1. Початок

Мікаель спокійно перечитував посібник з історії, повністю ігноруючи шум навколо, знаходячись в свому особистому світі. З цього прекрасного відчуття відчуженості його вивела рука, яка наполегливо смикала його плече.

• Елььь!! Ееееель?! Мікаель, трясця, ти мене чуєш?
• А.. це ти Аманда? Вибач… замислився. Що ти хотіла? – Вискокий блондин з червоними пасмами волосся, і прекрасними зеленими очами, на силу відірвався від книги

Дівчина зі світлим  каре, в малиновій кофті і ніжно блакитних джинсах, насуплено надула щоки.

• Ти новини читав?
• Ні…
• Як я не здогадалась. Короче, знайшлитого тіпа який в ЧАЕС лазив. Точніше його залишки.

Мікаель винувато посміхнувся, а Аманда закотила очі до неба, просячи допомоги в небожителів.

• Пів року назад, Микола загір… загрі.. Загірнятьский, прости господи, язик зламаю, і група людей чиї рештки не змогли опізнати пролізли.на територію ЧАЕС. Через декілька днів після цього, стався невеликий вибух і пожежа в комп’ютерному блоці. Потім почали зникати люди які шукали пригод на свою сраку в районі Прип’яті і Чорнобиля.І оце позавчора знайшли в комірці залишки кісток. Скоріш за все, то його добро. – сказавши це, Аманда показала фотку дядьки років 30 на вигляд. Карі очі, глубокі мішки під очіма, ледь видна щитина. Задовбаний трохи вигляд мав.
• Цікаво. І що, ще кістки не ідентифікували?
• Куди там, їх тільки вчора знайшл.. АЙ! – верескнула Аманда. – Рокі, в тебе геть совісті немає?!

Рокі, доволі висока дівчина з русим волоссям в чорних спортивках і чорній футболці з нірваною, стояла з вдоволеною посмішкою і піднятою рукою, якою щойно зарядила по п’ятій точці подруги, позаду.

–  Чому я не чую аплодисментів в бік цієї високоповажаної, холопи?!

– хах, тобі скільки рочків? 10?

– Ех, Ель-Ель, ти мене переоцінюєш. Мені 6!

Мікаель легенько стукнув русняву подругу по голові підручником з історії, який читав до недавнього часу, зі словами

– Повтори матеріал. Я потім тебе витягувати не збираюсь.

– Ах! Мікаель! Ти безсердечний!

Роксолана драматично закрила очі, і поклала руку на чоло, роблячи вигляд що знепритомніє. Але тут щось пішло не за планом, і банально, але як є перечепившись через шнурки берців епічно, але не елегантно впала.

• КУРВА – Почувся виражений і чіткий крик душі, не дивлячись на регіт білявки, фейспалм Мікаеля.

З горем попалам, Мікаель заставив подругу повторити матеріал. Навіть були надії що вона напише тест не менше ніж на 50/100. Ви не подумаєте, Роксолана Гарднер була розумною, начитаною, володіла 4 мовами. Просто історія їй геть не давалась, з урахунком того трешака, який відбувався у 1930-2024.

Трохи згодом до них підійшов Гаррі. Що правда не Поттер. Гаррі був старостою класу, а також грав на контрабасі. Він був дуже вродливим. Пофарбоване в синє волосся в цікавій стрижці. Доволі різки риси обличча, які геть його не псували. Гаррі був людиною справи. Не любив порожніх балачок, і більшість свого часу «саморозвивався». Короче типічний заучка, який періодично чіркав носом небо.

– Добрий день.

– Йой, як офіційно! Доброго дня, пане! – жартівливо відповіла Роксолана.

Староста ж подивився на неї як на черговий  предмет меблів, і спокійно продовжив:

– Хочу повідомити, що завтра нам до другого уроку. Допобачення.

І елегантно видалився.

Роксолана пирсунула зі сміху. Чомусь напускна серйозність і вигляд цього «хріна очкастого», іноді доводила її до сміхових конвульсій.

