Strange Angels

Травень.

1998 рік.

Війна. Вона ламає долі та самих людей, змінюючи їх буквально до невпізнаваності. Ця хижа леді жорстоко на нещадно паплюжить життя та плани, а потім сама ж з того гірко та істерично сміється.  Але вони виграли цю війну. Вони перемогли, вони назавжди увійшли в історію Магічного Світу, як ті,що подолали темну сторону. Того-Кого-Не-Можна-Називати. Волдеморта. Тепер сміливо можна називати його ім’я. Той, хто диктував свої правила для всього Магічного Світу, намагався встановити власні порядки, але як би він не намагався, не розпинав, не терзав добро, воно все одно перемогло. Добро та весна. Бо інакше просто не могло бути.

Всі раділи. Вони вітали один одного з Перемогою. Проводили години в палаті Фреда та Люпинів. Маленький Тедді не буде сиротою. Андромеда годинами сидить в палаті доньки та зятя, поки Гаррі та Джинні займаються малюком. Так чи інакше, це набагато краще, аніж проливати сльози біля могили загиблого друга. Рон закрив собою старшого брата Фреда і закляття таким чином потрапило в нього.

Герміона нічого не могла з тим вдіяти. І там, на реквіємі пам’яті полеглих героїв вона ридала в обіймах того, хто допоміг їй пережити увесь цей жах. Той, хто багато разів за ці дні закривав її своїми грудьми. Хто також був за крок від загибелі. І якби Герміона вчасно не вистрілила Беллу, зараз вона б оплакувала дві могили. Найкращого друга і того, кого вона щиро кохала з юнацьких років.

Він обіймав її, занурившись обличчям в пшеничні кучері. Нарешті вони могли не приховувати свої почуття. Як тоді, в ту їхню ніч. Коли вона кричала та била кулаками йому в груди. Герміона не розуміла, щиро не розуміла.

-Як так можна?- кричала вона в ту ніч.- Як ти можеш підтримувати їх і казати, що кохаєш мене? Присягатись в коханні, носячи цю трикляту Мітку після всього.. Після закатованих жінок та дітей… Стількох зламаних дитячих доль… Гаррі, Невілл… Чим вони завинили?- гамселила тієї ночі  Северуса ридаюча Герміона.

-Просто ти не знаєш, Міоно. Багато чого не знаєш.-спокійно говорив Северус. Незворушність. Ця його клята незворушність. Завжди та в усьому, навіть коли у спину дихала сама Смерть. Коли в будь-яку мить вони могли втратити одне одного.

-Не знаю. Вірніше, не розумію. Вони вбили стількох людей, зокрема, Лілі. Жінку, яку ти кохав.-при згадці про Лілі Герміона здригнулася.- Я знаю. Знаю, що ти ще й  досі не  забув її. І продовжуєш служити її вбивці.

-Так потрібно.- і ні один м’яз не поворухнувся на його обличчі. Северус стояв на своєму.

-Для кого потрібно?! Для кого, скажи мені?!- хрипіла виснажена Герміона. Нарешті Северус рішуче видихнув.

-Отже ти точно вирішила, що хочеш почути цю правду?- запитав Снейп, подивившись на Герміону так, що їй вмить стало абсолютно не по собі. Дівчина здригнулась, але опанувала себе.

