Всьому свій час

Я скажу тобі це,

Не знаю чи прочитаєш.

Смішно, але за декілька днів

Ти стала трохи ближча для мене.

А, знаєш

Я й не думала, що ми так близько зійдемося.

Мені подобається, як все йде помаленьку,

Колись для мене, наче все йшло занадто швидко.

Все немов в порізаному начастинки німому фільми,

Його наче включили на швидку перемотку,

А з тобою ніби світ завмер і йде все так повільно,

Що й навіть дивно.

Я ніби Флеш, що втратив силу бігати із швидкістю світла.

Не знаю чи нормально присвячувати вірш певній людині,

Я присвячула його всім хто мені подобався до нині.

Я боюся всього,

Висоти, помилок, втрати.

Деколи здається, що я боюся надто багато.

Смішно коли зібрану зі шматочків скла людину називаю “чудом невинним”.

Я не знаю хто я для тебе,

Чи для себе я хто.

Може я зайду не туди,

Спіткнуся, розкажу людині більше ніж треба.

Я не знаю для чого,

Я зараз строчу ці рядки беззмістовної в комусь потреби.

Для мене шукати “нові обличчя”,

Схожих для себе людей це більше дурдом.

Нерозумію нащо мені взагалі ти?

Чи хтось інший…

Смішно почати прив’язуватися,

Чекати коли напише “ну як ти?”.

Я забагато хочу від людей,

А та людина, від мене потребує чогось?

Романтизувати першу зустрічну нормально,

Я знаю, що згодом все завершиться

І ти забудеш.

Для світу з майже восьми міліардів людей,

Розлучати не тих для мене людей

Повсякденна річ.

Все забудеться, просто почекай,

А потім вже нарешті наступить твоя зоряна ніч.