• Рокі, досить його доколупувати. – Для вихованості зробив зауваження Мікаель. – Що він тобі зробив?
• Ну почнемо з того, що цей тіп ніколи не спускає мені прогул. Впринципі він до мене упереджено відноситься. А закінчимо тим, що цей павич просто смішний мені.
• У нього є ім‘я, між іншим.
• Мені до сраки – гордо продекламувала дівчина.

Так за розмовами і закінчилась перерва, і почався всіма «очікуваний тест».

Зненацька двері двері різко відчинились, і на високих каблуках, в спідниці олівець, і в сорочці в клас зайшла вчителька.

• доброго дня, шановні – Сказала вона таким тоном, ніби перед нею вигрібна яма.
• А де міс Браун? – Спитав особливо безстрашний учень.
• А ЧИМ ВАМ НЕ ПІДХОДЖУ Я?! – Гаркнула розбризуючи слину вчителька. – Агата захворіла. ТОМУ ТЕСТ ПРОВОДЖУ Я!
• Нам тринда, нам тринда, нам тринда! – Тихенько і сумно проспівала Роксолана
• Нам триндєц– Підхопила Аманда.
• ПЕрші питання будуть усні, щоб ви, імбіц… шановні не списували. Луїза, Скільки померло русні 28 травня, 2022?
• Ее… біля 30 тисяч?
• А КОНКРЕТНО?
• Конкретно не знаю, не вивчила. Вивчу пізніше, сьогодні ж не кінець світ….

Не встигла дівчина договорити, як всі три здоровецькі вікна в клас розбились, а шматки скла полетіли в учнів і в професорку. В клас влетіли…. Істоти?

Це точно не люди, хоча дуже подібні. Вони мали людські тіла, частково одягнені в залізні обладунки. З лівої сторони тіл стирчали кабелі, панельки і мікросхеми. За спиною металеві крила. Ліве око не справжнє. Цих істот увірвалось троє.

• Бу. – З цими словами, той хто був схожий на хлопця шпурнув ніж. Аманда впала на підлогу. Сонна артерія була перерізана.

Розділ 2.

В приміщені почався хаос. Живі та поранені учні намагались пробігти, наступаючи і перечеплюючись через тих, кому не так пощастило. Деякі погубили свідомість, їхня участь була вирішина. Мікаело намагався попри страх, не панікувати, хоча це було дуже важко. Очима він відшукав Роксолану – вона виявилась поруч. Смикнув її за рукав, він поглядом наказав слідувати за нею. По «дорозі» до дверей, вони прихопили з собою біля семи людей. Не багато, але більшість або були мертві, або на межі. Не варто чіплятись за таких, бо і сам помреш, і товаришів підставиш. Сумно, важко, але як є. Нарешті вибігши з класу, вони ледь не наступили на тіло.

• Софі? – Спитала тремтячим голосом Рокі, опустившись на коліна перевірила пульс в однокласниці – Ель, вона дих….

Не встигла дівчина договорити, як Софі почала труситись, очі закотились, з рота пішла кривава піна. Роксалана з жахом відійшла.  Тим часом шатенка перед нею, скорчиоасьь в позі ембріона і відхаркувала ту ж криваву піну, при цьому сильно сіпаючись. Зненацька, одне око у неї почервоніло. Не так коли всю ніч дивився серіальчики, або читав самі знаєте що. Гарне, кольору ранішнього неба око зникало, натомість стававши червоним, ніби вино. На цьому жахи дівчини не скінчились. З лівої частини її тіла, почали проростати дроти та провода. На деяких частинах тіла були видні мікросхеми, які ніби були частиною бідолашки. Далі сталось найстрашніше. Зі спини почали виростати крила, пошкоджуючи, і місцями рвучи шкіру та одяг. Металеві, ангелські кирила, натомість того щоб нести правосуддя, несли смерть. В решті решт на шиї Софі з‘явились голографічні символи. А2379.НЗІЗ.Р2. Притьмово Вона  піднялась. Але це вже була не Софі. Істота витягнула з ноги шмат заліза, який потрапив туди при вибусі і криво всміхнувшись, простягнула руку, в котрій з’явився пістолет вперед, прицілюючись в стоячу найближче до неї Роксолану. Вистріл.

