“Водій маршрутки”

Опис: Добре мати папіка, якого дійсно кохаєш.

Ідея @duthey (Тікток)

Посилання на відео: https://vm.tiktok.com/ZM2LeNfYY/

Лунає шкільний дзвінок, якого чекали всі учні. Сьогодні були важкі предмети, ще й тривали занадто довго. Радує, що вже п’ятниця і наступні два дні можна розслабитися і відпочити від нудних уроків.

Усі учні старшої школи поспішають втекти з в’язниці під назвою школа. Дехто йде пішки додому, декого забирають батьки, а деякі так звані мільйонери замовляють таксі. Ось і учні старшої школи вирішили піти разом, оскільки їм по дорозі. Кожен швиденько збирає шкільне приладдя у рюкзак та збираються виходити з класу. Лише одному Чонґуку не потрібно збирати речі, яких він, власне, і не має.

Компанія виходить зі школи та прямує до виходу з території примусової катувальні. Всі з прекрасним настроєм, адже завтра законний відпочинок від цих мук.

Чонґук, йдучи позаду хлопців, дивиться у свій новий телефон — чорний айфон останньої моделі, чекаючи відповіді на своє повідомлення. Бачачи лише два слова у відповідь, на обличчі з’являється якась трохи дивна усмішка. Він переводить погляд на узбіччя дороги, де зазвичай паркуються машини, та намагається знайти знайомий автомобіль. На телефон знову приходить коротке повідомлення.

Чорний ягуар

Чонґук піднімає погляд на автомобілі поблизу, шукаючи вже іншу машину, та бачить на протилежній стороні той самий чорний ягуар. У цей час старшокласники доходять до пішохідного переходу. Горить червоне світло для пішоходів, які йдуть прямо, але зелене, якщо переходити дорогу на протилежну сторону вулиці. Хлопці зупинилися, чекаючи зелене світло і тільки один Чонґук не збирався чекати, маючи намір покинути компанію однокласників.

— Я напевно на маршрутці поїду, так що сьогодні без мене. До понеділка, — Чонґук миттєво переходить дорогу, не чекаючи відповіді чи недоречних запитань. Йому зараз байдуже, що подумають його однокласники, набагато важливіше швидше побачити одну людину.

Хлопці, здивувавшись неочікуваному рішенню свого однокласника, переглянулися один з одним, а щойно засвітився зелений, попрямували вперед, продовжуючи розмову про якісь дурниці.

Чонґук, побачивши, що однокласники зникли з поля зору, підходить до чорного автомобіля, який, ймовірно, саме з салону та сідає на переднє пасажирське сидіння.

За кермом авто чоловік у білосніжній, ідеально випрасуваній рубашці та коричневих класичних брюках. На лівій руці красується наручний годинник, який коштує приблизно як школа, у якій навчається Чонґук. Біля чоловіка лежить такий самий, як і в Чонґука, айфон, тільки білий.

Уважно подивившись, чи їх ніхто не бачить, Чонґук швидко цілує чоловіка в губи, хоча зараз хочеться не відриватися від медових вуст хоча б годину.

Чоловік заводить машину, яка ще не встигла проїхати і ста кілометрів, та виїжджає на дорогу.

— Як справи у школі? — порушує таку комфортну тишу чоловік.

— Я страшенно втомився, але дуже радий, що нарешті п’ятниця, — хлопець відкидається на зручне сидіння автомобіля та закриває очі. Він відчуває кожен погляд, кинутий чоловіком. Вони не бачилися тиждень через робоче відрядження чоловіка і обоє дуже голодні один за одним.

— Заїдемо поїсти? — спокійно запитує чоловік, наперед знаючи відповідь. — Тільки батьків не забудь повідомити.

— Ну Техьон-а, вони навіть не знають у скільки закінчуються мої заняття. Тоді навіщо це робити?

Чоловік нагороджує його поглядом, який, якщо коротко, означає “не обговорюється”.

— Гаразд. Уже пишу, — хлопець знімає блокування телефону та заходить у месенджер, набираючи повідомлення. — До речі, чому ти змінив машину? Колишня була зовсім нова.

— Кілька тижнів тому ти задивився на такий же автомобіль і сказав, що він тобі сподобався. Я вирішив, що тобі буде приємно, якщо я буду забирати тебе на цьому ягуарі.

— Ти як завжди маєш рацію, — хлопець переплітає свої пальці з чужими, а чоловік у якості відповіді цілує кісточки руки Чонґука.

— Усе для тебе, крихітко.

Вони заїжджають у найдорожчий ресторан міста, який до того ж знаходиться неподалік від школи. Це місце славиться не тільки розкішшю, смачною їжею, відмінним обслуговуванням, а й приватністю. Неважливо з ким ти і хто ти, якщо платиш величезні суми, то твоя анонімність понад усе.

Чонґук, зголоднівши після важких уроків, замовляє собі багато страв, не забуваючи про десерт. За гроші він ніколи не хвилюється. Він чудово знає, що йому варто лише захотіти і Техьон купить цей ресторан лише для нього.

Поївши, вони повертаються до автомобіля, щоб Техьон доставив Чонґука додому.

Під’їхавши до під’їзду, чоловік повертається до Чонґука та рукою ніжно бере його за підборіддя, затягуючи у глибокий поцілунок.

— Я дуже скучив, любий, — відсторонюючись, тихо промовляє Техьон.

— Я вже повідомив батьків, що ночуватиму у друга на вихідних, щоб нібито зробити спільний проєкт на урок, — автоматично каже Чонґук, бажаючи поїхати до Техьона прямо зараз, а не чекати завтрашнього дня.

— Чонґукі, брехати погано, — рука чоловіка лягає на чуже стегно, по-господарськи стискаючи його.

— Можливо, але тобі на це начхати. Правда ж? Ти  хочеш мене не менше, ніж я, — Чонґук прикушує нижню губу та облизує свої губи. — А ще я знаю, що не один буду сьогодні дрочити. Так, пане Кіме?

З губ Техьона виривається тихий стогін, адже це чортеня використовує заборонені прийоми проти нього.

— Завтра о третій тут, довго чекати не буду, — намагаючись контролювати себе, вимовляє Техьон, хоча в голові лише одне бажання — завезти хлопця до себе прямо зараз.

— Будеш, а якщо й не будеш, то таксі буде, яке ти сам мені й викличеш, — Чонґук дарує поцілунок у щоку та виходить з машини.

Техьон кладе руки на кермо, таким чином спираючись на нього. Чорт, а малий то має рацію. Він завжди буде чекати його. Важко просто взяти й поїхати, коли ти одержимий цим хлопчиком.

Чонґук відмикає двері у квартиру власним ключем. Усе взуття на місці, значить батьки вдома.  Власне, Чонґуку глибоко начхати на них, як і їм на нього. У них взаємна нелюбов. Колись він був щасливий у цій квартирі з цими людьми. Він повертався зі школи, бажаючи швидше побачити батьків та провести з ними більше часу. Вони турбувалися про нього, допомагали, робили все, аби проводити з ним більше часу. Однак, поступово це все зникало. Батьки все більше часу проводили на роботі, розмови зменшилися тільки до запитань про навчання, а спільний відпочинок зовсім зник. Далі ще гірше: батьки просто-напросто забули, що в них є син. Вони нічого не забороняють, не змушують навчатися. Скажете ідеальні батьки, але ні. Гірше за строгість може бути тільки байдужість.

Чонґук відразу прямує у свою кімнату, не заходячи до батьків. Більше за школу він ненавидить тільки свій дім. Він відчуває себе тут самотнім та непотрібним. У школі принаймні він про це не думає, а тут усе каже про те, що він тут зайвий. Радує тільки одне: коли він закінчить школу та поступить в університет, він переїде в окрему квартиру. Така домовленість з батьками. Точніше він переїде до Техьона, але ж батькам це необов’язково знати. Хоча їм це навіть нецікаво.

Хлопець сідає за уроки, щоб не хвилюватися з приводу них на вихідних. Йому буде явно не до навчання.

Він закінчує близько дванадцятої ночі, після чого прямує спати. Передчуття вихідних з Техьоном не дає заснути. У голову лізуть цікаві картинки, як вони проведуть ці вихідні. Уявляючи вихідні з Техьоном, Чонґук врешті-решт засинає.

Хлопець прокидається о першій годині дня, починаючи збиратися. Батьків удома немає — знову на роботі. Це на краще.

