Вона знову розставляє собі ту ж пастку

Ештон здався. Він до останнього нічого не хотів шукати прицільно в Каїрі, щось вишукувати і так далі. Пізнати місто як воно є, так би мовити. Але… Але. Каїр. Снідали вони в якомусь замизганому кафе… Зграя обідала, поки Ештон медитував у Некрополі. І, судячи з їх розповідей, нічого прекрасного теж у цьому не було. Тож… Ештон дав Кіру та Рікону завдання знайти їм нормальне місце.

Доїхали якось на таксі… Ештон уже думав над тим, аби роздобути якийсь мікроавтобус, хоча б, але як тут їздити не місцевому – та ще загадка. Тому, вирішив домучитись.

Словом, їх вечірній пункт призначення розташувався в даунтауні Каїра. Доїхали вони, а далі потрібно було пройти ще трохи пішки, по навігатору. Тут вже було якось краще. Люди поводились цивілізованіше, не так брудно і не смердить. Будівлі все ще обшарпані, але лоску побільше. І є тротуари – ура. Словом їхня компанія зітхнула з полегшенням – хто від чого, познімали маскування, навіть Мерін приєдналася – зняла таки паранжу, мабуть, для Ештона. І… Пішли куди намітили собі – в кальян бар “преміум” класу. Ну, якщо міряти за європейськими мірками – просто чистий кальян-бар, з не поганим інтер”єром. Ще й в арабській країні… Романтика. Ештону тут сподобалось поки що, здається тут зовсім не погано, ще й на контрасті з цим шаленим днем. Вони розсілися в заброньованій окремій кабінці, що зашторюється. На центральному місці сів Ештон та Мерін. Справа від Мерін гордо зайняв місце Лагор, ніби стіл очолюючи. Зліва від Ештона розмістилися Рікон з Сірін, весело шушукаючись, мабуть обговорювали базар, або що, а напроти – Кір з Шоною. Кіру було трохи не затишно сидіти спиною до проходу, тому він сів напівобертом, обличчям до Шони. А вона без ентузіазму, звисока все розглядала. Аж поки не принесли меню. А опісля з таким же королівським виглядом його вивчала. Десь між Шоною й Лагором затишно прилаштувався Акелар і просто мавпував усе за Шоною й іншими.

Мерін же на королівський вигляд не претендувала. Вона в позі напівлежачи, спиралася об бильце й розслаблено і ліниво спостерігала за всім навколо, напівприкривши повіки. А чому це вона так лежить? Ніби окремо від нього? Ештон незадоволено це відмітив і буквально переклав Мерін на інший бік – собі в обійми. Мерін не пручалася і з виглядом сонного хижака розмістилася з комфортом в лапищах Ештона, абсолютно віддаючи себе на волю парі. Ештон з гордим задоволенням відмітив усі ці деталі. От. От тепер все ідально. І на своїх місцях.

– Бажаєте зробити замовлення?- Поцікавився офіціант з професійною байдужістю.

– Мені вино, будь ласка.- Без роздумів замовила Мерін.

– Мені теж.- Підтримав Лагор.

– Зануди які.- Проконстатував Ештон, але щаслива посмішка, була просто несумісною з сказаним.

– Ммм? А що ж ти порекомендуєш?- Зацікавлено усміхнулася Мерін і з розслабленою насолодлою поклала голову Ештону на біцепс.

– М? А що там є?- Ештон простягнув потік енергії до меню. Але Рікон спохопився і схопив його першим, а потім простягнув Ештону. Чорт, а він вже так звик використовувати енергію… Треба себе все ж контролювати трохи, Зовнішній Світ все таки – простягнув вільну від обійм руку Ештон до Рікона, забираючи меню. Офіціант трохи шоковано спостерігав за сценою, не розуміючи що відбувається.

– Мені білого ірландця.- Замовила Шона й бровою не повівши.

– Пахахахах!!! Тоді Кіру чорного ірландця! Нехай до ролі звикає!- Ржав Ештон в голосину.

