все ж з чогось починається

Вечір. Високий, красивий, з ідеальними пропорціями і рисами лиця блондин повертається після вечірнього чергування до себе, в вітальню факультету Слизерин. Сказавши пароль, юнак увійшов в середину кімнати, де було ще досить людно. Звичайно, такого вродливого хлопця обговорювали всі дівчата, тому як тільки той зайшов, половина поглядів біли прикуті до нього. Оминувши всіх, він сів на диван біля свого найкращого друга – Теодора Нотта.

• Привіт, Ал – той привіт вся з ним, подаючи стакан з алкоголем

Ніііі, Тео, не сьогодні – Альфред (так до речі звали блондина) похитав головою, відкидаючись на спинку зручного дивану смарагдового кольору – ці першокурсники вибили всі сили, якщо зараз нап’юсь – точно буду завтра як сонна муха

• Ти і так зажди нею є – незадоволений Нотт відставив стакан і так само сперся на подушки дивану і подивився на друга, та відволік його новий гість вітальні – о, твій об’єкт обожнювання вернувся – кивнув головою в сторону дверей, в які зайшов їхній однокурсник – мулат, досить високого зросту з кучерявим волоссям.
• Заткнись, Нотт, ти же знаєш, що я його ненавиджу – розвернувся в другу сторону, щоб не бачити того.
• Ц – цокнув язиком і попивав вогневіскі, ховаючи усмішку за бокалом – ти мою думку знаєш, ви…- він не закінчив своє речення, тому що прямо в лице прилетіла подушка – добре, добре мовчу.

Альфред Розьє, семикурсник англійської школи магії і чаклунства «Гогвортс» – відмінник, еталон красоти та об’єкт любові та фанатизму половини дівчат у школі, та є одна проблема…

Звичайно, що він походив із високоповажної сім’ї, з величезними статками, та не меншими вимогами до Альфреда, так як він був єдиним сином. Його батько був м’яко кажучи жахливим. Не раз піднімав руку на хлопця і заганяв того у рамки суспільства, а мати… А мати лікувала рани хлопця…згладжувала рубці як на тілі, так і в серці. Найбільшим бажанням Ала є обійняти матір, закутатися у її аромат «шанелю» і не відпускати.

Хлопець шукав спасіння у книгах та спілкуванні з другом. Він завжди любив славу і популярність, оскільки любові вдома не було. Більшу частину часу був в центрі уваги і звик до цього і сприймав як належне. Для всіх Ал показувався лицемірним, з високою самооцінкою та  власним «его», хоча… так і було…

• Розьє! – Альфред вийшов їх своїх думок після голосного оклику його прізвища, Тео з недорозвмінням дивився на друга – Я тебе кличу третій раз, ти як ходячий труп, сидів і не рухався – Нотт відкинув я назад на подушки і ліниво потягував алкоголь з бокала
• Ой… ну подумаєш, задумався – блондин закотив очі і краще вмістився на дивані – До речі… що там з нашими тренуваннями? – той вирішив змінити тему, щоб не згадувати більше ім‘я, чи навіть натяку на «Блейз Забіні» у їхній розмові.
• Ооооо, добре, що ти згадав, короче ці грифіндорці вже задовбали, серйозно…

Зрозуміле діло, що Альфред навіть на десять відсотків не в слухався в гнівну тираду друга про квідич, грифіндор і змагання, які мають ось-ось відбутися. Ні, він про це не думав, для нього квідич це ще один відволікаючий фактор від головної проблеми.

***

“Мерлін! І він тут, господи як же ш я його не..“

З дуже гнівних думок його витягнула Пенсі.

• ЗАБІНІ! Та скільки можна! – оскільки велика кількість учнів повернулась на крик дівчини(КРІМ ОДНОГО) вона перейшла на шепіт – ти зовсім глузд втратив! Вийди зі свого царства «Розьє» і будь тут, на землі.
• Ти серйозно? Знову? – ці дурні балачки про обожнювання цього «тупого, самозакоханого, лицемірного ідіота і кретина» він терпіти не міг – дорога моя і улюблена Пенсі, якщо ти зараз, в цю секунду не замовкнеш ця подушка – показав рукою на склад подушок на дивані – полетить прямо в тебе. І не одна!

Дівчина закотила очі і нічого не відповіши, всілася на диван.

• Вмієш ти обірвати веселуху – Пенс підібгала ноги під себе і з усмішкою впала на подушки – та добреееее, мовчу я про твого коханого – пирснувши від сміху та зразу прикрила себе руками і не даремно! В наступну секунду в неї прилетіла подушка, яка супроводжувалася сміхом Блейза.

Вже в другий раз декілька учнів прикували свої погляди до них. Хлопця таким можна побачити рідко. Він зажди ходить як хмура темна хмара, але з Пенсі та молодшою сестрою – Райлі він був зовсім іншим. Тільки їм він дарував усмішку, тепло своїх обіймів і сміх. Дитинство Блейза точно не назвеш «райдужним», тому він всіма способами старався вберегти від травм свою сестричку.

• Блеееейз! – невисока дівчинка зі смуглою шкірою і довгими хвилястими чорними косами вбігла першою у вітальню і зразу була підхоплена мужніми руками під сміх малої. Першокурсників тільки ознайомили зі школою, тому прийшли вони пізніше, ніж старші, які по своїй волі покинули швидше святковий бенкет – стільки всього нам розказали… я в шоцііііі, Гогвортс такий класний – Райлі усміхалась на всі тридцять два, сидячи на руках в брата.
• Тсссс – приклав вказівний палець до губ, той усміхнувся і сказав зі всією «серйозністю» старшого брата сказав – зараз киш спати, завтра за сніданком я буду вашим головним слухачем

Дівчинка незадоволено подивилася на брата, піднімаючи ліву брову(так завжди робив Блейз)

• Але ж … – вона знову була перебита
• Спааааати – він поставив її на ноги, поцілувавши перед цим в лобик і подивився на сестру – добраніч, жук
• Ех, добраніч – награнно обідилась, але все ж таки поцілувала брата в щоку і відправилась в кімнату за своїми однокурсниками.

