вишенька на торті

ПЕРЕКЛАД

the cherry on top на ао3

дозвіл на переклад отримано

 

шьойо змирився з розлученням з каґеямою. все так і було, допоки одного дня він не натикається на нього в пекарні весільних тортів. можливо, він не настільки і забув про нього; особливо, коли персонал впевнений, що це вони і одружуються.

[або каґехіни йдуть на пробу весільного торта, от тільки вони не зустрічаються]

 

Шьойо був щасливою людиною, він знав про це напевне. Проте іноді, попри суспільну думку, навіть він бував далеко не таким енергійним.

Траплялось це через щось масштабне, зазвичай; програш у важливому матчі, усвідомлення, що він не бачив маму вже довгий час, і те, що його сестра почала проявляти інтерес у стосунках – він, бляха, був страшним, відомим і турботливим старшим братом!

Проте той негатив, що протікав його венами, ніколи не залишався надовго. Він спадав, як ті хвилі, що легко відходять від берега, залишаючи місце для кращих емоцій, які заповнять його тіло.

Шьойо був приємним чоловіком. Він підписував волейбольні м’ячі, навіть коли його руки починали боліти від судом, тільки аби побачити, як на обличчі фанатів розцвітає невпевнена усмішка. Він допомагав бабусям переходити вулицю, вбираючи їхню подяку, як пальне для всього дня. Він допоміг Ацуму зізнатися у своїх почуттях до Кійомі найбільш грандіозним способом, про який взагалі можна було подумати, навіть попри те, що Шьойо мав терпіти водянки на руках днями, адже він сидів навпочіпки в кущах, щоб відпустити цілу зґраю голубів. Він був добрим, він був хорошим.

Тоді чому карма повернулась до нього жопою?

Яких богів він мав розізлити, щоб заслужити таку божу кару, що стояла перед ним у всій своїй красі? Кому він мав поцілувати жопу, щоб позбутися цієї кари? Серйозно, Шьойо не був таким противником цього. Він був доволі вправним в цьому, якщо чесно …

– Шьойо?

Голос, низький та здивований, вирвав його з жалюгідної мрії, тільки для того, щоб розпалити його муку, що полум’ям танцювала перед його очима. У своїй агонії, він навіть не помітив, як чорне волосся перетікало до гарного блідого обличчя.

Шьойо не зміг зупинити стогін, що вирвався з його губ. Обличчя, що ледве хиталось, не приносило більше задоволення; він навіть не міг насолодитися насупленими бровами чи подивом, який розливався шкірою, що здавалась занадто ніжною на вигляд.

Ех, та кого він обманював, шкіра була ніжною. Він знав це напевне.

Без ніякого бажання, він зустрівся з глибокими синіми очима, немов тільки тоді помітив його власника.

– Каґеяма, – він пробурмотів.

Каґеяма, не Тобіо. Більше не Тобіо. Ім’я дивно злітало з язика, немов воно було чужим. Склади віддавали гіркотинням. Шьойо думав, що це могло бути через спогади, що псували їх.

Були часи, коли вони смакували дещо маркітно; це було бентежне, гостре відчуття, що поширювалась від горла до кінчиків пальців, допоки шкіра повністю гуділа. Те, як язик Шьойо викручувався, щоб звикнути до літер, здавалось новим і захопливим. Це був його улюблений смак, коли він ще не знав, куди все це його приведе. Тоді він був щасливий тільки від того, що мав змогу спробувати хоча б трохи з цих смаків.

А потім слова стали солодкими; медове, млосне задоволення, яке він хотів відчувати знов, і знов, і знов. Радість, яку Каґеяма міг дати йому в ті дні. То був десерт зі спокусливим присмаком, ще одне слово, яке Шьойо зі старшої школи навіть не міг мріяти, щоб промовити.

Тобіо.

Здавалось, жадібності Шьойо не було меж тоді, коли він міг вхопити те, що йому заманеться. Коли він міг прийти додому пізно вночі й монотонно наспівувати слова, наче молитву. Коли він міг цілувати чоловіка, який ховався за цими словами, допоки його смакові рецептори не починали співати ще солодше. Коли він любив Тобіо, а Тобіо любив його.

Він тільки фиркнув, ці дні вже давно пройшли; спогади розсипались, немов будиночок з карток. Той фундамент, який вони прийняли за міцну скелю, виявився занадто хитким.

Шьойо не хотів міркувати про це задовго. Воно нагадувало йому як про гарні, так і про погані дні. І він не довіряв собі настільки, щоб не піддатися спокусливим образам, дурним змаганням і доторкам, що затримувались на кілька митей довше за потрібне – тільки щоб показати, що Каґеяма був поруч. Що він завжди буде поруч.

І ось куди їх привела ця сліпа віра.

Шьойо тільки потряс головою на жорстокість світу. Натрапити на свого колишнього було б погано будь-де. Проте тут? Коли він мав зустрітися з Кенмою, аби радісно набивати щоки тортом весь день.

