втративши сім’ю колись, знайти її знову

Двері магазину відкрилися і задзвеніли дзвіночки попереджаючи про прихід нового клієнта.

–Доброго дня і вітаю вас в мага… О, місіс Баєрс, чим можу допомогти?–Стів був трохи спантеличений, оскільки Баєрси мали зараз готуватися до переїзду, і якщо вона тут, то скоріш за все щось сталося. Він стояв за прилавком і розбирався зі списком заборгованості, але відклав його і спостерігав як жінка спочатку озирнулася навколо, а потім підійшла до прилавку.

–Віл з друзями заходили вчора, він приніс всі касети, якщо ви з цього приводу.

–Ні, ні, я… Я хотіла з деким поговорити. Робін сьогодні є на роботі?–Джойс сама не розуміла навіщо вона хотіла побачити дівчину, але взнавши її фамілію та і те, що вона тепер також знає про виворіт. Бажання поспілкуватися з нею не виходило з голови. Іншого разу поговорити вже може і не бути.

–Так, в неї якраз перерва, я зараз її покличу.–Гаррінґтона трішки збила з пантелику така причина прибуття, але він вирішив, що просто розпитає потім подругу і не буде мучити себе питаннями зараз.

Пройшло дві хвилини і за дверми в службове приміщення почулися кроки. Першим вийшов Стів, а зразу за ним дівчина із блідим ластовинням і світло-русим волоссям, яке вона трохи підстригла з того часу, як Джойс бачила її останнього разу, в Старкорті. Вона була одягнута в фірмовий піджак і чорні брючні штани. Її сині очі дивилися з цікавістю і нерозумінням одночасно.

–Добрий день. Стів сказав, що ви хотіли поговорити зі мною.–Голос був трішки хриплий, але ця хриплість була від природи, і була родзинкою дівчини.

–Так, чи не могли б ми зайти в кафе через дорогу? Я пригощаю, якщо ти звісно не проти моєї компанії.

–Звісно не проти.–Робін швидко струснула заціпеніння і трохи недовіри, а чи не спить вона і пішла разом з місіс Баєрс помахавши на прощання Стіву, який дивився на них з таким же подивом.

Вони сиділи за столиком в кутку на диво пустого закладу. Окрім них і персоналу була лише якась закохана парочка, що сиділа біля вікна в протилежній від них стороні. Джойс замовила їм поїсти. Робін впиралася, але все таки здалася і їм принесли два бургера, картоплю фрі і морозиво.

–То про що ви хотіли зі мною поговорити? Якщо це про самі розумієте що.–Вона на всяк випадок оглянулась, чи не стоїть хтось і не слухає, але не побачивши нікого продовжила.–То я нікому нічого не скажу, розумію всю серйозність ситуації і наслідків, як би і хто б не випитував, я могила.–Подумавши трошки вона додала.–Ну, правда під тою наркотою може щось і скажу, але то буде не по моїй волі.

–Ні, ні, я не про це.–Джойс посміхнулася від такої промови, але останнє речення її трохи схвилювало.–Ви в нормі, тобто після тої штуки?

–Так, так, все в нормі, вирвало пару разів, голова ще пару днів крутилася і гуділа, але потім все припинилося і зараз все абсолютно нормально.–Робін намагалася одним реченням описати цілий вимотуючий і, як тоді здавалося, нескінченний тиждень мук її і Стіва після тої хріні. Не хотілося розказувати все в подробицях, не самі цікаві і приємні спогади.

–Але насправді я прийшла побачитися з тобою, Робін Баклі не через Старкорт і все, що з ним було зв’язано.–Вона намагалася підібрати правильні слова.–Хотілося поговорити саме з тобою. Як там твої батьки поживають?

Реакція була на превеликий жаль очікувана. Робін перестала їсти і просто подивилася в очі Джойс. Колись такі яскраві сині очі стали сіроваті, наче хмари, що приносять з собою холодні вітри і поганий настрій закрили собою ще недавно таке світле і яскраве небо.

–Схоже вони такі ж засранці, якими були в школі.–Констатувати цей факт було досить прикро, але тепер на лиці Робін з’явилися ще емоції: нерозуміння і здається навіть трошки цікавість.

–Ви їх знали?

–Нажаль вчилася в одному класі. Справжні зануди і донощики. І занадто віруючі.–Жінка закотила очі і продовжила.–“Дівчата не мають триматися за руки”, “Хлопці не мають обіймати хлопців”, “Гріх”, “Гріх”, “Горіти вам в пеклі невігласи”.–Скопіювавши їх голоси вона підняла руки і посміхнулася.–Ми намагалися їх перевиховати, але це було марно. Я одразу ж впізнала твою фамілію і хотіла впевнитися, чи все добре, і чи не потрібна тобі допомога. На щастя ти не схожа на них. Ну, я маю на увазі, що ти не перейняла їх найгірших якостей і стала особистістю. Гадаю це було досить важко, але ти справилася.