Папік

Я біля твого під’їзду

Чонґук швидко взувається та буквально вилітає з квартири, не забуваючи закрити її. Біля будинку сяє на сонці чорний ягуар з чоловіком, що обперся стегнами об капот автомобіля. На Техьоні чорні класичні брюки й такого ж кольору рубашка, рукава якої закочені до ліктя. Чорняве волосся вкладене назад та виблискує під сонячними променями. Руки складені на грудях, а погляд спрямований на до болю знайомий під’їзд.

Чонґук, який не в змозі стримати свою радість, біжить до Техьона, обіймаючи того за шию. Руки чоловіка стискають тендітну талію, притискаючи до себе ближче. Їм потрібно бути обережними, щоб ніхто не дізнався про їх стосунки, але зараз у теплих обіймах один одного їм на це начхати. Вони не бачилися менше одного дня, а відчуття ніби пройшли роки.

— До тебе? — нестримно запитує Чонґук, трохи відсторонюючись від Техьона.

— Потім так, а зараз я хочу побалувати тебе, — Техьон цілує Чонґука в ланіту та відчиняє двері ягуара для нього.

Чонґук буквально застрибує у машину, прокручуючи варіанти, що ж такого міг підготувати для нього Техьон. Зустрічаючись з ним, Чонґук не думає, що його ще можна здивувати, але він чудово знає винахідливість Техьона і його вміння здивувати. Висновок: день має бути насиченим, особливо вечір.

Тим часом Техьон обходить машину та сідає за кермо. Він виїжджає з двору Чонґука, прямуючи у найвідоміший торговий центр Сеула. Єдина мета Техьона на сьогоднішній день — купити Чонґуку все, що той забажає і подарувати незабутні моменти.

Чонґук у крамницях не соромиться — знає, що Техьон купить для нього все і навіть більше. Він залітає то в одну крамницю, то в іншу, беручи все, що подобається.

Вони йдуть до наступної крамниці брендового одягу, аж раптом Чонґук зупиняється навпроти вітрини ювелірного салону. В очі впадає срібний браслет з тисячею дрібних діамантів, який виблискує під штучним світлом ламп.

Поки Чонґук свердлить діру в прикрасі, Техьон проходить усередину салону, відразу підходячи до консультанта з проханням показати той самий браслет. Молодий хлопець дістає потрібну річ, а Чонґук, який саме помітив відсутність Техьона біля себе, підходить до нього.

— Тобі ж цей сподобався? — невимушено запитує Техьон.

— Так, — Чонґуку здається, що він ніколи не звикне до того, що тільки він подивиться на якусь річ при Техьоні, і той відразу її купить.

— Запакуйте, будь ласка, — чоловік дивиться прямо в очі Чонґука, при цьому звертаючись до консультанта. Співробітник крамниці навіть не відразу зрозумів, що звертання до нього, а тому тільки через кілька секунд почав метушитися й упаковувати браслет.

— З вас 800 тисяч доларів, — Техьон навіть бровою не повів, почувши ціну браслету. Звісно, для нього це копійки, які він заробляє за годину роботи.

Оплативши покупку, Техьон передає коробочку з прикрасою Чонґуку. Потім нахиляється до його вуха та, поклавши руку на чужу талію, промовляє:

— Упевнений, що ця прикраса не варта навіть твоєї волосинки, крихітко, — рука сильніше стискає талію хлопця, але вже через секунду Техьон відпускає його.

Чонґук, втомившись від шопінгу, затягує Техьона в ресторан, що знаходиться навпроти торгового центру. Затишна атмосфера ресторану, доброзичливий та професійний персонал, найкращі страви — до цього всього Чонґук звик. Він почувається у таких місцях, як риба у воді. Поводить себе достойно, але при цьому не пихато та нахабно, як деякі діти, у яких батьки великі шишки в суспільстві. І це, напевно, найбільше вражає Техьона.

Згадуючи своїх коханців, що були до Чонґука, хочеться ляснути себе по чолі. Ті, а їх всього було троє, як тільки вони почали ходити в дорогі заклади, поводилися так, ніби вони королі цього світу, яким усе дозволено. А Техьон, будучи як мінімум королем Кореї, ненавидить, коли люди поводяться нахабно та зверхньо. Напевно, саме тому попередні троє протрималися біля Техьона недовго. Це ще закриваючи очі на те, що все, що їх цікавило — це гроші, подарунки та влада.

А Чонґук інший. Йому подобається його статус, всемогутній Техьон поруч, який заради нього зверне гори, подарунки та можливості, які дають гроші. Проте, найголовніше для нього — це сам Техьон. Усе інше — приємний бонус, не більше. Будучи хлопцем такої відомої і багатої людини, він не забуває про ввічливість та людяність. Техьон ще ні разу не бачив, щоб той якось негарно звертався до персоналу. Це в ньому чіпляє. Ця вишукана простота.

Смачно перекусивши, вони повертаються до машини. На телефон Техьона приходить повідомлення від секретаря.

Вас уже чекають.

— Куди далі? — порушує тишу Чонґук, зручно влаштувавшись на сидінні.

— Головний подарунок уже чекає. Я впевнений, що тобі сподобається, Чонґукі, — хитра посмішка з’являється на обличчі Техьона. Чонґук її знає — зараз буде щось особливе. Розпитувати, що його чекає, марно. Він це вже знає, тому навіть не намагається довідатися.

Вони приїжджають до скляної багатоповерхівки, у якій, ймовірно, знаходяться одні офіси. Техьон завертає на підземну парковку та зупиняє машину. Виходячи з неї, він не забуває відчинити дверцята для Чонґука та подати йому руку. Мило.

Вони підіймаються на 46-ий поверх, а Чонґук і досі не розуміє, що вони тут роблять. З ліфту вони виходять у білосніжний коридор по якому ходять працівники, але невідомо, які саме працівники. І ось нарешті, Техьон зупиняється біля таких самих як і стіни, білих дверей. Кілька секунд і вони заходять. Усі присутні миттєво звертають на них увагу. До них підходить дівчина 25 років, кланяючись.

— Добридень, пане Кіме та пане Чоне. До зйомки все готово. Розпочнемо? — привітно запитує співробітниця.

— Так, тільки дайте нам кілька хвилин.

Дівчина ще раз кланяється та йде перевіряти чи все готово. А Чонґук продовжує стояти, нічого не розуміючи.

— Пам’ятаєш, як ти мені казав, що дуже любиш бренд Calvin Klein?

Усе ще в ступорі, Чонґук спроможний тільки кивнути.

— Так ось, вони шукали собі нове обличчя бренду, а я лише сказав, що у мене є чудова кандидатура, — Техьон усміхається, а Чонґук, не вірячи своїм вухам, заглядає у чужі очі, намагаючись виявити там хоч крапельку брехні чи жарту. Але там тільки гаряче полум’я кохання, яке обливається правдою в кожному сказаному слові.

— Ти-и серйозно? — досі не вірячи, запитує Чонґук.

— Цілком. У тебе чудові модельні дані і це твій улюблений бренд, тому йди швидко переодягатися та на макіяж.

Чонґук трохи відходить від шоку та прямує до тієї дівчини, що підходила напочатку. Вона пояснює, що від нього вимагається, показує одяг, у якому він буде та відправляє переодягатися.

Тим часом Техьон сідає на диванчик у кутку кімнати, готуючись спостерігати за своїм хлопчиком. Фотографуючи Чонґука, він помітив, що в хлопця гарно виходить позувати. Він має у запасі купу поз і всі вони різні, а головне доволі оригінальні. Крім того, у Чонґука дійсно красиве тіло та модельне обличчя. Техьон довго думав, щоб такого зробити, а коли випадково почув про те, що Calvin Klein шукає нові обличчя, не вагаючись наказав секретарю все організувати.

Через десять хвилин Чонґук уже повністю готовий до зйомки. Якщо спочатку він був шокований і нічого не розумів, то зараз став серйозним, готуючись до роботи. Зустрівшись поглядом з Техьоном, той йому підморгнув, показуючи жестом, що він усе зможе.

Перший образ доволі простий: чорна футболка з маленьким логотипом бренду на грудях та чорні джинси.

На початку Чонґук трохи затиснутий і не розкривається повністю. Усе ж не кожен день ти знімаєшся для свого улюбленого бренду. Техьон це прекрасно бачить, а тому тихенько пропонує зробити перерву і підходить до Чонґука.