Насправді він мав це передбачити. Звичайно, йому не можна було відкладати власні страждання. Звичайно, Кенма мав скасувати їхні плани заради найновішої гри в Покемон. Шьойо розумів, звісно, він розумів. Він знав, що для Кенми і його кар’єри ця нова гра значила так само як і можливість просувати волейбол для нього самого.

І навіть після сварки з Куроо, що він і його свідок мали впоратися з цим наодинці, стример так і не зміг прийти на дегустацію власного весільного торта. Кенма щиро вибачався за це й особливо виділив, що шкодує, адже не міг перенести цю зустріч. І саме тому Шьойо, добродушний від природи, запропонував йому допомогти. Він завірив свого друга, що зніме власні реакції на кожен смак, і якщо він пообіцяв – він це зробить точно.

Але всі його плани накрились мідним тазом через один погляд на чоловіка, який одночасно і вкрав його серце, і розбив його.

– Що ти тут робиш? – Каґеяма запитав. Щире здивування в його глосі настільки задурманило голову Шьойо, що він навіть не помітив інші емоції, що відбидись на обличчі.

– Пробую торти, – Шьойо відповів прямо. Це було грубо, він розумів, проте не думав, що колись зміг би втекти від обіцянок, сказаних шепотом, якщо він продовжить відповідати по-старому.

Каґеяма, здавалось, не поділяв таке почуття.

– Бовдур, – він сказав, і Шьойо тої ж миті побачив, як він скривився, – я не … я маю на увазі …

– Все нормально, – збрехав Шьойо.

Звісно, все не було нормально. Ця образа, вона колись значила щось – навіть якщо її значущість змінювалась впродовж їхніх стосунків. Вона була якраз одною з особливостей їхнього життя, як пари, принаймні так вважали люди, які не досить добре їх знали. Проте для них, це слово було певним проявом ніжності.

Зараз це стало лише хмурим нагадуванням того, що вони втратили.

Каґеяма сковтнув та кивнув дещо боязко.

– Звісно, – сказав він.

Його спробу ще раз розпочати розмову, на щастя, різко перервала висока жінка, що підійшла до пари.

– Хіната-сан? – вона сказала.

Шьойо швидко подякував всім богам за те, що послали йому таку рятівну благодать, і він кивнув:

– Так, це я, – сказав він.

Жінка тепло посміхнулась:

– Проходьте сюди, будь ласка.

Шьойо швидко відправився прямо за нею, залишаючи дещо приголомшеного Каґеяму стояти біля входу – рот трохи привідкритий від слів, що так і лишились несказаними. Це було б смішно, якби не поштовх жалю, що забарився в голові Шьойо.

Це було нерозумно; відчувати себе таким розбитим тільки через одну взаємодію, навіть попри те, що їхні шляхи не перетинались вже майже рік – окрім як одного довгоочікуваного матчу, від якого вони не могли відмовитися. І навіть тоді вони взаємодіяли лише на майданчику, дозволяючи грі казати все за них, і як тільки пролунав фінальний свисток, розбіглись по своїм куткам.

Звичайно, було важко. Проте бачити Каґеяму з іншого боку майданчика, знати, що він не прийде додому, щоб розім’яти м’язи Шьойо – це все запалило якийсь вогник майже під дупою, і він не знав, що той міг так яскраво горіти. Він викладався на повну – вони обидва викладались – і зрештою приємна тяжкість в долоні закрила собою тріщину в серці.

Тоді чому через несправедливий біль чи тривожні тихі слова Шьойо хитало, як ту роздратовану дитину?

Він вщипнув себе за шкіру на зап’ястку. Він мав взяти себе в руки, щоб не пропустити всі довгі пояснення, які йому давала жвава жінка – Рео, йому здавалось, вона так представилась.

– Якщо будуть питання, покличте когось з персоналу! – вона посміхнулась. Шьойо посміхнувся одною зі своїх фірмових усмішок, а потім показав великий палець вгору. Можливо, він не зміг би розслабитися тут у спокої, проте він абсолютно точно не збирався дозволити такому гарному дню поїдання тортів пропасти даремно.

Він був готовим.

🎕 ┈┈┈┈ 🎕 ┈┈┈┈ 🎕

Шьойо явно не був готовим.

Пройшло приблизно двадцять хвилин, як перед ним поставили перший божественний шматочок, проте щосекунди він отримував все менше і менше задоволення. Насправді він був занадто близько до того, щоб почати виривати собі волосся.

Він ще раз замислився над тим, чим він заслужив це пекло, в яке його кинули. Він мав зрозуміти, що щось не так тої ж секунди, як енергійний і добрий вираз Рео трохи посунувся. Він мав зрозуміти, що невпевнені погляди, які вона кидала від нього до дверей, не були пов’язані з іншими клієнтами. Він мав це передбачити й вилетіти через ті двері.

Але цього не сталось. І в ту мить він сидів і злісно жував один з найсмачніших лимонних пирогів, який йому колись доводилось смакувати, – от тільки насолоди від пухкого безе, як то мало бути, він не отримував. Ніяк ні, замість раю в золотисто-коричневих та білих кольорах, мозок Шьойо застяг у власному чистилищі в королівських синіх і чорних тонах.

