Вставай

Чонгук лежить на своєму ліжку і вже в який раз перезавантажує сторінку Ютубу. Він не пам’ятає в котрій годині він ліг і не знає скільки часу він уже так лежить. Йому все одно. Всі переглянуті ним відео злиплися в один липкий, приторний клубок із слів та кадрів і Чонгука уже починає від нього підтошнювати. Але він не може встати. Він нічого не може, тому що нічого це саме те, що він робить останні два тижні.
Він уникає Техьона. Він ховається від нього як остання обшарпана миша від кота. Чонгук не знає, що б він міг зробити чи сказати старшому і здається Ві також не уявляє як бути дальше. І ось тому вони удвох, як два справжніх ідіота, ходять по цій землі та намагаються злитися з любою тінню та розчинитися в любому середовищі. На репетиціях вони мляві, незібрані і незосереджені. Дома вони весь час в різних кутах. А під час вечері висить вбивча тиша.
Інші хлопці зиркають на них і питаються чи не в ювілейний сотий раз вони поцапалися. Техьон їм тільки стримано посміхається, а Чонгук і на це не здатний. Він розуміє, що треба щось зробити інакше почнуться питання та розбірки, але голос всередині продовжує нашіптувати йому про втечу назад до Бусану. Чонгук не знає чи зміг би він повернутися додому з таким позором, але на жаль у нього залишилось не так багато варіантів.
Чонгук заплутався. Чонгук втомився. Чонгук до смерті боїться. Після того вечора він іще ні разу не дивився Техьону в очі. Він не може себе заставити. Він не готовий зіштовхнутися з реальністю, де він слабкий, загублений і наляканий. Він не хоче бачити цього в очах старшого. Не хоче відчувати себе ще гірше чим зараз.
Краще відчувати злість і гнів… Чімін. З того дня Чонгук почав уникати Чіміна навіть більше чим Техьона. Чімін занато багато знав і це лягало Чонгука. Чімін бачив найгучніший взрив Чонгука, його найтемніше дно і найстрашніші думки. Чімін забрав частину його болю і відніс її з собою. Чонгука це злить. Це його бісить. І це можливо те єдине, що досі тримає його на плаву. Його рятувальний жилет. Його негатив і огида. Його життєдайний мотор завдяки якому він все ще тримає телефон руками і дивиться на нього відкритими очима. За межами цього телефону, на другій стороні його злості – занато страшно, щоб залишатися там. Тому він залишиться тут, в безпеці, разом з Чіміном.
Чиясь рука неочікувано і дуже швидко забирає телефон з його рук. Чонгук заторможено реагує і піднімає погляд на невідомого гостя. Чімін… Старший зосереджено розглядає його очікуючи гнівного спротиву, але, так як Чонгук був занато поглиблений у себе, він іще не зовсім розуміє, що відбувається і як йому діяти.
– Вставай, – коротко і в наказовому тоні говорить Чімін. Його строгий голос діє каталізатором і Чонгук запалюється.
– Ти чого? – Чонгук розлючено хапається за свій телефон в руці старшого і тягне його на себе, але Чімін так просто не здається.
– Вставай. Ти підеш зі мною. – так само вперто і строго відповідає Чімін.
– Нікуди я з тобою не піду. – гарчить Чонгук. Він іще сильніше стискає телефон і тягне його на себе, намагаючись вирвати мобільник із рук старшого. Чонгук розуміє, якщо так піде і дальше, вони можуть просто поламати його телефон, але все одно. Чімін взяв його політ вниз. Більше нічого свого Чонгук йому не віддасть.
Чімін нахиляється ближче до Чонгука.
– Якщо ти зараз не встанеш і не підеш зі мною, то я всім розкажу, що насправді відбувається між тобою і Ві, – шепоче Чімін.
Чонгук за секунду покривається мурашками. Йому здається, що він спить і бачить найжахливіший сон свого життя. Він не може повірити, що Чімін сказав йому таке. Він завжди бачив в Чіміні лицемірну, самозакохану, дивну і ненадійну людину, але навіть не міг собі уявити, що старший може впасти ще нижче. Чімін шантажував його. З цим неможливо посперечатися. І найгірше те, що у Чонгука немає ніяких шансів хоча би попробувати дати відсіч. У старшого на руках був козир, який Чонгук ніколи не зможе побити.