— Крихітко, ти такий красивий, що я ледь тримаю себе в руках, дивлячись на тебе, — чоловік прикушує мочку вуха, а згодом додає: — Насолодись цим моментом і не хвилюйся з приводу результату.

До них підходить співробітниця повідомити, що перерва закінчується через хвилину. Техьон повертається на своє місце, а Чонґук назад на майданчик. От ніби йому сказали прості слова, але на душі дійсно стало спокійніше.

Фотосесія продовжується і з кожною хвилиною страх зробити щось не так випаровується. Уже в другому образі Чонґук не стримує себе. Він стає в нестандартні пози, впевнено дивиться у камеру і зовсім забуває, що за ним уважно спостерігають. Так само повз нього проходить самовдоволена посмішка Техьона, який навіть на секунду не може відірвати погляду від свого хлопчика.

Останній образ складається з джинсового костюма і, власне, все. Якщо до того Техьон насолоджувався роботою хлопця, його харизмою і тілом, то зараз у його очах зароджується бажання та хтивість. З кожною секундою напруженість чоловіка зростає. Зараз хочеться забрати хлопчину до себе додому і не відпускати, але поки він може лише спостерігати.

Чонґук увійшов у смак і просто насолоджувався зйомкою, стаючи так, щоб усі гарні сторони було видно. Він підходить до фотографа, щоб глянути результати і мимохідь кидає погляд на чоловіка у кутку кімнати. Навіть за секундний погляд він побачив очі, які потемніли від бажання. І Чонґук збреше, якщо скаже, що йому не подобається.

Як тільки Чонґука відпускають, Техьон бере його за руку та веде за собою до ліфта. Ні слова не злітає з його вуст, але Чонґук і без цього все розуміє. Техьон хоче Чонґука, а в нього самого бажання зростає щохвилини від усвідомлення того, що його хоче чоловік.

Ніхто з них не помічає, як вони доїжджають до будинку Техьона. Він живе у квартирі в центрі, але вихідні вони проводять у віллі за містом. Будинок страшенно великий і, якщо постаратися, то в ньому можна заблукати. Тут є все, що потрібно для комфортного життя. Спортзал, більярд, кінотеатр, міні-гольф, басейн — і це далеко не все. Постійного персоналу в будинку немає. Техьон не любить, щоб перед очима маячили та й важко знайти людей, які не продадуться, як тільки буде така можливість. Адже є багато виродків, яким потрібен компромат на найбагатшу людину Кореї.

Як тільки вхідні двері зачиняються, Техьон притискає Чонґука до стіни, кладучи руки на стегна хлопця. Він цілує чужу шию, вдихаючи коханий запах, веде вгору до вуха та прикушує, слідом шепочучи:

— Чорт, я божеволію від тебе, — у відповідь на це з губ Чонґука вилітає глухий стогін. Це найкращий комплімент, який можна почути від Техьона.

Руки Чонґука тягнуться до волосся чоловіка, але Техьон перехоплює та заводить їх над головою хлопця, тримаючи однією рукою. Губи Техьона торкаються кожного сантиметра ніжної шкіри, де-не-де залишаючи засмокти.

Чонґук, як наркотик, викликає залежність. Раз спробував і вже не можеш зупинитися. Його запах осідає десь на дні легень, а руки навіть через довгий час пам’ятають м’яке волосся. Найгірше у цьому всьому те, що його завжди мало. Ось він перед тобою, вигинається, ніби кішечка, просить уваги й дотиків, які ти й так не шкодуєш, але цього мало. Чонґука хочеться повністю і назавжди.

Техьон відпускає чужі зап’ястя та бере за стегна, піднімаючи та знову притискаючи до стіни. Чонґук тільки закидає голову назад, легенько стукаючись нею об стіну, але зараз йому на це начхати. Збудження буквально роздирає зсередини, а член неприємно треться об одяг.

Техьон бачить як Чонґук бажає його. Вирішивши не мучити ні себе, ні його, він міцніше притискає його до себе та прямує у спальню, адже його хлопчику має бути зручно приймати в себе член немаленьких розмірів.

Техьон кладе Чонґука на ліжко з чорними, ніби смола, простирадлами, та відходить до тумби біля стіни, щоб взяти презервативи і змазку. Він повертається до ліжка, на якому розлігся Чонґук, та розводить його ноги, щоб вмоститися між ними. Техьон кладе руки на чужу талію, стискаючи та милуючись картиною перед собою. Однак, у цій картині не вистачає останнього мазка.

— Чонґукі, переодягнешся для мене? — Техьон легенько проводить подушечками пальців по шкірі на ребрах — ерогенна зона Чонґука.

— Звісно, коханий, але я ще хочу використати нашу річ, — Чонґук ледве стримує стогони, що рвуться назовні, коли Техьон торкається до нього так. Невагомо, але мурашки такі, що можна збожеволіти.

— Ти настільки засумував за мною, крихітко?

— Та-ак, — Чонґук одночасно відповідає і стогне від дотику до сосків.

Техьон, залишивши поцілунок у районі грудей, підвівся та підійшов до їхньої особливої шафи. У ній зберігається усе необхідне для їхніх пристрасних ночей. Але зараз Техьону потрібні лише дві речі: новий комплект білизни, який він купив у передчутті зустрічі з Чонґуком, і ошийник з металевим ланцюжком та з написом good boy, зроблений на замовлення.

Коли їхній секс почав набувати таких ознак? Жоден з них не згадає. Однак, усе почалося з того, що Чонґук, гулявши по торговому центрі, задивився на крамницю з жіночою нижньою білизною, а Техьон помітив це. Він запитав Чонґука, чи йому таке подобається, але той навідріз заперечив. Хоча й Техьон бачив брехню в очах хлопця, але не став тиснути, лише чекав. Марно чекав, варто зазначити. Після цього Чонґук обходив такі крамниці, не показував жодної зацікавленості й Техьон дійсно подумав, що він себе накручує, чи вірить в те, що хоче вірити. По правді, йому страшенно подобається жіноча білизна на тілі хлопців, але знаючи, що це доволі дивно, свій фетиш тримав при собі. Техьон вирішив засунути думки з приводу цього куди подалі, адже все скидалося на те, що йому здалося. У нього майже вийшло це зробити, як раптом він побачив фото Чонґука у білизні. Той був у чорному мереживному комплекті, де ліфчик абсолютно нічого не приховував, як і трусики, власне. На цей раз Техьон вирішив діяти і, купивши красиву білизну, подарував її Чонґуку. Той намагався заперечити, як пізніше виявилося, він просто захищався, боячись негативної реакції. Адже як це так, щоб хлопець і любив носити жіночу білизну. Поговоривши, вони зрозуміли, що даремно обоє боялися, оскільки їм це подобається. Тільки Чонґуку носити, а Техьону дивитися.

З ошийником історія дещо нудніша. Одного разу було таке, що вони не бачилися місяць через від’їзд Техьона закордон. Вони говорили по відеозв’язку, телефону, але цього мало. Їм обом треба дотики, відчувати тіло один одного. За тиждень до приїзду Техьона, Чонґук кинув йому зображення ошийника з повідцем для рольових ігор, який він хотів би спробувати у їхньому сексуальному житті. А Техьон лише трохи додав змін, замовивши фірмовий напис на ошийнику.

Коробка з новою білизною лежить на верхній полиці, а ошийник в швидкодоступному місці. Техьон повертається до Чонґука і вручає коробку з новою білизною. Він впевнений, що хлопцю сподобається подарунок.

Чонґук без слів розуміє і знімає кришку від коробки, бачачи акуратно складену червону з прозорої тканини білизну. Його улюблений колір і матеріал.

Техьон, поки Чонґук переодягався, сидів на ліжку та насолоджувався красою поєднання сексуального тіла з білизною, кольору пристрасті. Коли комплект уже був на Чонґукові, Техьон підходить до нього та однією рукою обіймає за талію, шепочучи:

— Тобі дуже личить ця білизна, крихітко.

Чонґук втикається носом у його вигин шиї та, ніби випадково проводить язиком. Грається. І знає ж, що Техьон втрачає голову тільки від його вигляду, але б’є до останнього.

— Хтось собі забагато дозволяє? Чи не пора йому надіти ошийник?

— Так, він дуже непристойно себе поводить, — Чонґук навіть не заперечує, а тільки підставляє шию, щоб було зручніше надягати його улюблений ошийник.

