Розділ 4 : Все по “ханемії”

Дисклеймер

Цей розділ містить сцени, що можуть бути психологічно напруженими для деяких читачів. Рекомендуємо бути обережними при читанні.

Будь ласка, зважайте на свої особисті межі та емоційний стан перед тим, як продовжити читання.

 

 

 

 

Кілька днів після спроби Хінаморі нашкодити собі. 

Дівчина відчувала напругу звідусіль. Друзі й близькі наче за нею постійно стежили. Вона й в магазин сама вийти не могла. Ставилися до Хіни обережно, навіть, розмовляючи, ретельно добирали слова, щоб не зачіпити болючі місця. Її це все надзвичайно дратувало. Хоча й вона почувалася краще в оточенні близьких. Вони надокучали, але й тим самим відволікали її від негативних думок. Та в моменти, коли дівчина шукала усамітнення, вона ненавиділа всіх.

Єдине місце де Хіна могла побути на самоті була гостьова спальня й ванна, і те у ванну її супроводжували мільйони запитань та схвильовані погляди. Та й у процесі хтось мусив раз на п’ять хвилин постукати й запитати: «Все гаразд?». І після цього питання Хінаморі просто була вимушена відповісти, інакше двері б вибили.

Хінаморі робила все, щоб сховатися у кімнаті. Вона б замкнула двері, проте не мала ключа. Його їй не дозволили мати. Все що вона могла це увімкнути гучну музику та зануритися в іншу реальність, блукаючи рядками чужої, вигаданої історії. Та, як би вона не намагалася втекти, її знову й знову наздоганяли спогади про Кейске, про Казутору й Хелловін. Іноді вона згадувала про Майкі, й звісно про Хаккая.

«Я така дурепа, — промайнуло між думками Хіни. — Чого я просто не можу стерти все з пам’яті?». Вона відірвала погляд від книги, опустивши її на постіль, та задивилася у вікно. «Він був добрий до мене, — продовжували нестися думки в голові дівчини. — Хаккаі був хорошим… але я не любила його… Та хіба це важливо? Наче я на велике кохання сподіваюся далі?»

Крізь оглушливу музику Хіна розчула стукіт у двері. І це витягло її з роздумів. Вона не перекрикуючи пісні вимовила: «Так!».

Несміливо двері розкрила Тацукі.

— Як ти? — пролунав тихо голос сестри. Старша лише почувши її слова закотила очі. На це запитання у Хіни виробилася відраза.

— Не пройшло й пів години, щоб мене цього не питали.

Тацукі вимушено розтягнула губи в дугу та говорила далі:

— Слухай, ти не хочеш піти погуляти кілька годин?

— Я не в настрої, — Хіна знову влупилася у книгу та робила вигляд, ніби не помічає сестру.

— Прогулянки — це корисно. Особливо в твоєму стані, — продовжувала Тацукі. Вона пильно стежала за поведінкою старшої та з усіх сил пригнічувала рум’янець, продовжуючи мовлення: — Нам з Чіфую потрібен час наодинці…

— Ну, я сиджу в кімнаті. Наче нікому не заважаю. Робіть що хочете. 

Хіна навіть не підвела брови на слова сестри. Своїм тоном вона намагалася передати байдужість, хоча почувалася ніяково. Їй не хотілося бути для когось перешкодою чи обмежувати життя іншим лише своєю присутністю.

Молодша Фуджівара замовкла. Незосередженість на розмові пробуджувала бісиків у середині Тацукі, але їй добре давалося їх опановувати. Тацу в безвиході озирнулася на Чіфую. Він стояв за кілька метрів позаду від неї, з великою цікавістю спостерігаючи за дійством. І, коли хлопець спіймав нерішучий та навіть злегка гнівний погляд Тацукі, розмірено та впевнено кивнув їй в знак підтримки. Цей жест викликав у дівчини легкий подив та ще більшу зневіру в цьому задумі.

Тацукі в останнє кинула оком на Хінаморі та зачинила двері. Тоді підійшла до Чіфую.

— Ти що? Не здавайся, — говорив хлопець майже шепотом.

— Вона навіть не слухає мене. Це бредня, — так само тихо відповіла Тацу, з помітним роздратуванням в голосі.

— Не бредня! Просто треба змусити Хіну-сан відчувати дискомфорт. Нам потрібні ці кілька годин.

Дівчина мотнула головою та з більш серйозним виразом обличчя, ніж у Мацуно промовила:

— Краще буде, якщо її про це попросить хтось чужий. Тоді вона не зможе відмовити, — Тацу обійшла хлопця і підштовхнула його зі спини в напрямку гостьової кімнати: — Тож, вперед, йди її виганяти!

— Думаєш, мене вона послухає? — з іронічною посмішкою прошепотів Чіфую. — І… тобто чужий? Я гадав ми з нею як мінімум друзі. А по факту майже рідня.

Тацукі не прислухалася до його коментарів. Вона проводила його до дверей у кімнату.

— Ти знаєш, про що я. Вона не настільки з тобою близька, щоб сперечатися.

І з цими словами пхнула його до дверей. Чіфую не став оператися та по інерції покрокував вперед. Він постукав кілька разів та зайшов. Хіна досі сиділа на ліжку, влупившись у книгу, й на цей шорох навіть не відволіклася.

— Можна…? — не встиг запитати Чіфую, як Хінаморі вже голосно та важко зітхнула, всім своїм виглядом показуючи небажання чути продовження. Її кисті знесилено опустилися на постіль, разом із книгою в них.

Дівчина таки глянула на друга зі словами:

— Що? Тепер твоя черга вмовляти мене?

Мацуно не стримав легкого смішка на її здогадливість і невинно відказав:

— Ага.

Хлопець зібрався з думками та вже готувався вмовляти її, проте Хіна не хотіла чути нічого. Їй вже було ніяково від ситуації.

— Якщо вже так невідкладно — нехай. Добре, — різко видала Хінаморі.

— Дуже вдячний!

Чіфую одразу широко посміхнувся їй та залишив, даючи можливість Хіні підготуватися.

Він, зачинивши двері, наблизився до Тацукі, що чекала на дивані. На його обличчі грала самовдоволена посмішка.

— Простіше ніж я думав.

— Казала, що з чужим вона не сперечатиметься, — ледь чутно хіхікнула та.

— Чужий може образитися, — жартівливо відповів Чіфую, намагаючись додати легкості настрою. Дівчина лише на мить задерла кутики губ, але швидко на її обличчя повернулися серйозність і збентеження.

Хіна вийшла з кімнати. Вона насправді не дуже готувалася до прогулянки: взяла перше, що попало під руку та й навіть не розчісувала волосся. Її погляд був спрямований до землі, коли вона крокувала до виходу. Все кругом для неї було неважливим та тьмяним. Проте, опинившись у прихожій, іі очі вловили масивні черевики поблизу дверей. Це взуття не належало нікому з присутніх у квартирі. Хіна підвела голову на високу постать перед нею.

— Кенчін? Що ти тут робиш?

— По тебе прийшов, — відповів своїм грубим голосом той.