На щастя Гаррі, який вибіг зразу ж за Мікаелем, зреагував миттєво, Рокі не встигла нічого зрозуміти, як він потягнув її на себе, тим самим врятувавши життя.

• Ти ціла?

Перелякана Роксолана кивнула.

• Ось і добре. Нам необхідно тікати звідси, а от куди….
• Мій дім в 5 хвилинах ходьби. Пішли негайно – Подав голос Мікаело

Так і вирішили.

Школу компанія покинула дуже швидко, побачивши ще двох істот і безліч мерців…

На вулиці панував хаос і безладдя, багато споруд були з вибитими вікнами, дерева зрублені, хоча вірніше сказати розкромсані. Фонтан розбитий на шматочки, тому вода яка била струєю розтікалася в радіусі 20 метрів. Людей видно не було, хіба що вже мертвих, або якихось, котрі бігли зі сторони магазину до себе по домівкам. Таких самогубців було мало. Компанія, не гублячи ні хвильки часу, яка може стати останньою побігли в сторону будинку Еля. Хлопець не обманув – дібрались за 3 хвилини.

На жаль або на щастя, сім’я Джонсів жила на 28 поверсі… З одного боку на щастя, бо істоти скоріш за все не будуть так високо підлітали, а імовірніше заб‘ють на мешканців настільки високих поверхів.

З другого боку…

• Міка, сонечко, дай передишку. Я все розумію, але ми піднялись на 17 поверх не те що без перерви, а бігом! Я задихнусь зараз.
• Люсі, ти або помреш від бігу, або від цієї херні. Обирай – Доволі грубо помітив Гаррі.

Вся компанія завмерла і здивовано вилупила на нього очі. Гаррі ні разу. Ні єдиного мать вашу, разу не лаявся.

У Мікаеля шок минув першим, тож він промовив:

• Ось твоя передишка і відбулась, а тепер гайда на гору.

Пробігши залишку поверхів менше ніж за дві хвилини, діти ввалились в квартиру. За порозі їх зустріла стурбована жінка років 40, приємної зовнішності. Що правда, в руках вона тримала ніж.

• Хвала небу, Мікаль, ти живий! Заходьте скоріше! – Жінка всміхнулася і пропустила їх в квартиру. – Усіх кому за 25 років, збирає мер міста на термінову нараду, самі бачите що коїться, тож я вимушена йти. Не переймайтесь, під домами є тонелі, по якимись і пройду на місце призначення. Будьте обережні.

З цими словами жінка бігом вийшла з приміщення, лишивши сина і його друзів віддихуватись і приходити до тями.

Ель перелічив всіх присутніх в кімнаті. Гаррі, Люсінда, Роксолана, Елуїза і сам Мікаель. Ах, читач же не знайомий з Люсіндою. Це доволі мила і тиха дівчинка маленького росту, з чорним волоссям і темно карими очіма. Про Луїзу читач знає лише те, що вона дотепно жартує. Луїза дівчина середнього росту, 165-168. Довге до сраки волосся пофарбоване в фіалковий колір. Приємні великі зелені очі, і м’яка посмішка. Одним словом красуня.

• Хто поранений? – Спитав Гаррі.

Пораненими були всі, але серйозної шкоди зазнала лише Луїза і  як виявилось Міка. Як виявилось, тому що він нікому не дав знати про рану від уламка скла в гомілці, яку помітили лишу після того, як продезицфівали плече дівчини.

• Тобі типу в кайф ходити з покромсаною ногою? – Не в собі від люті, Рокі дала гарного потиличника другу.                            Рана була дуже довга, але не дуже глибока.
• У Елуїзи стан був гірший, тому я подумав шо це почекає. – Трохи ображено і насуплено сказав той.

Коли з наслідками ласкаво вибитої стіни було покінчено, було вирішено поговорити на тему «що за нахуй відбувається».