Техьон защіпає ошийник та кладе долоню на ланіту Чонґука, ніжно гладячи її.

— Хороший хлопчик.

Техьон цілує Чонґука в губи, підштовхуючи до ліжка позаду. Підійшовши достатньо близько до нього, Техьон легенько штовхає хлопця на ліжко. Чорні простирадла, червона білизна і спокуса у тілі людини. Він не може намилуватися таким прекрасним Чонґуком. Білизна, яка по суті повинна приховувати найінтимніше, не приховує абсолютно нічого. І в чому тоді її сенс? В естетиці на тілі. Тіло Чонґука саме по собі витвір мистецтва, а білизна, як останній штрих, без якого здається, що чогось не вистачає.

Чонґук лише й може, що покірно лежати на прохолодних простирадлах. По тілу пробігають дрібні мурашки не то від прохолоди постільної білизни, не то від уважного погляду Техьона. Його буквально поїдають поглядом, обводячи кожен вигин прекрасного тіла. Проте жодних рухів Техьон не робить, хоч Чонґук і бачить, що його бажання перевищує допустиму межу.

Не витримуючи очікування, Чонґук піднімається на ліктях та прогинається в спині. Без дозволу. Техьону це не сподобається, але він цього й добивається.

— Не в силі стримати себе, так? — Техьон хитро посміхається, здогадавшись, що намагається зробити його хлопчик. Що ж, приємно, що Чонґук хоче цього не менше нього самого.

Техьон підходить до хлопця та тягне за ланцюжок від ошийника на себе, вриваючись у чужий рот. Ні краплі ніжності, а тільки жорстка пристрасть. І Чонґуку зносить дах від цього. Від такого Техьона.

Відсторонившись від солодких вуст хлопця, Техьон заглядає тому в очі. Бачить бажання, пристрасть і ні краплі страху чи зволікання. Однак одне питання він мусить поставити.

— Ти хочеш зайнятися зі мною сексом?

Багато хто думає, що це запитання може зіпсувати всю атмосферу, але ні. Воно тільки розпалює партнера. Людина розуміє, що його партнеру важлива його думка, згода і бажання. Від цього збудження тільки наростає.

— Так, — коротко і чітко. Він завжди впевнений у своїй відповіді. Чонґук повністю довіряє Техьону себе.

— Ти ж пам’ятаєш, що ми можемо зупинитися у будь-який момент. Тобі варто тільки про це сказати, гаразд?

— Так.

На обличчі Техьона мимоволі з’являється легка усмішка, яка в даній ситуації зовсім не в тему, але тільки з Чонґуком йому не потрібно приховувати свої справжні почутті й бажання. Справжнього себе.

Техьон відпускає ланцюжок нашийника і опускається нижче. Він залишає невагомий поцілунок на ключиці Чонґука, а слідом торкається вустами грудей. Переводячи погляд у чужі чорні очі, він насолоджується і упивається насолодою, що плескається на дні цих очей. Його хлопчику подобається, значить потрібно продовжувати ласки. Рука проводить по тонкій талії, зупиняючись біля лінії трусиків, які стримують ерекцію Чонґука. Три, два, один… Долоня стискає чужий член і з вуст хлопця вилітає хрипкий стогін, що засідає у кожній клітині тіла Техьона.

Через тканину дотики відчуваються зовсім по-іншому. Напевно, це одна з найголовніших причин любові Чонґука до білизни.

Техьон цілує соски через прозору тканину, а великий палець натискає на вуздечку.

У Чонґука перед очима зірки зриваються одна за одною, залишаючи яскравий різнокольоровий попіл. Він хоче більшого, але водночас він не хоче, щоб це припинялося.

Техьон відривається від грудей Чонґука та тягнеться за гарячим поцілунком. Він божеволіє від цієї людини, але припиняти це божевілля наполегливо відмовляється.

— Ти хочеш мій член усередині себе, крихітко? — Техьон прикушує нижню губу, трохи відтягуючи її.

— Та-ак, — Чонґук ледь чутно відповідає, перебуваючи свідомістю в іншій галактиці.

— Тоді допоможеш мені? — Чонґук не відразу розуміє про що йде мова, але як тільки Техьон відсторонюється і сідає на край ліжка, до нього доходить. — На коліна.

Не прохання, а наказ. Чонґук ногами, що тремтять, спускається на підлогу, підкоряючись і стаючи на коліна. Він розщіпає брюки Техьона, приспускаючи їх разом з білизною. Перед його лицем член з рожевою голівкою, яка виблискує через передеякулят, що виступив. Чонґук важко ковтає слину і кладе руку на член, починаючи повільно водити нею по стовбуру. Техьон закидає голову назад від такої довгоочікуваної ласки, а Чонґук тим часом максимально близько наближається до головки члену. Напевно, Техьон відчуває його дихання. Чонґук насаджується ротом на твердий член, що пульсує від збудження, та бере половину. Він обводить язиком кожну вену, виводячи невідомі узори. А після бере до кінця, втинаючись носом у лобок. Блювотний рефлекс уже давно його покинув, тому взяти весь член, який, до речі, немаленьких розмірів, не складає труднощів. У нагороду хлопець чує солодкі стогони зверху. Він хоче подивитися на Техьона зараз, але той вплітає руку в його волосся і відтягує, відразу насаджуючи назад. Кілька рухів і Чонґук відчуває, що Техьон уже близько. Останній поштовх і… Він зупинився, не даючи собі такої бажаної розрядки. Чонґук, не розуміючи, дивиться на нього й тільки встигає подумати, як його цілують.

— Крихітко, встань у колінно-ліктьову, — від усвідомлення, що зараз буде, імпульси збудження проходять усім тілом, збираючись у районі паха.

Як тільки він слухається і стає у потрібну позу, Техьон підходить ззаду і, на подив Чонґука, не бере змазку, що лежить неподалік. З нього стягують трусики і… Гарячий язик торкається кільця м’язів, що відзивається на дотики, пульсуючи. О, так, якщо до цього криша остаточно не поїхала, то зараз вона полетіла до біса. Спритний язик обводить сфінктер, не входячи в нього. Однак Чонґуку цього вистачає, щоб коліна затряслися. Такими темпами, Техьону доведеться його тримати, бо довго він стояти не зможе. Один легенький поштовх і кінчик язика проникає всередину. І буквально через секунду язик то входить, то виходить зі сфінктера.

Чонґук лежить грудьми на ліжку, а одна його рука викручує власний сосок через тканину білизни. Член ниє і просить уваги, але він його ігнорує, насолоджуючись чужим спритним язиком і збудженням, яке йде від стимуляції соска. Він уже сам намагається насадитися глибше на язик, нерозбірливо бурмочучи собі щось під ніс.

— Глибше… Будь ласка, — доволі гучно, щоб це почув Техьон.

А Техьон просто не може ігнорувати прохання свого хлопчика, тому відсторонюється і швидко бере змазку, видавлюючи її на пальці.

Один палець проходить легко, тому Техьон відразу додає другий, а згодом і третій. Він знає, що Чонґук готувався до їхньої зустрічі, тому можна пройти етап розтяжки трохи швидше, ніж зазвичай.

Коли всередині вже три пальці, Чонґук сам рухає стегнами, щоб відчути більше заповненості. Бачачи, що Чонґук готовий, Техьон дістає пальці під розчароване зітхання хлопця, і розкачує по власному члені презерватив і змащує вхід Чонґука змазкою.

Ноги Чонґука відчутно трясуться від передчуття, а Техьон дражниться, проводячи членом між сідницями. Ще одна мить і Чонґук збожеволіє від очікування. Проте Техьон не дає цьому статися, повільно штовхаючись у гаряче тіло. Знизу чується приглушений стогін і Техьон зупиняється на половині, даючи звикнути до себе. Щоб відволікти Чонґука від неприємних відчуттів, Техьон кладе руку на його член, стискаючи і проводячи кілька разів.

— Продовжуй, будь ласка, — благаюче скиглення вилітає з вуст Чонґука, на якого новою хвилею накотило збудження.

Техьон не бачить сенсу не виконати це прохання, тому штовхається до кінця. Кілька секунд не рухається, а потім робить перший обережний поштовх. Йому потрібні лічені секунди, щоб знайти простату Чонґука. І ось бум, хлопець вигинається у спині від заряду збудження, що пройшло по хребту. Стегна Чонґука починають рухатися назустріч, створюючи ще гучніший ляскіт шкіри об шкіру.

