Вогняне тепло

Гаряче тіло обпікало жаром. Воно пашіло й рівномірно здіймалося в непередбачуваних обіймах. Тяжке Ґатсове дихання лоскотало її тендітні плечі, і вона, все ще здивована, не могла опам’ятатися від того, що сталося нещодавно.

Цього дня Каска нарешті прийшла до тями. Тяжкими зусиллями Фарнезе й Шірке, найдрібніші уламки її душі та пам’яті було зібрано воєдино, перш ніж вони знову розкололись при зустрічі з ним. Миттєве возз’єднання закінчилося довговічним розлученням. Відчуття краху чорним мороком огорнуло душу мечника й осіло в думках провиною за свою руйнівну сутність разом з шаленством, що межувало між абсолютною люттю та сміхом з власної наївності. Він, безвідрадний, мертвенним мовчанням нагадував надгріб’я сподівань. Обличчя його було, мов неживе, а очі спустошені. У відчайдушній безпорадності Ґатс по-звірськи розколов товсте й ще донедавна живе ельфгельмівське дерево, що засочило кривавим містичним соком, окропивши землю, вдалині від селища. Там він розкидав і облишив свій обладунок, а за тим байдуже повернувся назад.

Фарнезе сиділа на підлозі в потемках. Невеличкий будиночок був спустошений, хіба що її плач розсікав тишу. Хаотичні думки роїлися в змученій голові й поперемінно змінювали вину, жаль, співчуття та страх. Вона картала себе за те, що зважилася оживити розум Каски, вклавши серце у груди. Її терзали мука й біль від співвідчутого страждання двох закоханих, що не можуть зустрітись. І десь в глибині ятріла власна рана. Фарнезе тривожилася за Ґатса, постійно думала чим може допомогти, як підтримати, що зробити, аби тепер повернути його до тями. Та найбільше за все вона боялася втратити власну цінність для нього. Цей страх був ледь помітний, неокреслений, і на фоні всіх переживань – невідчутний, хоча насправді він всеціло огортав душу й ядовито пускав коріння в серці. Касці більше не потрібен догляд. Те, з чим Фарнезе могла по-справжньому допомогти, більше не потребує помочі.

Довготривале самобичування ледь не призвело до паніки. Вона раптово сперлася на ліжко, втупилася в одну точку і тяжко захекала, аж поки неочікуваний грюкіт дверей не допоміг схаменутись. Наляканий погляд миттєво прикувався до скам’янілого силуету, що відкидав довгу тінь, освітлену місяцем, яка почасти закривала її. Тремтячими руками, все ще спираючись, вона піднялася та подібно Ґатсові мовчки завмерла. Це тривало якийсь час, поки Фарнезе несміливо підійшла до нього й почала вишукувати життя в його очах. У нікуди звернений, погляд видавався байдужим і порожнім.

Раптовий трепет пройшовся струмом по тілу. Від її невпевненого дотику, здавалося, ледь збився подих, і він нарешті поглянув на неї. Дивлячись на Ґатса знизу вверх, її все ще заплакані очі засяяли, зведені брови висловлювали обнадійливу певність у тому, що все буде гаразд, а відчуття підтримки у цьому дотику до грудей змусили врешті відчути жалісливу слабкість там, де вона торкалася. Невгамовне тепло зашумувало в крові й ринулося тілом. Поступово ставало гаряче. Він не зміг вигадати кращої відповіді, тож з усієї міці обійняв її й притис до тулуба. В цьому жесті відчувались відчай і вдячність, що так синхронно огортали їх обох.

Фарнезе легкими лоскотними дотиками пройшлася по рельєфу його оголеної спини. В правому вусі швидко тукало важке серце. І ця тяжкість, здавалося, передалася й їй. Дивлячись в глиб темної кімнати, вона нахмурилася й відчула тривогу. Страх роз’їдав її зсередини. Огидний та улесливий голос нашіптував про жагу наблизитися до цього недосяжного чоловіка і почати переможну боротьбу за його серце, власниця якого далі як ніколи. Знайти розраду горю в зміїному яді спокуси зажадав би будь-хто безнадійно закоханий. Чи допустить його пильне око необачний укус? Чи пробачить вона собі таку карколомну зраду власних переконань?

Ґатс, безпорадний нещасливий муж, сліпий до перипетій душі та не позбавлений гріховної суті свого людського єства. Будучи затисненою в цих грубих обіймах, вона розкрила вуста, не здатна ясно дихати та мислить. Прихилена щокою до нечутливого тіла, Фарнезе злегка повернула голову й торкнулася губами оголеної шкіри, гаряче видихаючи все ще недостатнє повітря ротом. Його цілком заміняв той, кого Фарнезе так жадібно прагла спожити.

Пристрасть. Віроломна, аморальна й ница пристрасть огортала їхні тіла. Непомітно для них обох, тепло переросло у полум’я, заіскрилося, зажевріло хіттю у потемках ночі, підсвітлюючи гріх. Її дихання, чи ледь не стогін в шкіру, пройшовся хвилею трепету по його тілу. Стискаючи її стан ще сильніше, він намагався боротись з цією незбагненною жагою, та, зрештою, спустив руки нижче, притуляючи пах. Її солодке ахкання відлунням прозвучало у вухах, тож він заплющив очі й підняв голову догори. Потреба миттєво відрефлексувати, запам’ятати подію, оцінити її, змусила Ґатса подумати. І, подумавши, він відсторонився від неї.

Глибоке дихання розсікало нічну тишу. Жага поступово залишила по собі хворобливу остуду та тупий біль. Надивившись на неї, Ґатс відсахнувся та пішов.