Всьому своя ціна

Ештон прокинувся. Ні, в ліжку спати – прекрасно, звичайно, але це не принесло задоволення ніякого. Сам в величезній помпезній чужій спальні. Ештон зітхнув, встав, потягнувся, вдягнувся… Скоро. Вже скоро він побачить Мерін. Справи, а потім поїде до неї. Ще зовсім трішечки. І… пішов снідати. Він спустився у вітальню – Шона й Акелар вже працювали тут – пилюка стояла стовбом. Вони вирізблювали в стіні добрячу діру з майбутніми фіксуючими елементами, куди буде поміщений потрібний мінерал для фундаменту печаті.

– Привіт. А де решта?- Запитав Ештон.

– Рікон і Сірін снідають десь. Їх прислуга повела.- Відрапортував Акелар.

– А Кір?

– Доброго дня.- Випрямилась Шона, зупинивши станок. І пил почав осідати навколо трохи.- Я його ще сьогодні не бачила.- Приглушеним голосом з-за распіратора повідомила Шона.

– Окей. Покличете мене, коли я буду потрібен.

– Так, звичайно.- Кивнула поважно Шона. Ештон теж їм кивнув і вийшов з вітальні. Й прогнав радар, аби знайти решту. Рікона і Сірін він знайшов. А Кіра… в радіусі трьох кілометрів не було. У Ештона серце занило. Щось це йому нагадує. Він міг би вже не заходити у трейлер. Він знає, що побачить там. Але Ештон пішов саме туди.

Тяжко на серці… Ештон поклав руку на ручку дверей і тяжко зітхнув. Він стис губи і відчинив. Зайшов всередину, підійшов до шафки… І встав перед нею. Зараз він відчинить її і там не вистачатиме однієї пачки документів. Ештон стояв… І тягуче відчуття… Кір міг сказати. Тікати було не обов”язково. Але, де була гарантія, що Ештон відпустить? Хороший план… Втертися в довіру. Попроситися в зграю. Поїхати у відпустку з новими документами. Так, звісно, спланувати все саме так – важко. Але діяти по ситуації – чому ні? Але Ештон же питав у нього. Чи той хоче в Зовнішній Світ… Але тоді малий був пов”язаний з Вірусом. Йому потрібна була допомога. Ну, так… Ештон зітхнув і відкрив шафку. Документів Кіра немає. І частини грошей. Але там лежить його телефон і ментальний перекладач. Ештон захлопнув шафку. Чорт. А він повірив. Тобто… Яке він має право ображатися на Кіра? Ніякого. Мабуть. Не має права.

Але боляче. Ештон скрипнув зубами. Зітхнув і поглянув в стелю. Чорт. Не можна так підробити почуття. Не в спільних медитаціях. Кір хотів цього, чорт забирай! Ештон позадкував трохи і присів на столик, що був тут. Потер обличчя.

Шона попереджала його. Що з Кіром щось не так. Але Ештон прошляпав… З іншого боку… Що він ще міг зробити? Ештон стис перенісся, зажмурився і схилив голову, дозволяючи собі відчути біль, відчути, як стискається серце, відчути образу, тяжкість на душі, і те як важкий вузол здавлює горло, і те, як сльози підступають. Адже… Кір вже встиг оселитися в серці Ештона. Він прийняв його. Чорт… Фух.

Ештон встав. Усе. Ештон потер очі. Все. Взяв себе в руки. Якщо такий його вибір – нехай йде.

Ештон пішов до Сірін і Рікона. А по дорозі зрозумів – що не взмозі опанувати з емоціями повністю. Хотів уже закритися… Але… Нехай. Нічого. Він має право посумувати.

Ештон зайшов в маєток, пішов до свого правиці і своєї берегині. Зайшов і сів, не дивлячись, напроти них за столом.

– Що трапилось, Ештон?- Завмер Рікон.

Ештон стис зуби, і губи заодно. Підняв очі, шукаючи зелений погляд:

– Кір пішов.- Зронив Ештон. І… Чорт, як же боляче стислося серце! От же…

– Я відішлю звіра…- Спохопилася Сірін.

Але Ештон похитав головою заперечно. І відвів погляд вбік, стримуючи скупі сльози, що от-от грозилися впасти з очей. От же…

– Ештон…- У Рікона теж серце стислося.

Ештон набрав повні груди повітря, рішуче обернувся до них і на видосі мовив, надаючи собі сили, мужності:

– Його вибір.- Він рішуче стиснув губи і подивився в очі Рікона спершу, а потім Сірін.- Я вдруге за ним не піду.

Тоді зітхнув:

– Давайте снідати. Я з пацаном Макнармерів завтра зустрінусь, що його амулет прийняв. Ось.- Ештон простягнув лист Рікону.- Це лист від Конора. Віддай батьку. Я планував зробити це самостійно сьогодні, але я піду прогуляюсь після сніданку. Треба привести себе до ладу.