Господи, Техьон готовий за таке видовище віддати весь свій капітал, або ж продати душу, якщо грошей буде мало. Аби тільки не забирали цього прекрасного хлопчика з не менш прекрасним тілом.

Техьон згадує про ланцюжок та бере за нього, тягнучи Чонґука, що тремтить, до себе. Той відривається від поверхні ліжка та стоїть тільки на колінах. Техьон, щоб Чонґук не впав, охоплює рукою талію, таким чином підтримуючи. Рухи ні на секунду не сповільнюються, а, як здається Чонґуку, тільки набирають обертів.

Техьон відпускає ланцюжок і веде рукою по шиї, спускаючись до плеча на якому шлейка від ліфчика. Він підчіплює її, знімаючи з плеча. Техьон цілує у те місце, де саме була лінія ліфчика. Після такого ніжного поцілунку, він нарощує темпи і вбивається у піддатливе тіло.

Чонґук тільки сильніше прогинається у міцних руках, стогнучи чуже ім’я. Задоволення збирається у районі паху, щоб зірватися від передозування.

Техьон бачить, що Чонґуку залишилася одна мить до фіналу, тому кладе руку на його член, проводячи по ньому. Минає кілька секунд і Чонґук виливається у руку коханого, вигинаючись дугою у руках чоловіка. Слідом за ним кінчає і Техьон, заповнюючи презерватив білою рідиною.

Техьон забирає руку з талії Чонґука і той падає грудьми на ліжко. Він виходить з розслабленого тіла, знімає презерватив та викидає у смітник, що спеціально для цього стоїть біля ліжка.

Чонґук, повернувшись в реальність після оргазму, лізе поніжитися до Техьона у руки. А той, власне, і не проти таких ніжностей після гарячого сексу. Помитися? Пізніше.

Так вони й засинають, зовсім забувши про душ. Завтра, мабуть, вони про це пожалкують, але зараз єдине, що їх цікавить, це сон в обіймах один одного.

Субота, вихідний, кохана людина поруч. Що може бути прекрасніше? Напевно те, щоб до цього списку добавити їжу. Так, безперечно. Саме тому Чонґук, прокинувшись від голоду, будить Техьона, щоб той приніс йому їсти. Самому піти, звісно, ідея класна, але якось далеко. Серйозно, від спальні до кухні велика відстань, ще й плюс сходи. Чонґук не готовий до такої зарядки.

— Техьон-а, прокидайся, — Чонґук легенько трясе його за плече. Все ж він добра людина і застосовувати жорстокі методи пробудження, як от облити холодною водою, не збирається (гаразд, по воду потрібно вставати, а це вище сил Чонґука).

Техьон, проігнорувавши хлопця, перевертається на другий бік, лягаючи спиною до нього.

Ні, ну ви бачили таку нахабність? Узяв і відвернувся. Таке не пробачають, скромно вважає Чонґук.

Він поглядом знаходить телефон Техьона, який, на щастя, лежить на тумбі поруч з ліжком, та бере його. Спочатку він набирає зі свого телефону його номер, а коли починає грати мелодія дзвінка, хлопець звертається до Техьона:

— Те, тут якийсь фінансовий директор дзвонить, я візьму слухавку, скажу, що ти зайнятий, — легковажно говорить Чонґук, чекаючи чужої реакції.

— Хто… дзвонить? — сонним голосом перепитує Техьон, не відразу розуміючи про що йому сказали.

— Доброго ранку! Пан Кім зараз не може говорити, відсипається після безсонної ночі зі мною. Знаєте, так втомився мене трахати, що й досі прокинутися не може.

Три, два, один…

Техьон підскакує з-під ковдри і тягнеться до Чонґука, що сидить на краю великого ліжка. Він забирає телефон, починаючи вибачатися за невдалий жарт, а у відповідь чує:

— Пробачаю, але останній раз, — голос лунає поруч і з динаміка телефона одночасно. Техьон дивиться на екран і бачить контакт “Коханий”.

— Ти мене налякав, — спокійно каже Техьон, який звикнув до таких жартів.

— А ти від мене відвернувся. Усе справедливо.

— Згодний. Хочеш їсти? — знаючи Чонґука, який кожен спільний ранок прокидається від голоду, це питання скоріш риторичне.

У відповідь кивок і Техьон, поцілувавши занадто милого після сну Чонґука в губи, підвівся і пішов на кухню. Хто б міг подумати, що найбагатша людина в Кореї, несхвалення якої бояться усі важливі люди країни, ось так просто виконує функції офіціанта. Насправді, не все так просто, адже в Чонґука є дещо цінніше, ніж статус і гроші. Це серце Техьона, яке він нахабно вкрав.

Неділя з Техьоном проходить як одна мить. Ніякої роботи чи навчання, а тільки вони двоє і багацько їжі, фільмів та гарного настрою.

Понеділок. Сьогодні Чонґука знову має забрати Техьон, щоб завезти у студію, де він фотографувався для бренду. Фотографії готові, залишилося тільки вибрати найкращі, чим вони з Техьоном сьогодні займуться.

З одного боку, страшно. Страшно побачити поганий результат. З іншого, він бачив фотографії у процесі зйомки і вони були красивими. Але хвилювання ніхто не відміняв.

Відмазавшись від однокласників, що йому потрібно в туалет, Чонґук вийшов через інший вихід, де його вже чекав Техьон на тому самому чорному ягуарі.

Чонґук усю дорогу був напружений, постійно крутив щось у руках, намагаючись заспокоїтися та майже не підтримував розмову.

Техьон зупиняється біля будівлі, де знаходиться студія, але перш ніж вийти, бере Чонґука за руку. Він розуміє, чому хлопець хвилюється. Усе ж його перша фотосесія, так ще й для відомого бренду. Він підносить чужу руку ближче і цілує її. Для них цей жест заміняє слова: “Я з тобою. У тебе все вийде”.

— Мені страшно.

— Чого саме ти боїшся?

Техьон відстібає пасок безпеки і розводить руки, запрошуючи в свої обійми. А Чонґук тільки радий опинитися у найбезпечнішому місці на світі.

— Я боюся поганого результату і того, що його опублікують. Просто, якщо навіть фото об’єктивно будуть погані, то їх затвердять, адже ніхто не захоче сваритися з найвпливовішою людиною в країні.

— Мій ти хороший. Не все залежить від мене. Так, я зміг домовитися, щоб саме тобі віддали цю фотосесію, але, якщо результат буде поганий, у чому я дуже сумніваюся, мій авторитет нічим не допоможе. Бренду, особливо, якщо він всесвітній, важливіший імідж, ніж гарна думка від впливової людини, — Техьон усміхається найтеплішою усмішкою на яку тільки здатен. Переживання Чонґука цілком зрозумілі, але це не означає, що його не потрібно підтримати.

— Дякую тобі за цю можливість і за підтримку, — Чонґук міцніше обіймає Техьона, а потім відпускає, виходячи з машини.

Перед потрібними дверима Чонґук глибоко вдихає та проходить у кімнату з панорамними вікнами. Біля вікон стоїть столик з роздрукованими фотографіями Чонґука. З правої сторони від столика стоїть дошка, на яку, мабуть, чіпляють найкращі фотографії. На диванчику сидить чоловік у білосніжній сорочці з двома розщіпнутими ґудзиками і в чорних класичних брюках. Як тільки вони заходять, чоловік встає, та кланяється у знак вітання.

— Мене звати Лі Сонмін, я генеральний директор Calvin Klein в Кореї. Зі мною спілкувався ваш секретар, пане Кім.

— Приємно познайомитися, пане Лі.

— А ось і наша зірка. Фотограф був дуже задоволений результатом, як і вся команда, які працюють над цим проєктом. У вас гарно виходить, хоч це, як я знаю, ваша перша фотосесія, — чоловік звертається до хлопця, оглядаючи його з ніг до голови.

Не сказати, що Техьону подобається цей оцінювальний погляд, але нехай. Зрештою, це всього лиш робота.

— Будь ласка, сідайте, — продовжує вести чоловік.

Техьон сідає на крісло, а Чонґук на диванчик поряд з директором. Вони починають дивитися знімки, які дійсно були красивими. На кожній фотографії Чонґук мав різні емоції, пози, погляд. Особливо його погляд, який ніби всередину заглядає. Техьон по-справжньому зачарований таким Чонґуком. А його тіло… У Техьона запамороченням від такої краси.

