Фанфіки українською мовою

    Фургон був повністю розгромлений, повсюди валялися закривавлені тіла, а сам винуватець, величезний монстр озирався довкола. Із його рота й рук стікала кров. Він дивися на дорогу, думаючи куди податися далі. Вибратися із кайданів і вбити супроводжуючих йому вдалося. Тільки Галпіна обов’язково будуть шукати. Чи зможе він довго ховатися?

    Вдалині виднівся від’їжджаючий чорний автомобіль, схожий на катафалк. Напевне це транспорт родини Аддамс. Тільки ці багаті диваки можуть собі дозволити подібне. Хто ж захоче їздити на подібному? Ненависть пронизала тіло монстра.

    Це через це кляте дівчисько він тут. Якби вона виконала своє місію й спокійно померла, не було б ніяких проблем. Спочатку Венздей грала в детектива і спробувала знайти убивцю. Чесно кажучи, його це навіть веселило. Особливо, коли він почав їй допомагати шукати самого себе. Аддамс було настільки наївна, що навіть не запідозрила його, а меланхолічного художника Торпа, з яким вони посварилися минулого року через дурницю.

    Взагалі, він мав визнати, що Венздей доволі симпатична й неординарна дівчина. Вона йому сподобалась і навіть зацікавила в романтичному сенсі. Погратися з нею було цікаво. Торнхілл не давала йому чітких наказів як поводити себе з нею, тож грати закоханого дурника була його ініціатива. Їй було найголовніше, щоб він зблизився з нею, інформував її про дії Аддамс й оберігав до певного моменту.

    Здавалося, все пішло по плану. Ось тільки дівчина вижила якимось незбагненним способом і знищила Лорел та її воскреслого предка. А його намагалися запроторити до психлікарні. Ні, його так просто не перемогти. Він наздожене цю занозу й приб’є назавжди. Все як вона любить. Звір хижо вишкірився й збирався бігти навздогін автомобілю, як з-за фургону вийшла худорлява постать, в якій Тайлер упізнав ще одного учня Невермору, Ксав’є Торпа.

    Художник був абсолютно спокійний, ніби перед ним був не небезпечний убивця, а звичайний знайомий. В руках він тримав щось схоже на металевий обруч. Це розсердило гайда. Минулого року Торп не зміг опиратися їхній компанії, хоч і намагався побитися, коли вони знищували його фреску. Тоді Галпін найбільше побив цього слабака, якого тримали за руки Лукас й інші. Який же у нього був жалюгідний вигляд.

    Звісно, Венздей ні один, ні інший не розповів таких подробиць. Тайлер не хотів показати себе клішованим «поганим хлопцем», тим більше, що з цією компанією він уже не товаришував, після того випадку хтось доніс на них і Галпін єдиний опинився на лаві підсудних за побої. Пожалівся явно не Ксав’є, так як подробиць не знали. Можливо, не потрібно було його бити так сильно.

    Лукаса і його дружків відмазали, а ось шериф не заступився за сина, тим більше, що знадобився цап-відбувайло. Тоді вперше хлопець зрозумів, що нікому він не потрібен. І тому віддалився від тих, кого вважав близькими людьми. А ще мріяв помститись.

    Хоча б цього ізгоя він зможе прибити. Гайд розмахнувся лапою, щоб вдарити художника, як той підняв над собою обруча, в напрямку суперника й щось пробурмотів. Символи на металі засвітились й наступного моменту обруч скував шию монстра. Той відчув як електричний струм пронизав його і змусив повернутися до людського вигляду.

    Ксав’є мовчки зняв рюкзак із плечей, розстібнув його, дістав одяг і кинув Галпіну. Той спочатку здивовано поглянув на ізгоя, але йому не хотілось стояти тут голим перед ворогом, тому він одягнувся. Речі були нові і його розміру. Навіть взуття й нижня білизна були в наявності. Коли він закінчив, то новий електричний імпульс змусив його піти за Торпом до автомобіля, який стояв поруч.

    Тайлер сів на заднє сидіння, тоді як художник розташувався за кермом. Гайд не розумів навіщо він Ксав’є, той не вимовив ні слова. Але цей ошийник, як він здогадався контролював його дії. Звідки така потужна річ у цього невдахи та чому ж не скористався раніше, хлопець не здогадувався. А найголовніше – навіщо він йому? Торп міг би викликати поліцію, але не став цього робити.