Хіна в туж секунду зиркнула на Чіфую з Тацукі. Всередині ледь відчутно поколювало від усвідомлення, що вони не сказали їй нічого.

— Ви мені няньку замовили?

— Не гарячкуй, Хіна-сан. Це задля твоєї безпеки, — заспокійливо промовив Мацуно.

— Я цілком безпечно можу прогулятися без нагляду!

Хіна обійшла Кена, направившись до виходу.

— Не нагляд — а дружня компанія, — в спину їй сказав Дракен. Та старша Фуджівара вже була розгнівана, щоб прикидатися доброзичливою. Її тон став ще більш рязючим, коли вона зупинилася, щоб відказати:

— Не потрібна мені компанія.

В спір втрутилася молодша Фуджівара.

— Ти однаково не підеш нікуди сама. Лікарі сказали: “Або в стаціонар, або залишатися під наглядом близьких”! Тому або ти підеш з Кенчіном, або будеш гуляти з медиками кругом лікарні. 

Хінаморі та й інші присутні кинули на Тацукі неоднозначні погляди. Зависла тиша доки всі очікували рішення Хіни. Неохоче Хіна погодилася, усвідомлюючи свою безвихідь: доки Дракен тут вона не зможе вийти сама — він не дасть їй і кроку ступити, якщо захоче, а багато сперечатиметься, то потрапить в білу палату. Тож квартиру вона таки покинула під наглядом друга.

Як тільки Тацукі й Чіфую залишилися самі у квартирі, вони взялися за справу. Пара дістала свої графіки, журнали, фото та інші папери, де занотовували всі важливі деталі, що стосувалися подорожей у минуле. Розмістили демонстративну дошку в центрі вітальні, й інші записи на дивані та котацу. Чіфую присів за низький столик, вчитуюючись в деталі минулого, тоді як Тацукі топталася біля дошки вимальовуючи хронологію та основні точки на ній.

Вони з ледь вловимою напругою опрацьовували матеріали й чекали на Такемічі, який із хвилини на хвилину мав бути тут.

Чіфую час від часу піднімав погляд на Тацукі, звіряючи написане нею. Він спостерігав як вона по кілька разів переписує та креслить на білій поверхні дошки, створюючи короткі й різкі визки маркером. Вона дописувала все більше і більше деталей в структуру та відношення людей до подій; залишала незграбні підписи до кожного фото.

Рух та шорох у кімнаті поволі вщухав, аж поки єдиними чутними звуками не стали мурчання Пекі Джей з кута вітальні.

— Я нічого не забула? — промовила Тацукі, оглянувшись на Мацуно, і той, переглянувши записи, хитнув головою.

Фуджівара кинула оком на свою роботу ще раз, а тоді підійшла до котацу. Вона простягнула руку до журналу, що тримав хлопець і він, не опираючись, його віддав. Навіть будучи так близько до Чіфую, дівчина уникала найкоротшого зорового контакту з ним, щоб її переживання не були виявлені. І як можна швидше, із тією папкою у руках Тацукі повернулася до дошки.

Проте Чіфую в свою чергу ні на мить не відвертався від неї. Він уловлював її нервозність і хотів зрозуміти, та на думку нічого не спадало.

— Знаєш, я подумав, може Хіна-сан була б надійнішим тригером? — вимовив хлопець привертаючи увагу Тацукі. Й та навіть на мить відірвалася від аркушів. — Просто, як ти казала, ми не знаємо напевне чи Казутора поверне Такемітчі саме у дві тисячі п’ятий. Але з Хіною-сан все інакше. Вона ні про що так сильно не шкодує, як про той випадок.

— Я впевнена, що, враховуючи недавні події, Ханемія лише й думає про Хелловін, — відмовила Тацу та продовжила в ледь чутній манері: — І я не хочу, щоб у Хіни залишилися спогади про таке майбутнє…

Чіфую нічого не сказав у відповідь, лише кивнув, погоджуючись з останнім реченням. Він замислився над її словами. Про це майбутнє, яке для Хінаморі виявилося брехливим і самотнім. Це правда: Хіна остання людина, яка б хотіла зберегти в пам’яті життя останніх років. Але парадокс в тому, що тригером може бути тільки той, хто мріє про все забути. Натомість лише він і запам’ятає своє найгірше майбутнє.

— Ти пам’ятаєш? — прозвучав голос Тацукі після кількох хвилин мовчання. 

Він нахилив трохи голову, розглядаючи її:

— Що?

— Ти пам’ятаєш щось з попередніх майбутніх?

Її погляд зустрів Мацуно. Вираз обличчя передавав цікавість, але й острах, який вона старанно приховувала.

Чіфую на її слова лише знизав плечима. Він відхилився на руки, спрямував свій взір крізь вікно поруч та якусь мить розмірковував.

— Ні. Я ж не був тригером, — на видиху відповів згодом. — Я знаю про своє альтернативне майбутнє лише з розповідей Такемітчі.

За його словами я мав померти разів три, — він безтурботно посміявся і знову глянув на Фуджівару. — Але для мене такого майбутнього ніколи не існувало. Просто дивні передбачення навіженого Такемітчі, — продовжив Чіфую.

Тацукі стримано кивнула і спробувала зосередитися на чомусь іншому, на безцільному гортанні журналу минулого, наприклад. Але вона не могла перестати гадати, що буде з цією часовою лінією після стрибка. Чи для неї в цьому часі нічого не зміниться? Чи може цей весь період кардинально і безповоротно перевернеться? Колись Наото згадував, що з кожним стрибком він отримував інсайт із його попереднього майбутнього. Однак це тому, що він був тригером. Інші люди, напевне, навіть не помічали змін. Їхнє життя просто запускалося заново з моменту, в який був здійснений стрибок. То і для Тацукі, і для всіх — життя почнеться заново?

Чіфую спостерігав за нею, досліджуючи її вираз обличчя, коли вона вкотре ховалася від нього. Зрештою він підвівся з-за котацу без лишнього шуму. Підійшов до дівчини й акуратно витяг журнал з її рук. Так само зграбно поклав його на диван біля них.

Відчувши, що річ вислизає з її долонь, Тацукі підняла голову, з долею замішання в очах.

— Щось не так, — промовив Мацуно.

Фуджівара заперечно похитала головою. Хлопець недовірливо підвів брови, намагаючись зазирнути їй у вічі. Вона навмисне зосередилася на своїх порожніх долонях знову. Їй хотілося б уникнути розмови зараз, але вона усвідомлювала, що їй не вдасться. Ніколи не вдавалося. Чіфую знає її і помічає будь-яку зміну в її настрої.

— Просто страшно… 

— Як і мені, — він відповів їй розмірено, даруючи їй переконливу усмішку. — Але ми зробили все можливе, щоб ризиків було менше.

Тацукі мотнула головою знову. Її голос притих:

— Я не цього боюся… — вона завагалася зізнатися та й не могла вмістити свої переживання в слова, але спробувала, хоч і не без туги в голосі: — Такемітчі скоро повернеться і цього всього не стане. Все — від дві тисячі п’ятого року й дотепер — стане нічим… Думка, що більше десяти років мого життя піде в порожнечу, зводить з розуму.