Чонгук максимально сильно стискає щелепи від злості та досади і відпускає телефон в знак своєї поразки. Чімін на це навіть не реагує, випрамляється і впевнено кладе телефон Чонгука в свою кишеню.
– Тобі треба перевдягнуться в щось більш спортивне, – спокійно, немов нічого не відбулося, говорить Чімін.
Чонгук дивиться на своє вбрання. Він лежить в поношеній, розтягнутій майці і літніх шортах. Йому хочеться відповісти старшому, що він і так втілення спорту, але це явно не підходящий момент. Чонгук зі злістю в очах піднімається з ліжка, щоб перевдягнутися, та в глибині душі молиться усім богам, щоб Чімін хоча б вийшов з кімнати. Але старший тільки трохи відходить, даючи йому більше місця, і продовжує слідкувати за кожним його рухом.
Чонгук ще більше починає ненавидіти старшого. Йому неприємно роздягатися перед іншими. Він уже не один рік намагається перебороти цю свою невпевненість, але на жаль не дуже виходить особливо коли біля нього весь час крутиться Чімін. Чонгук так і бачить, як Чімін зі своїм накаченим, сильним тілом сміється над його слабкими м’язами і згорбленою поставою. Чонгук прямо таки відчуває як Чімін все більше і більше самостверджується маючи за спиною його та інших учасників групи. Чімін же глузує з них всіх. Чонгук в цьому впевнений на сто процент. Чому тільки інші хьони цього не розуміють та продовжують любити і довіряти Чіміну?
Як би там не було, але перевдягнутися на очах старшого йому все ж таки приходиться. Чонгук вирішує хоча би якось досадити Чіміну і витягує з сумки одяг в якому сьогодні був на репетиції. Його речі були повністю промоклі потом, брудні і вонючі, але яка різниця? Чонгук стягує з себе майку, шорти та бистро перевдягається. Робить він це з максимальною швидкістю, адже гонять його вперед два пекельних пси. Ім’я одному – злість, а другому – сором.
Чімін ніяк не реагує на явне роздратування Чонгука. Він спокійно виходить з кімнати і прямує надвір. Старший зовсім не обертається і не намагається переконатися, що Чонгук йде за ним, і це бісить до неможливості. Чімін явно знає, що Чонгук нікуди не втече, що молодший повністю в його владі, що у нього немає жодного шансу на порятунок, та безсоромно користується цим.
Пройшовши десь п’ять хвилин пішки, Чімін нарешті зупиняється і повертається до Чонгука. Чонгук оглядається навкруги, але особливо нема на що дивитися. Вони в парку. В красивому, затишному парку з лавочками, квітами і людьми. Чонгук не розуміє, що відбувається і дивитися на старшого. Якщо Чімін покликав його сюди щоб вбити, то це не дуже продумано. Свідків буде забагато.
– Гаразд, звідси ми уже побіжимо, – спокійно говорить Чімін.
– Куди побіжимо? – не розуміючи питає Чонгук.
– Вліво, вправо, вперед, назад. Куди захочемо, – саркастично відповідає Чімін.
Чонгук не розуміє, що відбувається. Звісно, він знає що таке біг, і звісно, що вони займаються своєю фізичною підготовкою, тому що без цього в їх професії ніяк, але сьогоднішню дозу поту і болі вони вже получили. Для чого це все?
– Навіщо? – питає Чонгук.
Чімін незаінтересовано дивитися на нього, а потім різко повертається і починає бігти.
– Тобі що слабо, Чонгук? – доносяться до Чонгука слова старшого.
Чімін не зупиняється та продовжує бігти, а Чонгук стоїть на місці не розуміючи, що йому робити. Він все ще хоче повернутися і відправитися додому, але в його вухах не перестає дзвеніти погроза старшого. Чонгук не може позволити собі бути настільки наївним щоб повірити, немов Чімін не поступить з ним так як грозився хвилинами раніше. Правду про їх з Ві так би мовити “ситуацію” немає дізнатися більше ніхто.
