Не дай мені піти

2017

– Агов, Скорпіусе, все буде добре, – присівши навпочіпки біля сина промовив Драко і поплескав його по плечу.

– А якщо я не потраплю на Слизерин, а.. скажімо на Грифіндор? Чи ще кудись? – хлопчик поглянув в очі батькові.

– Тоді мені прийдеться віддати тебе до притулку і взяти іншого сина, – блондин засміявся, але побачивши розгублений вигляд Мелфоя молодшого, котрий от-от вже готовий був розплакатися, посерйознішав, – насправді неважливо, на який факультет тебе розподілить сортувальний капелюх. Важливо те, що у тебе ось тут, – Драко доторкнувся вказівним пальцем до серця малого, – і тут, – а потім до його скроні, – будь розумним і розважливим. Факультет то всього лише половина справи, – чоловік ледь посміхнувся і скуйовдив волосся сина, – ну все, тобі час, а то не встигнеш, – він доторкнувся губами до чола Скорпіуса і підвівся, – гарного тобі навчального року.

– Бувай, тату, – хлопчик посміхнувся і розвернувшись, побіг до вагону.

Драко ще декілька хвилин стояв на місці, проводжаючи малого очима, а після розвернувся, прямуючи до виходу. Зненацька в його очах потемнішало, а голову стиснув сильний біль. Чоловік похитнувся і ледь не втративши рівновагу, сперся на цегляну стіну. Він заплющив очі і обережно потер скроні пучками, але біль тільки посилився.

Раптом в його свідомості почали з’являтися картинки минулого, повільно вишиковуючись в хронологічному порядку.

 ᠌᠌ ᠌ ᠌᠌᠌᠌ ᠌᠌ ᠌ ᠌᠌

1998

– Агов, Драко, сюди! – почув десь поблизу себе Мелфой і похитавши головою, подивився на Слизеринку, – чого застиг? Тікаймо звідси! – вона хотіла вхопити однокурсника за руку, але той огризнувся і швидко попрямував в інший бік.

Хлопець сподівався, що все те, що він бачить – творіння його уяви, якісь психічні порушення, ігри його думок, але аж ніяк не дійсність. Обережно переступаючи через уламки стіни, що тепер були лиш грудою каміння – наслідок якихось руйнівних чар, Мелфой прямував в кінець коридору. І чим ближче він підходив, тим сильніше думки закручувалися у вир, а легені, здавалося, взагалі відмовлялися працювати.

«Ні, тільки не це. Тільки не вона. Тільки не ти. Будь ласка» – пролітало в думках хлопця, доки той прямував до своєї цілі. Він ні на мить не зводив погляду з чорної тіні, що нерухомо лежала на кам’яній підлозі.

Весь шлях був ніби в тумані. Драко не помічав під ногами каміння, не чув вибухів, його власні думки здавались йому чужими. Все, що його хвилювало і все, що зараз було важливим – ота тінь, той “хтось”, той силует, що досі нерухомо лежав в кінці коридору.

Ще декілька метрів.

«Будь ласка»

Ще трохи.

«Тільки не ти»

Один крок.

«Ні, будь ласка»

В сірих очах хлопця, які завжди були холодними, застигли сльози болю. На підлозі просто перед ним лежало тіло Ґрифіндорки. Хвилясте каштанове волосся було зкуйовдженим, карі очі, які завжди були сповнені яскравого блиску – тепер холодно дивились в порожнечу. А її й без того бліда шкіра, тепер була кольору крейди.

– Ґрейнджер.. – ледь витиснув з себе Драко і впав на коліна перед тілом дівчини. Він обережно підклав руку під голову Герміони і підсунувшись ближче, поклав її на свої коліна, – ти ж не можеш просто отак піти, – голос хлопця тремтів і зовсім не був схожий на його, – будь ласка, прийди до тями. Ти не можеш піти просто зараз! Це надто безглуздо, надто несправедливо.. – Мелфой замовчав, притискаючись чолом до холодної стіни. Невже це все насправді? Невже її життя закінчилось просто зараз, хіба вона заслуговує на таке?

– Пробач, що не встиг тобі усього сказати. Якби ж я міг.. – по його щоці скотилася сльоза, – якби ж я міг все повернути, повернутись назад, змiнити хоч щось. Ти не заслуговуєш такого кінця, – швидко шепотів хлопець, а його щоками текли сльози вiдчаю.

Зробивши глибокий вдих, вiн провів долонею по обличчю Ґрейнджер, заплющуючи їй очі.

– Вибач.. Я так і не сказав, що кохаю тебе, – Драко нахилився до дівчини і ледь доторкнувся вустами до її чола.

Бережно провівши пальцями по волоссю Герміони, Мелфой сів поруч, притискаючись спиною до холодного каменю. Він втупив збайдужілий погляд в підлогу і поринув у свої думки.

Якби, якби, якби. Надто багато припущень, вже нічого не змінити, вже все зроблено, вже все… Аж раптом його очі наштовхнулись на блискучий ланцюжок, що був затиснутий в кулаку дівчини. Хлопець потягнувся вперед і обережно розкрив пальці, що стискали вочевидь якийсь кулон. Забравши його, Драко підніс ближче до себе і роздивився. На його долоні лежав той самий часоворот.