Чіфую розумів її збентеження. Він без поспіху огорнув її плечі та притягнув до себе. Цей жест зупинив бурю думок Тацукі. Вона схилила голову йому на плече й трохи глибше звичного вдихнула. Хлопець у відповідь схилився щокою до її волосся. Їхня близькість — найдієвіше заспокійливе. Дівчина використала цю мить тиші, щоб зрозуміти свої страхи і тихо продовжила:

— Хвилюватися про це пізно, я знаю…  Проте… Складно прийняти, що для нас все закінчиться тоді, коли він повернеться. Наче до смерті готуюся.

— Це не кінець, Тацукі, — він промовив спокійно, неголосно. — Такемічі впорається. Повір мені. Він ще ніколи не був настільки готовий. І ми готові… — хлопець на секунду замовк, щоб обдумати наступні слова. І тоді з впевненістю продовжив: — Для нас нічого особливо не зміниться, гаразд? Ми проживемо ті самі десять років. Лише з деякими доповненнями у вигляді Баджі-сана, щасливої Хіни-сан та інших.

Тацукі ледь підняла кутики губ вгору, хоч і не насмілювалася зустріти його погляд. Дівчина хотіла щось сказати, але слова застрягли в горлі, тож вона просто обійняла хлопця міцніше. Її дотик дарував Чіфую легкість. Він відсторонився на секунду і долонею допоміг їй глянути вверх.

— Воно того варте, — м’яко додав Чіфую. Він залишив на чолі дівчини поцілунок і помалу відсторонився.

Губи Тацукі ще більше закрутилися догори, приймаючи його підтримку і Чіфую відповів їй турботливою усмішкою. Пересвідчившись, що дівчина розслабилася, він покинув обійми, хоч і боровся зі спокусою розтягнути контакт, за яким в метушні останніх подій обоє скучили.

Дівчина не відпустила свої страхи, але усвідомлювала, що цієї жертви не уникнути. І, хоча Чіфую втішав та запевняв її, що майбутнє зміниться на краще, Фуджівара знала, що й він бореться із тими ж переживаннями. Але що б не було на кону, він не відмовиться від порятунку друзів. Хоча її бажання відступити та зупинити Такемічі росте кожного дня, що наближає їх до стрибка в минуле, відповідальність за цей план почасти на плечах Тацукі. Кинути все на фінішній прямій буде по-справжньому ганебно, але з тим нічого не змінить. 

— Я мабуть таки егоїстка… Я дійсно не готова пожертвувати своїм життям, щоб врятувати когось. Але ні Такемітчі, ні тебе я вже не відмовлю від цієї ідеї. І Такемітчі врешті стрибне і знищить цю часову лінію, — Тацу іронічно посміялася сама собі. — Як це паскудно. Якщо вже вмирати, то я б краще не знала про власну смерть.

Хлопець повертався до котацу і зупинився перед вікном. Він прислухався до її слів у себе за спиною.

— Ти готова… І ти так само не відмовишся від цієї можливості, — він озирнувся. — Не думай про це як про смерть. Це більше як переродження, хіба ні? — він сказав це й у нього вирвався сміх.

Обличчя Тацукі змінилося, як тільки пролунав сміх Чіфую. Від здивування вона звела брови:

— Що смішного?

— Ти дивовижна, ти знаєш? — відповів той, намагаючись втамувати голос. — Треба ж було зрівняти стрибок в минуле зі смертю.

— Бо так і є… — однотонно вимовила дівчина, щиро не розуміючи, чому Мацуно це веселить.

Пара почула стукіт у двері і як їхній гість гукнув, щоб хтось відчинив. Нарешті прийшов Ханаґакі Такемічі. Чіфую покрокував до входу.

— Тільки Такемітчі цього не кажи, — дорогою звернувся він до Тацукі.

Чіфую впустив Ханаґакі. Мабуть, це його останній візит. Однак на відміну від товаришів він випромінює рішучість. Майже з порогу на нього навалилося купа питань: про його готовність, про його ментальний стан, про всі новини, які він зібрав за останні тижні.

— Ти бачився з Ханемією? — також допитувала Фуджівара.

Такемічі заперечив:

— Ще ні, але ми домовилися побачитися за пару днів. може на початку наступного тижня. Вмовити його на зустріч складніше, ніж я уявляв…

Тацукі хитала головою на його теревені, тим часом серед паперів розшукувала заготовлений тест для Такемітчі. І не говоривши нічого лишнього вручила йому тестування. Хлопець зробив глибокий ковток повітря і прийняв аркуші. З ними він сів за котацу та почав перевірку. Ніхто його не відволікав і він зосереджено писав пів години.

Здав він його ледь на сімдесят зі ста. І хоча Ханаґакі дуже добре готувався та по-справжньому хотів виконати все як найкраще, якась частина інформації втрачається. Але часу на додаткове навчання не залишилося.

Тацукі підійшла до своєї дошки. Пройшлася по основних подіях: битва проти Вальхалли, конфлікт з Чорними Драконами, напад Тенджіку. Ще раз нагадала ключових персонажів за якими Такемічі повинен пильно стежити та позбутися. І звісно вони повернулися до обговорення плану по порятунку Баджі, Емми, та й всіх; щоб основні події, які добре вплинули на це майбутнє залишилися незмінними.

— Перше — «Баджі-сан» і «Не дати Манджиро вбити Ханемію»! — написала вона великими літерами, підвівши жирною лінією, та продовжила говорити: — До битви постарайся не втручатися надто в хід подій. Краще дати їй статися, інакше хто-зна, як все обернеться…

— Може мені цього разу раніше сказати Чіфую про стрибки в часі? — висловив думки в голос Ханаґакі.

Тацукі повернулася до хлопців, що сиділи за котацу. Вона нахилила голову і серйозним поглядом пронизала Ханаґакі. 

— Що ж, припустимо ти це зробиш: заявиш Чіфую, що ти з майбутнього до цієї події. Як думаєш, як він відреагує? — її взір звузився, та вона спробувала зберігати врівноваженість. — Чіфую?

 — Чесно? Я б не повірив, — не думаючи відповів той. — Може б подумав, що ти навіжений.

— Але чого!? — здивовано протягнув Такемічі. — Ти тоді одразу повірив.

— В мене були причини тобі вірити. Та й ми вже тоді здружилися. Чого мені вірити в таку маячню від непонятного волоцюги?

Такемічі насупився на його слова, але не міг не погодитися.

— Зрозумів, Такемітчі~? Ти не можеш квапити деякі події. Ти повинен завоювати для початку його довіру, — промовила Тацукі.

— Кажи мені після битви проти Вальхалли, тоді підозр не виникне, — додав Чіфую.

— Добре добре, — ніяково кивав Такемічі.

Тацукі повернулася до своєї дошки та продовжила:

— Коли дійде до битви, ти мусиш попередити когось про те, що може статися, щоб завчасно викликати швидку та, якщо знадобиться — поліцію. Можеш сказати Кенчіну… Може, Міцуї-куну… Словом, комусь надійному.

