Вночі на палубі

Ніч була зоряна. Але для когось вона була безсонною. Коул досі обмірковував, як правильно сказати Нії про майбутнє, яке він бачив. Вона могла не правильно зрозуміти його. Він дуже дорожив дружбою. І не хотів, щоб усе полетіло під три чорти. Під своїми роздумами він і не помітив декого.-

Що ти тут робиш?

З несподіванки Коул підскочив. Проте це був Кай, що трохи заспокоїло та насторожило водночас.

– Я якщо не від води, так від страху остаточно помру. Кай, нащо так лякати?

– Пробач, не хотів.

– Що ти тут робиш?

– Я першим запитав.

– Я привид. Я, як виявляється не маю потреби у сні.

– А я тут, щоб поговорити з тобою про те, що саме ти побачив у печері.

– Не розумію.

– Коуле, давай без всього цього. Я можу припустити, що у майбутньому залучена Нія. Чи я помиляюся?

Коул зупинився. Він був жахливим брехуном і чудово це розумів. Повернувшись він помітив не старшого брата, який заступатиметься за сестру у будь-якому випадку, а друга, який щиро хоче допомогти. Який хоче зрозуміти, що трапилося.

– Чесно? Я сам заплутався.

– Це стосується Нії?

– Так. Я бачив спільне майбутнє з нею.

Ці слова далися йому важко, але він розумів, що сказати їх Нії буде найтяжче. Коул поглянув у очі Кая й намагався зрозуміти його емоції. Кай ніби й не здивувався. Він посміхнувся та підійшов ближче до нього.

– І саме це ти боїшся сказати моїй сестрі?

– Так.

– І в чому проблема? Коуле, я розумію в тебе залишилися почуття до неї, хіба там було щось жахливе?

– Ні.

– Ти був мертвим? Чи Нія?

– Ні.

– Тобі не подобається картина, яку ти там побачив.

– Скоріше навпаки. – Коул зашарівся.

– То я повторюся. Чого ти боїшся, Коуле?

– Правди. Я боюся правди, Каю. Я привид і те майбутнє не факт, що буде. Я можу померти від одного контакту з водою це по-перше. По-друге, це вибір Нії. Я не хочу змушувати її лише тому, що я хочу власного щастя. Ні. Мені достатньо бачити її щасливою. І останнє, від тебе я очікував допит. То, що трапилося із тобою.

– Скажімо, ти мені подобаєшся більше. Режим турботливого братика на тебе не діє чомусь. Або ти мені подобаєшся більше ніж Джей.

– Ти, напевно, зараз жартуєш? – з недовірою він запитав. Сказати, що Коул був шокований, це нічого не сказати. – Але чому?

– Чесно, не знаю. Просто, я тобі довіряю.

– Я планую їй сказати, але хочу підготуватися. Треба знайти інформацію про ті стіни, можливо, це просто моє потаємне бажання.

– Хм, про це я не подумав.

– А ти що там побачив?

– Я став майстром. Але зараз розумію, що мій запальний характер не дозволить досягнути цього. Хоча, трохи наполегливості та може вдасться здійснити. Якщо тобі треба буде допомога, лише поклич.

– Добре, йди спати. Ти теж, як і інші стомився. А я можу вбити час у бібліотеці.

– Гаразд. На добраніч, Коуле.

– На добраніч, Каю.

Кай пішов до своєї каюти, а Коул продовжував стояти на палубі і споглядати на зорі. Щось його бентежило. Ніби хтось спостерігав за ними, хтось не знайомий та зловісний. Постоявши ще кілька хвилин, він звернув до бібліотеки, аби таки ознайомитися з тими стінами. Позначивши у пам’яті, що треба відвідати сімейну бібліотеку.

З тіні вийшла темна постать. Лукаво всміхнулася, підійшовши до вітрил.

– Хм, цікаво. То легенда правдива. Треба перешкодити їм знайти всю правду про неї, повелителю новина як сподобається, так і навпаки.