• Луїзааааа – Протягнула Роккі. – Не кінець світу кажеш?
• Заради диявола, стули базікалку. – Тихо відповіла та. – І без тебе тошно.
• Дівчат не сваріться. Краще викажіть свої ідеї нарахунок відбуваючогось навколо.
• Ми зійшли з розуму? – Скоріше сподівающимся тоном спитала Люсінда.
• Ці летючі помилки природи вилетіли з лабораторії? Люди ставили над ними досліди, і ті повстали? – Теорія Роксолани були ніби висмоктаною з книги у жанрі хорор- фентезі, але доля правди в ній все ж таки була присутньою.
• Може це пов’язано з повторним вибухом в ЧАЕС? – Луїза.
• Зараз треба думати, що нам робити далі. А про те, що це таке, подумаємо в другу чергу. – Заперечив всім Гаррі.
• Коли моя мати повернеться зі зборів, тоді і про все дізнаємось.

На тому закінчили.

Було вирішено зробити чаю, і заспокоїтись. Хоча це було важко, оскільки музичний супровід у вигляді вибухів, звуків битого скла та людській вересків не зупинявся. Такий собі акомпонемент.

Напевно з божою допомогою, через годину компанія таки заспокоїлась. Скоріш за все, цьому сприяла спокійна і ніжна обстановка на кухні. Сірі меблі, з яскравими серветками і вазами з квіточками. На стінах картини і фотографії. На дивані мохната біла ковдра і рожеві подушки.

– О, мені мама пише. – Трохи здивовано сказав Мікаель діставши телефон і відкривши діалог з матір‘ю. Його очі пробігли по декількох рядочках і на секунду завмерли, при цьому широко відкрившись.

– Вона… – Голос був осіпшим, тому парубок прочистив горло і продовжив. – Вона просить читати в слух.

Вдихнувши повітря він почав:

– Любий мій син, я дуже сильно винна, адже прямо зараз наражаю тебе і твої товаришів на смерть. Але ти мусиш знати. Так у вас буде шанс вижити. Ви обов’язково будете жити. Ці істоти… Ми називаємо їх Металевими ангелами. Хоча з ангелами у них спільні лише крила. Ти ж напевне чув, про повторний вибух в кімнаті з технію в ЧАЕС? Через той вибух і з’явились вони. Люди які загинули в тій катострофі, стали першими ангелами. Якись час вони опановували себе і свої сили. Розвивали інтелект. А потім почали заражати людей. Передати інфекцію вони можуть двома способами. Слабші – кров‘ю. Якщо їхня кров потрапить у ваші вени то ви мрець. Вони мають хвіст з чимось схожим на жало. Вприскуючи їхню «кров» в вас, тим самим заражають. Сильніші з тих самих хвостів випускають отруєний дим. Але таких поки що мало. Нажаль слабке місце ми не визначили. Таке відчуття що його взагалі немає. Але я маю здогадки, що це їхнє око. Те що людьське. Якщо не дай Бог натрапите на ангела, бийте, стріляйте, метайте в око. Але краще тікайте, не намагайтесь битись з ними! Не намагайтесь знищити їх! Просто живіть! Як тільки ти дочитаєш моє повідомлення, розбий телефон, перед цим знищивщи сімку. Саме через сімки вони нас і викрили. Міка, я винна. Я збрехала, я не повернусь. Батьки твоїх однокласників теж тут, і вони передають, що дуже люблять вас.

Прошу, будь сильним, захищай тих хто лишився з тобою. Прямо зараз забирайте все необхідне з будинку. Не важливо, одяг, гроші, їжа, прикраси. Мені це не знадобиться. Далі біжіть в те місце. Без зупину. Не обертаючись. Згадуй періодично про свою нікчемну матір, і нехай удача буде з тобою. Бережи себе.

На середині повідомлення, голос в хлопця почав тремтіти. До кінця покотились сльози. Хоча не тільки в нього, в кожнього з присутніх, по щокам котились чисті, прозорі, блискучі наче діаманти салоні сльози. Але нажаль, їм навіть не було можливості поплакати, тому що ангели були поруч. Першим на ноги підскочила Роксолана, потягнувши інших.

• А ну ж, бігом! Не до цього! Збираємось!

