Вступ. Амбівалентність

Дисклеймер

Всі персонажі та описувані події є вигаданими. Будь-який збіг з реальними людьми або подіями, є випадковістю. Моя безмежна любов та повага до Спартака.

Вступ. Амбівалентність

Чи дійсно ми будемо щасливі, якщо будемо вільними, вільними не в плані як народу, тут відповідь однозначна, а вільні у своєму виборі як людина. Людина – вільна, а це означає, що вона самотня, ізольована, під загрозою з усіх боків.

З однієї сторони людина прагне до повної свободи волі у своїх думках, висловлюваннях та діях, а з іншої сторони вона втомилась від тиску рішень, так хочеться, щоб інколи за неї здійснили цей вибір. З однієї сторони людина хоче контролювати все в своєму житті та бути відповідальною, з іншої – щоб цей контроль та відповідальність взяв на себе хтось інший. Всі навкруги говорять, що ти повинен самостійно приймати рішення, що робити зі своїм життям. Але іноді так хочеться, щоб цей вибір хтось зробив за тебе. Люди сильні за своєю природою теж хочуть мати право побути слабкими, віддати контроль. Контроль хоч на мить віддати та не бути відповідальним за своїх рідних, підлеглих і т.д. Чи дійсно кожна людина настільки прагне свободи?

З однієї сторони ми пишаємося тим, що нас не пригнічує жодна зовнішня сила, ми вільні висловлювати думки й почуття, ми сприймаємо як належне, що ця свобода автоматично забезпечує дає нам гарантію нашої унікальності та індивідуальності.  Але право висловлювати думки має сенс тільки тоді, коли ми спроможні мати власні думки. Але чи насправді наші думки – це наші думки, а не нав’язані ідолами, оточенням? Людина – це не ізольований суб’єкт,  вона живе в соціумі та соціум накладає на неї свій відбиток. Так чи взагалі людина має якісь докази власної ідентичності, крім фізичного тіла? І чи дійсно так важливо мати індивідуальність, власне «я»?

З іншої сторони є періоди, коли людина шукає когось або щось, до чого вона б могла б долучитись, стати частиною, вона більше  не в змозі більше нести тягар свого «я» і поспішно намагається знову стати впевненою, позбувшись його. Позбутись індивідуального «я», втратити себе, іншими словами, позбутися тягаря свободи. Допоки людина розривається між прагненням бути незалежною, сильною та почуттям своєї незначущості й безсилля, то вона перебуває в стані емоційного болю. Але людина може врятуватися від цього болю, якщо їй вдасться звести власну особистість нанівець та більше не усвідомлювати себе самостійним суб’єктом. Людина  позбавлена остаточної відповідальності за свою долю, а тим самим і від сумнівів, яке рішення ухвалити. Вона позбавлена і від сумнівів щодо сенсу свого життя, може розчинитись у потужнішій силі, піддатись їй та стати її частиною та більше не відчувати себе самотньою та неповноцінною.

«Більшість людей насправді не хочуть свободи, тому що вона передбачає відповідальність, а відповідальність більшість людей лякає» – Зигмунд Фрейд.