Все буде гаразд

Ластівка врізалась у розкішне скло замку.

— Тобі треба поспішати.

Селені було не по собі. Небагато часу минуло з того моменту, коли вона вперше за стільки років побачилась із королем. Після того вона не виходила з цього стану ані на хвилину, якщо розмова заходила про щось серйозне, що стосувалося короля чи принца. Доба для неї минала вічність. І от, щойно вона прокинулась, їй знову треба було повернутись до пронизливого погляду, під яким легше померти, ніж зустрітися з ним.

Кейолу боляче було на неї дивитися. Цього разу її запросили на сніданок перед початком змагань. У неї не було шансу відпочити. Він думав про це і після того, як пирування у просторій залі закінчилось. До змагань залишався один вечір. Останній мирний відрізок часу, що селена переживе.

— Ти маєш піти за мною, — сказав якомога більш грізно він, адже не знав, як інакше. До того ж, не завадило б впевнити асасинку, що він злий — так вона погодиться швидше й не задаватиме дурних питань.

Вона жалілася усю дорогу, а він стискав її руку все сильніше. Селена досі була вдягнена у прекрасне зелене плаття, що так личило її оманливо холодним очам. Кейол не міг би втриматись, хай яке покарання його чекало згодом. Селена полонила його своїм волелюбним мисленням, що капітан не довго провів, вагаючись.

Тому що її губи були солодшими, ніж яблука прямо з королівського саду. Тому що вона не заперечувала, щойно зрозуміла його мотиви. Ба більше — напевне, селена з самого початку бачила його наскрізь.

Тому що він знав, що так буде: гаряче, нестримно і по-живому.

В цьому і була річ. Кейол почувався поряд із Селеною ніяк інакше, як живим. А їй потрібно було іноді охолонути.

Капітан всадовився на стілець у її важкій за характером спальні, що все не давала йому спокою. Але він вирішив, що так і має бути. Жодного спокою з нею годі чекати. І йому це подобалось. Вона залізла на його коліна, але її швидко скинули: на пояснення не було ані снаги, ані часу, тож вибач, Селено, зараз буде по-моєму.

Добре, Кейолу, буде по-твоєму. Його руки навколо її талії відчувались, наче светр. Перед цим він ровзернув її спиною до себе, все ж пустивши на коліна, а тепер виціловував її рубці. Селена гадки не мала, чому дозволяла йому таке, але водночас не могла укласти в голові, що їй дійсно ніколи не було так тепло.

Скоро вона не витримала й вкусивши руку капітана затремтіла на особливо сильній, мало не смертоносній хвилі задоволення. Він пробурмотів щось крізь зуби у відповідь, й вона відчула, що Кейол насправді ніколи не ненавидів її, а їй ніколи не хотілось його вбити. Арешті, у неї було стільки можливостей! Якою вона була пихатою. Навіть коли засинала у порожньому ліжку, не приймала того, що тільки-но у ньому сталося і який вплив на неї мала ця подія.

Вона лише сподівалась, що зранку, коли Селена буде за крок від миті, що змінить усе її життя, незалежно від розв’язки, Кейол повернеться, аби сказати, що вона впорається.

— Та ластівка вижила, — оголосила Філіппа, що зайшла до неї побажати солодких снів та нагадати її завтрашній графік.

Асасинка геть забула про пташку, на яку вона тоді звернула увагу лише на мить, будучи зацікавленою квапливим капітаном. Втім, це забезпечило їй спокійну ніч.

Селена раптом відчула, що все буде гаразд.