–Ага.–Робін розмірковувала щодо почутого. Взявши ще одну картоплину вона ще трошки помовчала і накінець-то зібравшись з думками порушила тишу.–Схоже, що в школі вони були справжніми янголами, але зараз в мене все нормально.

–Хотілось би мені, що б ти це казала з сарказмом. Ти мабуть одного віку з Ненсі, або майже, тобто школу закінчуєш в наступному році?

–Так, але ще досі не знаю куди поступати, можливо після закінчення візьму рік щоб добре подумати, або станеться чудо і я визначуся за цей рік.

–Можна тебе запитати зі скількох років ти почала працювати?

–Десь з 14. Спочатку просто ходила по домах і робила різну домашню роботу за копійки, а з 16 могла вже влаштовуватися на щось більш серйозне.–Робін не розуміла, чому вона почала так зацікавлено розповідати про своє життя. Можливо це тому, що комусь із дорослих, окрім її улюбленого вчителя було цікаве її життя і вона відчула як це, мати люблячих батьків, яким не всеодно на свою дитину? Скоріш за все так.

–Вони… Все точно в нормі? Якщо щось не так, то не мовчи про це, так стане тільки гірше, можливо я могла б якось допомогти.–Вона накрила руку дівчини своїми руками і подивилася в досі трішки затягнуті очі, не такі якими були зразу, але і колір неба не повернувся повністю.

–Все дійсно в нормі, я… я не живу з ними, вони запевняють всіх, що ми просто однофамільці і це напевно найкраще, що вони колись робили для мене.–Побачивши схвильований погляд жінки Робін швидко пояснила.–Вони відмовилися від мене під час одної з сварок, я пішла з дому, знайшла маленьку хатинку і живу там без них, і без їх дурних правил і повчань. Я не жалкую ні дня про це. Я тепер вільна, тому зараз все дійсно в нормі.

–Коли це сталося?

–3 роки тому.

–Зрозуміло. Послухай, Робін, якщо тобі потрібна буде допомога, не зволікай, не мовчи, звертайся до мене, я зроблю все, щоб допомогти, і не важливо, де я буду. І всі інші також, ми сім’я, ми стоїмо один за одного і тепер ти також частина нашої сім’ї.–Джойс підійшла до Робін, обійняла її і поцілувала у скроню.–Ти не одна, просто пам’ятай це, ми тепер твоя сім’я.

Навколо тиша, лише чутно сопіння в різних сторонах від неї. Здається, нікого не розбудила. Джойс насилу вирівняла дихання, її серце хотіло вистрибнути і полетіти кудись далеко.

“Послухай, Робін, якщо тобі потрібна буде допомога, не зволікай, не мовчи, звертайся до мене, я зроблю все, щоб допомогти, і не важливо, де я буду”

“Але одна людина колись сказала мені, що якщо мені потрібна буде допомога, то я завжди можу до неї звернутися”

Чорт. Розуміння прийшло крижаною хвилею. Це вона, це на її допомогу зараз сподіваються, з нею намагаються зв’язатися, потрібно їх знайти, швидко, занадто довго до неї доходило.

Вони сиділи на підлозі спершись на стіну. Ненсі досі нічого не бачила, Робін сказала, що це надто ризиковано. Було прохолодно, хоч вони були і в приміщенні, повітря застояне навіть більше, ніж в інших місцях в яких вони побували за ці… дні? Години? Може тиждень?

–Цікаво як там інші, ще шукають чи вже втратили надію і сконцентрувалися на важливіших проблемах?–Ненсі не хотіла казати це в слух, але слова самі вирвалися. Відповіді не було, Робін мовчки взяла Ненсі за руку і стиснула її, немов говорячи, я тут, я тут і ніколи не покину тебе, не залишу помирати в цьому дурному місці.

–Сумніваюсь, що хтось з них забув про нас, просто вони як і ми поняття не мають що відбувається і як з нами зв’язатися. Але ми виберемось, обов’язково виберемось.–Робін сказала це не одразу, лише через декілька тяжких хвилин мовчання. Кожне слово було тихіше за попереднє і під кінець Ненсі вже прислухалася до шепоту, але це не було стишення через безнадію чи небезпеку, в голосі Робін було чутно лише спокій і втомленість.

–Знаєш, а ти все-таки не вгадала.

–Га?

–Якщо б хтось спитав в мене, да хоч навіть тоді, в човні, на озері закоханих, чиї пісні мені подобаються найбільше, я б сказала Мадонна не думаючи, але зараз… зараз в мене новий фаворит.–Вілер посміхнулася і відкинула голову вверх на скільки це дозволяла стіна позаду неї. Через хвилину вона почула такий хриплий, але вже такий рідний голос.