Так сталось, що хвилини через три після того, як він сів, до входу в маленьку пекарню підійшов чоловік у свіжому, чорному костюмі, застібнутому на всі ґудзики, навів переполоху та притягнув Каґеяму попри його небажання до столу Шьойо. Він весь час наполягав на тому, що «проба тортів разом не буде порушувати традицію», і він навіть не хотів знати, що це могло значити.

Попри всі відчайдушні спроби, заперечень Шьойо не вистачило для того, щоб вигнати Каґеяму – або, що ще краще, викинути його з магазину взагалі. Чоловік в чорному поставив ногу, і у Шьойо не було шансу встояти.

Всього через п’ятнадцять хвилин він зміг дізнатися дивовижно багато нового про когось, кого, він думав, знав добре.

По-перше, Каґеяма не одружувався. Шьойо так і не вирішив, чи варто йому відчувати ніяковіння від полегшення, що майже заповнило його тіло після підтвердження, але ще більше він не знав, що робити з виразом обличчя Каґеями після його слів, що і він не збирається одягати каблучку на безіменний палець найближчим часом.

Це і не було важливим, він вирішив.

Була й інша річ, яку він помітив доволі швидко. Проблема в тому, що Каґеяма був все тим самим дратівливим бовваном, і Шьойо прикладав всі сили, щоб стримати бажання вдарити його.

Ні одного разу він не викликав відкритого одурення. Він ні разу не кидався безґлуздими образами в персонал і не змушував Шьойо почувати себе ніяково чимось, окрім як своєю присутністю.

Навпаки, Каґеяма був джентльменом в кожному сенсі цього слова – і переходив до знайомого і грайливого кепкування, через яке серце Шьойо трохи боліло, тільки тоді, коли того вимагала ситуація.

П’ятнадцять хвилин. Рівно стільки часу потребував Каґеяма Тобіо, щоб прийти та зруйнувати ідеальне життя Шьойо, як він зробив рік тому.

Не було логічного пояснення тому, скільки влади над бідним і тендітним серцем Шьойо мав його колишній. Каґеяма не мав контролювати ритм; не мав ніяк впливати на те, як билось його серце. І все-таки, дихання Шьойо застрягало в горлі, а все тіло немов прибирало блискавками, допоки перед очима не темніло.

Шьойо пишався тим, що нічого з цього не показалось на обличчі.

Якраз в цей момент Каґема вирішив звернути свій погляд на нього, і це привело Шьойо до третього факту: Каґеяма, на жаль, за весь час порізно як не відростив кілька бородавок, так і не втратив хоч трохи своїх дратівливо привабливих якостей. Його очі все ще сяяли глибокою блакиттю, немов в них стояло невсипуще море. Його вії були так само довгими та пишними. Шкіра не втратила кольору, а щелепа залишилась такою ж гострою, як її пам’ятав Шьойо.

Як би йому не було неприємно це визнавати, але Каґеяма був не тільки неймовірно красивим, він на додачу був ще й милим. Це дратувало не менше його манери спілкуватися чи грубої натури в цілому, яка раніше заспокоювала Шьойо.

Він хотів би, щоб все змінилось.

Він хотів би, щоб все це не впливало на насолоду від різномаїття ласощів перед ним. Він не хотів би, щоб всі ці ігри зі смаковими рецепторами змусили всі торти смакувати однаково – мляво в порівнянні зі спогадом імені Каґеями на його губах.

Мовчазний монолог Шьойо різко перервався ніжним, теплим голосом.

– Отож, Хіната-сан, як би ви оцінили лимонний пиріг? – він казав.

Попри все бажання Шьойо осипати Рео похвалою, він ледве розпізнав слова жінки до того, як відчув удар в гомілку. Він зиркнув на порушника на кілька секунд, після цього прочистив горло:

– Неймовірно смачно, – він пробурмотів.

Посмішка Рео загорілась ще яскравіше, вона кинула «приємно чути», після чого попросила його розказати трохи більше задля більш детального рейтингу частувань, щоб пізніше замовити весільний торт.

Так, Шьойо сказав, що це не він збирався одружуватися. Проте Рео, на пару зі своїм персоналом з чотирьох людей, не мала надто впевнений вигляд. Особливо через те, що Шьойо зі своєю душею най-найкращого свідка забронював зустріч сам.

– Я б сказав, що цей стоїть на другому місці, – пролунав голос, – якраз після першого, що ми куштували. Безе неймовірне, проте воно і поряд не стоїть з насиченим соусом з маракуї в поєднанні із завитками з білого шоколаду.

О так, звісно. Відкриття про Каґеяму номер чотири – цей чоловік любив тортики.

Шьойо, звісно, знав про це. Любов Каґеями до всього солодкого спонукала його пекти різноманітні печива, тортики, і тістечка. Щоправда, спроби Шьойо частіше в кінці ставали обвугленими та чорними, аніж вдавались. Проте це тільки означало, що він міг потягти Каґеяму до пекарні в кінці вулиці та насолоджуватися тим, як очі його хлопця сяяли біля вітрин.

Спогад залишав присмак солодкого гіркотиння.