Всі разом піднялись, і склали в похідні рюкзаки води, консерв, хлібу, спальні мішки, ліхтарика, батарейок, блокнот з ручкою і трохи одягу. На збори не пішло більше 10 хвилин.

Мікаель кулею вилетів з квартири, жестом наказуючи друзям слідувати за ним. Миттєво спистившись в підвал, всі окрім блондина, який провівши рукою по стіні, та запихнувши і прокрутивши в дірочку, між цеглинами гарного зотолого стержня з замислюватися візерунками, завмерли. Тим часом, частина стіни зі середньому в’їхала спочатку назад, а потім в бік, тим самим відкриваючи чорний прохід.

• За мною.

Як тільки друзі зайшли в прохід, «двері» за ними, з таким самим скреготом зачинились. Мікаель без слів повів людей за собою, по темному коридору, стіни в якому били відсирівші та пахли землею. Підлога була зроблена з найелітнішого матеріалу – землі. Місцева фауна давала про себе знати: скелети пацюків, мох, та декілька пристарілих жучків, які доживали своє життя.

Коридор був з куплю поворотів, ніхто думати не хотів, як Ель знаю куди іти.

Через 40 хвилин мовчазної ходьби, вони вперлися в стіну.

– Невже ми не заблудились? – Смитала Луїза, на силу стримуючи паніку в свому тремтячому голосі.

• Прийшли. – Відповів їй блондин. При цьому він знову дістав того д самого стержня. На цей раз він почав вимальовувати на земляній стіні, одному йому відомому символи і чудернатські візерунки. Відійшовши, він подивився на пророблену собою роботу, і різко всрумив стержень в центральне коло.

Стіна в свою чергу почала повільно образити, за нею з’явилась металева стіна з невеличким екоанчиком. Просканувавши  радужку ока Еля, стіна також повільно зникла, відкриваючи вид на на велику простору кімнату. Першим увійшов Мікаель.  Клацнув вимикач, дарувавши світло кімнаті, яка виявилась доволі гарною. Біля стіни стояв сірий диван, біля іншої стіни стіл і 4 стільчика. Напроти стола була кухня, з усім необхідним: Холодильник, раковина, шафчики і духовка. Було видно 5 дверей.

• Ходімо за мною. – Сказав блондин махнувши в сторону першої двері. За нею виявилась кімнатка поменше. В ній стояло два ліжка, одне двоповерхове, а одне звичайне, стіл, стільчик і шафа. – Тут можуть жити дівчата. Пішли далі.

В іншій кімнаті, яка доречі була більшою, стояло також два ліжка. Одне було двох місцеве, а інше двох поверхове. Трохи більша шафа, тумбочка, два невеличких і стола зі стільчиками.

Третя кімната представляла собою кладовку. В ній були консерви, крупи, борошно, молоко яке могло пережити людство, багато води. Дуже багато води. Каші і пластівці. Солодощі.

З іншого боку стояли генератори, батарейки ліхтарики, викрутки, молотки, гвинтики і цвяхи, пили, пральні порошки. Запальнички і дрова.

В кутку був величезний котел. Напроти нього стояла металева шафа. Коли хлопець відкрив, всі ахнули.

• Невже ти знав що це станеться? – Спитала Люсінда, показуючи на вміст, яким були складні ножі метелики, пістолети, кулі, метальні дротикиі бронижелети.
• Звісно ні. Але мій батько пережив війну, і в нього був бзік, якій врятував нам життя. Тут також є аптека. Інші дві кімнати, то вана і зал. В ванній є щітки, шампуні, мочалки, паста і мило. Дівчат, наче якась косметика теж має бути, але я не впевненний. Якщо все д таки є, то користуйтесь. Вода потрапляє з озера, по дорозі фільтрується. Ми знаходимось доволі глибоко, тому навіть якщо над нам вибухне ракета, ми зможемо втекти живими. Інша кімната то зал для тренувань, також там є комірка в якій зберігається одяг і постільна білизна.  Тепер це наш новий дім, користуйтесь всім чим треба, але економте їжу.

Тепер всі видихнули з яким не яким полегшенням. Навіть з урахунком спільної втрати. В такій обстановці зручніше здорово мислити.