–Навіть не знаю що мені робити. Сміятися і бігати від радості, чи плакати, бо не вгадала.–Вона випустила здавлений смішок і не маючи більше сил впустила голову на плече Віллер.

Через декілька хвилин кімната наповнилася піснею. Такою нереальною, вона віднесла Ненсі далеко з відси, далеко від вивороту, від всіх проблем. Не маючи сил на супротив дівчина піддалася музиці і дала їй себе понести в світ сновидінь. Робін підхопила сплячу подругу на руки і понесла на диван. Ще раз перевіривши чи все нормально вона продовжила тихенько наспівувати сидячи на підлозі коло дивану.

Перед очима все ще була сцена зі сну. Не бачачи окрім неї нічого вона ледь не на автопілоті пішла до виходу по дорозі схопивши ключі від машини і чиюсь рацію. Завівши мотор Джойс натиснула на газ і поїхала в сторону головної дороги. Думки летіли занадто швидко. Де вона могла попросити допомоги? Вони вже рік як не живуть тут, але всеодно дім, точно, колишній дім Баєрсів був єдиним варіантом, місцем, з якого перший раз був встановлений контакт між двома світами і тоді це зробила вона.

Шум мотора розбудив майже всіх. Першим вскочив на ноги і побіг на двір Гопер. Він встиг побачити лише світло фар від машини вдалечині.

–Якого біса…–Джим повернувся в середину.–Кого не має?

–Та наче всі є. Стривайте…–Джонатан оглянув кімнату знову і повернувся до шефа.–Мама зникла.

Будинок Баєрсів був годину їзди, але Джойс гнала так швидко, як тільки могла. Думки кружляли і ніяк не хотіли втихомиритися, А якщо вони не там? Потрібно згадати всі місця, які пов’язують їх і прокласти до них найшвидший маршрут в разі провалу з першою здогадкою. Старкорт, прокат фільмів, кафе навпроти, більше нічого не сходило на думку. Ось вона сама не помітила коли, але вже завертає на потрібну вулицю, з якої проїхати 5 хвилин і вже буде видно будинок.

Вже майже коло самого будинку Джойс різко натисла на тормоз і крутнула руль в право, ледь не перевернувши машину набік, але на диво не врізавшись в стіну, яка була катастрофічно близько.

Дім був пустий, схоже, що нові власники не прожили і рік, а вже продають. Розбиратися в чому причина такого не довгого проживання Джойс не хотіла, да і часу в неї на це не було. Двері були зачинені, і ключів в неї звісно ж не було. Смикання за ручку також не допомагає, двері не відкрити.

–Чорт, чорт, чорт. Що робити? Що робити?–Ідея, досить безглузда але досить реальна заставила її відволіктися від намотування кругів коло дверей і побігти до найближчого вікна. Не зачинене повністю, удача накінець-то повернулася лицем і доки вона не встигла знову розвернутися спиною Джойс відкрила вікно навстіж і почала залазити всередину. Ніяких меблів, нічого, все було так само, як і коли вони покидали Гокінз рік назад.

–Робін!! Ненсі!!!–Джойс ходила від кімнати до кімнати і кликала дівчат. Нічого. Немає нікого.

–Дурепа…–Знову ж таки розуміння прийшло не одразу, навіть якщо вони тут, зв’язатися вони з нею можуть лише завдяки світлу, а її ліхтарик в машині. Потрібно за ним повертатися, і негайно.

Накінець то Ненсі заснула, вона не спала ще з того часу, як, а дійсно, коли вона спала останній раз? В підвалі Віллерів до того, як ми всі відправилися в будинок Векни? І скільки це вже пройшло, день, два, може тиждень? Робін дивилася на подругу і як би не намагалася думати про план дій, про щось важливе чи не дуже, всеодно думки сходилися на Ненсі. Вона мирно сопіла, схоже, що кошмари її ще не наздогнали. Дихання вирівнялося, лице трішки розгладилося, але тривога і готовність проснутися в любу хвилину нікуди не ділися.

–І чому цій дівчині доводиться нести такий важкий тягар і переживати це все, чим вона це заслужила?–Робін прошепотіла ледь чутно, наблизилася до лиця дівчини розглядаючи кожну зморшку, кожну царапину, вона була ідеальна. Робін прибрала з її лиця волосся і заставила себе відвернутися. “Ні, Баклі, ти не можеш, навіть не думай, в Ненсі є хлопець, а тобі подобається Віккі. Тільки не роби того, через що потім будеш жалкувати.”