-Хочу. Правда- це єдине, що може врятувати  все, що було до цього поміж нами.- відповіла Герміона, дивлячись просто у вічі Северусу. Вже не те несміливе дівча, яке приходило до нього на відпрацювання після уроків. Не те курчатко, котре, опустивши очі, слухало, мало не плачучи, всі зауваження суворого зіллєвара. Десь воно ділося, зникло. Його вбила клята війна. Друга Магічна Війна. Незворотня, жорстока, страшна, кровожерлива та фатальна. Колись це мало статися. Імперія Зла, яка забрала стільки життів заради амбіцій одного закомплексованого та не долюбленого батьками хлопчика-невдахи, повинна впасти. Северус знав цю чорну хмару зсередини –темну, огидну, гнилу, страшну, з її фальшивою могутністю – як ніхто інший. Він був Смертежером, слугою Темного Лорда і все життя ненавидів себе за те. Замість влади, яку йому обіцяли, Снейп отримав лише залежність у вигляді Чорної Мітки, а з нею і усвідомлення ненависті до самого себе в такій мірі, що іноді гидко було навіть дивитися на своє відображення у дзеркалі. Він мусив зображати відданість тому, хто особисто забрав життя його Лілі. Але, разом з тим, Северус пам’ятав, для чого все це було потрібно. Потрібно для справи. Шпигун. Пішка. Пішка у найбільшій шаховій партії магічного світу, в якому боролися за владу представники Світлої та Темної сторін. І він, служачи темряві, повинен зробити все,щоб перемогло Світло. Бо на його стороні Любов. Колишня та теперішня. А темрява до того перемагала надто часто, забравши у Северуса натомість надто багато. Вона взяла собі на поталу Лілі, а Герміону Снейп тепер точно не віддасть. Свого любого янгола-Всезнайку.

-Подумай, чи ти дійсно готова до цього, дитя. Твоєму серцю досить потрясінь у ці дні.- він захоплює долонями її обличчя. Найкоханіше та найдорожче обличчя на усьому білому світі. Хтозна, чи вдасться їм ще ось так поговорити? Чи поцілує ще він ці ніжні пелюски вуст, чи витре сльози зі щік, наче малій дитині, чи пригорне до себе? Северус цілує її, цілує довго, а сльози, солоні сльози обох перемішуються з солодом ніжного цілунку.

-Готова. Заради тебе я готова на все.Я неодноразово на тому вже наголошувала.- видихнула Герміона. Вона тремтіла всім тілом, однак, разом з тим не втрачала рівноваги. «Справжня Грифіндорка. Як і Лілі.»- подумав Северус.

-Тоді ходімо.- він бере Герміону за руку і веде дівчину в свою лабораторію. Була глуха ніч і лише сиротливі тіні від холодного світла блідої кулі місяця викривали силуети двох закоханих.

-Не тягни мене так!Відпусти! – крикнула Герміона, відчуваючи, що від рук Северуса на її зап’ястку можуть з’явитися синці. Однак, чи має це значення, коли за вікном війна і немає певності, що наступна хвилина твого життя не стане останньою.

-Ти хотіла дізнатися про все. Що ж, зараз все відбудеться. Так, як ти хочеш, моя дівчинко.- крикнув Северус. Вони зупинилися біля великої срібної тарілі і Северус в ту мить без зайвих слів приклав до своєї скроні чарівну паличку, а потім рішуче видихнув.

-Северусе, не треба!-злякано крикнула Герміона.

-Моїм словам ти навряд чи повіриш, тому це наш єдиний вихід.- сказав Северус. Біла смужка потекла з його скроні до тарілі і раптом шокована Герміона побачила на дні зображення. «Це сито спогадів!!»- осяяла її думка.  Зображення рухалося. Четверо хлопців насміхалися з п’ятого –худого хлопчини з чорним, мов смола,волоссям та книгою в руках.

«Це ж… Це ж батько Гаррі та Сіріус…»- думала Герміона. Але тут картинка різко змінилась. Ридаючий чоловік пригортав до себе бездиханне тіло рудокосої жінки.

-Лілі? Як же так? Чому?…Лілі.- примовляв він. Вуста Герміони також затремтіли. Вона не могла дивитися на страждання коханого, навіть якщо він оплакував іншу.

Далі кабінет Дамблдора. Доленосна розмова. Слухаючи її, у Герміони поступово збільшували зіниці. Северус шпигун? Член Ордену Фенікса?

-Я не дозволю принести хлопця в жертву. Нікому. Навіть Вам.- важко дихаючи, сказав Северус.- Волдеморт позбавив життя його батьків, а тепер Ви хочете відібрати і його власне?

