса немає жодного бажання пояснювати Роджерсу існування перевертнів, а потім ще й перед Ф’юрі пояснювати свою бездіяльність у цій ситуації.

— Стів, пельку закрий, ти мультфільмів Діснею передивився на ніч? Я не принцеса і мене не треба рятувати, — Барнс привертає увагу, швидко піднімаючись на ноги. — Не знаю, хто тобі цю дурню наморозив, але ніхто мене не тримає силою, я б сказав, що зі мною опікуються, як з порцеляновою лялькою, щоб не дай боже не пошкодити, — Джеймс тягне усмішку, намагаючись розігнати напругу і спокійно вклинюється між Роджерсом та Броком, не даючи можливості взаємодіяти від слова зовсім, переключаючи увагу повністю на свою персону.

— Але ж я… я ж бачу, що відбувається на тренуваннях та завданнях! Ти думаєш я сліпий і не розумію, що це ненормально? — Стів виглядає смішно, настільки впевнений, що має рацію, здається ще трохи і почервоніє від праведного гніву. Барнс навіть не стримує смішка і схиляє голову до плеча, намагаючись розглянути хоч натяк на те, що це просто занадто невдалий жарт, ще одна ситуація, що увійде в підбірку для відео «Топ-10 пранків, що вийшли з-під контролю», але дива не відбувається.

— Тренування та завдання — це робота, на роботі ми не пара, а напарники. Тобі варто навчитися розмежовувати роботу і особисте життя, у нас із цим проблем немає, — пирхає Джеймс, відчуваючи себе неймовірно тупо від того, що доводиться пояснювати такі прості речі, так ще й не аби кому, а своєму другові. Він сподівається, що на цьому розмова буде завершена і всі вони вдадуть, що її ніколи не було, ось тільки сподіванням не судилося стати реальністю, тому що Роджерс знову відкриває рота.

— Зі мною тобі було б краще, ніж із цим гідровським виродком! — здається, що Стів буквально пишається собою за те, що сказав, а от у Барнса мову віднімає від почутого. Джеймс не відчуває до Роджерса нічого, крім дружби і якихось братських почуттів, і це вони вже обговорювали, а говорити таке лайно це вже занадто. Він навіть потилицею відчуває те, як згущується напруга і агресія у повітрі, у самого Барнса від таких слів про його вибір роздратування і гнів розпалюється вогнищем в грудях, змушуючи стиснути долоні в кулаки.

— Це було зайве, — роздратування відчувається навіть у голосі Барнса, але він робить крок назад, тільки перехоплюючи Рамлоу за руку, відчуваючи те, як випущені кігті трохи дряпають шкіру, але Брок тримає себе в руках, що Джеймса нескінченно тішить, бо хоч хтось повинен зберігати спокій, адже з кожною секундою терпіння у Барнса стає все менше. — Він і всі інші були в Гідрі за наказом Ф’юрі, і тобі це відомо. А вирішувати з ким мені було б краще я можу сам і тому обрав Брока, — у голосі відчувається злість, здається ще трохи і їм труїтись можна буде, адже терпець у Джеймса скоро зірвется та слова Роджерса зовсім не сприяють стабільному стану Барнса.

— Що ти можеш вирішити? Тобі мозок підсмалили з сотню разів, — Джеймс і подумати не міг, що слова здатні викрутити зсередини все так просто. Ось після цього клему зриває у Барнса остаточно, не зупиняє навіть розгублене обличчя Стіва, який, схоже, усвідомив те, що вилетіло в нього з рота. Він кидається на Роджерса відразу, не даючи можливості навіть сказати що-небудь, тому що все сказане вже відбилось у нього на підкірці, витягло все лайно і злість на поверхню, до біса відправіло ідеальний образ Стіва Роджерса.

Джеймс майже вимикається з реальності, відстежуючи лише рухи Роджерса, по обличчю якого вже тече багряна кров. Дурно було б вважати, що з бійки зі Стівом він вийде неушкодженим, але Барнс і не сподівається на такий результат, зганяючи власну агресію на тому, кого вважав другом, заглушаючи біль зради фізичним болем, що роздирає зсередини. Потилицю прошиває спалахом болю, коли його прикладають до стіни, повітря не надходить у легені, змушуючи їх горіти в агонії, відчайдушних спробах захопити хоча б ковток, доки чужі пальці стискають його шию. У людині перед собою Джеймс не впізнає того, з ким був готовий пройти крізь вогонь і воду, він тільки б’є відчайдушно, поки рука не зникає з його шиї, даючи зробити ковток повітря.

Ноги підгинаються самі по собі, змушуючи впасти на коліна, зігнутися у спробі вихаркати власні легені, до нього немов крізь активні навушники доходять звуки бійки та звірине гарчання. Видихнути виходить лише через хвилину, чи то більше, коли Барнс відчуває на обличчі теплі руки і чує голос Брока, який змушує підняти погляд. На запитання про кількість пальців Джеймс так і не може відповісти, бо картинка перед очима нещадно розпливається.

— Все добре, ляль. Його зараз заберуть звідси, дай подивлюся, що з тобою, — Брок заспокоює, торкається обережно, боїться завдати зайвого болю та дискомфорту. З першого погляду нічого страшного: розбита брова та ніс, кілька неглибоких порізів на корпусі. Ось тільки запаху крові занадто багато і Рамлоу змушений оглянути спину, ось тут видовище його зовсім не тішить, тому що потилиця очевидно розбита, а трохи в сторону від лопатки видніється уламок скла, який він не чіпає, лише гарчить Джеку викликати медиків прямо сюди. 

— Я поряд, мій хороший. Дихай і не намагайся встати, ти чудово впорався, дай тепер мені подбати про тебе.

Барнсу тільки й залишається, що дати Рамлоу подбати про себе, адже перед очима все продовжує пливти, як на картинах Далі, а свідомість надто старанно намагається його покинути.