–Я скоро з’їду з глузду…–Досить тихо, щоб не розбудити Ненсі але досить голосно, щоб зрозуміти наскільки ці слова правдиві. Підібгавши коліна так, щоб вони стали підставкою для голови дівчина дивилася в стіну навпроти і намагалася придумати куди вони поїдуть далі для вигляду, що вони щось роблять. Ненсі напевно вже і сама це зрозуміла, виходу немає, ніяких варіантів немає, вони тут в пастці, і або вони будуть робити вигляд боротьби і помруть не одразу, можливо відволікаючи цим Векну від Макс і інших, або здадуться і помруть зараз. Ці розмови про плани в звичному світі лише підтверджують, що виходу немає, є лише боротьба і підняття духу безглуздими розмовами.

“Або здатися і закінчити ці муки” Ця думка не полишала голову. Робін здалася б, здалася б, якщо б її тут закрили саму, здалася б, якщо б Ненсі тоді вбив Векна, здалася б, якщо б не було і шансу, що своєю присутністю тут, Векна не рухає Макс там.

–Занадто багато “б”. Не живи минулим, дурепа, в тебе є трішки теперішнього, і немає майбутнього, то проживи ті години чи навіть дні, якщо повезе, і не думай про такі дрібниці, тим більше ти тут не одна, в твоїх руках два життя.–Від такого неочікуваного монологу Робін аж посміхнулася. Чути свій голос було досі не звично, але тепер не через більшу хриплість, чи слабкість, чи ще через якусь фігню, яку дівчина отримала під час бійки з демо-кажанами, діло було не в цьому. Кожен день її голос втрачав життя. Кожен раз, як вони з Ненсі про щось говорили вона це помічала все більше і більше, голос Віллер також мінявся не в саму кращу сторону. Як ніби двом трупам дали голос і змогу поговорити перед тим, як закопають в землю і забудуть за них назавжди.

Робін повернула голову перевірити чи все нормально і побачила схвильоване лице Ненсі. Вона спала, це можна було сказати точно, але їй явно почали снитися кошмари.

–Ти мене не чуєш, але я тобі пропоную свій блискучий план, який я придумаю прямо зараз на ходу. Ми в дупі, і “хепі енд” для нас забули додати, тому пропоную влаштувати екскурсію по ключовим місцям всього цього і після цього влаштуємо останню вирішальну битву, прямо як Битва за Чорні ворота, тільки боюся, що Фродо, хто б він в цьому рівнянні не був, не врятує нас. Чуда не станеться, зате помремо героями. Якщо звісно про наш подвиг хтось дізнається.–Відповіді не було, Ненсі лише трохи порухалася уві сні і на її лиці з’явилася гримаса злості, яким би не був той кошмар, він нарвався не на ту дівчину. Робін лише посміхнулася такій думці і продовжила.–Так, знаю, мені також такий план не подобається, але що вдієш. З мене вийшов жахливий придумувач планів, бо ми сидимо в домі Баєрсів і чекаємо якогось чуда, яке ніколи не стан…

Баклі стихла і почала прислухуватися, наче здалося, але…

“Робін!!”

Ні, ось він, голос, до болю знайомий, ледь чутний голос кличе її. Кличе їх з Ненсі. З очей потекли неслухняні доріжки сліз.

–Сподіваюсь це не глюки і я ще не з’їхала аж настільки з глузду, але Ненсі, на якийсь час забуть про той мій план.

примітки:

1. Вибачте за довгу відсутність і таку маленьку главу. В мене є план подій на кожну главу, але в цих я поставила занадто мало подій. Прийшлося трошки переписати план і зменшити фанфік на одну главу, але тепер вони хоча б будуть більші. (нічого не було вирізано чи зменшено, просто з’єднано дві наступні маленькі глави)
2. Хочу попередити, що якщо ви не бачили ніколи трилогії Володар Перснів, то наступна глава може бути трохи незрозумілою, але в принципі можете і без знань фільму або книг, просто ви перетворитеся ненадовго на Стіва, який не розуміє про що ці задроти говорять.
3. Глави можуть виходити рідше, бо наближається шкільний рік, і мені вже промивають мізки, що чим раніше я почну вчити, тим легше мені буде влитися в навчальний рік(це правда, але всеодно дайте мені спокійно добайдикувати літо)
4. Якщо ви в моїй роботі побачили вже натяк на зближення дівчат, то навіть не надійтесь, це буде занадто швидко і не цікаво мухахаха.
5. Битва за Чорні ворота–остання битва в “Володарі Перснів”, де головні герої були за крок до смерті, ворогів було в рази більше, але їх врятував їх друг(Фродо), який знищив головного ворога, після чого вороже військо було майже все знищено, а ті, що вижили втекли.
6. Про улюбленого вчителя я мала на увазі вчителя з “Rebel Robin”, який я не слухала і не читала, але приблизно знаю.