Тільки от поки він зайнятий розгляданням кожного знімка, директор не втрачає шансу і ніби випадково кожен раз торкається Чонґука. То за плече, то за руку, а то взагалі за стегно. Чонґук намагається не звертати уваги на ці небажані дотики, але виходить це, м’яко кажучи, погано. Йому некомфортно і вибрати він зараз нічого не зможе.

— А я можу взяти ці фото додому, а завтра вже приїхати і сказати, які мені найбільше подобаються? — неочікувано як для Техьона, так і для пана Лі запитав Чонґук.

— Так, думаю у нас є час до завтра, але не пізніше, — погоджується директор і Чонґук відразу підлітає до виходу.

— Забери фото, а я тебе внизу почекаю, — просить Чонґук і відразу виходить з кімнати.

Техьон нічого не розуміє, але забирає фото і прощається з чоловіком. Чонґук чекає його біля машини, дивлячись відео в телефоні.

— Щось сталося? — підходячи ближче, запитує Техьон.

— Я просто перехвилювався і подумав, що краще у неформальній обстановці зроблю вибір, — поки Техьон забирав фото і спускався, Чонґук все обміркував і вирішив нічого йому не казати. Зрештою, йому могло здатися це все, а він уже собі надумав, що його хтось домагається. Тому й турбувати зайвий раз Техьона такими дрібницями він не має наміру.

— Якщо тобі так краще, то я тебе підтримую, сонце.

Вони сідають у машину, де Чонґук цілує Техьона в губи. Йому потрібно відволіктися і відчути бажані дотики й тепло.

Техьон завозить його додому, бажаючи вдало вибрати найкращі фото, а потім їде.

Останній урок, який закінчиться через кілька хвилин. Чонґук ніколи б не подумав, що хотітиме, щоб урок не закінчувався чи після нього поставили ще один. Аби тільки відкласти зустріч з директором Лі. Йому ця людина не подобається, навіть якщо йому все ж здалося і то були лише дотики. Дотики він незнайомої людини — це теж неприємно. Принаймні для Чонґука.

На телефон приходить коротке повідомлення від Техьона, що той уже чекає біля школи. І, напевно, це єдине, чому Чонґук хоче, щоб урок швидше закінчився.

Сказавши однокласникам, що він сьогодні їде на автобусі, Чонґук, не поспішаючи прямує до потрібної машини. Якщо він продовжить ходити з такою пикою, Техьон точно здогадається, що щось не так. Треба прикинутися, ніби все добре. Його нічого не хвилює, принаймні для Техьона.

Він усміхається і через кілька секунд підходить до ягуара, сідаючи в нього.

— Привіт, коханий, — Чонґук швидко вітається і відразу переводить увагу на пасок безпеки, який намагається пристебнути.

— Привіт. Готовий? — у відповідь кивок. — Тоді поїхали.

Усю дорогу Чонґук дивився у вікно, спостерігаючи за будівлями, деревами, людьми. За будь-чим, одним словом. Руки трохи пітніють від нервів. Не ясно тільки, чи від того, що він не хоче зустрічі з директором, чи то від того, що він зараз бреше Техьону. Від усвідомлення останнього на душі стає ще гірше. Можливо краще було б розповісти про свої переживання? Але вже пізно, тому краще продовжити натягнуто усміхатися.

Вони під’їжджають до будівлі, а хвилювання і якесь недобре передчуття тільки зростають. Гаразд, це треба просто пережити.

— Ти якийсь сьогодні мовчазний. Усе гаразд? — Техьон, зупинивши машину, направляє свій погляд на Чонґука.

— Та ні, все добре, — Чонґук подумки молиться, щоб йому повірили.

Техьон тільки розкриває рот, аби щось сказати, як його телефон починає вібрувати, повідомляючи про вхідний дзвінок.

— Вибач, це важливо, — Техьон піднімає слухавку, а Чонґук полегшено зітхає. Він не знає, хто подзвонив, але дуже вдячний цій людині.

Закінчивши розмову, Техьон закидає голову назад, наскільки це дозволяє сидіння автомобіля.

— Сонце, мені потрібно на роботу, з’явилася невідкладна справа. Ти впораєшся без мене? — Техьон бере одну руку Чонґука і цілує, просячи вибачення, що йому доведеться покинути його.

— Та-ак, без проблем, — а в голові лише “чорт, чорт, чорт”.

Чонґук піднімається на ліфті, але зараз хочеться, щоб ліфт зламався і зупинився. Тривога з кожним поверхом зростає, не даючи можливості раціонально мислити. Перший раз з ним таке. Передчуття, ніби станеться якась катастрофа, але що саме — невідомо.

Кляц, ліфт зупиняється на 46-му поверсі й дверцята відчиняються. У коридорі повна тиша. Тут взагалі хтось є? Чи це Чонґуку здається і насправді тут не така й тиша?

Він ватними ногами йде до потрібного кабінету. Хочеться втекти звідси і не повертатися. Однак, на противагу цьому почуттю він іде далі. Перед дверима Чонґук робить глибокий вдих, після чого стукає. Йому відразу відповідають і він заходить у кабінет.

За столом сидить директор з купою папірців, розписуючись на кожному з них. Чонґук підходить ближче і вітається, а тривога нікуди не йде, але й не зростає.

— О, привіт, Чонґуку. Радий тебе бачити! — якось занадто радісно озвався пан Лі.

— Я вже вибрав фото, — Чонґук відразу переходить до справи, адже чим швидше закінчить, тим краще. — Ось.

— Ох, чудово. Сідай на диванчик. Зараз глянемо, що ти вибрав, — дивна посмішка осяює обличчя чоловіка. Або ж Чонґуку це здається.

Власне, він робить так як сказали. Зараз швиденько подивляться, що він там навибирав і скажуть іти. Проте, перший червоний прапорець стався, коли директор, замість того, щоб дивитися фото за робочим столом, сів поруч з Чонґуком на диванчику. Доволі близько сів, варто зазначити.

— Знаєш, мені дуже подобається твоє тіло. Воно створене для моделінгу, — рука чоловіка опускається на коліно Чонґука, який буквально заціпенів. — Я можу допомогти тобі увійти у світ моди, у мене є для цього всі потрібні зв’язки.

Чонґук боїться поворухнутися, не кажучи вже про те, щоб подивитися в очі чоловіку.

Гаразд, треба просто взяти себе в руки. Просто відмовитися і все. Не важко, так?

— Дя-якую, але я напевно відмовлюся, — Чонґук намагається усміхнутися, але виходить слабо.

— Ну чому ж ти так відразу? Подумай трохи. Ти багато втрачаєш, — рука, що до цього лежала на коліні, стрімко піднялася до району паха. Ось тут уже з’явилися перші ноти паніки.

— Ні. Мені це не цікаво, — зібравши всю волю в кулак, вже твердіше відповідає Чонґук і забирає чужу руку зі свого стегна.

— Ти все одно будеш моїм, — ось тут Чонґук навіть не встиг зрозуміти значення слів, коли його валять на диванчик позаду себе. Директор навалюється своїм тілом, починаючи цілувати Чонґука, який в ступорі не розуміє, що відбувається.

Прийшовши в себе, Чонґук намагається відштовхнути чоловіка, але не виходить. Той в рази сильніший за нього самого. Директор захоплює дві його руки своєю і заводить над його головою. Тепер у Чонґука немає чим захищатися. А чоловік продовжує цілувати, паралельно розстібаючи його сорочку. Далі рука переміщується на його сідницю, стискаючи її, а Чонґуку від цього стає гидко від самого себе. Від того, що він не може нічого зробити.

— Будеш задовільняти мене, а я тобі відчиню двері у модельний світ. Вигідна пропозиція, навіщо від такого відмовлятися?

— Іди ти до чорта лисого, мені нічого від тебе не треба, — потрохи заціпеніння і страх змінюється на злість, але її не достатньо, щоб вирватися з лап цього виродка.

Ляскіт, але Чонґук не відразу розуміє, що сталося. Його тільки що вдарили. Дали ляпаса.

— Замовкни, — чоловік майже гарчить. — Якщо нічого не треба, то я просто візьму тебе прямо тут.

Чонґук помилився, злість відступила, а страх нікуди не дівся, а лише причаївся, щоб вилізти пізніше. Зараз йому дійсно страшно, що чоловік просто візьме його. Найгірше те, що йому ніхто не допоможе, бо, як він зрозумів, в офісі нікого немає. Цей гад все продумав наперед.

