Виступ перед народом.

Одразу після засідання я пішов до свого кабінету, де я вже плюхнувшись на диван, почав роздумувати про своє. Мої думки звісно були дуже змішані, та навіть я сам, не міг розібратися що зараз слід робити. Довкола мене незнайоме місце з часів середньовіччя, що можна було побачити лише у фентезі книгах які я по декуди читав. Сьогодні, лише за кілька годин я встиг вмерти від пострілу у груди, перевтілися у минулому, встигнути на зустріч з міністрами та коротко переговорити з ними, та ще й після цього усього, я досі можу стояти й думати. Навіть в моїй лабораторії я менше бігав по кабінетам, ніж у цьому дивному місці.

Взагалі, якщо бути чесним з собою, то зараз я відчував себе справді виснаженим. Мені вже настільки набридло ходити туди сюди, й вивчати тутешні проблеми, що подекуди починає з’являтися думка про те, щоб кинути усю роботу на міністрів, а самому трохи відпочити. Але все ж, це не варіант. Мені слід зараз сісти та самому дізнатися про весь пласт наших проблем, після чого в найкоротші строки вирішити їх. Якщо ж я це не зроблю, мене можуть просто повісити, або вбити іншим, більш жорстоким способом, що звісно мені б не хотілося. Якщо те що у наших суперників є вогнепальна зброя є правдою, я можна сказати, у повній дупі. Саме тому час викликати Прем’єр Міністра та Осборна до свого кабінету, щоб обговорити тему щурів та розвідки. От тільки для початку слід переглянути невідомі звіти що стоять у мене в столі.

З цією думкою я відкрив шухляду свого столу, та взявши до рук ці пергаменти, зачинив шухляду, та почав читати. Я переглядав усі ці папери не надто довго, але цього було достатньо щоб усе чітко переглянути та скласти уяву про все що було написаного на них. Як виявляється це були папери пов’язані з розвідкою Ґрейкаслу. Щури що активно копали інформацію задля війни з Роландом, виявилися в більшості достатньо ефективними. Схоже та людина що надала ці звіти, добряче перевірила усі чутки що тут написані, бо під кожним реченням були доповнення, де говорилося про правдивість та доречність цієї інформації.

Звичайно, в більшості ця інформація була або не підтверджена, або мала за собою серйозні підстави сумніватися у її правдивості. Наприклад я знайшов інформацію про дивні заворушення невідомого торгового флоту, який в теорії міг перевозити біженців сходу на захід. Також була інформація про можливу співпрацю Роланда з відьмами, та його фактична протидія церкві. Звичайно не могло обійтися без нісенітниці, про демонічне походження Роланда, про різку зміну Роланда Вімблдона, та можливе створення планів по знищенню Ґрейкаслу. Останнє мене навіть розсмішило, бо якщо Роланд достатньо розумний, він розуміє що знищення Ґрейкаслу одна з найтупіших ідей, що тільки може існувати. І я сильно сумніваюся що він справді тупий, щоб взятися за знищення королівства, яке він міг би використати. Але от що мене справді здивувало та змінило мою думку, то це останні три сторінки.

«По місту Віллоу ходять чутки, що принц Роланд Вімблдон має в наявності армію, здатну не тільки розгромити сили усього Ґрейкаслу, але й підкорити увесь континент. Статус: Не підтверджено. Пріоритет: Високий».

«Торговий караван пані Маргарет, у якої в наявності були зафіксовані шахти з селітрою та цінні матеріали коштовністю до ста тисяч золотих, був зафіксований на багатьох територіях. Скоріш за все вона може бути причетна до зникнення біженців з під стін Королівського міста. Статус: Під сумнівом. Пріоритет: Незначний».

«По місту Червона вода ходять чутки про нову зброю створену заходом. Люди говорять наче бачили невідомих людей, схожих на мисливців з дивними палицями, які були схожі на списи без наконечників, з дірками, та дивною формою. При цьому ті люди що їх тримали, були одягнуті не менш дивакувато, й тримали цю зброю ще більш незвично. Статус: Під сумнівом; Щурів відправлено на пошук за для підтвердження інформації. Пріоритет: Надзвичайний».

Все що тут було написано, значило неймовірно багато, оскільки ця інформація, давала мені достатньо всього, для розуміння загальної ситуації. Якщо усе що тут написано правда, то перед Ґрейкаслом стоїть загроза, по-гірше будь якої іншої. Серед усього, мене найбільше збентежила фраза: «Схожі на списи без наконечників, з діркою та дивною формою». Наче опис мушкета або гвинтівки зі сторони людини що вперше бачить таку новітню річ. Це значить що якщо ми знайдемо підтвердження цим чуткам, ми отримаємо приблизне бачення як протидіяти заходу.