– Гаразд. Все зроблю.- Взяв Рікон лист. І рішуче кивнув. Супер. Зараз Ештону не потрібна жалість, співчуття чи ще щось. Йому потрібно, щоб Рікон замість нього організував все, а він зі спокійною совістю зміг побути наодинці.

*

Ештон пішов в сад спочатку, а потім вийшов з території маєтку. Пішов просто ліском кудись. Та й забрів до джерела якогось. Сів на камені, та й сидів – слухав дзюрчання струмка. Якось так і справді легше. Наодинці.

Чорт. Він хотів цього. Не може людина так розігрувати почуття. Він спав з ними в одному ліжку, під аурою Ештона. Він старався, коли писав ту книгу з Шоною. Він… щиро відкривався Ештону. От же… Аж ниє все всередині. Не вірить Ештон в таку майстерну акторську гру. Це все було справжнім.

І як по правді… Ештон не хоче, щоб Кір йшов. Ештон хоче, щоб Кір залишився. Повернувся. Чорт… Він полюбив його. І весь цей ниючий біль всередині, і бажання повернути Кіра… І шепіт з дна його душі… Усе це… Вже було знайомим. Ештон уже робив це. Ештон хоче, щоб Кір був поряд. Кір… Душа Ештона бажає опинитися поруч з Кіром. Аби Кір був поруч…

Ештон відкрив очі. Жорстоко. Якщо така плата, за вміння “поклик вожака”, то це зависока ціна.

І чорт забирай… Сльоза таки скотилася. Ештон злісно витер її. Відвернувся від струмка.

***

Мабуть, Рікон попередив всіх, аби не зачіпали сьогодні Ештона. Тому що він за цілий день і дійсно нікого більше не бачив. Навіть обідав у трейлері сам. А ввечері і зовсім порожньо в маєтку. Тим більше там, де йде ремонт… Ештон стояв у вітальні, біля каміна, й проганяв радар по мінералу, який Шона вже встигла нанести на камені, з яких зроблена стіна. Суміш з набору обраних Ештоном мінералів, плюс “одноразові” мікромеханізми, що зв”яжуть розчин в цілісний матеріал, а також “вживлять” його до каменів стіни, аби це все стало цілісним. Печать ніби вросте в цю стіну. Процес йде за планом. Завтра Шона вже зможе зайнятися різьбою для кристалів… Аж раптом за спиною в Ештона виникли знайомі біохвилі. Всередині щось кольнуло. Ештон був не готовий обернутися.

Кір підійшов ближче. Порівнявся з ним. І теж став роздивлятися роботу Шони. Ештон зітхнув, поглянув на Кіра з докором, сумом але і з полегшенням. І повернувся назад до аналізу мінералу – чи вистачить мікромеханізмів для завершення процесу? А потім прибрав руку, облишивши це:

– Я б за тобою не пішов на цей раз.

– Я знаю.

Обоє стояли і дивилися на стіну. Ніби в ній є відповіді на потрібні питання.

– Я… Відійшов доволі далеко. Потрібен був час аби повернутися. Після того, як я відчув, що ти кличеш.- Кір намагався стримуватись, але в біохвилях проривався і біль… І провина… І не зрозумілий Ештону жаль… І ще щемлячі такі почуття, які Кір з усіх сил давив, та закритися – не смів.

Ештон поглянув на нього, схиливши голову, трохи скоса. Поглядом й хвилями, тим не більше, Ештон намагався виразити, що Кір, чорт забирай, зробив боляче! Та злості зовсім не було… Лише певний жаль до самого Кіра, співчуття, адже йому теж було боляче й зовсім непереливки.

– Я планував повернутись.- Не витримав Кір і повернувся до Ештона всім корпусом. Ештон продовжував дивитись на Кіра. Та той губився. Не знав, що казати. І вибачатися не вмів.

– Чому ти пішов?- Та Ештон вже знав відповідь… З картини Шони.

– Завершити дещо потрібно було…- Стиснув Кір губи. Тримався стійко. Але було страшно. Аж душа тремтіла – боявся сказати прямо Ештону.

Ештон теж обернувся до Кіра корпусом. Очікував відповіді.

– Вбити декого.- Набравшись мужності, сказав Кір, а душа в той час тремтіла.

– Ти вже вбивав?- Запитав Ештон. Він його розумів. Розумів і шкодував. Це не те, що Кір хотів зробити. Це те, що мусив – аби йти далі, аби облишити минуле позаду нарешті. І… Кір відмовився від цього, почувши, як Ештон кличе…

– Ні.- Кір опустив очі, заперечно похитав головою і відвернувся кудись вбік.