Коли сорочка була повністю розщіпнута, як і джинси, на очах Чонґука виступили перші сльози. Це сльози безвиході. Не встигає скотитися по червоній від удару ланіті перша сльоза, як двері відчиняються і в кабінет заходять.

Заходить Техьон. 

Техьон, на відміну від Чонґука, у стані заціпеніння не буває ніколи. Він впевненим кроком підходить до чоловіка, який припинив свої дії, щойно його побачив. Однією рукою відтягує директора Лі від Чонґука на безпечну відстань і перший удар кулаком приходиться прямо в ніс, з якого починає линути кров. Поки чоловік дезорієнтований, Техьон наносить другий удар коліном в живіт, після чого нагинається і каже:

— Як ти, вилупку, посмів навіть подумати про Чонґука? Набридло твоє стабільне життя? Не хвилюйся, більше його у тебе не буде, — ще один удар в живіт.

Після цього Техьон бере Чонґука на руки та виходить з кабінету. Він заходить у ліфт, натискає перший поверх і дивиться в очі Чонґука, наповнені сльозами.

— Сонце, він нічого не встиг зробити? — Техьону нечасто буває страшно, але зараз страх за Чонґука захоплює кожну клітину його тіла.

Чонґук не в змозі відповісти, тому він просто сильніше тиснеться до рідного тіла. А Техьон усе розуміє без слів, тому більше нічого не запитує, а просто знаходиться поруч.

Замість того, щоб відвести Чонґука додому, як планував спочатку, Техьон привіз його до себе у квартиру. Він не хоче залишати Чонґука один на один з пережитим. Його майже зґвалтували. Пощастило, що Техьон зміг відкласти справи, а точніше вирішити їх дистанційно, і повернувся до Чонґука. Йому страшно уявити, що було б, якби він поїхав на роботу. Ні, про це навіть думати не хочеться.

Техьон зробив заспокійливий чай для Чонґука і поки той його пив, вийшов на балкон, зачинивши за собою двері. У нього всередині бурлить злість, яку він хоче спрямувати в раціональне русло. Цей покидьок повинен поплатитися за свій неприпустимий вчинок.

Гудки лунають одну секунду. Його секретар завжди миттєво відповідає на дзвінки, що не може не радувати. Для початку Техьон дає доручення секретарю знайти компромат на пана Лі, а потім уже вирішить як діяти.

Закінчивши розмову, він повертається до Чонґука, який обійняв свої коліна, і сховав обличчя в них. На підлозі біля нього чашка, а білосніжний килим забруднений чаєм. Але на це начхати, Техьон чує як Чонґук плаче і намагається сховатися від усього світу.

Помітивши Техьона, Чонґук забурмотів, стираючи доріжки сліз на ланітах:

— Виба-ач, я випадково, — Техьон не відразу розуміє за що вибачається Чонґук, але як тільки усвідомлює, то підбігає до нього та сідає навпочіпки навпроти.

— Сонце, забудь про цей чай. Скажи, як мені тобі допомогти? — Техьон хвилюється, Техьону боляче бачити такого розбитого Чонґука і від цього у крові ще більше закипає злість. Однак зараз не до неї. Йому потрібно заспокоїти Чонґука.

— Я хочу в душ, змити з себе весь бруд, — “брут чужих небажаних рук”.

Техьон бере його на руки та несе у ванну кімнату. Він допомагає роздягнутися Чонґуку, стати під теплий душ та помитися. Він намагався робити все обережно, ніжно настільки, наскільки був здатний. Проте Чонґук все одно час від часу плакав, а Техьон просто був поряд. Ніяких фраз “не плач”, “все добре”, а просто дії. Якщо він хоче плакати, то нехай плаче. Можливо таким способом йому стане легше. Техьон на це сподівається.

Після душу вони лежать на ліжку під теплою ковдрою. Чонґук лежить на грудях чоловіка, притискаючись до нього якомога сильніше. А Техьон гладить його по волоссю та інколи цілує у чоло, показуючи свою турботу.

Чонґук засинає, хоча тільки день. А от Техьон акуратно, щоб не розбудити Чонґука, дивиться файл, який надіслав йому його секретар. Досьє на директора Лі. Дитинство, батьки, родичі, шкільні роки — це все Техьону не цікаво. Однак розділ робота однозначно вартий уваги.

“Було зафіксовано десятки випадків домагань на робочому місці. Усі справи закривали, навіть при умові, що потерпілі подавали заяви”.

Цікаво. Що ж, сучий син не вперше таке робить. На цей раз він не вийде сухим з води, які б зв’язки у нього не були. У Техьона більше влади і він нею скористається у повній мірі. Цей покидьок буде гнити за ґратами до самої смерті. Залишилося реалізувати це в життя.

Техьон друкує наступне доручення секретарю, а саме зв’язатися з усіма жертвами, щоб вони дали свідчення проти цього вилупка (по-іншому його не назвеш).

Зрештою він відкладає телефон та спостерігає за Чонґуком, який мирно сопе у нього на грудях. Він сам спати зовсім не хоче, але подивитися на Чонґука, який спить, завжди радий.

Чонґук прокидається о шостій вечора, відчуваючи себе трохи краще. Плакати вже не хочеться, але на душі все одно паскудно. Тим не менш, йому приємно, що Техьон зараз з ним. Готує вечерю і знову заварює чай. Його піклування гріє душу, витісняючи тьму, що залишив після себе той йолоп.

Після смачної вечері й, знову ж таки, заспокійливого чаю, який на цей раз він допив, Техьон завіз його додому. Батьки навіть не запитали, де він був. Ніби й добре, не треба придумувати виправдання, але злегка неприємно, що батькам настільки на нього начхати. Цікаво, якщо він не буде ночувати вдома, це помітять?

Через тиждень

“Виконавчий директор бренду Calvin Klein насильник?”

“Директор бренду Calvin Klein шантажує та змушує співробітниць компанії спати з ним”

“Домагання у компанії Calvin Klein. Що собі дозволяє директор компанії?”

Техьон дивиться на різноманітні, але водночас однакові заголовки статей і на обличчі з’являється переможна усмішка. Тепер цей виродок точно не відмажеться. Єдине майбутнє для нього — в’язниця і навіть сам Бог йому не допоможе.

Двері автомобіля відчиняються і на сидіння приземляється Чонґук, на лиці якого суцільне здивування.

— Це ти зробив?

— Якщо ти про того виродка, то так, — Техьон не знає, якої очікує реакції від Чонґука. Він не хоче, щоб йому дякували. Техьон зробив те, що мав.

— Я не знаю, що сказати, — замість слів Чонґук просто обіймає Техьона, не хвилюючись про те, що їх можуть побачити.

Після того як Чонґук відсторонюється, Техьон заводить машину та рушає до його дому.

По дорозі вони обговорюють статті про Чонґука щодо його співпраці зі світовим брендом. Нове обличчя, гарна фігура, харизма — це все зацікавило не тільки ЗМІ, а й модельні агентства, деякі з яких відразу надіслали запрошення на стажування Чонґуку.

З одного боку, Чонґук був дуже радий і мав нестримне бажання спробувати себе в цій сфері, а з іншого боку, страшно, що в нього не вийде. Мабуть, цей страх присутній у кожного, хто стоїть перед дверима, за якими знаходяться нові можливості.

Поділившись переживаннями з Техьоном, той підтримав, сказавши, що Чонґук повинен спробувати, якщо його до цього тягне. Навіть невдача — це певний досвід.

“Навіть, якщо у тебе не вийде, або ти зрозумієш, що не хочеш цим займатися, я у будь-якому разі підтримаю тебе” — ці слова завжди у голові Чонґука, але страх повністю не відпускає.

Усю ніч Чонґук не міг заснути. Він зважував усі за та проти, не в змозі прийняти рішення. І тільки на ранок він зміг поспати годину, поки не задзвонив будильник.

Перша думка з самого рання: я повинен спробувати. Друга думка: треба поговорити з батьками. Так. Саме тому Чонґук, в припіднятому настрої йде на кухню, звідки лунають голоси батьків.

— Мамо, тату, я хочу з вами поговорити, — Чонґук заходить на кухню, де на нього дивляться дві пари очей.

Чонґук показав батькам свої світлини на офіційному сайті бренду, статті про нього, запрошення на стажування і багато позитивних відгуків від людей. Усе. А в кінці озвучив найголовніше.