Тоді, в розпал битви важливо не втратити Баджі-сана з поля зору. Якщо раптом ти не знайдеш його, то стеж за Ханемією та Кісакі, особливо за Ханемією, — вела далі дівчина. — Найголовніше та найскладніше в цій битві — не дати йому серйозно ранити Баджі-сана…

 — … серйозно ранити? — напружився Ханаґакі, повторивши її слова.

 — Він мусить бути ранений Ханемією, інакше все провалиться. Зрештою, Ханемія насправді не зможе завдати йому серйозної шкоди… Якщо ж Ханемія зовсім не нашкодить Баджі-сану — він не зрозуміє своєї провини, а значить — не зможе стати адекватною людиною, не отримає прощення від Манджиро і всіх інших, не перестане думати про помсту і так далі. А це суттєво для майбутнього. Тому він мусить ранити Баджі-сана і сісти у в’язницю.

Фуджівара записала останнє речення на дошці та, приховуючи дрижання руки, підвела його і поставила знак оклику. Такемічі трохи шоковано піддався мовчанню. Його мозок опрацював сказане. І він нахилився в сторону Чіфую.

— Вона завжди така злюка? — шепотом запитав Такемічі.

— Іноді, — так само тихо, але з жартівливою посмішкою відповів Чіфую.

— Як ти її терпиш? — далі шепотів Ханаґакі. — Дивно, що ви взагалі разом. Як це сталося?

— Дивно? — тихо посміявся Чіфую. Він навіть замислився на секунду й оглянув спину дівчини перед ними. Тоді хлопець відповів, щоб лише співрозмовник почув:  — Ну, знаєш, Такемітчі… Наші стосунки не мають відношення до того періоду…

— Саме так, — зненацька втрутилася в їхні теревені Тацукі, — тому зосередься на важливих моментах, Такемітчі!

— Мені здається це важливо знати, — спробував шуткувати у відповідь той.

Дівчина грюконула по дошці — двоє хлопців здригнулися. Вона важко вдихнула та продовжила:

— Після того як Ханемія ранить Баджі-сана ти маєш не дати йому нашкодити собі вдруге, бо тоді він втратить надто багато крові. Ти мусиш будь-яким способом позбутися того клятого ножа! І бажано не дати йому навіть рухатися після першого поранення.

— Доручи це завдання мені, партнере, — доповнив Мацуно й Такемічі кивнув на його слова.

— А врятувати Ханемію і зупиняти Манджиро доведеться тобі…

Так троє проговорювали всі події і місії для Ханаґакі, сподіваючись, що він хоч намагається це зрозуміти і запам’ятати.

— Обов’язково, щойно повернешся в минуле — запиши собі календар і критичні моменти, — говорила Тацу вже набагато м’якше ніж попередні настанови, та навіть злегка нестабільним голосом. Її тон миттєво притягнув до себе гострий погляд Мацуно, наче хлопець перемкнувся на бойовий режим. Дівчина помітно занепала духом, тоді як продовжила: — Коли ти там опинишся все залежатиме тільки від тебе. Тобі вирішувати, чи прислухатися до нашого плану, чи ні… Можеш спробувати вбити Кісакі одразу, можеш подружитися з ним. Хтозна — може спрацює… Однаково все може піти по ханемії від якоїсь дрібниці…

Її слова пробудили тривогу в Ханаґакі. Він відчував її сумніви і недовіру. І це змушувало його боятися відповідальності за чужі життя.

Фуджівара вловила на собі не схвальний погляд Чіфую. Вона сподівалася перебрати від хлопця трохи впевненості, проте він не виражав жодних емоцій в цю мить. Він спостерігав за Ханаґакі, який понуро сидів ліворуч від нього.

— Такемітчі, — пробив тишу Чіфую. — що б ти не вирішив, я довіряю тобі. Ти впораєшся.

Той, на якого покладають всі надії, підняв голову. Проте зустрів холодний взор Тацукі і її:

— Не схиб, Такемітчі~.

Хлопець рішуче кивнув їй у відповідь, що навіть роздратувало Фуджівару. Вона розвернулася і відступила від дошки.

З кухні пролунала ледь чутна вібрація. Це її телефон. Тацукі підійшла та побачила, що це дзвонить Рюґуджі Кен. Вона досить різко схопила слухавку і відповіла. Голос на тій стороні лінії, був пронизливий та морозний, як зимовий вітер. Молодий чоловік завершив дзвінок тільки но вимовив: «Хіна втекла».

***

В майстерні-магазині байків “Д.Д. Моторс”. За дві години до дзвінка…

Хіна сиділа на підлозі поряд Рюґуджі, доки той замінював вихлопні труби мотоциклу. Вона дивилася на нього, не вимовляючи жодного слова. Її присутність нагадувала статую. Така ж нерухома постава і майже не живе дихання. А її погляд порожній та пронизливий, наче вона покинула власне тіло.

Після декількох хвилин абсолютної відстороненості дівчина озирнулася кругом них. Як і раніше в цьому магазині все забите ржавими запчастинами і шинами, тхне паливом і затертою резиною. Її навіть на мить захопила ностальгія. В дитинстві вона часто заходила сюди… Тепер же спогади про це місце ще одна незагоєна травма для неї.

Трохи далі від робочої зони розмістилася звичайна вітальня. Та частина магазину значно краще освітлювалася, на відміну від холодної, тьмяної нори, де проходили реабілітацію напівмертві байки. Там був диван, стіл, де можна було перекусити. Перед диваном навіть стояв маленький телевізор, хоча й на старій табуретці, що хиталася.

В тій частині приміщення сидів Інуі Сейшу. Однак він і не виявляв своєї присутності, доки Хіна тут. Поводився з нею, ніби вона привид.

Хінаморі знову повернула голову на заклопотаного Кена. Чомусь коли вона дивилася на нього, почувалася як рибка в пакеті. Тацукі розповіла Рюґуджі, що сестра лише й шукає спосіб покінчити з собою і може бути агресивною, тому він весь час був насторожений і навіть під час роботи периферійним зором спостерігав за подругою. 

Фуджівара, не поспішаючи, піднялася з підлоги, що миттєво притягнуло цікавість Кена. Він перервав роботу та повернувся до неї:

— Куди ти?

— Розслабся, Кенчін. Я просто хочу оглянутися.

Його погляд звузився від недовіри. Він не зводив очей з подруги, коли вона намотувала круги по магазині. Дівчина розглядала кути і предмети там. Проходила попри вікна і дивилася на нічну вулицю за склом. Мокрий асфальт відбивав вогні ліхтарів і світлофорів.

Хіна покрокувала далі ближче до скляних дверей. Це насторожувало Дракена все більше і він піднявся на ноги.

— Ти нічого не замислила?

— Мені що вже просто рухатися не можна? — промовила Хінаморі, вдивляючись крізь скло.

Дракен наблизився до неї майже непомітно. Він продовжив до неї доброзичливим тоном:

— Хочеш пройтися?

— Наче мені дозволено.

— Якщо хочеш вийти — я піду з тобою, — твердо сказав Кен.

Хінаморі закотила очі, тоді відвернулася, щоб не бачити Дракена.