-Зараз війна, Северусе. Джеймс та Лілі Поттери разом зі своїм сином зупинили Волдеморта, а тепер хлопчик повинен закінчити почате та знищити його.

-Навіть ціною власного життя?- голос Снейпа затремтів. Перед його поглядом знову постав Хлопчик з Її Очима.

-Жертв може бути значно більше, якщо ми не зробимо цього, не підемо на цей крок.- голос Албуса був незворушним, начебто вони говорили про абсолютно буденні речі.

-Тому Ви вирішили принести в жертву Поттера? Мов священну корову?- голос Снейпа затремтів.- Так, він могутній чарівник, я це помітив, але.. Що буде далі? В хлопця все життя попереду. Як житимуть його друзі,коли життя Гаррі обірветься?

-Я навіть знаю, за чиї почуття ти хвилюєшся найбільше, Северусе.- уколов його Дамблдор.- Чи не за почуття Герміони Грейнджер?

Северус зблід. Потім почервонів, відчайдушно ловлячи губами повітря, немов риба, яку викинули на сушу. А з ним і Герміона.

-Все. Досить. З тебе достатньо.- сухий голос Снейпа повернув її в реальність. Снейп махнув чарівною паличкою і зображення щезло.

-Отже, ти..Був довіреною особою Дамблдора увесь цей час?- хрипуватим голосом запитала Герміона, відчайдушно моргаючи очима.

-Так. І знав про це лише він. Тепер знаєш і ти.- відповів Снейп, незворушно дивлячись на Герміону.-Спочатку я робив все заради хлопця з очима Лілі, а тепер і заради дівчини з очима янгола.- з цими словами Северус ніжно доторкнувся пальцями до обличчя Герміони, після чого дівчина не могла більше терпіти. Вона розридалась та кинулась в обійми Снейпа.

-Северусе, я… Я не знаю, що й сказати… Ти.. Ти не..- ніяк не могла впоратися з емоціями дівчина.Снейп довгий час не відповідав, а лише ніжно гладив кохану по волоссю.

-Я не допущу, щоб ти загинула. Я не можу, просто не можу ще раз втратити кохання. Я вже втрачав його, але тепер..Чуєш?.. Тепер я зроблю все, щоб не втратити своє останнє кохання.

****

В ту ніч Герміона лишилася в нього.  Северус став першим її чоловіком. Тим, хто зробив з відміниці Герміони Грейнджер жінку.

«Ідіот! Що ж ти робиш? Вона ще дитя, це зовсім дитя!»- подумки шпетив себе Северус, стискаючи у ніжних та трепетних обіймах вже по-жіночому округле тіло Герміони.

-Нікому. Більше нікому тебе не віддам. Ні привиду Лілі Поттер, ні Волдеморту, ні Смертежерам, ні самій смерті. Нікому. Ти мій. Лише мій…-шепотіла Герміона, пригортаючись до Северуса, немов маленьке, нажахане кошеня.

Вони кохалися всю ніч. Цілу тиху та наповнену щастям ніч, протягом якої здавалося, що немає ніякої війни, вбивств та смертей. Герміона солодко заснула на плечі у коханого аж до самого світанку, а коли прокинулася, то побачила, що Северуса немає поруч з нею. Стривожено озирнувшись навсібіч, вона побачила, що Северус просто стоїть біля вікна і тихо спостерігає за тим, як сходить сонце. Дівчина нечутно піднялася з ліжка,одягаючи на голе тіло сорочку коханого, яка лежала поруч з нею. Потім підійшла до свого коханого зіллєвара та без зайвих слів обійняла його за плечі.

-Сьогодні буде важка битва. Дуже важка..- тільки й сказав Северус, не підіймаючи очей на кохану.

-Давай не будемо зараз про це, гаразд?- попросила Герміона, бажаючи насолодитися ароматом його тіла.

-Не виключено, що це мій останній світанок.-ледве чутно сказав Северус і нарешті рішуче повернувся до Герміони.