Шона обурено поглянула на Ештона.

-Знаю-знаю, маленька.- Все ще сміючись спробував згладити свій жарт Ештон:- Коктель хороший і справа зовсім не в твоєму походженні.

Шона незадоволено хмикнула. А Ештон продовжив пошуки, все одно підсміюючись, але не знаходив нічого толкового. Тому вирішив спитати в офіціанта:- Можливо у Вас є якийсь хороший алкоголь?

– Що саме Вас цікавить? Можу запропонувати вино, пиво, віскі.- Без ентузіазму став перечисляти офііціант.

– Місцевого виробництва?- Перепитав Ештон.

– Звичайно…- Ештон зітхнув – хрінове єгиптяни пійло роблять. Офіціанту стало неприємно, що напої місцевого виробництва так низько оцінюють, і моментально став ставитись до Ештона прохолодніше на кілька відчутних градусів.- А лікери є якісь?- Може Бейліс, там… Весь світ же ним торгує, має ж бути хоч щось…

– Канарі.- Стенув плечима офіціант, бажаючи уже піти. Ештон знову зітхнув. Єгипет… Фруктовий лікер точно не для його богині, тобто демонеси…

– Може коктейлі якісь змішуєте за ІВА?- Так хоч бурди не намішають…

– Можу запропонувати Маргариту…- Зам”явся офіціант і його мозгова активність надто очевидно збільшилась, очевидно, Ештон для нього надто складний клієнт… Та він же не спеціально йому життя псує… Просто Мерін потішити охота… Тим часом офіціант таки видобув щось з пам”яті:- Кривава Мері, Мохіто… Негроні ще…

– О! Давайте Негроні.- Зрадів Ешон. Якщо його змішають за правилами світової асоціації барменів, то не повинно бути бридко.

– Мені ще кальян.- Задоволено зітхнула Мерін, прикривши очі вже повністю. Це сподобалось офіціанту. І Мерін сама по собі…

– З шоколадом та вишнею.- Доповнив замовлення Лагор. Ештон трішки заздрісно поглянув на лара. Ештон щось пропустив? Здається, раніше Лагор був не настільки обізнаний в її смаках. Але не порадіти за Лагора не зміг. Ось вона – біла заздрість?

– А нам закуски якісь. Що у вас є із м”яса?- Захлинаючись слинами запитала Сірін, не знайшовши, мабуть, в меню нічого. Єгипет…

-Хамам Махши, Фітеер Баладі…- Напружився офіціант знову, зиркнувши скривлено десь на стелю.

– Що це? – Уточнив Рікон, чомусь насторожившись.

– Це запечений голуб…- Спробував пригадати Ештон, трохи випередивши офіціанта.- А друге…- Почухав голову… Знайоме щось… він читав, здається…

– Це листкове тісто з фаршем з баранини, запривлене сиром та спеціями. Рекомендую.- Зрадів офіціант, що таки на щось годиться.- Можемо розрізати на шматочки. Буде у якості закуски для компанії.

– Так! Мені ось це. Для мене окрему порцію!- Прямо стікаючи слинами, зраділа Сірін. Ахах зголодніла, його маленька хижачка.

– Мені теж м”яса!- І собі підтакнув Акелар, піднявши руку, як в школі.

– І ще одну порцію для компанії.- Стримано кивнув Рікон.- Й поріжте, так як пропонували. Без голубів поки обійдемось, ми полюємо на більшу здобич.

– Зрозуміло…- Трохи прифігів від інформації офіціант і став доповнювати замовлення в блокноті.- Можливо ще медову пахлаву до кальяну?- Трохи невпевнено зиркнув він на Рікона.

– Давайте.- Легко погодися Ештон. Повинно бути цікаво. Національний десерт, все таки.- А мені чай ваш.

