Вступ.Кохання двох.
від sollwq«-Чи бачиш ти , який сьогодні гарний місяць?
-Бачу , але знаєш , що є гарніше за цей місяць?
-Що?
-Твої очі.»
Чоловіки сиділи на затишному балконі , обговорювали те , як пройшов їхній день та милувалися зорями. Й дійсно , зорі сьогодня , як ніколи яскраві та місяць немов прозорий , шовковий шалик , ледь торкаючись гілля ліг на них.
Лагідний вітерець ворушив крони дерев , кожне листячко тремтіло від ніжних доторків вітру.
-Щось вже прохолодно , ти не змерз?. Питає Спартак
-Трішки. Відповідає Євген.
-Зараз принесу тобі плед , бо ще захворієш.
-Та не захворію , але все одно , дякую.
Чоловік поцілував у щоку свого обраного й пішов до їх спільної кімнати.
Євген у свою чергу зостався спостерігати за зорями далі. Ну такі вони дивовижні були й здавалося , що кожну зірочку , можна було узяти рукою й покласти до себе у кишеню.
-Чому вони так далеко..чого такі недоступні..
Розмірковував парубок , аж поки його думки не розвіяв повернувшийся із пледом Спартак.
-Ось, а то вже весь тремтиш.
-Дякую , любий.
Хлопці сиділи в тиші , аж поки цю мертву тишу не перервала пташка , котра в таку пізню годину , вирішила заспівати своїх пісень. Ще й цвіркуни зацвіркотіли. Євгену здавалося , що вони були схожі на заземлені зорі , такі ж яскраві й дивовижні.
Цю дивовижну пісню природи перервав Спартак:
-Здається мені , тебе щось турбує чи не так?
Євген опустив очі. Й справді , останнім часом йому здавалося , що все йде кудись не туди , що все це жарт й , що всього цього – не існує.
Його бентежать думки , але свому милому розповісти їх не може. Боїться. Боїться , що той не зрозуміє й буде думати , що він як дитина , котра переймається через якусь дурницю.
-Так що? Знов питає Спартак.
-Я..я не знаю..все наче гаразд , але й водночас щось не те..
– Що саме , хочеш про це поговорити?
Євген обернувся до Спартака й подивився в його очі кольору чистого неба. Він бачить , що той хоче допомогти й це йде від щирого серця , тому він наважився.
-Х..хочу. Невпевнено отповів парубок.
-Гаразд , з чого ти хочеш почати?
-Мені здається , що це все не справжнє , що це все відбувається не зі мною й що ти..це лише ілюзія , тебе не існує…я схожу з розуму?
Спартак у відповідь дивиться свому коханому у його зелено-карі очі , які нагадують зачарований ліс , сповнений загадок , котрі Спартаку хочеться розкрити тут й зараз.
-Ні , ти не божеволієш , все гаразд , можливо в тебе просто такий період , якщо хочеш , я можу тобі допомогти із цим , можемо піти разом до спеціаліста , якщо будеш вважати це за потрібним. Головне пам’ятай – я поряд , якщо тебе щось турбує , хочеш проговорити деякі моменті , що тебе бентежать, не мовчи! Я тебе кохаю й хочу , щоб з тобою все було гаразд.
Спартак турботливо поклав свою лодонь на ланіти Євгена , той почервонів.
У парубка покотились сльози , він не розуміє , що із ним відбувається , що з ним не так.
-ти чого , сонечко? схвильовано запитує Спартак
-я..я не розумію.. Хлопець поринув в обійми до свого коханого , той у відповідь міцно обійняв його , таким чином , він намагався перейняти частину всього того болю , тієї печалі на себе , хоча б трошки , щоб його коханій людині було не так важко.
Так вони просиділи хвилин зо тридцять , аж поки Спартак не помітив , як Євген задрімав у його обіймах.
-Й дійсно , схожий на сонечко. З усмішкою каже чоловік. Він обережно взяв того на руки й відніс у ліжко.
0 Коментарів