І все-таки, ця любов до тортів не було такою, як раніше. Здавалось, що Каґеяма провів ціле дослідження до того, як прийти до пекарні. Немов він знав кожен смак від «а» до «я» до того, як спробувати його, адже слова, щоб описати їх, майже сиділи на язиці.

Це дратувало більше за потрібне.

Каґеяма не був м’яким, принаймні ні з ким, окрім нього. Він не був терплячим чи заздрісно добрим, і він абсолютно точно не був до біса красномовним. Каґеяма складався з різких слів в якраз тих значеннях, які він хотів; він не применшував нічого зі сказаного. Здебільшого тому, що він не вважав це за потрібне. Він був грубим у своїй чесності, і щирим до кінчиків нігтів.

Шьойо думав, що це було його як перевагою, як і недоліком.

Але ось він сидів, у своїй красі; чоловіку, здавалось, торт припав до душі не менше, аніж його власна професія. І це була серйозно заява, Шьойо знав. Такі слова не кидали на вітер.

Рео зі сміхом повернулась до нього:

– Що ж, — вона посміхнулась, – вашому партнеру очевидно торт припав до вподоби.

Шьойо ковтнув. Це якраз була ще одна річ, яку він усвідомив; з якогось дива весь персонал, здавалось, був впевнений, що він і Каґеяма прийшли до пекарні разом. В сенсі разом разом.

З якогось ще більшого дива, ніхто з них цього не заперечував. Натомість Каґеяма використовував кожну можливість стиснути їхні руки разом. І Шьойо, не маючи бажання йому поступатися, відчував себе ледь не на сьомому небі від щастя через всі ті прізвиська, якими він називав Каґеяму.

Можливо, це було дещо по-дитячому з його боку, проте Шьойо дійсно відчув жагу до змагання. Він м’яко кивнув головою, після чого повернувся до Каґеями:

– Ти ж не збираєшся відмовитися від свіжої кислинки лимона, любий?

Споглядаючи ентузіазм Шьойо, що зростав кожної миті, Рео мала радісний вигляд. Каґеяма ж навпаки, здавалось, був готовий придушити його; його рот скривився в напруженій посмішці, брови глибоко нахмурились, а очі розширились від роздратування, коли він ледь не вдавився тістечком.

Він промокнув куточки рота серветкою, ковзаючи рукою по столу, щоб переплести пальці з Шьойо:

– Пробач, коханий, це вийшло випадково, – він відповів. Цього було достатньо для того, що кров Шьойо закипіла. Та як він смів …

– Яка ж ми мила пара! – Рео перебила. – Так ще й палка. Ви знаєте, я аж відчуваю, що ваш шлюб буде довгим і щасливим, – вона підморгнула.

Шьойо відчув, як вся кров прилила до обличчя, коли Каґеяма швидко відпустив його руку – йому, мабуть, було навіть гірше, аніж Шьойо.

– Це не наше весілля …

– Не ми одружуємось …

Вони зиркнули один на одного на коротку мить, як рум’янці розтопили гнів з їхніх облич; він полишив по собі недоторканну глибу паніки та натяк на щось, що Шьойо так і не зміг розпізнати.

Рео простягнула до них руки, немов вона збиралась заспокоювати дитину:

– Звісно, – вона сказала, – даруйте, я не хотіла змусити вас почуватися незручно.

Каґеяма тихо похитав головою, його рот був дещо роззявленим, і Шьойо пробурмотів «ні, ні, все гаразд». Та все ж жінка полишила їх на кілька митей. Шьойо уважно стежив за її рухами, аби не зустрічатися поглядами з Каґеямою. Він бачив, як вона активно жестикулює комусь з робітників, і пара була очевидно збентежена. Шьойо зітхнув, сподіваючись, що не він був тому причиною.

Як тільки він опустив погляд, то одразу ж пошкодував про це. Адже прямо перед його очима сидів Каґеяма Тобіо, безнадійно схвильований. Зрадницьке серце Шьойо заболіло від такого колись милого виду. Зараз він не знав точно, що мав би з цим робити.

Якщо він не міг піддражнити Каґеяму щодо легкого рум’янцю на його щоках або блиску в його очах, що робив його неймовірно схожим на оленя у світлі фар, то для чого все це? Якщо він не міг пришвидшити пульс чоловіка, а вуха почервоніти сильніше, для того, щоб зціловувати невпевнені слова прямо з його губ, для чого йому взагалі все це починати?

Це були муки. Жахіття, від якого Шьойо не міг відірвати очей.

Каґеяма, гівнюк, помітив його погляд. Це тільки змусила його ковтнути клубок в горлі, не розриваючи зоровий контакт, немов Шьойо особисто цьому посприяв. Через секунди ніякової тиші, рішучість Шьойо зламалась.

Він зробив глибокий вдих, хапаючи пальці Каґеяма у свої:

– Слухай, – він сказав, – я не знаю, що до біса ми тут робимо, але вже пізно щось міняти.

Очі Каґеями розширились, ковзаючи від рота Шьойо до його пальців і назад. Зрештою, він скуто кивнув.