Швидко все принесли і вони, як арабська аристократія культурненько сиділи собі на подушках і м”яких диванчиках. Тільки замість чаю алкоголь(ну, окрім Ештона), замість бобів – м”ясо… Тільки Мерін аристократично насолоджувалась кальяном. Її думки линули повільно, біохвилі були тихими і спокійними. Вона почувалась затишно і на душі було легко. Ештон почувався щасливо, дивлячись на це, але серед усього цього, десь невимовно глибоко, десь на рівні їхнього зв”язку, Ештон відчував ледь помітну скорботу Мерін, що легкою ноткою приправила швидкоплинний спокій і мир її душі, ніби ненав”язливо нагадуючи, що в його обіймах не лише жінка, а древня істота, яка, втім, все ще відчуває. Просто її відчуття значно глибші, витримані часом. І не так легко настроїти її на інший лад… Навіть якщо прямо зараз вона почувається добре – це швидко мине, а древня скорбота проявиться виразніше.

Шторки була засмикнуті, і хоч з-за завіси долинали звуки співів (там у них щось на зразок караоке для бажаючих), але конфіденційність була прикрита. Та повітря вистачало – вентиляція була чудова, а кабінка була лише зашторена, а не замкнена наглухо.

Всі собі їли. І насолоджувались напоями. Лагор теж ковтнув вино, потім скривився від огидної несподіванки і з нерозумінням зазирнув у бокал, шукаючи відповіді. Ештон заржав вголосину. Не те винце, так? Ахах. Лагор розчаровано відставив бокал подалі і з похмурою образою відвернувся. Втім образа швидко минула, щойно в його руках опинився пиріг з слоєного тіста з бараниною. Ештон ніколи не стомиться спостерігати за безпосередністю ларів. Навіть якщо ти один з найсильніших ларів, поважний і гордий, належиш до зграї Повелительки – ти все одно лар.

– Куди поїдемо наступного року?- Вирішив Ештон поговорити.

– Знову?- Здивувалася Мерін.

– Люди зазвичай мають щорічну відпусту. На місяць, чи на тижні два. Принаймі у Зовнішньому Світі так.- Підняв брови Ештон.

– О, і справді. Я дедалі частіше забуваю, що ти народився людиною. Хм… Думаю, причина мого здивування у тому, що час для мене плине не так стрімко. Я звикла рідше відпочивати. Щоправда довше.- Усміхнулася його дружина, підтримавши розмову. Відгукнулася на бажання пари, хоч їй було відверто лінь.

– Рідше? Це як? Раз на кілька тисячоліть?- Не втримався Кір від запитань.

– Думаю, що так. Хоча останнім часом і зовсім не їздила.- Задумано вдихнула дим кохана, ігноруючи надмірну цікавість Кіра.

– І на скільки ж?- Зацікавився і собі Ештон.

– Ну… На кілька років. Чи десятиліть… Якщо зацікавить.- Усміхнулася знову Мерін, і Ештон відчув її ностальгічні спогади, те як її настрій поступово змінює напрям, поринаючи у спогади. Ештон спробував обдумати. А Кір цікавістю аж пашів, а запитати не наважувався. Мерін усміхнулася і поглянула на Кіра, відволікаючись від свого настрою.

– І як же виглядає Ваша відпустка?- Сприйняв він це як дозвіл.- Ну, окрім аукціонів в медовий місяць.- Йому і справді була цікаво, незважаючи на колючки.

– О…- Мерін заусміхалася, радо повертаючись до ностальгічного вектору спогадів:- Останнього разу я прикинулася служницею і кілька років жила в цій ролі.

– Чому саме так?- Здивувався Ештон. Хотіла пригадати дитинство? Але ж вона ненавиділа цей час?

– О, ну в той час маврів інтенсивно відловлювали люди й використовували як рабів. Маври зрозуміли б, що я не належу до їхнього виду, а от люди легко переплутали мене з мавром. Тож так легше було маскуватися.

– Он як…- Переварював Ештон. То все ж таки не в дитинстві спарава?- То, виходить ти була ті роки в ролі рабині?

– Якщо завгодно.- Погодилась вона з незмінною безмятежною ностальгічною усмішкою. Та Ештон вже встиг вивчити свою дружину.