— Я хочу побути сама…

Рюґуджі Кен через її зневажливий і навіть разючий тон насупився. Його вираз обличчя залишався незмінно стриманим, але очі транслювали цілковиту зосередженість.

— Ти не готова.

— Бляха, — у Хіни вирвався короткий, іронічний смішок, — не тобі вирішувати, чи я готова. Я не безпорадна.

— Не бісися, — Кен наблизився, тримаючи свій голос беземоційним та твердим. Він майже схопив її за передпліччя, та вона встигла відсмикнути руку.

— Не утримуй мене! — різко відмовила та, зиркнувши йому прямо у вічі.

Вираз Дракена трохи пом’якшав:

— Я не утримую…

Хіна приховано ступила ближче до виходу.

— Я пообіцяв простежити, щоб з тобою нічого не сталося.

— А тобі що!? Наче не байдуже що буде зі мною. Одною турботою менше — твоє прекрасне життя не зламається через таку дрібницю.

Кен не відповідав на її слова. Вона говорила, так наче навмисне хоче вивести його з рівноваги. Він бачив, що Хінаморі відступала все назад, навіть якщо вона старанно приховувала це за дрібними кроками. 

— Всім було байдуже на смерть Баджі… і на мене, весь цей час. Ви тільки й думали про свої проблеми. То й не треба робити вигляд ніби щось змінилося! Як тільки ви забудете про інцидент — все буде так само!

— Це не так, Хіно, — він промовив рівно, ледь не сердито. — Ми розуміємо через що ти пройшла…

Її очі розширилися і вона ступила крок до Кена. Вже не в силах стримувати емоцій дівчина випалила:

— Ні чорта ти не розумієш! Ніхто з вас не розуміє! Ви живете собі спокійно, щасливо і не сумуєте за ним як я… — Хіна утримувала наступні слова. Вона очікувала його реакції, проте той мовчав. — Ти не зробив нічого, щоб врятувати його… — тихо додала вона.

Хіна знову подивилася крізь скло, тоді на кам’яне тіло Дракена. Він ледь нахмурився від почутих слів і всього лиш на мить глянув на підлогу, відчуваючи провину за минуле. Дівчина незволікаючи рванула до виходу, — проте Кен схопив її за лікоть і різко відтягнув до себе. Хіна спробувала вирватися: не увязненою рукою вона відципляла пальці друга. Та все марно. Від її махів він навіть не хитнувся на місці. 

— Думаєш мені легко було!? — чуть не лайливо прозвучав низький голос Кена. — Я був у розпачі і злий…  Баджі був моїм другом. Я втратив Емму. Я знаю як це! Але хіба здаватися правильно? Зберись, блять! Заради Баджі! І всіх, хто тебе любить тут.

Дівчина сціпила зуби в спробах утримати в собі всю злість, яку він тільки підігрівав.

— Я й забула який ти мудрий, — процідила вона. — Але я не ти! Я неврівноважена слабачка! Це ти хочеш сказати!? — викрикнула дівчина на друга.

Вона смикнула руку ще раз. І вже не переставала намагатися звільнитися.

Хлопець залізною хваткою вципився їй у руку. Суглоби Хінаморі заболіли. Шкіра навколо долоні Дракена почервоніла. Вона відчула себе безпорадною, що навіть слова не могла промовити. Її розчарований та ненависний погляд пронизав друга. Та це не зворушило Кена ні на секунду. І врешті, через його холодність, Хіну почав захоплювати страх.

Кен послабив хватку, але не відпустив. Він потягнув її подалі від дверей, щоб у неї не було спокуси тікати. Дівчина намагалася опиратися впродовж шляху, — та марно. Рюґуджі надто сильний. Він стримував її, досі навіть не застосувавши своєї другої руки.

Знесилена і розчарована вона сіла в куті, де її посадив Рюґуджі. Вона утримувала всю лють в собі, влупившись у порожнечу. Їй хотілося верещати, від власної слабкості. Проте Хіна мовчала і Кен поступово відступив від неї, зберігаючи на ній пильний погляд. І Хіна смиренно сиділа в його присутності, хоча в голові продовжувала думати про варіанти втекти й протистояння другу.

 

Минали хвилини. Нічого не змінювалося. Хіна спустошено відслідковувала поведінку свого наглядача. Вона не могла навіть думати про втечу доки він поряд. Кожна уявна спроба закінчувалася невдачею.

Хлопець, перед нею, обірвав роботу. Він підвівся і оглянув Хіну. Коли їх погляди зіткнулися, дівчина завмерла, ніби в очікуванні покарання. Та легко здригнулося, коли пролунав голосний вдих Кена і різкий заклик:

— Інупі!

На голос Дракена надійшов утомлений молодий чоловік. Й Хіна в мить роздивилася його в’ялу статуру.

— Наглянь за нею, — наказав Кен та, вловивши запитливий вираз обличчя товариша, додав: — Мені треба відлити. Не давай їй зрушити ні на сантиметр.

Інупі неохоче кивнув і пройшов ближче, прямо навпроти Хінаморі. Він схилив голову, щоб оцінити складність прохання та розбиту дівчину, що сиділа на підлозі біля його ніг. Хіна так само оцінювала нового наглядача. До неї доносилася впевненість Інуі Сейшу, та при цьому вона бачила, що він в рази програє Рюґуджі Кену в фізичній силі.

Кен поступово зводив свою увагу з тих двох. Він залишав їх самих. І Хіна дивилася за його постаттю аж поки вона повністю не зникла. 

Хінаморі зрозуміла, що це її шанс.

Сейшу підмітив, як вона задумливо оглядає простір і його самого. Її очі гасали, на секунду зупиняючись на перешкодах, що відділяли її від свободи. Він мимоволі посміхнувся, з чим викликав гнів дівчини.

— Жалюгідно, — буркнув Сейшу.

Хіна мовчала. Лише продовжувала палити на нього. 

Фуджівара замислилася, скільки часу може знадобитися Дракену. Усвідомлення, що насправді у неї його не так вже багато, пришвидшило її мисленнєві процеси.

Хіна непомітно змістила ноги під себе і стрибнула вгору. Вона помчала до виходу. Перестрибнула всі запчастини й інструменти, що валялися на шляху.

Не пройшла й доля миті як Хіна минула пів кімнати. Та вже біля дверей Сейшу схопив її зі спини та вергнув назад. Від поштовху вона втратила рівновагу. Її нога перечипилася за подовгувату деталь мотоциклу й дівчина гепнулася на землю. Гуркіт, що здійнявся здався їй голоснішим за вибух. Вона злякалася, що Кен це почув, він буде тут за кілька секунд. Її серце прогнало кров по венах як навіжене.

— Чому тобі просто не перестати розігрувати цю драму? — монотонно промовив Інуі Сейшу.

— Замовкни… — вигаркала Хіна. Його присутність дратувала до неможливого. Вона хотіла свободи. Не бачити, не чути нікого. «У мене немає часу. Кенчін скоро повернеться. Мені треба втекти», — розмірковувала вона.