    Ксав’є намагався зосередитися на дорозі. Істота, яка сиділа на задньому сидінні викликала у нього лише відразу. Якби не необхідність, він би ніколи не зробив нічого подібного. Нашийник юнак приготував ще раніше, коли довідався про монстра, щоправда, тоді він не знадобився, оскільки художник так і не зустрів монстра й навіть не здогадувався, хто це, попри зв’язок.

    Останні кілька днів були справжнім пеклом для нього. Розпочинаючи із звинувачень Венздей, його ув’язнення, закінчуючи власною безпорадністю. Хто ж знав, що подія, до якої він готувався все своє життя відбудеться так несподівано. Тоді, коли йому було найнеобхідніше.

    Вінсент Торп, його батько мріяв про краще майбутнє. Незважаючи на середній статус родини він зумів вступити до Невермору до еліти серед ізгоїв. Та й здібності у нього були непогані. Вінсент зумів не лише стати серед них своїм, а й вступити в клуб Беладони.

    Спочатку Торп запримітив для себе Мортішу Фрамп, молоду провидицю, першу серед учнів школи в усьому. Вона була популярною й з хорошої родини, її цінували та пророчили блискуче майбутнє. Видіння щодо її майбутнього були непевні, то обіцяли Мортіші успішну кар’єру, то життя в якості домогосподарки. Вінсент навіть бачив їхню спільну дитину з великою силою.

    Однак, була ще більша перепона. І звали її Гомес Аддамс. Він часто з’являвся у майбутньому Фрамп; вони були буквально закохані одне в одного. Вся школа робила ставки на те, коли ж Аддамс поведе її під вінець. Зрештою, Вінсенту довелося відступити. Та причина була не тільки у великій любові солодкої парочки.

    Її звали Віолетта Дерек. Худорлява дівчина із великими зеленими очима й каштановим волоссям. Скромна художниця з даром оживляти картини, яка не любила шумні компанії й сиділа в кутку. Торп її не помічав, а ось вона була потай в нього закохана. Пересіклись вони під час однієї з лабораторних робіт, де він у одному із своїх видінь помітив знак однієї з найвпливовіших родин – Аверс.

    Вінсент пригледівся до дівчини, обережно розпитав і налаштував свої видіння. Виявилось, що Віолетта позашлюбна донька останнього представника роду Аверс. Її мати була нормаком. У Генрі Аверс раніше була родина, дружина та син, які уже давно загинули, після чого він не став знову одружуватись. Наявність доньки чоловік всіляко приховував, ніхто не знав, навіть близькі до нього люди.

    Це і стало вирішальним. Торп, на подив багатьох, почав зустрічатися із скромною художницею, яку мало хто помічав. Після Невермору вони почали жити разом. Тоді Вінсент і зустрівся із батьком своєї дівчини. Той відразу розгледів афериста, та не став робити поспішних висновків. А просто чесно обговорив усі перспективи.

    Торп мріяв стати відомим екстрасенсом і шоуменом. У Генрі були зв’язки й гроші. Робити Віолетту частиною роду Аверс не планувалось, у неї не було відповідних здібностей, більше того чоловік планував стати останнім з роду. Щодо внуків, то він обіцяв подивитися хто народиться і які у них будуть здібності. Але забезпечити усім необхідним був готовий.

    Подумавши, Вінсент погодився. Вони з Віолеттою одружилися, його кар’єра пішла вгору. Згодом у нього з’явилося своє шоу. Мало хто пов’язував їхнє з Віолеттою весілля з цим фактором. Більшість вважало, що вони одружилися або по-любові, або через дитину, яка з’явилася уже рік після весілля.

    Народження сина підкосило і так слабке здоров’я жінки. Вона прожила ще кілька років, а згодом померла. На її похороні Вінсент не проронив і сльози, зберігав скорботний вираз обличчя, та занадто довго не сумував. Незважаючи на те, що більше він не одружився, у нього було багато жінок. Померлу дружину він згадував хіба що в інтерв’ю або коли хтось із його пасій занадто натякав на весілля. Тоді в хід ішла трагічна історія про «велике кохання» й «скорботу за трагічною втратою, рана від якої й досі болить». А якщо це й не допомагало, то в хід ішов нещасний син, у якого «тонка душевна організація» і він не може прийняти чужу жінку в домі.

    Насправді ж на власного сина Торпу-старшому було наплювати. Він мало з ним спілкувався, майже не цікавився ним, хіба що слідкував, щоб той не зашкодив його репутації й гарно себе поводив при публіці, особливо н інтерв’ю. Вихованням займалися няні й дідусь з боку матері, так як батьки Вінсента виховавши сина, вирішили, що їхній обов’язок на цьому закінчився.