– І що ж було з тим, кому ти служила, коли відпустка закінчилась?- Обережно поцікавився він.

– Хто на що заслужив.- Безмятежно усміхнулася Мерін.- Першу відпустку мені якраз такий чоловік зіпсував. Я не стала надто обтяжувати себе помстою, тож просто знищила його, перед тим як піти.

– Як?- Напружився Кір.

– Як я його вбила?- Підняла Мерін зацікавлено брову.- Загасила свідомість до необоротної межі.

Кір швидко обдумав:

– І… Як це було для нього?

Мерін уважно поглянула на Кіра і відповіла:

– Він заснув і не прокинувся. Думаю, що це найточніший опис.

– Тобто безболісно?- Уточнив він.

– Думаю, що так.- Усміхнулася Мерін. Кір занурився у власні роздуми, втративши інтерес до подальшої розмови. А Мерін провела його думки уважним поглядом, після чого знову розслабилась в обіймах пари, з трубкою кальяну, а на довершення піднесла собі з допомогою тонкої ниточки енергії негроні, запропоноване Ешоном. Мабуть, вирішила не повторювати помилок Лагора й проігнорувала свій бокал вина.

– Ти згадувала, що це була лише перша відпустка. А іншим разом як було?- Вирішив Ештон повернутися до попередньої атмосфери. Інколи Мерін любить згадувати. Зараз у неї якраз відповідний настрій.

– Хмм… – Знайомо усміхнулася Мерін, пригадуючи щось цікаве.- Що ж останній людський чоловік, що, втім, необережно називав себе моїм хазяїном, розважив мене. На жаль, Шазарія покликала мене раніше, аніж я встигла насолодитися вповній мірі.- Весело заусміхалася Мерін, блиснувши гострими і білими зубами.

– І що сталося з ним?- Розпитував далі Ештон, намагаючись вивести Мерін на повноцінну історію.

– Нічого особливого, душа моя, я робила те, що й завжди правила Шазарією. Що правда, щойно змогла повернулася до цього чоловіка. На жаль, він був достатньо розумним аби зрозуміти після всього, що я не мавр, не рабиня, і аж ніяк не у його владі. Тож, аби продовжити веселощі, але разом з тим дати йому щось взамін, я нерозважливо пообіцяла йому виконати три бажання. Натомість розважалася за його рахунок скільки бажала, і скільки дозволяли мені мої обов”язки.

– О, історія про джина?- Широко усміхнувся Ештон.

– Напевно.- Стенула плечима Мерін. Людська тупість її не надто цікавила – таки читалося в її біохвилях та виразі обличчя.

– Що ж він загадав?- Похапцем повернувся Ештон до цікавої теми для Мерін. Та і йому було цікаво. Дуже цікаво, що душею кривити?

– Бійся своїх бажань.- Оскалилась Мерін. Зробила паузу, обдумуючи відповідь. Вона пригадувала події давно забутих днів, чи то майже забутих… Присипаних порохом часу, принаймі. І в цих думках не було болю. Не було суму. Була лише іронія, веселощі, приглушені, далекі.- Він був… благородним. Хоч в ті часи й не існувало цього слова. Гордим, хоч це і не цінувалося серед його оточення, великодушним, хоч інші казали йому, що це дурість, він здатен був на самопожертву. А що найцікавіше – любив людей в загальному розумінні. Не оточуючих чи близьких. Він любив свою расу. Та навіть і більше – всі розумні раси. І настільки цього у ньому було багато… Линуло з таких глибин його природи, що й тисячоліття цього не затьмарили.- Мерін в задумі ввібрала в себе дим.- Він забажав миру. Між маврами та людьми.

Мерін сиділа і усміхалася вже без веселощів з далекою ностальгією лише своїм спогадам. Більше не потрібно було запитувати вона сама все розповість. І Ештон не став заповнювати паузу в розповіді непотрібною реплікою.