Хінаморі рванула знову. Цього разу вона вже була готова до перешкоди і вирішила йти прямо на Інуі, атакуючи його. Та він зупинив її ногу руками до потрапляння в живіт. Долоні Хіни зімкнулися в кулаки і один полетів йому в обличчя. Тоді як Інуї спробував відсахнутися від удару, Хінаморі таки досягла коліном його живота. Різкий удар змусив молодого чоловіка схилитися. І її коліно в’їхало йому в ніс.

Сейшу впав, встигнувши підкласти руки перед собою. Він схопив зіпсовану вихлопну трубу, що лежала поруч. Коли Хіна спробувала оббігти його тіло, хлопець вдарив її по гомілці, вклавши максимум сили. Біль пронизав все її тіло електричним струмом. Дівчина одразу прикусила губу, щоб не видати лишнього голосу та впала на коліна.

Хінаморі різко озирнулася на нього через плече. Її очі палали злістю й злегка виблискували вологою.

Інуі відклав трубу в сторону. Він повільно випростався, тримаючись за набряклий ніс.

— Дура. Нахрина це все? Ніби від болю втекти можна, — він вимовив та не зміг стримати насміх. — Якщо це взагалі болем назвати можна. Думаєш одне нещасливе кохання — причина для страждань? Думаєш ти одна когось втратила? Всі когось втрачали… Але я ще не бачив, щоб хтось ось так ганебно справлявся з цим. Ти слабка. Терпіти не можу слабких.

Сейшу наближався до неї розмірено, транслюючи цілковиту зневагу. Для нього її біль — ніщо. В його житті було не менше труднощів, а може й більше. Його сім’я, друзі, люди якими він захоплювався — всіх було втрачено безповоротно. Він не міг їй навіть поспівчувати. Для Сейшу, в цей момент, вона здавалася імпульсивним, дурним, незрілим дівчиськом.

Хіну це неабияк дратувало. Вона не могла нічого сказати у відповідь. Занадто багато негативних емоцій і думок перемішалися всередині: «Як ти смієш мене засуджувати? Ти не знаєш нічого про мене, — не переставала палити на нього Хіна. Вона бачила в його очах цілковиту байдужість. Наче вона комаха. — Цей погляд… Чому всі думають, що мої почуття — дрібниця?».

Вона відчула себе такою самотньою. Дихання прискорювалося й тремтіння в пальцях поверталося. Вона розуміла, що інші б так не чинили. Інші легко переживаю свої важкі періоди життя, знаходять сили рухатися далі, проте вона не може все так просто відпустити. Вона повинна пам’ятати обіцянку, яку давала Баджі; пам’ятати, як вона вчинила з Хаккаєм; пам’ятати про Манджиро, і все що її такою зробило.

«Я нікчемна… я не можу це терпіти більше. В мене не залишилося сил боротися. Заради чого? Просто відтягнути час? Навіщо розтягувати це болюче відчуття? Не можу… Не хочу більше цього…» — думала вона. Й ці думки розривали її серце на грубі, потворні шматки. Її зір все більше розмивали сльози, які от от виллються.

Хінаморі повільно простягнула одну руку в сторону. Вона навпомацки знайшла холодну деталь мотоциклу. Інуі помітив цей жест, однак в її діях він не вбачав ніякої загрози. Хлопець рухався практично нечутно, щоб вчасно вихопити трубу з її руки. Він стояв у неї за спиною, коли вона вчепилася в металеву трубу. Долоня дівчини трималася міцно, але кров в пальцях холонула від думки, що їй доведеться її застосувати.

В кімнаті стало тихо. Обидва завмерли й дихали повільно, не чутно. Інуі стежив за її долонню та трубою в ній. Сейшу тихо зітхнув та поволі схилився над нею, потягнувшись до запчастини. З кожним сантиметром ближче до неї, серце Хіни гриміло голосніше в грудях. Все кругом раптом стало таким голосним, але повільним. Їй чулися навіть скреготіння похилого керма мотоциклу. 

Серед звуків вона вловила чиїсь кроки. Тукіт байкерських чоботів наближався до них. Їй стало страшно. Ті кроки відбивалися в її вухах. Хіна так близько до свободи і також з кожним стуком взуття об землю — віддаляється від неї.

Дівчина різко вихнула трубою взад. Вдаривши Інуі. Удар продзвинів з відлунням. Хіна зірвалася з місця, ставши на ноги. Біля її ніг звалилося тіло хлопця, якого вона атакувала.

Хінаморі осипалася морозними сиротами. Вона боялася опустити погляд на несвідоме тіло. Її підошв торкнулася волога, але дівчина досі не дивилася на підлогу.

На дзвінкий удар прибіг Дракен.

— Що за чорт!?

Хіна озирнулася на нього. В туж мить з її рук випала труба, вдаривши з громом об підлогу. Вона одразу побігла до виходу. 

Кен кинувся до друга і присів перевірити його стан, та одразу перевів погляд на Хіну. Вона вибігла з магазину та обернулася: Інуі нерухомо лежав обличчям до землі у калюжі власної крові. Над Сейшу сидів Рюґуджі з застиглою панікою на обличчі. Дівчина шоковано розглядала цю картину. Проте Хіна не відчувала більше жалю чи страху. Їй навпаки стало легше. Тепер вона точно не сумніватимиться. Їй, після всього, немає куди повертатися. Вона відкинула все.

Рюґуджі підвів голову і їхні з Хіною погляди зустрілися. Дівчина одразу втекла. 

 — Хіна! — крикнув Дракен їй вслід, не піднімаючись з місця. Від пробурчав в метушні: — Сука, часу не має.

Він негайно схопив телефон викликати швидку, доки Інуі слабо, але дихав. 

 — Тримайся… — бурмотів у слухавку, доки лікарі не відповіли.

За декілька хвилин до магазину примчала машина швидкої. Лікарі забрали постраждалого в автівку. Доки вони намагалися врятувати Сейшу, здавалося момент тягнеться годинами. Кен молився, щоб все обійшлося. Він не чув ні сирен, ні голосів лікарів. Він просто випав з реальності. 

Без жодного звуку, з машини вийшов лікар. Чоловік заговорив до Кена привертаючи його увагу. Дракен сподівався почути від нього щось, що полегшить його відчуття безсилля. Натомість єдине, що він почув було: «Нам шкода, ми зробили все можливе». Дракен стиснув кулаки, намагаючись стримати емоції. Повільно кивнув, проте всередині звинувачував себе.

Він не мав залишати їх. Він був в одному приміщенні й не зміг почути, що відбувається в нього під носом. Кен подумки просив пробачення в Інуі, хоча це не має сенсу.

Помічник лікаря з’явився завалити Кена питаннями, про те що сталося. Хлопець не хотів розповідати правди, а збрехав, що це все нещасний випадок. 

 — Хто ви для жертви? — запитував працівник.

 — Сусід… — прозвучав голос Кена, ніби він говорить зі стіною. — Ми працювали разом.

 — У нього є родичі яких варто повідомити?

 — Ні, — він відповідав бездушно, а його кулак стискався все сильніше.

 — Може близькі люди: дружина чи дівчина?