— Я хочу після школи спробувати себе в модельному бізнесі. Я вже вибрав агентство, у якому буду стажуватися, — оптимістично закінчує Чонґук, очікуючи реакцію від батьків.

Звикнувши до підтримки Техьона, Чонґук очікує таку ж підтримку від батьків. Однак, є одне але під назвою батьки — це не Техьон.

— Чонґук, — серйозний тон батька трохи лякає, — який моделінг? Це несерйозно і взагалі малоймовірно, що у тебе вийде хоча б чогось досягти у цій сфері.

— Так, Чонґуку, — погоджується з батьком мати. — Краще поступити в університет на економічний. Там і можливостей багато, і без роботи не залишися.

Ось тут Чонґука ніби холодною водою облили. Він наївно чекав на підтримку, але поки нею навіть не пахне.

— Ви ж знаєте, що мені від слова зовсім не подобається економіка чи щось подібне. А про математику я взагалі мовчу — я її ненавиджу.

— Але якщо у тебе буде економічна освіта, перед тобою відкриваються багато шляхів і грошей буде вдосталь, — намагається переконати мати.

— Але я не хочу, — в очах Чонґука зараз суміш благання, розчарування та злості. Ніби непоєднувані емоції, але всі вони зараз бушують усередині Чонґука.

— Ти вступаєш на економічний, Чонґуку, це навіть не обговорюється, — батько насуплюється, а Чонґук не витримує і зі сльозами на очах вибігає з квартири. Благо, телефон з ним. Він набирає напам’ять вивчений номер, паралельно заходячи в ліфт.

— Привіт, Чонґуку, щось термінове, я трохи зайнят…

Техьон не договорює, коли чує чужий плач. Серце стискається і він відпускає секретаря, який доповідав про фінансовий звіт компанії.

— Що сталося, сонце?

— Я… Вони… А я думав…

Нічого незрозуміло, крім одного: Чонґуку потрібна підтримка, Чонґуку потрібен Техьон.

— Я зараз приїду, ти де?

— Кафе біля будинку.

Минуло тридцять хвилин і Техьон заходить у кафе. За дальнім столиком у кутку сидить Чонґук у домашніх шортах та футболці.

— Розповідай.

— Давай не тут, — Чонґуку зараз потрібна присутність поруч коханої людини і можливість її обійняти та поцілувати.

Уже в квартирі Техьона Чонґук заспокоюється і спокійно розповідає про розмову з батьками. Краще б їм і далі було начхати на нього, ніж вони раптом згадали, що у них є син.

Не бажаючи затримувати Техьона біля себе, Чонґук каже йому їхати на роботу, а він тим часом відпочине і поїде додому знову поговорити з батьками. Тепер, усе обдумавши, Чонґук буде підготовленим і зможе відповідати їм.

Глибоко вдихнувши, Чонґук дзвонить у двері. Свої ключі, як і решту речей, він забув у квартирі. Через кілька хвилин йому відчиняє мати. На її обличчі немає хвилювання, куди втік її син, чи йому не було холодно у домашньому одязі. Чонґук помітив тільки невдоволення. Скільки б ти не звикав до байдужості, повністю ніколи не звикнеш.

— Проходь, — мати відступає назад, пропускаючи Чонґука, — ми з батьком усе обговорили.

Якщо чесно, Чонґук подумав, що вони все ж змирилися з його вибором, хоч він їм і не подобається. Проте, не так сталося, як хотілося б.

— У тебе є два варіанти. Перший, ти вступаєш на економічний і все буде, як було до цього.

Чонґук відразу хоче заперечити, але не встигає, бо батько продовжує.

— Другий, ти закінчиш школу, йдеш стажуватися у те агентство, — у голосі відчувається огида, яка в’їдається отрутою у серце Чонґука, —  але без нашої фінансової допомоги. Раз ти такий дорослий і сам вирішуєш усе, то й це для тебе проблемою не буде.

— Що-о? — не вірячи власним вухам, перепитує Чонґук.

— Завтра вранці скажеш про своє рішення, а поки можеш йти, — батьки повертаються за робочі ноутбуки.

Чонґук, не знаючи, що робити, прямує у свою кімнату. Фактично, батьки ним просто маніпулюють єдиним наявним інструментом — грошима. Але Чонґука вражає не це, а те, що вони так легко можуть від нього відмовитися. Боляче? Трохи.

Чонґук завалюється на ліжко і намагається не плакати голосно. Йому неприємно усвідомлювати одну просту істину — він не потрібен батькам. Усередині все скручує від неприємних відчуттів, а по щоках одна за одною збігають сльози. Від буревію емоцій, організм вирішує поспати та відпочити.

Телефон вібрує уже другий раз. Чонґук відкриває спочатку одне око, а потім друге, бачачи, що йому дзвонить Техьон.

— Та-ак, — сонно відповідає Чонґук.

— Ой, ти спиш, вибач, що розбудив, — винним голосом промовляє Техьон.

— Техьоне, я не знаю, що мені робити, — Чонґук скручується калачиком, намагаючись зменшитись у розмірах і сховатися від усіх.

— Що сталося?

Чонґук знову розповідає про розмову з батьками і їхній ультиматум. Техьон все обдумує і говорить цілком розумну фразу:

— Чонґуку, навіщо тобі батьки, які фактично готові від тебе відмовитися, коли ти не хочеш слідувати їхнім планам? Тобі потрібні гроші, щоб стажуватися? Будь ласка, я дам тобі будь-яку суму. Квартира, у якій треба жити? Моє квартира, а в перспективі наша, для цього ідеально підійде. Тебе не мають хвилювати гроші, коли йдеться про твої бажання. Я впевнений, що ти досягнеш успіху в цій сфері, якщо наважишся спробувати, а я тобі допоможу фінансово, тому що я маю можливість це зробити. Головне про це не забувай.

Тепер Чонґуку хочеться плакати не через поганих батьків, а через такого прекрасного (його) Техьона.

Повідомивши батькам, що він вибирає другий варіант, Чонґук повернувся у свою кімнату, зачинивши двері. Він бачив по очах батьків, що ті неочікували таку відповідь. Вони були впевнені, що у Чонґука не буде вибору і він погодиться на їхні умови. Однак вони не врахували те, що у нього є людина, яка дійсно його цінує і підтримує.

Що ж, залишилося здати іспити в школі та з’їхати жити до Техьона. Бажано, звісно, забути про батьків та їх “умови”, але це зробити важко. Маленький шрам на серці вони залишили на все життя.

Не те, щоб Чонґук уникав батьків, але бачити їх зайвий раз не хотілося. Квартира, яка завжди здавалася величезною, раптом стала маленькою. Ось уже він не може обминути кімнату, у якій сидять батьки, а у ванну пройти без їх відома взагалі неможливо. Загалом, тижні перед іспитами були веселі з цими домашніми хованками.

Урешті-решт наступили іспити. Здається і радіти немає чому, але Чонґук не може стримати усмішку по дорозі в школу. Він вчився протягом року (хоч і не любить школу всією душею), тому лише трохи напружившись і повторивши найбільш важливе, він упевнений, що з легкістю складе іспити. Втім, для нього це не головне. Головне — це стажування в агентстві. Він уже не може дочекатися першого дня, який буде відразу після всіх іспитів. А ще, напевно навіть більше за стажування, він не може дочекатися переїзду до Техьона. У нього в кімнаті більша половина речей уже складена, покірно чекаючи на переїзд.

Останній іспит закінчується і Чонґук задоволений виходить з класу. Надворі сонце дарує тепло, а легенький вітерець куйовдить волосся хлопців і дівчат. Як завжди, біля школи стоїть чорний ягуар з красивим чоловіком за кермом. Зараз Чонґук відчуває цілковите щастя тільки від усвідомлення, як його життя змінюється на краще. Прикро, звісно, що батьки у це нове життя не вписуються, але не катастрофічно. Головне, що у нього є кохана людина і робота, яка йому подобається. Чи досягне він успіху у вибраній сфері? Чонґук не знає, але він все одно спробує.

— За речами і до мене? — усміхається Техьон, відчуваючи гарний настрій Чонґука.

— Так, нарешті, — Чонґук, явно засумувавши за Техьоном, затягує його у ніжний поцілунок.

Як же прекрасно мати кохану людину, яка, до того ж, має великі суми на рахунках.