-Будь ласка.. Я ж просила тебе… Не говори про це саме зараз, в цю мить,не треба…- з очей Герміони струмками текли сльози, а Северус, в свою чергу, ніжно витирав їх, намагаючись зацілувати кожну сльозинку.

-Ти моє кохання. Справжнє і останнє кохання.- прошепотів він, після чого вони з Герміоною злилися в ніжному цілунку.

…Що було далі? Далі знову була війна. Удар було нанесено того ж ранку, передчуття не зрадили Северуса. Остервенілі колишні посіпаки налетіли на нього, адже ніяк не могли пробачити того, що він зрадив їх, зв’язавшись  з бруднокровкою. Беллатрикс схопила Герміону, приставивши до її скроні чарівну паличку.

-Я готовий на все, тільки відпустіть її. Просто відпустіть. Вам потрібен я, а не вона.-благав Северус, який скорчився долілиць від Круціо Долохова.

Смертежери зневажливо зареготали

-Он як заговорив наш зрадник!Злигався з бруднокровкою і думав, що йому все просто так з рук зійде! Круціо! –крикнула Беллетрикс, коли з грудей Северуса вирвався стражденний стогін і він впав долілиць.

-Не чіпайте його!Не треба!-крикнула Герміона. Невідомо, як в неї вистачило сил на те, щоб відштовхнути від себе Долохова, вихопити його чарівну паличку та наставити її на Белатрису. Так вона й впала долілиць- з закам’янілим виразом обличчя та диявольською посмішкою на ньому. Не тямлячи себе від люті, вона ще довго стріляла закляттями в уже мертву відьму, вигукуючи «То тобі за Северуса!», «А то тобі за Сіріуса!», «А це тобі за батьків Невілла!».  Потім сама вичаклувала апараціне поле та перемістилась з коханим в коридори Мунго.

****

Далі потягнулися дні. Всі вже святкували перемогу, а Герміона, в свою чергу, молилась всім Богам, щоб одного дня Северус відкрив очі. Вона сиділа біля нього, тримала за руку і говорила, говорила, говорила. Всі називали її дивною. Десь вдалині вона бачила  молоду дівчину, яка йшла в одну з палат, притиснувши до грудей, книгу. «Он, ще одна!»- перешіптувались медсестри.

Северус прийшов до тями в перший день червня. Герміона тоді дрімала, коли він стиснув її руку.

-Міоно…- прошепотів він білими вустами. Дівчина здригнулась.

-Северусе?- прошепотіла вона, не тямлячи себе від щастя.- Ти отямився. Любий мій…- казала вона, заціловуючи його долоню.

-Скільки я тут? Що сталось? Що з іншими?- запитав Северус, а погляд в нього був розгубленим як в маленької дитини. Герміона піднесла до його вуст чашку з настоянкою. Северус зробив декілька ковтків і відчув прилив сил.

-Ми виграли, Северусе!- на очах у Міони виступили сльози.- Ми..Перемогли Волдеморта. Гаррі переміг..Ми втратили Рона..- на цьому моменті Герміона розридалась.

-О,Мерлін!- застогнав Снейп.

-Так. Він закрив собою Фреда…-плакала Герміона.- Я втратила друга і..Дуже боялась, що втрачу й тебе… Тому… Белла загинула від моїх рук і понесла справедливу кару за тебе, Рона та Сіріуса…

-За  Сіріуса треба карати не лише Беллу… -раптом зізнався Северус.

-Про що ти?- не зрозуміла Герміона.

-Я стільки мовчав, нічого не казав ні тобі, ні Гаррі. Але тепер прийшов час правди.. Ходімо зі мною..-піднявся Снейп з ліжка.

-Зачекай… Не зараз, любий мій… Ти ще надто слабкий..-намагалась зупинити коханого Герміона, але той її не слухав. Він до дна випив залишки зілля і, відчувши силу, встав з ліжка, взяв Герміону за руку і повів ї лікарняним коридором.

