Восьме завдання

Зранку детектив прокинувся знову ж таки дуже рано. Написавши записку для Нацукі та випивши кави, він взяв сумку та поїхав на роботу.
Час ще був, тому Масумі знову ж таки поїхав до будинку цього покидька Ґаджі. Той, схоже ще мирно дрімав, раз за вікнами ніяких рухів не було видно. Припаркувавши автомобіль за декілька кварталів, детектив вийшов та пішов до того самого будинку.
По вже знайомому алгоритму він знову потрапив в кімнату. Слава усім Всевишнім, що покоївки не було в кімнаті. Тихо як мишка, він піднявся в кімнату Нацукі. Ті двері були все ще відчинені. Швидко забігши, Масумі почав шукати бодай якісь її документи, щоб на всяк випадок було з чим тікати. Але ніяких документів ніде не було. Навіть та світлина в рамці теж зникла. “От жеж потвора!”
Масумі тихо спустився на перший поверх, як почув кроки десь на другому поверсі. Не гаючи часу, він заховався в якійсь кімнаті. Незабаром кроки були вже на першому поверсі. В двірній щілині, детектив побачив високого та солідного чоловіка в білому костюмі. Він йшов на кухню та наче – розмовляв з кимось по телефону.
Коли Ґаджа зайшов на кухню та його голосу вже не було чутно, детектив тихо виліз із кімнати та сховавшись за стіною, почав підслуховувати його розмову.
– Так, – казав своєму співрозмовнику Ґаджа, – я сьогодні в обід заїду в те бюро. Детектив Такаока вийшов на слід. Сьогодні він має поїхати та дізнатися в яку лікарню повезли Ріріну та чи зараз вона там…
Цього Масумі стало достатньо, аби зрозуміти в якій же вони зараз небезпеці. Якщо Еджі винюхає все сьогодні, то залишиться лише один варіант- тікати…
Через хвилин 15, Отака-сан поїхав на своєму білому Роллс-Ройсі на роботу. Детектив же залишився в будинку. Часу небагато, то варто було діяти негайно. Йому вже було байдуже на камери. Він біг на гору та взламавши замок в бюро Ґаджі, почав шукати будь які документи. Удача була на стороні детектива, адже в далеких кутах Масумі знайшов товстий конверт. Відкривши його, він витягнув звідкіля ту саму світлину Нацукі та її родини. А під ним, був лист та її обидва паспорта. Адресований він був якомусь Рювону. Детектив прочитав його…і цей лист шокував його до глибини душі.

“Ще раз хочу тобі подякувати Рю за гарно виконане завдання. Цей ідіот здох в лікарні…вони ж не знають, що і там я маю зв’язки. Як і домовлялися 100000¥ твої. Тепер Кьоске буде з того світу дивитися на свою любу, але мою вже, Ері та доньку Ріріну…”

Від шоку Масумі навіть виронив лист на підлогу. Він ніяк не міг в це все повірити. Як це все може бути можливим? Цей покидьок вбив батька Ріріни? Але за що?