    Генрі ще змалку відмітив талант внука до магії. Не тільки оживлення картин, як у його матері, що було швидше побічними здібностями роду Аверс, а й малювання й втілення заклять, магічних символів. Те, на що у більшості інших ішли роки, у Ксав’є займали місяці. І все ж дід все ще не хотів, щоб внук продовжував його рід, незважаючи на те, що передав усі знання із магії.

    Чому Генрі не пояснював, тільки говорив, що рід Аверс не повинен бути продовжений. Обіцяв передати внукові всі свої статки, всіляко допомагати, тільки наполягав на тому, щоб ніхто, хоча б до його смерті не знав про їхній родинний зв’язок.

    Юнак знав, коли рід завершить своє існування, то його магія може або зникнути, або навіть хоча б частково відійти до невизнаного родича. Які при цьому будуть зміни і чим усе завершиться, ніхто точно сказати не міг. При вдалому перебігу Ксав’є може стати сильним магом і розпочати свій рід.

    Вінсент про справжні успіхи сина не знав. Витрачати здібності на бачення майбутнього сина, якого він не надто любив, йому не хотілось. Для нього це марна трата сил. Чоловік вірив байкам про те, що здібності хлопця не набагато відрізнялись від сил його матері. Йому взагалі було байдуже. Спочатку було.

    Коли Генрі став більше хворіти, все ж у нього був пристойний вік, адже навіть коли народилася Віолетта він був уже немолодий, то Вінсент відчув себе більш вільно. Торп-старший все менше відпускав сина до дідуся, мотивуючи це тим, що хлопцеві необхідно присвятити час навчанню й взагалі старому потрібен відпочинок. А згодом відправив того в Невермор.

    Незважаючи на суворість характеру, юнак любив свого діда. Набагато більше ніж батька, якому було на нього наплювати. Вінсент ніколи його не хвалив, не помічав навіть найбільших успіхів, а Генрі видавав нехай і скупу, та похвалу, надихав внука іти далі й не зупинятися. Вони зв’язувались навіть у школі, не дивлячись на все гірше самопочуття Аверса.

    Ксав’є хоч і бачив очевидне – його дід на очах марнів, але не хотів вірити у гірше. Він все сподівався, що тому стане краще. Не стало. Остання їхня розмова відбулася незадовго до ув’язнення хлопця. Той вперше пожалівся на Венсдей, розповів про її підозри, не сказавши правда, про свої почуття. Та він підозрював, що Генрі прочитав усе між рядків, оскільки пом’янув божевілля родини Аддамс, не забувши про їхній талант й силу.

    Так і не було зрозуміло чи підтримує дідусь його вибір. Однак, у випадку Венздей це марно, так як швидше Крекстоун станцює канкан, ніж дівчина відповість на його почуття. Її вибір поставив усе на свої місця. Нехай вона згодом пошкодувала про свій вчинок, навіть намагалася виправити свою помилку, врятувавши його. Але він не знав чи пробачить її колись до кінця.

    Уже у в’язниці Ксав’є зрозумів, що трапилося непоправне. Саме тоді, коли пекельний біль пронизав його тіло й він забився у конвульсіях. В жилах замість магії, ніби потекла розплавлена лава. Юнак кричав, ледь не зірвавши горло, але ніхто не допоміг йому, побоявшись, що це в ньому пробуджується монстр. Боліло тіло, боліла душа. Він зрозумів, причина болю – смерть його діда й загибель роду Аверс. Через батька й Венсдей він не зумів попрощатися з ним як слід.

    Після цього кілька днів Торп не міг користуватися магією. Будь-яка спроба викликала в нього сильний біль, а власна сила не хотіла слухатись. Саме тому він і не зміг допомогти Венздей перемогти Крекстоуна. Навіть виглядав жалюгідним, вистріливши з лука, тільки нашкодив. Як же йому згодом було соромно за свій вчинок.

    Зате, здається, у нього з’явився шанс зблизитися з Аддамс. Нехай стати другом, юнак підозрював, що більшого між ними бути не може і, можливо, довіряти вони одне одному ніколи не будуть. Він уже не знав, що відчував до неї. Здавалось, хлопець був все ще злий на неї, хоч і намагався цього не показувати. Але він все ще був закоханий у Венздей.

    Уже перед тим як поїхати з Невермору, Ксав’є відчув повернення магії й її стабілізацію. І ось нарешті він зміг нею користуватися. Хоч це було хорошим знаком, так як йому знадобиться будь-яка допомога в протистоянні з батьком. Вінсент відразу після прояву хвороби тестя почав планувати привласнити його кошти собі. Судячи з усього чоловік планував виставити свого сина божевільним і оформити над ним опіку навіть після повноліття.