– Я організувала йому мир.- Насмішкувато скалилась вона.- Рішення було до неможивості банальним – скріпити мирний договір шлюбом представників двох рас. Звичайно не обійшлося без складнощів, надуманих самими людьми. Люди у всі часи були повні упереджень, самими ж людьми і нав”язаними. Для людей тієї епохи вступати в пару з мавром було… Неординарно. Можливо на той час людина з більшою охотою зв’язала б своє життя з гірською ланню. Маври віддали людям свою принцесу, по сьогоднішнім міркам. Люди ж спробували обдурити домовленості, підкорюючись своїй неоднозначній природі. Похапцем одружили свого принца на достойнішій кандидатурі. А чоловіком принцеси маврів став представник знаті. Той самий чоловік, що побажав миру для їхніх рас.- Мерін іронічно посміхнулася.- Так його перше бажання і здійснилося, довіку пов”язавши з представницею народу, миру з яким він прагнув.

Мерін з насолодою поринула у свої спогади. Та Ештон миритися з цим не бажав:

– Яким було друге бажання?

Мерін поглянула на нього з чітким розумінням того, що намагається зробити Ештон. І підіграла:

– Життя має чудове почуття гумору. Втім сатира йому притаманна у більшій мірі, аніж м”якші форми того ж гумору. Змусивши цього чоловіка розплатитися за власне бажання – одружитися з мавром, життя подарувало йому неймовірне кохання у вигляді цієї ж особи. Вони й справді стали основоположниками миру своїх рас. Прикладом для наслідування. Вони ставились один до одного з трепетом, довірою, розумінням. Так, ніби для них не існувало законів природи, так ніби вони були з однієї раси. Та це було не так. Вони були з різних рас. І їхня природа була несумісна, а їхній союз – безплідний. Люди і маври не можуть мати спільних дітей. Другим його бажанням було… Мати спільних дітей з коханою.- Мерін знову замовчала. І лише через кілька нескінченних хвилин з її уст злетіли чергові довгожданні слова:- Я виконала його бажання. В лабораторіях Шазарії був виведений гібрид з їх генетичного матеріалу, без крові алубі, звичайно не обійшлось… Тіло людини… Голова бика.

– Мінотавр?!- Ошаліло перебив Кір.

– Так.- Недбало кинула Мерін.

Всі замовкли. Ця сумна історія з міфології відома всім.

Мерін випустила свої тонкі і точні потоки і стала гратися з димом від кальяну. Закручувала його, ховала у бар”єрчик наче у бульбашку, розтягувала і вигинала туди-сюди, буквально, будуючи повітряний замок. Лабіринт. Мінотавра, мабуть…

Сірін дивилася на видовище, розкривши рота. А Кір іронічно за усім цим спостерігав, приходячи до якихось власних висновків.

– А третє бажання?- Невпевнно запитав Ештон. Уже не будучи впевненим, чи тема дійсно доречна.

Мерін поглянула на Ештона якось особливо. І він зрозумів, що саме зараз і почує те, для чого Мерін усе розповідала. Вона вдихнула ще одну порцію диму і створила додатковий будівельний матеріал для свого повітряного замку-лабіринту.

– Він не загадував останнє бажання. Боявся, що я зникну з його життя. Він дуже цінував те, у що вилилися наші стосунки через такі довгі роки для нього і всього лиш мить для мене. Він називав мене другом. А можливо, таки засвоїв два останніх урока, і став боятися наслідків своїх бажань. Тому висловив останнє бажання лише перед смертю. Він попросив подбати про його нащадків. А енергія смерті, перетворила його бажання у міцні узи. Що скували мене. Так я сама собі організувала вдалу пастку на тисячоліття.- Іронічно усміхалася Мерін.

– А які ж нащадки, якщо їхній союз був безплідним…- Через кілька митей роздумів висловив Кір несумісний в його уяві факт.

– Хто ж говорить про його спільних нащадків з мавром? У нього були й інші діти.- Усміхнулася Мерін, спостерігаючи за реакцією Кіра. Проте він нормально відреагував, і Мерін повернулася до істрорії:- Зруйнувати ці узи я не змогла. Проте підправила їх в достатній мірі, аби його нащадки не нахабніли і не забували, що моя свобода цими узами аж ніяк не обмежена. І що я залишилась господинею свого життя, незважаючи на деякі незручності.- Мерін усміхнулася і залишила на Шоні довгий і однозначний погляд, що висловлював силу і владу.