– Гаразд, – продовжив Шьойо, через силу яскраво посміхаючись, – вище носа, Яма-Яма-кун, – він сказав, одразу ж відчуваючи огиду від колишнього прізвиська. Але він все-таки мужньо продовжив, – може бути весело. Допоки ти не ховаєш мізки в сраці …

Транс Каґеями, здавалось, розвіявся, коли він вирвав руку до себе. Ніжне здивування в його очах змінилось на ворожий блиск:

– Мої мізки не в сраці, – він прошипів.

Шьойо підняв брову, знизуючи плечима:

– Звісно, як скажеш.

Каґеяма мав вигляд, немов ось-ось збирався виплюнути щось у відповідь, як ніжний голос його перервав. Шьойо в черговий раз подякував всім богам за те, що дозволили йому вийти з води сухим. Проте потім він повернув голову в бік голосу.

Матір Божа.

Перед ним стояла Рео, одягнена в ту саму чорну, застібнуту на всі ґудзики сорочку, проте поряд стояло четверо пекарів. Здавалось, вона вирішила привести із собою підмогу.

В її руках лежала пов’язка на очі, жовтого, майже масляного кольору, якого Шьойо ніколи й не бачив до того. Не встиг він оцінити вишивку на тканині, як його очі впали на інші предмети в руках працівників.

Він спробував побачити реакцію Каґеями. Той здавався до страшного спокійним, немов не знав про всі ті хитрощі, на які здатні господарі. Шьойо навіть відчув поштовх жалю до нього, як до ягняти, що ведуть на забій, а воно не розуміє всієї небезпеки.

Він заспокоїв себе, звісно, що вони не збирались …

– Панове, – прозвучав голос Рео, – ми з командою вирішили, що було б весело загострити ваші відчуття від дегустації – особливо беручи до уваги, що ви єдині клієнти на сьогодні.

Шьойо ликнув. Гаразд, можливо, вона таки збирались.

Коли Рео кинула пов’язки на стіл, Каґеяма все ще сидів, не маючи жодної ідеї щодо майбутнього, і це не мало бути настільки милим. Інші чоловіки й жінки в чорному зі смаком виклали частування на стіл. Коли вони закінчили, погляд Шьойо знов повернувся до Рео, як вона заговорила.

– Якщо ви не проти, – вона почала, – я б хотіла запросити вас на маленьке змагання.

Шьойо сіпнувся від такого вибору слів. Він знав, яку реакцію вони викличуть в Каґеями – він використовував ту саму тактику, коли вони були молодшими.

І звісно ж, очі сетера загорілись:

– Змагання? – він запитав. – Які правила?

Шьойо застогнав, коли Рео засміялась – він міг уявити, як вона насміхається над його стражданнями.

– Отже, – вона відповіла, повністю ігноруючи внутрішнє горе Шьойо, – гра доволі легка. Одному з вас зав’язують очі, – вона сказала, підіймаючи масляну тканину, – інший буде годувати будь-яким смаком перед вами, а гравець із зав’язаними очима має вгадати, що він їсть.

Яскрава посмішка жінки майже заглушила млявий вираз обличчя Шьойо. Воно настільки затьмарило його натягнуту посмішку, що вона передавала всі його почуття; вона стала холодною, темною та порожньою всередині. Але звісно, ні він, ні Каґеяма від змагання відмовлятися не збирались.

– Я в грі, – він промимрив водночас з впевненим «я збираюсь перемогти» Каґеями.

І через кілька митей Каґеяма сидів перед ним із пов’язкою, туго завернутою навколо його шовковистих чорних пасм, на губах грала впевнена посмішка. Каґеяма збирався рознести цю гру, беручи до уваги його минулі знання щодо частувань. Певним чином, це розпалювало Шьойо.

І ще раз, він не збирався програти.

Він взяв виделку з рук Рео та відламав трохи від першого торта; вишневий чизкейк здавався абсолютно божественним. Він якийсь час милувався блискучим покриттям, коли почув обурене фиркання.

– Не тягни, – проскиглив Каґеяма.

Шьойо не зміг стримати сміх. Зараз бути розслабленим стало легше; йому не треба було дивитися прямо в глибину океану синіх очей Каґеями.

Це, здавалось, здивувало сетера, адже він швидко закрив рота, а на обличчі з’явилась невпевнена посмішка.

Шьойо посміхнувся і підніс виделку ближче, зупиняючись прямо біля губ Каґеями. Це було трохи підло, проте Шьойо знав, що їм обом так подобалось.

– Чого ти такий впевнений, що я не штрикну тебе виделкою, – він хихикнув.

Коли низький голос Каґеями пролунав в кімнаті, Шьойо ледь не зробив якраз це. Адже слова, що зійшли з оксамитових губ, були не зовсім тим, на що він сподівався.

– Я довіряю тобі, – сказав Каґеяма, і від щирості в цих словах ставало боляче, – сліпо, – він додав.