 — Ні, — знову прозвучало рівно, проте він додав: — В нього було тільки кілька друзів.

Співробітник затурбувався про стан молодого чоловіка. Він не хотів ще більше розхитувати його стан, тому вирішив припинити допит. Працівнику тільки потрібні були хоча б якісь контакти, — Рюґуджі залишив свої. 

Швидка поїхала, забравши тіло.

Кен зайшов у магазин і замкнув за собою. Пройшовши кілька метрів всередину, він випалив накопичені емоції на одному мотобайку: вгатив його з усієї сили ногою. Мотоцикл перевернувся. Хлопець таки не зміг стримати сліз, як не намагався бути стійким. Його кулак вдарив стіну і він схилився на нього.

Кен, напевне, мусив би наздогнати Хіну. Тацукі просила наглядати за нею, а ось як все обернулося — вона вбила Інуі. І Дракен це допустив. Він перед собою бачив образ Хінаморі, що дивиться на нього з відстані. Її розгублені очі, але ні краплі жалю в них. «Невже це дійсно Хіна?» — не міг усвідомити.

Коли він трохи прийшов у себе та прибрав докази свого жалю, він повідомив Тацукі лише, що Хіна втекла…   

  

***

…Тацукі завершила дзвінок щойно зрозуміла, що від Рюґуджі вона не почує більше жодного слова. Дівчина повернулася до Такемічі з Чіфую і досить рівним голосом повідомила:

— Хіна втекла від Кенчіна.

Хлопці переглянулися і швидко піднялися з-за столику.

Вони троє поспішили на пошуки втікачки. Накинули верхній одяг, а Чіфую захопив ключі від авто з шафи в коридорі. Паніка охопила їх щойно вони покинули ясну, затишну квартиру. В машині троє почали задаватися питанням: «Де Хіна може бути?». Кен нічого не повідомив. Вони припустили, що вона недалеко від майстерні, тому Чіфую рушив туди. Однак вони боялися, що марнують дорогоцінні хвилини.

Машина мчала вперед, майже перевищуючи швидкість. Тацукі намагалася подзвонити сестрі, — вона не відповідала. Троє ламали голови, намагаючись зрозуміти, де її шукати. Вени пульсували від занепокоєння. Здавалося, ніхто з них зовсім не знав Хіну. Де вона любить проводити час на самоті? До кого побіжить шукати прихистку? Чи не встигла вона нашкодити собі? Нічого. Вона занадто непередбачувана.

Такемічі міркував у голос:

— А може вона з Казуторою-куном?

Це здалося абсурдом, та для того, щоб переконатися, Тацукі з поспіхом набрала згаданого друга.

Авто зупинилося біля «Д. Д. Моторс» і троє людей вийшли з нього. Хлопці поспішили оглянутися: Такемічі зайшов у магазин, щоб розпитати Дракена, а Чіфую тим часом розвідав околиці. Тацукі ж залишилася біля автівки, чекаючи на відповідь Казутори.

Без жодного втішного результату, обоє повернулися до машини. Вони мовчки спостерігали за молодшою Фуджіварою, очікуючи від неї вказівок. Дівчина тримала мобільний біля вуха. Її збите дихання вже було складно приховувати. Вона допитувала Казутору про втікачку і найкоротше пояснила ситуацію. Хіни з ним не було, але Казутора розповів про міст, на якому знайшов її п’яною місяць тому. Для трійці це стало хоч якимось орієнтиром і вони рванули туди.

Після короткої розмови Казутора сам поспішив до того моста. Він не розумів чому, проте йому хотілося побачити Хіну. Переконатися, що з нею все гаразд. Все, що відбувалося — відбувалося через нього. Принаймні він відчував цей груз на своїх плечах.

 

Хінаморі з острахом крокувала пішохідним мостом. Вона витріщалася на свої кросівки, не бажаючи глянути перед собою — це надто страшно, а ще страшніше було озирнутися назад. Зображення майстерні досі не втратило своєї чіткості: захаращена, із холодним тілом по центру на підлозі, під ним кривава калюжа. Її дихання обривалося від цієї картини. Складно збагнути, чи вона була реальною. В той момент все було миттєвим та не чітким, наче всі ті дії і слова видавала інша людина. А вона була лише глядачем, що не може ні на що вплинути. Хіна не хотіла цього досвіду. Її життя мало бути зовсім іншим.

Повністю занурена у власні думки, Хіна перечепилася за свою ногу — та підібрала рівновагу в момент. Її вуха вразили гудки машин і сирени. Тертя шин об цемент за кілька метрів під мостом. Лише тоді вона усвідомила простір навколо. Вона глянула з висоти на невпинний рух під собою. Серед сотень автівок її погляд притягнуло мерехтливе, двоколірне світло. «Це по мене» — пролунало в її голові. Думка, що рано чи пізно покарання настане, не покидала її. Друзі ніколи не сприйматимуть її як раніше. Та й вона сама не пробачить собі.

«Це була випадковість. Я тільки хотіла бути вільною — тепер мені світить в’язниця. Яка ж я …».

Хіна набрала повні легені повітря й сперлася над краєм моста. Вона відчула, як скручується все всередині неї. Повільно й нахабно капали сльози, все більші й більші. Одна рука накрила її обличчя, в спробах утримати порив ридати.

Однією ногою вона ступила на огорожу моста. Кінцівки підводили і вона не могла піднятися на неї повністю, але, прокручуючи собі в голові своє зруйноване майбутнє, таки наважилася залізти на мур. Між мостом і прірвою  здається наче світ замовкнув одразу, коли вона стала на нього.

Перед нею розгорнулася бурхлива дорога. Ніби з-під води, до неї долунювали гудки машин.

До моста над’їхав мотоцикл. З нього зіскочив Ханемія Казутора. Озирнувшись, він побачив дівчину на краю. Хіна стояла нерухомо. Боячись опустити погляд, вона дивилася лише прямо перед собою. Вітер підсушував її вологі щоки. Казутора не насмілився наблизитися чи гукнути її.

Позаду неї почувся гул. Відчинилися двері автівки.

Хінаморі озирнулася. Краєм ока вона помітила знайомі силуети. Її серце уповільнилося, усвідомлюючи присутність друзів і те, що їй не доведеться нічого їм роз’яснювати. Зараз вона відчула легкість звільнення від усього минулого.

Хіна ступила вперед, у невагомість — її тіло потягнуло у вихор дороги.

Лише мить від падіння. Мить, як Чіфую вбіг у мур, намагаючись спіймати Хінаморі. Кінчики його пальців прослизнули по повітрі за кілька дюймів від її тіла, та він схопив порожнечу.

До муру спробував підбігти Ханемія, але зупинився в абсолютному розпачі, що запізнився і не діяв раніше.

— ХІНА! — обірвався вереск молодшої сестри.

Мацуно застиг, схилившись на огорожу. Серце зупинилося і думки перетворилися в дзвінку порожнечу. Він не моргав і не дихав якусь мить, що здавалася вічністю. Але блискавично швидко все довкола відновило плин. Зрештою він не стримав гаркіт відчаю, драпаючи горло:

— Прокляття!