За описом це можуть бути мушкети. Тому можна буде використати кінноту з тими ж мушкетами, які будуть вироблені нами. Кіннота буде швидша, маневреніша, та зможе досягнути ціль за лічені секунди. Чудове рішення, але є кілька але…

Виринувши з своєї уяви, я вирішив дочитати усе, та поглянувши що було на останньому листку, я почав трохи нервувати. Якщо описати коротко, то на території Ґрейкаслу зріс вплив церкви на населення. Неосвічені збідніли селяни що живуть в злиднях та зводять кінці з кінцями, починають звертатися до церкви, щоб ті допомогли у такому скрутному становищі. В тексті що тут написаний, було додано невеликий опис за якими вербували людей. Одним з них була роздача ліків проти чуми, яку не могли вилікувати нічим іншим, як цими ліками. В документі було написано що церква знайшла ліки в надто короткі строки, та не могла їх так просто знайти. На це могли піти роки, або століття.

Звісно це не могло бути звичайним співпадінням, оскільки за звітами, церква знайшла ліки від чуми лише через кілька днів після появи хвороби. Невдалий експеримент? Чи геноцид? Треба буде знайти того хто відповідає за ці папери, та скорегувати його пошуки у сторону пошуку зброї Роланда, церкви, та стану місцевих громадян, щоб знати як краще впливати на королівство. Хоча тут і без мене усе досить добре розібрано на потрібне, й не потрібне, але вплив у сторону розвідки буде не менш важливим.

Повністю відклавши усі папери, я попрохав вартових знайти та покликати Осборна та Маркіза Вайка до мене в кабінет, на важливу розмову. Звичайно я не забув доповнити, що вони мають прийти як най швидше, бо це питання, стосується не тільки палацу, але й Королівського міста загалом.

***

Промайнуло лишень двадцять хвилин, а у мої двері вже почали активно стукати. Звичайно це було добре що вони так швидко прийшли, але а ж настільки? Мабуть їх справді збентежило моє повідомлення про питання що стосується не тільки палацу.

– Заходьте! – суворо та голосно крикнув я.

У кімнату увійшли два чоловіка. Перший був одягнутий як лицар, мав трохи збентежене, але таке ж спокійне лице, що зі своїми насупленими бровами, було готове почути будь що. Другий ж чоловік був трохи старуватий, та з більш збентеженим обличчям. Він був одягнутий як впливовий вельможий, та мав більш витончені манери, але це не значило що він не був готовий до дій, та не був готовий активно працювати. Усе це можна було побачити з вигляду Осборна та Маркіза Вайка, але чи виявиться що вони зможуть впоратися з усіма проблемами які зваляться на них в найближчі місяці? Не знаю, але в разі чого я докладу усіх зусиль щоб Ґрейкасл зміг вижити, і я зміг спокійно відпочити та дізнатися, що сталося зі мною на справді.

– Вітаємо Ваша Величність, викликали? – Запитав Осборн, підходячи ближче до столу, щоб добре чути що я скажу.

– Звісно що викликав. Як ви знаєте, за один день сталося надто багато подій, і хоча ми й вирішили частину цих проблем, це не значить що усе закінчилося.

– Що ви хочете цим сказати Ваша Величність? – Запитав Вайк, почухуючи свою потилицю.

Спершу нічого не відповівши, я дістав кілька листків пов’язаних з розвідкою, та поклав перед Маркізом, що був правіше від мене, та відповів. – Візьміть це, та знайдіть того хто це написав. Він буде моїм помічником у плані розвідки.

– Звичайно Ваша Величність, щось ще?

– Так, мені потрібно щоб ви разом з Осборном підготували їжу на більш ніж на сім тисяч осіб, підкупили максимальну кількість щурів, та зробили невелику сцену у центрі міста. Усе це треба зробити до вечора, тобто у вас дві години. За цей час ви також маєте зібрати велику купу людей

Договоривши, я лише склав руки та просто відповідав на здивовані питання, що лунали від Міністра Вайка й Осборна. Разом вони не розуміли, що я хочу зробити, та чому треба стільки підготовки.

В одну мить цих питань, пролунало чітке питання від Прем’єр Міністра. – Ваша Величність, що ви хочете зробити? Навіщо ми маємо приготувати стільки їжі?

– Все дуже просто Маркізе Вайк. – Промовив я піднімаючи кутики губ у щось схоже на нахабну усмішку. – Інколи мені здається що усім так складно зрозуміти мої плани, хоча їх дуже легко зрозуміти. Усе це, що я від вас хочу, піде для того щоб заспокоїти народ. Просто уявіть, ви сидите в столиці величезного королівства, при цьому вважаючи її неприступною. І тут в мить лунає грім, що зносить до бісової мамці частину палацу. Звичайно ви цього не побачили, але що духу налякалися. У цей ж момент вилазять кляті щурі Роланда, що починають кричати у всіх тавернах, немов це його покарання за спробу захопити захід. Скажіть, ви б повірили?