Очі Шьойо до смішного розширились, коли він почув ніжне «ах», яке промуркотіли позаду нього. Він мимоволі повернувся в минуле, відтворюючи спогад за спогадом про скрипучі кросівки, запахи шкіри та уроки волейбольного м’яча об його руку. Згодом його думки заблукали далі; до ночей, проведених за вдосконаленням «швидкої». До елегантних пальців, що плутались в його неслухняному волоссі. До обіцянок сказаних і обіцянок дотриманих. До невсипущого синього та блискучого чорного. До рожевих щік та рожевіших губ, які найніжніше торкалися шкіри Шьойо.

 

я поряд.

я довіряю тобі, сліпо.

Насправді це було невелике відхилення. Одного тільки Шьойо не помітив у гонитві за метеликами, які з’являлись після цієї фрази. Кілька слів, що змінили його життя назавжди.

Голос Каґеями, трохи хрипкіший цього разу, вирвав його з думок.

– Вишневий чизкейк, – він сказав.

Шьойо подивився вниз, щоб побачити, як Каґеяма трохи вигнувся вперед, щоб дістатися до виделки в руках Шьойо. Він не зміг це якось прокоментувати.

Позаду них почувся вихор вітань:

– Правильно! – Рео засміялась, – це було неймовірно.

Каґеяма посміхнувся:

– Я ж казав, що переможу, – він сказав, проте більше саме Шьойо, аніж будь-кому іншому.

Шьойо посміхнувся в відповідь:

– Та? – він кинув виклик. – Це ми ще подивимось.

На превеликий жаль Шьойо, гра йшла швидко – Каґеяма був дійсно вправним. Він справді мав відчувати полегшення; ледь не на сьомому небі від щастя, що болісний час, що він був змушений проводити поряд з колишнім, добігав кінця.

І все ж таки …

Останні пів години не пройшли в повних муках. Насправді все відчувалось, як в минулі часи; Каґеяма докоряв Шьойо, що він його занадто повільно годує, а той у відповідь розмазував перламутрово-білу глазур по обличчю, і вони обидва вибухали від сміху і водночас сварились через це; любов до змагань привела Каґеяму до такого рівня зосередженості, що Шьойо не знав, чи варто було бути враженим, чи наляканим; ніхто з них не сіпався від того, що Каґеяму знову і знову було полишено на милість Шьойо з виделкою в руці.

Все було занадто знайомим.

Щось в мозку Шьойо протестувало настільки, що він ось-ось почав би горіти. Було боляче; шалене полум’я переходило на будь-які спогади Шьойо, забарвлюючи їх в темно-червоний після найменшого доторку. Шьойо хотілось кричати від побачених спогадів у вогні.

Вони з Каґеямою відвідають парк, проте дещо по-іншому цього разу; замість звичних спортивних костюмів, обидва вдягнені в лляні штани та повсякденні гарні сорочки – на їхніх обличчях були приклеєні нервові посмішки. Коли ж полум’я розступилось, Шьойо згадав. Їхнє перше побачення.

Каґеяма перед ним підняв брову в німому питанні, немов він хотів знати, чого ж Шьойо так довго не годує його випічкою. Проте Шьойо був деінде.

Він летів обличчям вперед з пагорба під час не зовсім вдалих змагань, його гальма раптово зависли. Хмура стурбованість Каґеями зникла і змінилась на сміх, як тільки він побачив, що Шьойо в нормі. Дим перешкоджав спогляданню, проте Шьойо воно і не треба було. Він знав цю посмішку напам’ять; знав, як очі Каґеями морщились, а рот ледве сіпався, поки він всіма силами намагався стримати сміх.

– Шьойо?

Голос Каґеями був ніжним, занепокоєння обплітало кожне слово. Шьойо мимоволі видихнув:

– Так, – сказав він, перш ніж згадати, де він знаходився. Проте коли усвідомлення вдарило в голову, він швидко запхнув виделку, повну торта, до рота Каґеями, як він того і хотів. – Так … я … тут.

Каґеями зрештою здригнувся, і Шьойо подумав, що він занадто сильно штрикнув виделку.

– Ерл Ґрей і лаванда, – Каґеяма сказав до того, як викашляти швидке «бовдур».

– Вибач, – промимрив Шьойо, поки команда позаду них плескала в долоні від радості.

– Вау, – хтось з них сказав, – він дійсно вправний в цьому.

Якщо раніше у вухах Шьойо дзвеніло, то зараз він почув тільки тишу. Вона була різко розбита виделкою, що дзвінко впала на підлогу, його виделкою. Він навіть не помітив, як вона вислизнула з пальців.

Він швидко підскочив і одразу ж наступив на столове наряддя, вигинаючи його в інший бік.

– О Господи, – він сказав, повертаючись до Рео, – вибачте! Я не …

Рео по-доброму посміхнулась йому:

– Все гаразд, – вона запевнила, – проте, я думаю, ми не можемо продовжити гру.

Одна з робітниць припідняла брову:

– Що ви маєте на увазі, Рео-сан? – вона сказала. – Я думаю, у нас є ще інші виделки, окрім цієї.

Рео похитала головою:

– На жаль, в нас нема. Чисті прибори закінчились сьогодні вранці, і наше замовлення відклалось … Це остання чиста виделка, яку ми мали. Я можу піти сполоснути її, проте це займе певний час, адже наша програма миття працює …

– Все гаразд, – прошепотів Каґеяма.