-Професоре Снейп, навіщо Ви встали? Вам потрібна допомога?- стурбовано запитав один з шокованих цілителів.

-Не варто, я в нормі, містере Кроу!- заперечив Северус.- Як наш з Вами пацієнт?

-Власне, з цього питання я мав намір поговорити зараз з іншими цілителями.- зізнався Керроу.- Мені здається, що наш пацієнт і Ваш підопічний містер Блек ось-ось прийде до тями.

Герміоні на мить здалось, до після всього пережитого та безсонних ночей вона почала поступово втрачати глузд. Або вже втратила в цих лікарняних стінах, не виходячи на повітря. Сіріус живий? Всі ці два роки він був живим? Як таке можливо?

-Ні. Ні. Це що, жарт якийсь? Містер Блек?Сіріус?- не повірила своїм очам та вухам Герміона. Северус натомість нічого не відповів, а лише, накульгуючи, пішов уперед.Герміоні нічого не лишалось, тільки прямувати за ним, щоб підстраховувати. Ноги не слухалися дівчину, але вона йшла, просто йшла. Нарешті вони зупинилися біля дверей палати крила для безнадійних. Северус тричі злегка постукав.

-Увійдіть. – тихий жіночий голос відповів практично відразу. Северус та Герміона, яка взяла його за руку, щоб підстрахувати, відкрили двері. Молода жінка, яку вже Герміона бачила тут, сиділа біля ліжка хворого з невеличким фоліантом якогось маглівського роману про кохання. Вона рішуче піднялась зі свого місця та підійшла до відвідувачів. Видно, що вона була дуже здивована і що візити до хворого тут були диковинкою.

-Рада бачити Вас в доброму здоров’ї, професора Снейп.Мені здається, що Сі..Що містер Блек вже теж починає приходити о тями, хвала Мерліну! І все завдяки зіллям Вашого приготування! Дякую Вам за нього особисто від себе! Дуже дякую!

-Це я Вам дякую, Роуз, за містера Блека.-говорив Снейп, а Герміона, в свою чергу, шоковано дивилась на нерухомого хворого, який час від часу стогнав. Це дійсно був Сіріус Блек.

Але як? Як це можливо?Він загинув, він упав в Арку. Вони всі це бачили. Герміоні здавалось, що це сон.

-Вперше за цей час є покращення. Містер Блек почав реагувати на зовнішні подразник, зокрема, на мій голос…- дівчина почервоніла.- Я…. Я читала йому.. І ось він…Почув…. Почув мене…- з цими словами на очах у дівчини з’явились сльози. Та сама дивна цілителька, яку обговорювали в цих стінах. З неї насміхались, а вона вірила. Вірила в диво.  І воно сталось.

-Це дивовижно! Він приходить до тями саме в період після Перемоги… Блек повернеться до мирного життя, до спокою і хрещеника. І вони нарешті все надолужить.- замислено говорить Северус.

-Це все завдяки Вашим модернізованим зіллям! Ви мали рацію- вони створили диво!- говорить сяючи медсестра. І тут Герміона не витримує. Він знав. Стільки часу все знав і мовчав.Вона прожогом вискакує з палати і біжить по коридору. Чому? Чому Северус мовчав? Чому не казав, що Сіріус Блек живий, хоч і знав, як вони оплакують його? Чому мовчав, якщо був у їхній команді? Навіть їй нічого не казав…Цілував, бачив її сльози і мовчав…

-Герміоно!- за спиною почувся голос Снейпа. Накульгуючи, він прямував просто до Герміони. Однак, вона не знала,що зараз говоритиме йому, адже дівчиною оволодів незрозумілий клубок емоцій. Кохання, вдячність за врятоване життя дорогої для них  людини, але, з іншого боку, образа на Снейпа за його мовчання.- Ми можемо нормально поговорити?- обережно та дуже стримано, покашлюючи час від часу, запитав Снейп, поклавши руки Міони на плечі. Однак, Герміона рвучко скинула його руку та, обернувшись, дала дзвінкого ляпаса.