Пенсі спостерігала за цим всім з мовчанням. Відносини його і сестри завжди були переповненні ніжністю і любов’ю, тому дівчина не хотіла мішати їм. Та все ж таки коли Райлі пішла, подруга повернулась до друга.

• Так що, батькам писав, що вона на Слизерині? – після такого мовчання, вона не знала про що говорити.
• Ні. Не писав. Самі дізнаються – хлопець відкинув я на подушки і втомлено потягнувся – тільки спекався їх.
• Ясно… – знову в повітрі зависла незручна тишина.

Згадавши щось, Блейз мимоволі засміявся і звернувся до Пенсі.

• Як справи з Ноттом? – тепер вже в хлопця полетіла подушка. Дівчина почервоніла і сховала лице в руках
• Про які ти справи питаєш? – приглушено, через долоні запитала та
• Ну тільки сліпий не помітить твоїх поглядів і його – усміхнувся краєчком губ, протер очі і з величезною цікавістю подивився на подругу.

“А ти ніби провидиця” – трохи вскипіла дівчина – “Сам не бачиш“, але заспокоївшись відповіла

• Ти зараз про це хочеш говорити? Точно не зараз малий – усміхнулась і перевела погляд на Драко, який тільки що підсів до них – о привітик, Дракончик)
• Мг – хлопець понуро сів, ніби взагалі знаходився не тут, а десь в хмарах
• Певно, думки нашого Мелфоя знову заполонив шрамоголовий – хмикнула Пенс і по-змовницьки подивилась на Блейза
• Або Поттер знову відшив його – прошепотів дівчині на вухо, так щоб Мелфой не почув.

Місія бути непочутим з тріском провалилась і Драко подивився на друзів, як на зрадників

• Бляха, ви серйозно? Г…Поттер тут ні при чому і…і – хлопець забув усі аргументи і просто відкинувся на спинку крісла
• Гаразд, гаразд, амури, давайте розказуйте, як у вас літо пройшло – Пенсі вирішила «згладити» цей конфлікт, тому усміхнулась друзям і потягуючи гарбузовий сік, який забрала із бенкету, слухала історії друзів

Альфред спостерігав за ними у відзеркаленні свого бокалу (так, Нотт все ж таки заставив його випити з ним), хлопець знову літав у хмарах, алк для правдоподібності час від часу кивав головою і відповідав «ага», «аякже», «ніфіга» чи щось тому подібне.

Ал ніяк не міг зрозуміти причини своєї ненависті до Блейза, ще з першого курсу їх знають як: «Ці двоє ні за яких обставин не мають бути ближче один до одного, ніж 5 метрів». Хлопець усміхнувся в голові, згадуючи мізерні спроби надокучити Забіні, наразі їхня ненависть перейшла у вбивчі погляди, ігнорування або навпаки – вони свердлять один одного поглядами, поки хто-небудь не окликне їх та інколи перекидання колючими фразами та/або сарказмом.

• Короче, Ал, я певно спати, а то ти десь не тут – Тео позіхнув і піднявся з дивана, потягуючимь
• Ой! – Альфред виліз із своїх думок – я сьогодні втомлений, вибач, сам не свій – він помотав головою, відкидаючи все зайве далеко – завтра я весь в твоєму розпорядженні

Я це запам‘ят…- слово перервало позіхання, тому після цього хлопець попрощався з другом та ще з декількома однокурсниками, зокрема з Пансі (як він відійшов вона дужееее зашарілась) та пішов в свою кімнату спати.

Альфред же ш залишився сидіти ще на дивані, даючи волю думкам і алкоголю.

• Хлопці, дівчата, я вже на ногах не тримаюсь – Драко потягнувся в своєму кріслі і подивився на друзів – ну звичайно, я зараз сиджу, але..та фіг з ним, я спати
• Дракончику, я з тобою, завтра треба буде витримати словесний водоспад Райлі – Пенсі піднялась з дивану, на якому сиділа разом з Блейзом та поживилась на них – тому я теж йду дрихнути

Після цих слів брюнетка поцілувала Блейза в голову та встріпала йому волосся, а потім попрощавшись зі своїми подругами, пішла з Мелфоєм в їхні кімнати.

Блейз ж залишився на своєму місці, розглядаючи відображення свого ворога здалеку.

«Все ж таки він змінився за це літо» – думки мулами також заповнив цей «ідіот» – «Ніби і витягнувся…і покрупнішав… Але мозку як не було, так і немає». Хлопець ще трохи роздивлявся його, але опамятавшись, зрозумів, що жахливо хоче спати. Блейз все ж таки переборов свою лінь та все ще роздумуючи, пішов у свою кімнату, де тільки торкнувшись подушки – одразу заснув.

А Альфред, видно, ще не збирався у королівство Морфея, він, побачивши, що об’єкт його роздумів пішов у кімнату, повернув потік своїх думок в інше русло, точніше багато русел – про батьків, матір, друзів, Нотта і Пенсі («Тільки сліпий не побачить їх») та багато чого іншого, заборонивши собі, думати про нього.

Таки чергування, розмови та роздуми забрали досить багато енергії в хлопця, тому блондин піднявся з дивану і повільно пішов свою кімнату.

«Слава Мерліну, що тепер у нас абсолютно окремі кімнати»

Мабуть, як і більшість учнів того вечора, він тільки торкнувшись головою подушки – одразу ж заснув.