Від одного погляду вниз його серце шалено калатало. Тіло дівчини лежало, ніби поламана, стара лялька. Машини під мостом хаотично вибухали гудками одна за одною. Багато з них зупинялися дізнатися, що сталося, створюючи затори.

Чіфую заплющив очі й припав до асфальту біля муру, важко схлипуючи.

Наблизившись, Тацукі опустила тремтячу долонь на мур. Чіфую почув її збите дихання. Він змусив себе підняти голову — дівчина марно намагалася стерти сльози з обличчя і задихалася від кома в горлі. Вона ледь трималася на ногах. Йому хотілося підбігти до неї, дати їй опору, але зрушити з місця не було сили. Біль і безпорадність руйнували все, що від неї залишилося.

Такемічі зупинився за кілька метрів. Він розгублено роздивлявся міст. Розбитих друзів, товаришів перед собою. Його свідомість не приймала це все, наче це все відбувається у сні чи фільмі. В мить його охопило бажання відмотати все назад.

Відвернувшись від кошмарної картини, Такемічі помітив спостерігача. Він тихо вимовив:

— Казутора-кун?

Із ним, вони ззирнулися.

На його бормотання повернулася Тацукі. Її наповнила лють, як тільки вона побачила хлопця позаду Ханаґакі. Казутора оглянув її заплакане обличчя та відвернувся. Його губи затремтіли в спробах вимовити слова. І мимоволі він ступив назад.

— Це твоя провина, — прошепотіла до себе дівчина. Вона різко наблизилася до Казутори. Її голос хрип від неконтрольованого пориву емоцій: — Хіна б не переживала такого, якщо б не твої помилки! Якщо б не твоє втручання! — вона штовхнула його в груди. — Ти причина цього всього… Ти завжди причина всього поганого.

Фуджівара ледве вимовляла слова крізь набрякле горло. Все, що їй вдавалося — голосно ковтати холодне повітря. Переривчасті схлипи дівчини різали вуха присутнім. Вона огорнула свої передпліччя, в спробах захиститися від цього світу. І поволі хилилася до землі не в силах більше триматися.

Казутора ледь чутно прошепотів її ім’я. Всі його думки заполонила Хіна. Моменти з нею. Розлючений, ненависний та сумний погляд, який знівичив її ясні очі. В грудях відчувалася важкість. Все його життя таке. Він не створений для дружби, любові, сім’ї чи інших людських взаємодій. Люди навколо нього завжди страждали.

— Справді… — прошепотів Казутора. Його рука потяглася до її плеча, проте Тацу ляснула по його зап’ясті в той же момент.

— Не торкайся мене! — шипіла вона, досі не маючи контролю над власним диханням. Хлопець стояв прямо перед нею. Її долоня невловимо дрижала. Йому хотілося виявити співчуття, але він не знав, що він може зробити. Він сам заледве утримував сльози. Все, що Ханемія міг це зрозуміти її.

— Ненавиджу… — бубніла Тацукі, захлинаючись. Вона повторювала: — Це не справжнє. Цього не сталося.

Такемічі стиснув кулаки, відчуваючи відповідальність за ситуацію. Він не хотів бачити цей міст, дорогу, чути гнітючі голоси друзів. Його очі наповнилися гіркою вологою. В пам’яті спливали моменти, коли він міг цьому зарадити, але йому не вдалося. Краплі котилися по щоках молодого чоловіка, тоді як жаль наповнював його думки.

Оніміння від шоку поступово згасало. Чіфую, прислухаючись до оточення, впорався зі своїм диханням і повільно оглянувся: Такемічі стояв нерухомо зі залитими очима; Тацукі, повністю позбавлена контролю над собою; Казутора слухав і спостерігав за її істерикою, паралізований провиною й розпачем.

Потрібно було повернути їх зі зруйнованої реальності. Він знав, що залишатися тут вони не можуть. Треба діяти. Проте єдиний, кому дійсно під силу на щось вплинути — Такемічі, який зараз скидався на привида. 

Чіфую міцно зціпив зуби, й вивільнив гучний, пронизливий стогін.

— Такемітчі! — крикну він. — Зроби щось, чорт забирай!

Такемічі помотав головою, виводячи себе із трансу. Він заметушився, але не знав що він може зробити.

Повільно Чіфую підвівся на ноги. Він озирнувся на тіло, що лежало внизу на дорозі. Хлопець відчував, що потрібно спуститися до Хіни. У цьому кошмарі є невловима надія на її порятунок, але треба поспішати.

Чіфую підійшов до Тацукі ззаду й акуратно, ледь торкаючись, обійняв її. Вона тремтіла в його руках. Їй одразу захотілося вирватися, але він тримався міцніше.

— Тацукі, — прошепотів він їй на вухо, майже благаючи, — та лиш різко ковтнула. Дівчина відчула як їй ставало складніше дихати від нестерпного болю в грудях. Вона голосніше заридала. З кожним її важким вдихом хлопець тихіше вимовляв її ім’я, аж доки вона не відчула його присутність і безпеку. Він хрипло договорив: — ходімо до неї.

Казутора так і стояв не зрушивши ні на метр. Він дивився на пару. Його якось боліло. Заплакана Тацукі ледве змусила себе витерти очі й кивнути на розраду Чіфую. Вона відсторонилася та поспішила до Хіни. Казутора сумно дивився на подругу. І зовсім не через її слова, хоча вони теж затрималися в його думках, але його засмучувало й те, що їх відносини, колись так змінив один жахливий випадок. І хоча це його провина, вона повністтю ніколи не відверталася від нього.Тепер навіть вона його зненавиділа. Він більше не здобуде прийняття. Те, що він сьогодні побачив — остання крапля. Тільки він винний в тому, що сталося з Хіною. Казутора мусив отримати за це покарання.

Повільно він наблизився до муру. Злий на себе. Відчуваючи відразу та ненависть. Й з тим повний печалі та жалю. Казутора згадав Кейске, який би також напевне покинув його після всього, що він завдав Хіні. Він зараз мріяв, щоб Кейске був тут і розгамселив йому пику за весь той біль, що відчула Хіна. Він би був щасливий померти від рук друга.

На секунду Казутора глянув униз. Хоча фокус його погляду повністю втрачений.

До нього раптово підбіг Такемічі й відгукнув:

— Казутора-кун! — він подивився на Ханемію, який досі був занурений у власні думки. Такемічі підійшов ближче. — Хочеш врятувати Хіну-сан?

Казутора, не усвідомлюючи того, кивнув.

— Тоді, допоможи мені Казутора-кун! — він простягнув йому руку. — Я зроблю все можливе, тільки потисни мою руку!

Казутора витріщився на Ханаґакі, який своїм проханням на якийсь час відволік його від саморуйнування.

Такемічі підняв долонь вище. Його очі мокрі, але абсолютно непохитні.

— Прошу, Казутора-кун, — тріщав його голос. — Я врятую її. Обіцяю.

Не мовивши нічого у відповідь, Казутора потиснув його руку і все для Такемічі обернулося чорною ширмою. Він відчув, як його свідомість починає плинути крізь час…