– Звичайно ні Ваша Величність! – Промовив Макріс Вайк.

– Брешете. Бо це тут ви не повірите у цю брехню, яка є правдою. А от бідняки, ще й як повірять. І ось щоб заспокоїти народ, треба надати їжі, показати що все в порядку, і що ніхто не постраждав.

– Чудовий план Ваша Величність! Але що ви хочете щоб люди почули?

У цей момент я ненавмисне посміхнувся, та навіть трохи почав сміятися, бо те що я хотів сказати, мало водночас підіграти на руку щурам, але й погіршити їхнє становище. – Я хочу підтвердити усі чутки, та звинуватити Роланда у спробі вбивства.

У цей момент лице Осборна та Прем’єр Міністра були сповнені шоку та нерозуміння. – Але ж Ваша Величність, це лише покращить становище щурів Роланда, та поставить під сумнів сили Ґрейкаслу. Не розумніше буде збрехати? – Відповів Маркіз Вайк.

Одразу ж насупившись, я розлючено відповів. – Це зараз звучало так наче ти назвав мене дурнем. На відмінну від вас, я що слід зробити, і я також знаю до чого це призведе якщо не правильно усе пояснити. Якщо людям сказати правду, та прикрасити її, ми зможемо паралельно збрехати, звинувативши Роланда та його підлеглих у спробі знищення складів з припасами. Наші побрехеньки швидко привернуть увагу щурів, і вони не тільки будуть шоковані, але й збиті з пантелику, через що їх легше буде спіймати. При цьому ми навіть знайдемо ворога для Королівства, та зможемо трохи згуртувати народ до рішучіших дій. Навіть ті ж щурі, яких ви маєте найняти, не з проста. Коли закінчиться моя промова, вони мають кричати якісь лозунги, на кшталт: «Хай живе Його Величність», «Смерть Четвертому Принцу» та тому подібне. Якщо усе пройде за моїм планом, люди завдяки «Стадному Інстинкту» дуже швидко підхоплять ці лозунги, та почнуть кричати їх разом зі щурами.

Закінчивши говорити, я трохи прокашлявся та додав. – Ну як вам моя ідея? Звичайно виступати буду тільки я.

Відповідь не забарилася себе чекати, і першим заговорив Осборн. – Це просто геніальний план Ваша Величність. Але що якщо вас спробує хтось вбити? Я не думаю що саме вам слід йти на цю промову.

Ось цього аспекту я не встиг продумати, саме тому трохи подумавши, я з усмішкою відповів. – Усе має свої ризики.

– Тобто ви хочете наразити себе на небезпеку заради цих простих людей? Це ж не припустимо. Вам не слід цього робити. – Продовжував переконувати мене Осборн, подекуди підвищуючи свій голос.

– Питання, навіщо тоді Королівству король, якщо він лише сидить на троні та влаштовує війни? – Запитав я у відповідь.

– Ну… – Осборн більше нічого не вимовив, бо не знав чіткої відповіді на це питання. Лише Прем’єр Міністр знав навіщо король, але він не хотів відповідати на питання, бо воно його навіть не стосувалося.

– Ото ж бо. – Відповів я, дістаючи перо та два пергаменти з шухляди робочого столу. – В такому разі, Прем’єр Міністр, запишіть усе що я скажу, та одразу після цього, йдіть з цими списками виконувати мій наказ.

Поклавши перед Прем’єр Міністром чорнильницю, перо, два пергаменти та дощечку для того щоб можна було писати не на столі, я почав повільно диктувати.

***

Промайнула вже година, яка здавалася набагато довшою ніж зазвичай, бо я знову багато думав над тактиками протидії Роланду, та над тим, чому я тут опинився. Я мабуть єдина людина у цьому світі, якій так «пощастило» потрапити в інший світ за таких умов. Була б в мене можливість, я б мабуть ліпше помер, але чинити самогубство, або нищити ціле королівство я не збираюся. Тутешні проблеми, виглядають скоріше як виклик, що кинув мені світ. Так чому б не пограти у цю гру, що дав мені світ, та не випробувати свої здібності?

Трохи посміявшись з своїх думок, я вирішив встати з крісла, та як слід розім’ятися, бо я ніколи не любив постійно сидіти. До того ж мені ще треба буде йти на сцену, та втихомирити їх, розвіявши чутки про свою смерть. Зараз, з моєю появою, це королівство зазнає суттєвих змін, і церква, чи якийсь Роланд Вімблдон, не завадять мені. Це королівство розквітне, і я докладу усіх зусиль, щоб увесь світ знав, що битися зі мною, значить битися зі смертю!

Ну але спершу треба пройтися. Може в цьому кабінеті буде щось корисне? Хоча, якщо поглянути навколо, тут не так багато важливих речей. Книги, папери, та всяка таке, добре що тут є бодай камін. Хоча б зимою не буде холодно працювати.