Крім цього це глузування зі сторони Чіміна – “Тобі що слабо, Чонгук?” – не дає йому спокою. Він не слабший за старшого. Він вже не один раз робив щось, чого не хотів або боявся, тільки тому, що єдиний Чімін був на те спроможний або всі вірили що тільки Чіміну це під силу. Чонгук не може дозволити, щоб Чімін заснув сьогодні з думкою, немов він сильніший чи витриваліший за Чонгука. Тому що це не так. Чонгук ніколи не впаде на коліна перед Чіміном.
Чонгук з роздратуванням зривається з місця і біжить за Чіміном. Він швидко доганяє старшого, а потім кидає всі свої сили, щоб його ще й обігнати. І йому це вдається. Чонгук не бачить старшого біля себе, і його внутрішній злорадний демон лікує. Чонгук від щирого серця радіє, що йому вдалося перемогти старшого. Він сміється і в голові уже уявляє як буде знущатися над старшим, при цьому не замічаючи головних речей – його дихання нерівномірне, його рухи незбалансовані, його тіло швидко стомлюється і відмовляється рухатися далі.
Тому не довго йому прийшлося радіти. Чімін, немов він не людина, а гепард, набирає швидкість, доганяє його і в секунду виривається далеко вперед. Чонгук дивиться йому у слід. Він бачить як швидко, а головне правильно і потужно Чімін віддаляється від нього. Чонгука це виводить з себе і йому хочеться зупинитися і навіть перестати бігти, але це явно не шлях переможця. Переможці ніколи не позволяють злості і відчаю зупиняти і тормозити себе. Зараз у Чонгука заплутане життя, він загубився та збився зі шляху, але він все ще прагне бути переможцем, тому, напевно вперше за останні пару тижнів, він включає свій розум і заспокоює себе, щоб взяти своє тіло під контроль. Чонгук зосереджюється на своєму диханню і на своїх рухах. Він починає відчувати свої руки, ноги і легені. Він нарешті починає ними керувати і наказувати їм.
За декілька хвилин Чонгук помічає, як він уже біжить швидше, краще і головне легше. Силует Чіміна усе більше приближується і приближується до нього. Чонгук ще трохи пришвидшується і вдруге доганяє старшого. Чімін кидає на нього оцінюючий погляд, але вперед вже не виривається. Вони починають бігти разом.
Так вони біжать напевно годину. Чонгук уже не дивиться на старшого і не думає про нього. Він просто біжить вперед дозволяючи Чіміну самому вибирати маршрут. Йому починає подобатися пустота, яку приносить біг. В повсякденному житті він не великий поціновувач бігу. Одинакові рухи без жодної імпровізації стомлюють його, але сьогодні вони приносять йому бажаний спокій. В нього немає думок, почуттів і проблем. Є тільки тіло, яке як злагоджений механізм працює без зупинки.
Нарешті вони добігають до якоїсь поляни, з якої відкриваються прекрасний краєвид, і зупиняються. Чонгук тяжко дихає і роздивляється навкруги. Ця поляна була йому незнайома, але придивившись він розуміє, що вони знаходяться близько їх квартири. Чонгук не знає чому раніше він тут ніколи не бував. Він переводить погляд на Чіміна, який уже давно заспокоїв своє дихання, і дивиться в даль. Старший тут був явно не вперше. Це зрозуміло з його максимально спокійного і умиротворенного виразу обличчя, яке зараз точно кардинально відрізняється від Чонгукового червоного і спотівшого лиця.
– Чому? Чому я тут? – трохи підійшовши до старшого запитує Чонгук. Вся його злість і роздратованість вийшли з потом і він просто хоче зрозуміти.
– А що тебе не влаштовує? – спокійно відповідає Чімін.
– Не знаю. Можливо те, що минулого разу ти порадив мені жити своєю правдою і не позволяти нікому казати що мені робити, а сьогодні сам приказав мені щось зробити. – виливає душу Чонгук. Як же легко людині казати правду, коли вона стомлена.