Ештон зітхнув. Підійшов впритул, а малий завмер, очікуючи дій Ештона. Він обняв малого за голову, притис до себе, покошлатив макітру кількома рухами і відпустив. Обернувся і пішов на вихід зі словами:

– Ходімо пройдемось.- І Ештон вийшов не чекаючи. Адже точно знав, що Кіру потрібно трохи часу, щоб привести розтріпані почуття в порядок, настроїтись на тяжку розмову.

Ештон зачекав біля виходу з маєтку, а щойно відчув біохвилі Кіра в межах двох метрів – рушив в сад.

Він пройшов трохи і пригальмував, обернувшись назад, аби Кір з ним вирівнявся. Вони зустрілись поглядом лише на мить. А потім знову рушили вперед, йдучи уже попліч.

Ештон знав куди йти. До того ж струмка. Нащо придумувати щось нове?

Вони дійшли і Ештон сів на той же круглий валун. І Кір теж примостився поруч. Вони посиділи так трішки. А потім Ештон поглянув на Кіра, давши зрозуміти хвилями, що готовий слухати. Кір напружився, підібрав під себе ноги, сперся на лікті об коліна, згорбившись. Помовчав трішечки, збираючись з думками, та розповідь щось не йшла.

– Кого ти хотів вбити?- Допоміг Ештон почати, Кір поглянув на нього і зустрів спокійний погляд. Без зайвих емоцій чи тиску. Такий погляд, що виражає готовність слухати, готовність зрозуміти.

І Кір розслабився на крапельку. Ковтнув, набрав в груди повітря і почав говорити:

– Директора інтернату.- Нехай це навіть два слова тільки.

– Помститися хотів?- Уточнив Ештон.

– Само собою.- Кивнув Кір, абсолютно не приховуючи.- Але це не все.- Поглянув він серйозно на Ештона, нахмуривши брови. І сказав, з усіх сил стараючись, аби йому повірили:- Я не один такий. Там є інші. Якщо він продав мене, значить схема відлагоджена. Скільки з тих кого “усиновили” чи хто “переїхав” насправді продали з-під молотка?- Кір стис губи.- Я не скажу, що палко любив тих, з ким виріс… Але…- Кір стис зуби до скреготу:- Я не дозволю…- Він люто і безсило видихнув:- Я не хочу щоб це відбувалося з ними. Це просто діти. Розумієте?- Поглянув він в очі Ештону. Казав правду. Ештон кивнув – розуміє.

– Що запланував?- Запитав знову Ештон.

Кір зітхнув, відвернувся знову до дзюркотливої води і став розповідати, нахмурившись:

– Я мав мало часу. Потрібно було встигнути до того, як ви покинете послів в США. Бо якби не встиг, довелося б вертатися в маєток Макнамерів і зв”язуватися з розвідниками через них. Тож я планував дістатися до найближчого аеропорта, купити квитки до США, поїхати в рідне місто, вбити покидька. Потім поїхати до того місця, де ви точно мали б з”явитися і чекати там. Отримати своє покарання. І…- Кір зітхнув.- Жити далі… з тобою. Я думав, що ти приймеш мене назад один раз… Я ж довів все таки, що чогось вартий…- Нахмурився він. І подивився на Ештона, чекаючи підтвердження своїх слів.

Ештон поглянув на нього іронічно і посміхнувся скоса. Потім перевів погляд на воду, зірвав якусь травинку, покрутив, а потім кинув у воду:

– Що спланував?

– Вбивство?- Уточнив Кір. Але підтвердження не отримав, тому просто почав пояснення:- Цей покидьок йде з роботи десь в проміжку з п”ятої сорок до шостої тридцять. На дорогу хвилин двадцять потрібно. А дружина приходить з роботи десь о восьмій тридцять.

– А це ти вже звідки знаєш?- Здивувався Ештон. Кір на нього поглянув, стиснувши губи і відчуваючи незручність.

– У нас з директором конфронти були. Я йому паскудив по-трохи.- Видав він.

Ештон насмішливо підняв брови, пирхнув і похитав головою. Кіру трохи полегшало. Та і Ештону вже легше. Хоч розмова не з приємних, та… Ештон радий, що Кір тут, а не там. Але Ештон нагадав Кіру, про що мова:

– Що далі?- Мабуть прозвучало трохи суворіше, ніж хотів би Ештон. Він знову кинув в воду частинку нещасної трави.