Проте Шьойо помітив, як він хмуро надувся, хоч і за мить все розтануло, немов і не було до того. Його серце стиснулось від розчарування на обличчі Каґеями – немов він хотів продовжити гру.

Шьойо не був певним, що змусило його зробити те, що він зробив далі, проте надалі він звинувачуватиме тіні власних предків.

– Я знаю, як ми можемо продовжити гру, – він прошепотів.

Весь магазин одразу ж заповнився тишею. Шьойо нахилився, щоб прошепотіти слова, які міг би почути тільки Каґеяма:

– Ти довіряєш мені?

Каґеяма кивнув легко, майже непомітно. Проте Шьойо завжди вмів помічати таке. Саме тому він взяв останній шматок яблучного штруделя з тарілки, що стояла поряд, та запхав його собі до рота. Його рука тремтіла, торкаючись потилиці Каґеями, проте те, як сетер легко полинув на дотик, змусило тремтіти ще і серце.

Він нахилився ще раз:

– Чи можу я? – він прошепотів. Каґеяма знов кивнув, ледве вичавлюючи з себе задихане «так».

Шьойо молився всьому святому, щоб Каґеяма зрозумів, що він збирався зробити.

Він не мав хвилюватися – як тільки він з’єднав їхні губи, Каґеяма точно був радий цьому.

Він відчував і солодке, і кисле, і гірке водночас; якраз як його ім’я смакувало раніше, тільки цього разу все було покрито божественним ароматом щастя. Шьойо розумів, що з кількістю випічки, яку з’їв Каґеяма, не могло і бути по-іншому.

І все ж таки, він вважав це долею.

Він майже забув про яблучний штрудель в нього на язиці. На щастя, Каґеяма не забув. Він засунув руку в неслухняні кучері Шьойо і ледве потягнув, щоб рот Шьойо відкрився в тихому зітханні. Каґеяма, не гаючи часу, провів язиком по його губах, перш ніж починати гру за своїми правилами; все було так, як Шьойо пам’ятав, губи то штовхали, то тягнули. Коли його язик зустрівся з язиком Каґеями в дражливому танці, то по спині пробігли мурашки.

Він був занадто приголомшений, щоб помітити, як Каґеяма посунувся назад, так само як і смішки з боку персоналу позаду.

Низький голос вирвав його з вагань:

– Яблуко, – прозвучало згодом.

– Не зовсім, – Шьойо засміявся, повільно відіймаючи пов’язку з голови Каґеями. Він майже здригнувся, коли зустрівся з цими неймовірними багатими синіми очима. Натомість він фиркнув через роздратованість на обличчі Каґеями.

– Це нечесно, – засперечався Каґеяма, – ти застав мене зненацька.

Шьойо посміхнувся йому:

– Я застав тебе зненацька? – він повторив, підіймаючи брову. – Серйозно?

Каґеяма кивнув і твердо заявив:

– Ти махлював.

Шьойо засміявся, і звук, що вирвався з горла, був яскравим та палким. Незабаром до нього приєднався і сам Каґеяма.

Шьойо з’єднав їхні руки, коли сміх осів на губах задоволеною посмішкою.

– Каґеяма? – він сказав, – я збираюсь поцілувати тебе.

Цього разу, вони обидва були готові.

 

🎕 ┈┈┈┈ 🎕 ┈┈┈┈ 🎕

Звук дзвінка телефону мало не змусив Кенму вистрибнути зі своєї шкіри. Він подумав, що точно не був створений для такого шпигування. Проте мета ж виправдовує засоби, чи не так? Він усміхнувся, коли побачив знайоме ім’я на екрані.

– Міва-кун, – він привітався, – я так розумію, ти побачила повідомлення Рео-сан.

Він почув нестримний сміх жінки з іншого боку слухавки.

– Маю зізнатися, Кен-кун, – вона сказала, і посмішку можна було відчути через слова, – це була бісова ідея.

Кенма знизав плечима, хоча і знав, що вона не могла цього бачити:

– Ставало боляче дивитися на його агонію, коли хтось згадував про твого брата, – він тихо засміявся.

Міва без слів погодилась:

– Тобіо без кінця-краю скиглив про, цитата, дурне нове відео з Кенмою-сан, – вона реготнула.

Кенма повторив за нею.

– Ауч, – він сказав, – я спробую не дозволити цьому занадто сильно задіти моє еґо.

Він майже міг чути, як Міва підкотила очі через це. Тепер він її знав забагато краще. Так сталось, що це не зовсім перший їхній телефонний дзвінок.

Все це почалось кілька тижнів тому, після слухання скиглення відповідних ідіотів щодо втрачених половинок годинами, коли й Кенма, і Міва були ситі по горло. На щастя, Кенма пам’ятав, що сім’я Каґеями складалась не тільки Тобіо, і без додаткових скандалів – дякую Нацу, винен їй – він зміг дістати її контакт надзвичайно швидко.

Те, що почалось як непередбачуване знайомство з метою розповісти про томління Тобіо та Шьойо, швидко перетворилось на способи побудови їхнього плану. Невдовзі обидвоє збирались одружуватися, і так сталось, що їхні свідки наполегливо виконували свої обов’язки якнайкраще.