Шона стиснула губи і гордо підняла підборіддя. Вона ретельно обдумала відповідь:

– Незважаючи на плату, що повинен здійснювати мій клан, я щиро радію, що мій предок не забажав забрати Вашу свободу. Не лише тому, що алубі надто небезпечні у якості підневільних осіб, але й тому що настільки велична істота не повинна комусь належати.- Вона відкрито дивилася Мерін в очі. І навіть в глибині її погляду Ештон не помітив нічого схожого на страх – лише повагу.- А ще я безмежно рада, що моя власна доля опинилася в руках Ештона, а не у Ваших, якими б дбайливими вони не були.

Мерін весело розсміялася на цю фразу і розмова м”яко перетекла до фіналу. І залишилось лише спостерігати, як Мерін завершує свій повітряний замок з диму, бар”єрчиків та різного роду енергетичних зв”язків. Заворожуюче. Але… Ештону теж є чим здивувати. Мерін ще не бачила ілюзію його вовчиці. Ештон в передчутті потер руки і теж став створювати свій витвір енергетичного митсецтва. Невдовзі маленька копія Мунлайт (а мініатюрну було важче зробити, аніж в натуральну величину!!!) бігала по лабіринту, шукаючи вихід.

– Ух ти!- З захватом викрикнула Сірін. Оскільки шлунок повний, можна і поцяцькатися?- А можна і мені?- З щирим захопленням дивилася вона на видовище.

– Давай я.- Спробував Ештон взяти трубку кальяну у коханої. Але вона не дала.

– Ні, я самостійно це зроблю.- Плавно, але швидко і категорично викрутилася Мерін з руки Ештона.

– Я просто не хотів тебе обтяжувати. Моя ж зграя.- Трохи здивовано пояснив Ештон.

Мерін набрала досить багато диму у груди і випустила густий потік в бік Сірін. З певним замилуванням і веселощами стала спостерігати за тим, як Сірін гарячково ловить дим у бар”єри, наче дорослий дивиться на ігри дитини.

– Так, вона твоя дитина. Так чому мені не подбати про неї? Ти ж подбав про мою.- Усміхнулася Мерін, капосно поглянувши на Ештона. Він в осад випав. Наче ж домовились, що з Піреєм все гаразд?

– Не дати твоїй дитині страждати від голоду – це нормальні речі! Ми ж пара!- Аж знетямився він від постановки питання.

– Хм… Не всі такої ж думки. Але я хотіла б віддати тобі борг.- Усміхнулася Мерін Ештону любляче.

– Та не треба мені віддавати борг. Немає боргу! Все нормально!- Хех… Інколи з алубі важко.- Просто якщо моїм дітям потрібна буде допомога, так само допоможи. А я допомагатиму твоїм.- Якось так? Так же і має бути? Та Мерін на це лише самоіронічно розсміялася.

– І знову я потрапляю у ту ж пастку.

От чорт! Тобто, якщо він помре, вони повинна буде подбати про його дітей? А вони ж можуть бути у майбутньому якихось інших рас… Ештон зовсім не хотів її заганяти в подібні умови!

– Мерін!- Ештон запанікував і спробував викрутитись. Не потрібно розтягувати це на тисячоліття! Не потрібно, щоб задовго після його смерті вона все ще була зв”язана обіцянкою! А скільки вони разом проживуть? Чорт. І не зрозуміло ж що буде далі, аби заключати подібний договір “допоки смерть не розлучить їх”.- Так. Забудь про що я сказав. Я обдумаю усе, а поки що диму для Сірін достатньо.- Вказав Ештон рукою на забавку його дівчинки.

– Гаразд.- Усміхнулась Мерін і видихнула в сторону Сірін ще один густий клубок диму.