    Звісно, Генрі передбачав такий перебіг і підготувався, зробивши все можливе, щоб внук без проблем отримав спадщину, зокрема зробив заповіт, найняв довіреного юриста, навіть забезпечив тимчасову схованку. І все ж багато чого залежало й від самого хлопця. Саме тому він і вирішив використати гайда.

    Взагалі Торп планував викупити гайда із психлікарні; ошийник він зробив раніше, коли почув про монстра, щоправда так і не зміг ним скористатися, так як не зустрівся з ним, а розповісти Венздей усе не міг. Однак, виявилось все гірше. Коли він під’їхав, то побачив розгромлений фургон, мертвих людей, Тайлера, який, судячи з усього, знову націлився на Аддамс. Рішення й прийшло саме собою.

    Тепер Ксав’є відправився не додому, а напряму до дому дідуся, сподіваючись потрапити хоча б на похорон. Так, це було небезпечно, однак він не міг не провести в останню путь дорогу йому людину. А згодом хлопець спробує вислизнути з рук батька. Добре, що той не знає про магію сина. Це дасть додатковий шанс на успіх.

    Спочатку довелося направити Тайлера до будинку, де він планував сховатися. Будинок діда був у Європі, навряд чи Галпін пройде паспортний контроль, навіть із магією, так як Торп не був всемогутнім, незважаючи на те, що після смерті Аверса його сили зросли. А чи змінилося щось більше, він поки що не знав.

    Гайд виглядав розгубленим. Шлях був довгим, вони їхали туди майже цілий день. І за цей час майже не розмовляли. Тайлер кілька разів намагався втекти, та ошийник йому не дозволив. Ксав’є годував його, давав сходити в туалет. І нічого не пояснював.

    Будинок був менший, ніж доми Торпів й Аверсів. Два поверхи, зверху чотири кімнати й дві ванни, знизу ще одна, кухня, столова. Хлопці розвантажили речі із автомобіля й приготували вечерю із продуктів, які знайшлися на кухні. Галпін був здивований, що художник знає що таке кухня, не кажучи вже про приготування їжі. Більше того, їжа була як із елітного ресторану.

    – Кухарка мого дідуся мене просто обожнювала. – пояснив Ксав’є, після вечері. – я часто гуляв на кухні, а вона любила все розповідати й показувати. Ми навіть влаштовували так звані поєдинки і дегустатором був мій дід. – він сумно посміхнувся.

    – Он як. – кивнув Тайлер. – Було смачно… Скажи, навіщо я тобі? Ти ж не просто так приготував цю залізяку.

    – Ні, не просто. – скривився Торп. – У мене конфлікт із батьком і мені потрібен будь-який захист. Навіть якщо доведеться тримати монстра на ціпку. Тільки не розслабляйся, ти тут довго не будеш. Коли все закінчиться, то ти знову відправишся на лікування. Або я вигадаю щось ще гірше.

    – Сволота…

    – Хто б говорив, монстр-маніяк. Я чув, що тебе не просто контролювали, а ти прагнув убивати, насолоджувався стражданнями своїх жертв.

    – Це не твоя справа, слабак.

    – Не такий уже й слабак, якщо можу тебе контролювати. І не такий ти уже й сильний, ви цілою компанією напали на мене одного. А ще ти нападав в образі монстра на людей поодинці. І навіть програв вовчиці, яка тільки-но обернулась.

    – Заткнись!

    – Мені наплювати на те, що ти про мене думаєш, Галпін. Я просто намагаюся вижити. Думаєш, ти один такий нещасний? Я майже не знав свою матір, вона рано померла. Батькові завжди було байдуже на мене, як й іншим родичам, окрім дідуся, батька моєї матері. Та й він переслідував свої цілі. А нещодавно помер і залишив мені великий спадок. Мій батько не бажає віддавати його мені, тому й прагне оголосити мене божевільним й відправити у психлікарню, щоб оформити опіку й навіть після мого повноліття розпоряджатися моїм майном. Тож твій татусь ще янгол порівняно з моїм.

    – Можливо, нам виділять одну палату як старим знайомим. – вишкірився Тайлер.

    – І не сподівайся. Мій дід не такий вже й ідіот, він багато чого передбачив.

    – Твій батько екстрасенс.

    – Який звик недооцінювати мене. Як і багато хто. – зауважив Торп. – Справжнього мене мало хто знає.

    – Не сумніваюсь.

     

    0 Коментарів