-Як ти міг мовчати? Чому? Я страждала, Гаррі страждав? Він остервенів,жити не хотів! Ти уявляєш, як йому було думати, що він втратив свою єдину рідну людину, яку щойно знайшов?

-Так було потрібно.- незворушно відповів Северус.

-Кому?! Кому потрібно?!-ніяк не могла зрозуміти Герміона.

-Професору Дамблдору, люба.

-І чому я відразу не здогадалась?- гірко посміхнулась дівчина, витираючи сльози та переводячи дихання.

-За планом Дамблдора, якби всі карти було відкрито відразу, не сталося б того,що сталось.- незворушно вів далі Снейп.- Ми з професором Дамблдором та професоркою Макгоннегел провели дуже складний магічний обряд, щоб дістати Блека з Арки, відібрати у Світу Мертвих. Він на перший погляд був безнадійний, серце вдалось запустити не відразу. Цілителі Мунго підтвердили, що шансів немає. Так, серце битиметься, але все інше вже не відновиться. Тому, власне кажучи, Сіріуса й поклали в палату для безнадійних, поруч з батьками Невілла… Його колегами з Ордену  Фенікса.

-І ви були готові приховувати це завжди?- не могла зрозуміти Герміона.

-Це, напевно був, перший план,коли довелося діяти так навмання. Дамблдору було цікаво йти проти канонів, а от я ненавидів самого себе за своє мовчання. А потім в моєму житті з’явилась ти. Так, мила, я одночасно зустрічався з тобою, ми багато говорити та згадували, а потім я варив настоянки, щоб підтримувати життя в тілі Блека. Так, як підтримувала життя в мені ти.- в ту мить Северус трепетно охопив долонями обличчя Герміони.- Ти! Саме ти заборонила мені ненавидіти себе! Ти назавжди прогнала чорний колір з моїх думок та серця! Ти вдихнула в мене життя! Та що там, о, Мерліне!Ти подарувала мені це життя! Мені здається, я й не жив до зустрічі з тобою! Ти мій янгол, Герміоно Грейнджер! Я кохаю тебе! Кохаю всім серцем!

-І я тебе кохаю, Северусе!- зі слізьми на очах сказала Герміона.- Я з тобою стала жінкою. Не лише воїном, а й жінкою! І тому я сміливо можу назвати себе найщасливішою на планеті!

А далі був поцілунок, який став важливішим за тисячі слів. Солодкий Поцілунок перемоги.

*    *    *

А що було потім?

Початок нового життя.

Відбудова Гогвортсу.

Закарбування пам’яті загиблих.

Довгоочікувана зустріч Гаррі з хрещеним, а Ремуса – з найкращим другом. Тедді був в захваті від двоюрідного дідуся та заснув просто біля нього в ліжку, смокчучи пальчик. Сльози, посмішки, розмови до ранку, купа новин. Чесно кажучи, Гаррі також не відразу пробачив Снейпа за довге мовчання  про долю хрещеного, але потім переможець Волдеморта зрозумів, що не може більше гніватися на героя війни та бойову подругу. Найкращу подругу. Адже їхнє тріо перетворилось в дует…

Северус та Герміона брали участь у відбудові Гогвортсу та варили лікувальне зілля для Сіріуса. А поки гірка настоянка доводилась до кипіння на спиртівці, майбутнє подружжя Снейп дарувало одне одному солодкі поцілунки. Северус купив яскраві мантії і почав посміхатися та жартувати, а від Герміони пахло кавою з кардамоном та щастям.

Війна закінчилась. Потрібно було жити далі. Відбудовувати Гогвортс та власний Всесвіт після усіх тих руйнувань та втрат. Готуватися до нового навчального року. Робити все заради майбутнього та пам’яті  тих, хто віддав своє життя за інших у Другій Магічній Війни.

І кохати. Щиро кохати. Бо кохання – це і є життя.