– Я мав встигнути в тому проміжку… Я знаю, де у нього камери. Пробирався не раз… Я думав відімкнути їх, взагалі. Або електрику вирубити повністю… Але… Вирішив, що краще аби камери зафіксували, що нікого в їх зоні видимості не було. Все одно цей тупий баран ніколи не змінював їх кут огляду…- Кір трохи розізлився, мабуть, згадавши про свого ворога якісь нюанси. Потім, зітхнув, придушив в собі злість і продовжив:- Далі я планував пошкодити пожежну сигналізацію. Вони постійно ламаються. Так що… Я вже так раз спалив сарай…- Ештон знову поглянув на Кіра, посміхнувшись. Чудив він знатно. Але Кір просто зітхнув, впіймавши погляд Ештона, не зупинився, продовжив, з відчуттям… Дивним, ніби вже вирішив відірвати пластир, ніби не хоче пом”якшувати розповідь, ніби не бажає, аби було легше говорити, не хоче розтягувати, ніби поспішав уже сказати:- Потім дочекатися його. Я планував змусити його роззутися, зняти верхній одяг, де належить, кинути портфель… Це не складно – пригрозити ножем і він зробить все, що скажуть. Він сцикло ще те. Ну, може заїхати кілька раз. Камери, тільки ззовні, до речі. Потім піднятися в спальню, переодягнутися в піжаму і набухатися. А потім… Перерізати йому сонну артерію і дивитися, як він здихає.- Випалив він, наче на швидість і замовк. І Ештон точно знав, перед Кіром зараз стоїть ця картина. А тоді він вдихнув повітря поглибше:- А потім підпалити спальню. Замкнути електрику – вилити пляшку алкоголю на розетку й підпалити. Переконатися, що йому добряче обпалить шию, аби приховати сліди від ножа, і спалити калюжу крові навкруги. А тоді забратися, як прийшов.

Вони замовкли. Ештон помовчав трохи, обдумав. Багато прогалин в плані, але вцілому малий би впорався – діяв би по ситуації.

– Чому повернувся?- І останнє.

– Тому що… Як не повернутися, коли ти так звеш?..- Якось болісно зітхнув він.- Якби я після такого не повернув би назад, то і зовсім не мав би права повернутися.

Ештон прижмурив очі, дивлячись на струмок. І мовчав так досить довго, обдумуючи.

– Ну, скажи вже щось.- Зітхнув Кір. Явно мучився.

– То, кажеш, хотів зробити це для тих дітей?- Уточнив Ештон.

– У тому числі.- Кивнув Кір.- І помститися.- Додав.

– Окей. Я допоможу тобі.- Поглянув Ештон на Кіра.- Але не з усім.

Кір уважно поглянув на Ештона, хвилі в мозку заблимали. Кивнув.

– Скажи, Кір… Ти ж розумний хлопець, так? От вб’єш ти директора, і що, ти справді віриш, що цим допоможеш дітям? Сам же казав – схема відпрацьована. Один директор помре – на зміну прийде інший. А система не постраждає. Прийде чесний – приберуть, поставлять якого треба.- Ештон був певен, Кір і так це розуміє.

– Так.- Ковтнув він тяжко.- Знаю.

– Так от. Я допоможу тобі або помститися директору за особисті образи.- Ештон впевнено кивнув, запевнив – що так і зробить. Пообіцяв.- Або допоможу зламати ту систему. Одне з двох. Якщо звісно хочеш лишитися. Або ж зроблю і одне, і інше. Але тоді йди.

Ештону було цікаво що він вибере. Кір усміхнувся Ештону. Не маленький – розуміє що Ештон хоче, аби Кір вибрав. Але це значить відмовитись від помсти.

– І в обох випадках дійсно дозволите залишитись?- Уточнив Кір.

– Даю слово.- Усміхнувся йому Ештон. Дозволить. Але скрутить договором так, що той і рипнутись не зможе.

Кір знову усміхнувся Ештону. Він точно його думок не читає? Ештон трохи засумнівався.

– Дітей. Вибираю дітей.- Усміхнувся знову Кір. Він давав Ештону зрозуміти, що точно знає, про що Ештон думає всім своїм виглядом. А тоді і зовсім озвучив:- Але вибрав це я не тому, що ти від мене цього очікував. Я не на екзамені. Я вибрав відмовитись від помсти заради тебе і заради зграї, ще тоді, як послав все добіса і помчав назад, відчувши, що ти позвав.- Досить різко, вже без жодних посмішок заявив Кір.- Воно того просто не варто. Якщо мені потрібно насрати на свої почуття, то так тому і бути.- Поставив він крапку, видер в Ештона з руки нещасну травинку і кинув її у воду, опісля слідкуючи як вона пливе з течією і зникає десь між хвильок і каміння.

Ештон встав, підійшов до Кіра, схилися, схопив його за потилицю і повернув до себе обличчям і жорстко припечатав:

– Хочеш бути моїм князем, мстись як князь. Дій як князь. І не у мене за спиною. Щоб я був в курсі. Ясно?

Кір закивав у нього в руці.

– Добре.