Вступ

Усі історії починаються з чогось, з чогось малого і незначного. Проте, свою історію я хочу почати з головного. Сьогодні я прокидаюсь не від будильника чи телефонного дзвінка…Мій сон перериває СИРЕНА! Першу хвилину свідомість відмовляється розуміти, що зараз відбувається….Цей жахливий виск який роздається повсюду заставляє підвестись з теплого ліжка. Чомусь перше, що виникає в мої голові – заглянути в вікно, ніби це має пояснити мені, що відбувається. Навколо ніч, але я помічаю, як в будинку навпроти – вмикається світло. По ту сторону скла віє холодом і тривогою. Затихає сирена. І можливо мені хотілось вірити, що все добре, але в цей час завібрував телефон…

Перше, що роблю взявши його до рук, автоматично кидаю погляд на годину – 4:12. Потім погляд падає на сповіщення і моє тіло паралізує від страху. В середині здається так холодно, як і за вікном….А на екрані пише: «ПО ВСІХ МІСТАХ УКРАЇНИ ПОВІТРЯНА ТРИВОГА – ЦЕ НЕ НАВЧАННЯ. ПОЧАЛАСЬ ВІЙНА!». Моє серце, немов скляна кулька – падає на підлогу і розбивається на маленькі шматки…..Сьогодні 24 лютого 2022 рік, 4 ранку в мій дім прийшла ВІЙНА.

ВІЙНА….ВІЙНА….ВІЙНА. У вісках, ніби пульсує кожна буква. Таке просте слово, але такий складний сенс. Ще кілька днів назад, воно б здавалось чимось з минулого наших дідусів і бабусь, а зараз я стою в темній кімнаті і розумію, що сьогодні це моя реальність.   

А далі знову вібрація телефону і з кожною смс я бачу турботу перемішану з страхом рідких. Хочеться голосно заплакати і заховатись за мамину спину, як це було в дитинстві, і відчувати себе захищеною від всього світу, але зараз це надто велика розкіш. Тому, беру себе в руки, вдихаю і видихаю повітря на повні груди, і направляюсь до комоду….Набиваю портфель усім необхідним в тому числі і документами. Одягаю на себе спортивний костюм. Мої рухи настільки були хаотичними, що раніше якби за цим хтось наблюдав, точно б від душі посміявся…Але зараз, я справилась з цим треклятим одягом  і поспіхом вибігла з кімнати.

Спочатку важко зібрати свої думки в якесь правильне рішення, але у коридорі я зустрічаю свою сусідку з якою разом знімаю будинок і вона подає єдину правильну ідею у цей час. Інна – саме так звали сусідку запропонувала спуститись у підвал.