Кенма думав, це буде до смішного легко, відправити Шьойо в пекарню, відвідувати яку він взагалі не збирався – він з Куроо вже сходили на їхню пробу тортів. Вони зупинились на ванільному з шоколадною глазур’ю. Шьойо знав це, все-таки саме він і замовляв цю бісову зустріч для них.

І говорити не треба, що після відходження від шоку, що їхнім свідком буде забудькуватий ідіот з любов’ю до волейболу, Куроо і Кенма сміялись над всією ситуацією, як шалені, тижнями. Ця подія була позначена в їхньому календарі, як «роздобути Шьойо смачненького».

І вони не мали на увазі їстівне смачненьке.

Натомість Міва «випадково забронювала не той час» і практично благала Тобіо забрати її торт замість неї.

Міва ніколи не бронювала нічого; не до Токіо принаймні. Вона в цей час ніжилась в гамаку зі своїм нареченим на Ібіці перед весіллям – у них не було б часу відправитися у весільну подорож ще кілька місяців після весілля, тому вони вирішили справити раніше.

Тобіо, як хороший брат, тільки трохи поскиглив перед тим, як надягти свої великі гарні трусики та піти рятувати весілля сестри.

Знайти когось, щоб допомогти молодій парі, було не менш легко.

Рео була щаслива підіграти, навіть якщо це означало закрити пекарню тої ж секунди, як Тобіо та Шьойо ступили всередину. Її пекарня не пропонувала ігри для пар, і в неї точно було більше одної чистої виделки. Проте вона була романтичною натурою, і пограти у сваху для брата її подруги дитинства? Годі було й уявити день краще за цей.

Вона писала в групу трьох весь час – повідомляла про дурні змагання, з якими пара мала впоратися; як вони намагались перевершити один одного в описах тістечок найабсурднішими способами; як Шьойо тужливо дивився на Тобіо, коли, думав, ніхто не бачив; як Тобіо переставав дихати, варто було Шьойо назвати його якось по-іншому, окрім його імені; як вони, здавалось, взагалі не помічали щось, окрім них самих.

І коли вона надіслала фото, де вони цілуються в оточенні найпрекрасніших тортів та тістечок з однаковими посмішками, приклеєними до облич, що цілуватися мало бути незручно.

Що ж, це була вишенька на торті.

Кенма усміхнувся, коли почувши, як голос Міви змінився:

– Вгадай, хто мені написав, – вона сказала з добрим роздратуванням на останніх словах.

Кенма продовжив підпилювати нігті:

– Розказуй все, — він сказав. Проте не встигла Міва і рота відкрити, як його власний телефон знов задзвонив.

На екрані красувалось «Шьойо».

Він усміхнувся:

– Ідіот дзвонить, – він хихикнув до Міви.

Жінка радісно заплескала в долоні:

– Відповідай, нумо! – скандувала вона.

Кенма розтягнув ноги, поклавши голову на бильце крісла для більшої зручності.

– Відправиш скріни? – він запитав.

Міва фиркнула:

– Ти думав, я залишу тебе на лінії?

Кенма не думав про це – точно ні.

– Та йди вже, – Міва сказала йому, після чого її голос став суворішим, – і не забудь розказати про все.

Кенма вишкірився:

– Слухаюсь, пані, — він сказав.

Він повільно видихнув перед тим, як перемикнути лінію. Він не встиг навіть привітати друга, як Шьойо вже безперервно щебетав про пекарню, в яку ходив раніше. Кенма засміявся голосно, аби він хоч трохи сповільнився.

– Шьойо, – сказав Кенма, влаштувавшись ще зручніше на своєму місці, – розкажи, що трапилось. З самого початку.

Шьойо двічі повторювати не треба було. Його енергійний голос пробився крізь слухавку, поки Кенма потроху відпивав час – Ерл Ґрей цього разу.

– Кенма, – сказав Шьойо, його голос був наповнений таким очікуванням, немов він збирався скинути на нього найбільшу бомбу тисячоліття, – не повіриш, кого я зустрів сьогодні …

Кенма ще раз відпив, анітрохи не переймаючись легким присмаком гіркоти. Все-таки, його ніч ось-ось мала стати набагато солодшою.

 

кінець 

---

від авторки

---

для fictionfetishist.

я повернулась. toast (людина, яка надихнула авторку, я не відмічаю, бо я не знаю цю людину, але ласкаво прошу подивитися на оригіналі) наштовхнула мене на цю думку своїм твітом, і я вчепилась в неї, як маленька п’явка. отже, Т, це для тебе.

в будь-якому випадку, сподіваюсь, вам сподобається моє бачення каґехін «від колишніх до коханців»!!

(так, було весело писати, хоча і трохи боляче. я не могла зупинити себе)

 

---

від перекладачки (себто мене)

---

я думала над тим, щоб написати каґехін з таким самим тропом, але мені попалась ця робота, і я вирішила не відкладати і перекласти.

можете зайти на оригінал та накидати кудосів