Вступ

«Темінь ….Темнішало… Темна кімната не викликала у мене смутку , а лише приховувала мене всього .Я сховався у трьох темних кутах самотності .Четвертий омився кров’ю . Таким чином я більше не міг говорити із своєю тінню . Я вкрився нею . Кров бігла рікою в моїх очах .Саме червоний із чорним був ідеальним балансом моєї душі . Поєднання кольорів викликало у мені щось нове . У мене з’явилося бажання поринути у це з головою . Ця червона річка била мене крутими берегами , виходу не бачив . Здавалося , що адреналін передавлював мені горло , тиснув до приємного та холодного болю у грудях.
По тілі пройшлося приємне збудження . Холодна та темна кімната вже не була такою ж , якою я пам’ятав її раніше .Омиваючись густою та теплою кров’ю , я відчув те саме тепло .Це тепло нагадувало мені народження . Невже діти відчувають це виходячи з черева матері ?Омитий кров’ю хотів кричати немов дитя , зробити перший подих . Червоний кут забрав мене з собою .
З грудей зірвався тяжкий стогін , той самий перший подих . Хоча точно знав , що він останній . Можливо , тим самим в мені боролися залишки мене самого . Хоча я вже давно не існую , я просто чорна матерія . Я звільнив себе із клітки , але яким чином ? Невже це я ? Я біг лише від себе і вбив себе .Тоді чому на моїх руках інше тіло ? Чому я весь в крові ? Прилив дофаміну змінився протяжним болем . Я не міг …ні …не міг .
Втомленими руками сильніше стискав чуже тіло .Чекаючи хоч якогось звуку від нього , я чув лише власний скрегіт зубами . Цей скрегіт був пронизливим і жалісливим. Ще довго він лунав у відлунні порожньої кімнати . Я був огидним для самого себе…Огидним був , бо не позбувся власного тіла . Вбив кохання тілесне , але душа ще горіла . Я буду горіти у власному пеклі .У кільці зрадників та вбивць . З моїх очей лилися ріки , які омивали його обличчя , тим самим зігріваючи ледве тепле тіло . Його обрис був таким чарівним , в точності як і при нашій зустрічі . Його краса буде вічною .»

Психолог уважно слухав свого пацієнта , який лікувався у нього протягом 4 місяців .
-Пане Чимін , ліки не допомагають ? Як я знаю ,ви, не зірвалися чи… ?
-Ні – ні , я справді більше не вживав ні алкоголю , ні нар…- щось начебто застрягло у нього у горлі, – ви зрозуміли ….після смерті Маркуса , я справді більше не вживав .Знаєте у цьому сні я бачив не його …- ці слова вкрили його думки темрявою .Він знову зник із цього світу .
Терапевт помітив , що ліпше закінчити на цьому.
-Думаю на сьогодні вистачить . Ви і так багато чого сказали. – закінчив він записуючи у рецепт нові ліки .Чимін , у свою чергу, піднявся із крісла , взявши папірець із незрозумілими карлючками . Час збіг , пацієнт та лікар відпустили один одного думками , але ідучи до виходу Пак несподівано запитав .
-Я схожий на вбивцю ? – не дочекавшись відповіді , він вийшов із кабінету , залишивши лікаря на самоті , той і сам не міг відповісти на це запитання .