– Ну за минулі два тижні ти своєю правдою особо не жив, – повернувшись обличчям до Чонгука говорить Чімін і легенько посміхається. Потім його погляд міняється з грайливого на сумний. – Але ми обоє розуміємо чому. Це нормально. – Чімін замовкає та сканує Чонгука з голови до ніг. Чонгуку стає якось не пособі і він намагається створити максимально розслаблений вигляд, немов він не розуміє про що мова. – Розумієш, я просто згадав, що колись, іще до дебюта, ти дуже багато говорив як хочеш мати красиве та накачене тіло. З часом через те, що в нас появилося дуже багато роботи або через те, що ти почав активно гратися в комп’ютерні ігри, – хитро підморгнув йому Чімін, – ти якось забув про це. А я вирішив сьогодні тобі про це нагадати. Поки ти не знаєш чого хоче твоє серце, можеш почати робити те, чого воно хотіло колись.
Чонгук невідривно дивитися на Чіміна намагаючись навіть лишній раз не рухати віями. Він згадує себе, яким він був пару років тому назад. Так, в Сеул він приїхав з багатьма надіями і бажаннями. Багато з ним уже давно розбиті. Їх розбили або інші люди, або відсутність вільного часу або неможливість реалізації. Або він. В більшості випадків це був він. Суел забрав у нього багато мотивації і внутрішньої іскри. Чонгук це знав. Він це відчував. Але він сам дозволив цьому статися. Часто, згадуючи минуле, Чонгук думає про те, що треба все повернути. Що він повинен знов розпалити цей вогонь всередині себе. Але він не находить сил. Він не находить причин. Ще пару тижнів тому він надіявся, що цією причиною може бути Техен. Але ні… Не зовсім вийшло так як хотілося.
– Чому ти це робиш? – Чому намагаєшся мені допомогти? – говорить перше, що приходить в голову Чонгук. – Тебе попросив Ві?
– Він це одна із причин, хоча Те і не просив. Він знає, що йому навіть не треба цього робити. – Відвернувшись від Чонгука і знову дивлячись на місто відповідає Чімін. – Те переживає за тебе. Він хоче з тобою поговорити.
Чонгук нервово прикушує губу. Він не готовий. У нього іще немає плану як жити дальше, а він розуміє, що саме це хоче від нього почути старший. Або як мінімуму саме це хоче йому сказати Чонгук. Що все гаразд, що він змирився, що в нього є цілі і інші думки. Але поки це неправда, брехати він не буде. Він уже давно пообіцяв собі, що коханим людям брехати він не буде.
– Я не готовий, – чесно говорить Чонгук.
– Мені йому це передати?
– Так, – просить Чонгук. Він дивитися на Чіміна і починає прокручувати їх розмову в голові іще один раз. – Ти сказав, що Ві це одна із причин. Є інші?
Чімін знов повертається до Чонгука.
– Так. Коли мені погано, я теж хочу щоб мені хтось допоміг.
Потім Чімін дістає Чонгуковий телефон з кишені і подає його молодшому. Чонгук бере телефон і дивитися як без жодних дальших слів, Чімін обертається і йде від нього. Чонгук проводжає його поглядом. Його знову накриває розуміння того, що пора нарешті щось робити зі своїм життям. Цього чекає не тільки він сам, але і Техьон. Чонгук більше не може тягнути і приносити цим біль людині, яку він любить.
Але так само його не залишають думки про Чіміна. Чімін це найкращий друг Те. Чонугк це знає, але він ніколи цього не розумів і не приймав. Він не раз питав Ві, чому той дружить з Чіміном і чому він весь час просить Чонгука подружитися з Чіміном. Але Те завжди тільки коротко відповідав, що Чімін це сама добра і турботлива людина на світі, яка би вже давно взлетіла до небес, якби тяга його думок не тягнула Чіміна вниз. Чонгук цієї відповіді ніколи не розумів. З першої хвилини він привик бачити Чіміна тільки в чорному світлі, але тепер він ніяк не міг позбутися відчуття колосальної правди і специфічної але все ж таки підтримки та турботи зі сторони Чіміна. І можливо це прозвучить дивно до неможливості, але тепер він не розумів Чіміна більше ніж зазвичай.