вишня

Вишня п’яніла в наших стаканах: розпалювався неіснуючий червень, місяць з запахом кавових зерен, місяць з запахом штучних чорниць.

Мружив око кульгавий львівянин, посміхався по-вишневому хитро, і намальовані білі квіти на його сорочці виглядали, як справжні.

Зникала деталь за деталлю: лишалась самотність, я кричав миті, аби вона спинилась, але львівянин з примруженим оком казав

пізно.

І я спльовував кісточку, про яку думав, що вже проковтнув.

Вишня п’яніла в наших стаканах, ти штовхаєш мене, кажеш, друже, чого задумався? Давай, вип’ємо за зустріч, та й вийдемо

перекур

жовтий кемл, жовтий, як черешні на моєму подвір’ї, приходь влітку, позбираємо, поїмо, буде кльово.

Бармен теж львівянин, дуже схожий на того, який не існує, я ганяю солодку вишеньку від щоки до щоки,

перший свіжий сніжок на тротуарах.

Починався грудень.

Наступного разу за зустріч теж будемо пити тут, друже.

Я запросив сюди дівчину, очі якої ще не бачив при світлі лампи: вишня п’яніла в гарячих стаканах, але я п’янів більше

в тебе такі гарні очі.

Тінь гарячої вишневої наливки лягла на її щоки, дивно, вона ж навіть ще не пила. Заблестіли чарівні очі ще більше.

Спасибі.

Тихенько підемо у парк, аби не збудити річку, яка спить, вкрита снігом і льодом. Вона наче спляча красуня в весільній сукні.

Поки ти вдягала берет перед дзеркалом, я перекинувся поглядом із барменом: мружив око кульгавий львівянин, ще й посміхнувся цією вишневою посмішкою.

Починався лютий.