Він продовжив читати. Як виявилося, Кьоске – був генеральним директором тієї самої студії, котрою зараз володів Ґаджа. І судячи по тому, що встиг зібрати сам Еджі – в ті часи його студія була досить таки успішною, а того покидька кепсько справи йшли з бізнесом. Схоже тепер зрозумілим став такий жорсткий мотив вбивства…
Масумі поклав конверт з усім його змістом в сумку та збирався було повертатися до виходу, як побачив, що у дверях стояв сам Отака Ґаджа. Серце його в ту ж мить впало нижче прірви, а руки помітно затремтіли. Настільки неочікувано ніколи ще не було. Проте детектив досить таки швидко повернув на обличчя маску спокою.
Отака-сан лише усміхався. Помітивши безлад, він одразу ж зрозумів, що цей хлопець про все знає.
– Щось забув…хлопче? – з нотами знущання в голосі запитав чоловік, підійшовши ближче.
Масумі ж міцно стиснув кулаки та дивився вже на того зі злістю.
– Ви…ви покидьок! – прошипів детектив. Його погляд був наче із самого пекла. Від такого погляду будь-хто міг вже згоріти на місці…але не Ґаджа.
А манер тебе не вчили… – він повернувся боком до детектива, – Іно Масумі…
– І звідки ж ти мене знаєш?
Отака-сан лише огидно реготнув.
– Тому що побачив твою пику на спільній вашій світлині на стіні, – відповів той, – коли я зрозумів, що цей йолоп Еджі не може знайти Ріріну, то я зрозумів, що ти пацюче тут замішаний!
Ґаджа різко схопив Масумі за шию.
– Тим паче, що тебе тоді на роботі не було, – усміхається, – сидів та теж бавився з Ріріною?
Пальцями, він трохи стиснув шию детектива. Той схопився за масивні руки чоловіка, але не більше.
– Я не така сволота як ти, – шикнув Іно, – я захищу її від вас…
– Захистиш? – реготнув той, – від мене? Ти, схоже, погано розумієш щеня! В яку яму ви б не сховалися, в яку б прірву не впали…але я вас усюди знайду!
Ґаджа відпустив його й Масумі впав на підлогу, тримаючись за шию. Коли він, нарешті, підійняв голову то побачив, що Отака-сан вже навів на нього пістолет. Страху не було. Детектив лише зі злістю дивився на цього покидька. Ось більше всього хотілося саме його вбити…його ж пістолетом і в його ж будинку.
– Я заберу Ріріну собі, а ти…, – він поклав пальця на курок, – згниєш тут…
Отака-сан вистрілив в Масумі. Куля потрапила йому в животі й він впав, трохи закричавши від болю. Той лише усміхнувся та трохи нахилився до детектива.
– Накажу садівнику та прибиральниці нехай винесуть тіло.
Після цих слів він піднявся та повернувшись спиною, вийшов із бюро. Масумі ж миттю піднявся та різко витягнувши електрошокер, вдарив їм покидька. Отака-сан впав на підлогу втративши свідомість. Заховавши зброю, детектив подивився на нього та трохи реготнув.
– От придурок, – мовив він, – справжній детектив завжди носить на собі бронежилет.
Зав’язавши тому руки, ноги та заклеївши рот, Масумі закрив того в бюро та вийшов із квартири, не забувши забрати паспорти та конверт з листом та фото. Він швидко сів в свій автомобіль та поїхав у своє бюро.

Приїхавши на місце, Масумі миттю пішов в своє бюро. В ту папку з власним розслідуванням він поклав те саме фото та зробив записи, котрі дізнався про цього Ґаджу.
– Друже…- в його бюро зайшов Сото, – що з тобою?, – він помітив щось недобре та сів на стілець навпроти нього.
Масумі ж швидко зачинив за другом двері на ключ та сховавши ключа в кишеню, повернувся на місце. Така поведінка лякала Моґамі, тому тепер він з подивом та страхом дивився на друга.
– Сота, – прошепотів детектив, – я можу тобі довіряти? Чи можу я розраховувати, що ти мене не здаси при зручній можливості?
Той розгубився, проти кивнув.
– Ну з…звісно…- трохи невпевнено мовив Моґамі.
Зробивши важкий ковток, Іно заговорив:
– Це я прихистив у себе Ріріну…
Від цього Сота піднявся зі стільця та з жахом подивився на друга.
– Що…що ти зробив? – він ледве не закричав, але Масумі закрив йому рота.
– Тихо ти! – рявкнув Іно, – я не викрадав її! Заспокойся та я все розповім тобі!
Моґамі кивнув, а детектив розповів всю історію його знайомства та на додачу – показав папку зі своєю справою, запис голоса Нацукі та слід від пострілу на бронежилеті. Сота був вже в більшому шоці від почутого. Злості на друга більше не було, а ось жалість до дівчини та ненависть до Отаки-сана є.
– Зрозумій мене, Сота, – мовив Масумі, – зараз він у відключці. А коли прийде до тями, то обов’язково заявиться до нас у бюро. Сатору має все знати!
– Я зрозумів тебе, – кивнув Сота, – проте тобі ще варто знати. Ти перейшов дорогу самому Отаку Ґаджі! Він має дуже сильний вплив по всій Японії, а значить вам небезпечно тут залишатися. Я знаю, що ти забереш Ріріну з собою, подалі від нього і я навіть можу вам допомогти з документами, проте мені потрібно знати – куди саме ви втечете?
Я думав стосовно Кореї або Сполучених Штатів, але там його вплив приблизно такий самий як і в Японії.
– Це так, – погодився Моґамі, – ба більше – навіть в Європі теж його впливу достатньо!
– І куди ж в такому випадку їхати?
– В Африку, – пожартував друг, – добре, я тобі рекомендую їхати кудись в Європу, але в таку країну на котру люди Отаки-сана подумають найменше з усього.
– Добре. Тоді я попережу Еджі та поїду збирати валізи. А ти попередь Сатору, – Масумі відкрив двері.
– Добре, – кивнув Сота, – проте ми не прощаємося та ще побачимося.
Іно кивнув та вибіг з бюро.