Вступ

Швидко перебираючи ногами, Даніель намагався відійти від епіцентру пожежі як можна далі. розум був йому непідвладний, він, наче в паралельній реальності, рухався не задумуючись над діями. Картинка перед очима змінювалася з блискавичною швидкістю. Ось, він уже знову, як і в кожен звичний йому день, іде по провулку, який веде до спеціально обладнаного житла, або навіть правильніше сказати хижини. але в цю ж саму секунду, пейзажі знову змінюються. Він опиняється серед натовпу людей. Повсюди чутно крики і плач. Він нічого більше не бачив крім натовпу, що штовхав його і тиснув на нього з такою силою, що було чудом утриматися на ногах. хлопець так і не зміг зрозуміти що відбувається. Сил стояти на місці вже не було, тож йому нічого не залишалося як піддатися напору людей і бігти разом із ними в невідомість…

***

Яскрава Колумбія завжди могла порадувати теплим сонячним промінням яке прокрадалося у темну кімнату, крізь віконну раму. Але сьогодні воно не радувало, а тільки пригнічувало, так і нагадуючи своєю яскравістю про сірість цього невеселого життя.

Був звичайний день. Повільно збираючи книжки до коледжу, Даніель блукав у своїх думках. Його єдиний друг – Олександр, напевно вже чекав на вулиці. Це єдина людина у житті хлопця, яка розуміла і підтримувала його по справжньому.

Зібравшись, він вийшов на вулицю. Саша, як він і думав, вже стояв там. По дорозі до навчального закладу ніхто так і наважувався порушити тишу.

Перша пара – нудно. Олександр щось уважно записував до зошита, а Ден спав на парті, під прикриттям товариша. Хоч він завжди і нудився на парах, цього разу тема була більш цікава ніж всі минулі. Студентам розповідали про війни, і її імовірність саме в Колумбії.

Вмить, пролунав пронизливий свист, опісля секундна тиша… Хлопець так і не зміг зрозуміти що трапилося. В  цю ж секунду, пролунав потужний вибух, і всі попадали додолу від ударної хвилі. В першу хвилину хлопець просто лежав під обломками парти і намагався зібрати думки до купи. Коли темрява в очах пройшла і Ден зміг підняти голову першим, що кинулося йому в очі, була вулиця. Через діру майже на всю стіну він бачив обгорілі будинки, завалені  сміттям і обломками вулиці і людей що бігли на всі боки. З центру міста було видно стовп чорного, як смола, диму і язики полум’я. Він опустив погляд і застиг від жаху. Під обломками стіни лежали його одногрупники. Бездиханні тіла нещаливців, що сиділи найближче до вікна були окровавленими, а деякі їх частини тіла мали вигляд місива. Все те, що їм розповідали тільки що на парі, перенеслося у реальність…