Обійшовши половину кімнати, я не натрапив на щось корисне. Навіть перебравши книжкові полиці, я побачив різноманітну літературу, яка може допомогти мені в майбутньому, але не зараз, коли в мене й так нема часу читати.

Єдине, що справді привернуло мою увагу, це шухляда, на якій було щось схоже на дзеркало. Воно відбивало сонячні промені на стелю, та з відстані десяти метрів здавалося досить малим. Дивно що за весь цей час я навіть не задумався над тим, як я насправді виглядаю. Підійшовши ближче, я узяв це дзеркальце, яка насправді було завбільшки з мою долонь, та піднісши до лиця, побачив у ньому своє відображення. Відображення Срібло-волосого парубка, з прикрасами у вигляді сережок, та невеликої сріблястої шпильки, що грала чисто декоративну роль у моєму волоссі.

Відклавши дзеркало на ту ж шухляду, я спокійно зняв усі прикраси, та поклав коло того ж дзеркала. Для підлеглих завжди грає роль вигляду лідера. Те як він одягається, те як він говорить, як ставиться до оточуючих, має велику роль на сприйнятті.

Трохи спростивши свій зовнішній вигляд, знявши з себе піджак та трохи поправивши увесь свій одяг, я став виглядати більш по простому. Єдине що мене виділяло серед інших людей, це манери, та срібне волосся, яке легко можна було побачити навіть здалеку.

Закінчивши увесь цей марафет, я почув стук у двері, що як мені здавалося, належав або Прем’єр Міністру, або Осборну. – Прошу, можете заходити. – Вигукнув я людині, що була за дверима.

В ту ж мить, зайшов відомий мені лицар, та з трохи спітнілим та змученим обличчям, він хотів щось сказати, але я його випередив.

– Ще раз вітаю Осборн. Все вже готово? – Запитав я, спираючись на шухляду, та дивлячись на Осборна.

– Так Ваша Величність, усе готово. – Відповів Осборн, витираючи піт.

Посміхнувшись, я кивнув після чого встав у повний зріст, та пройшовши до шафи, швидко вибрав пальто, що краще підходило для вигляду звичайної люди, та одягнувши його, я почув питання.

– Ваша Величність, ви цілком впевнені у своєму рішенні?

– Звичайно. Хто ще буде готовий виступити перед такою великою кількістю людей?

Не отримавши відповідь, я додав. – Ото ж бо. А тепер нам час йти, бо я впевнений що людей в центрі зібралося предостатньо. Варта як я вже зрозумів готова, а значить немає потреби нервуватися. Все буде в порядку.

***

Ми йшли не довго, зі мною було п’ять лицарів, включаючи Осборна що стояв найближче до мене, та з насупленим обличчям, йшов вперед, доки я йшов за ним. І підходячи усе ближче до центру, я помічав що більше скупчення людей. Через кожні сотню кроків, я помічав людей, що гнівно дивилися на мене, чи людей що ставилися до мене з повагою. Звичайно людей що ставилися до мене з повагою була меншість. Загалом, більшості людей було просто байдуже, і вони дивилися в слід, доки я та мої лицарі не зникали з їх поля зору.

Я намагався не думати про ті жахіття, що тут можуть творитися, та про які я просто не знаю. Все що я робив, це лише йшов за Осборном, намагаючись не впасти на вільному місці. Якщо чесно, я досі не звик до цього тіла, тож будь який сильний вітерець міг збити мене з рівноваги, через що я впав би у ту ж мить. Проте на щастя я досить швидко дістався до місця призначення.

Більша частина центру була заповнена людьми, і не можна була навіть порахувати їхню приблизну кількість. На вигляд тут було безліч людей, і з боку це виглядало чи то вражаюче, чи то жахаюче. Але людей було достатньо, щоб почалася невелика, але тиснява. Завдяки варті, крізь таку велику кількість людей було зроблено невеликий коридор, через який я міг пройти та вийти на сцену. На кінець, вийшовши на дерев’яну сцену, я міг помітити увесь цей неймовірно великий натовп що шепотівся, та розмовляв, у більшості не зважаючи на мене уваги. По вигляду, на площі було до шести тисяч людей, і це по справжньому вражало мене, бо навіть на плацу зрідка можна було побачити таку велику кількість народу.

Взявши свій меч який досі був у футлярі, я тричі голосно стукнув ним об підлогу щоб привернути увагу народу, та тримаючи меч як тростину, я стояв, та огляд народ довкола. Загалом, майже одразу як я постукав мечем об сцену, люди поступово почали помічати, що на сцені хтось з’явився, та поступово замовкали. Саме у цей момент, я легко посміхнувся, та трохи нахиливши голову, зітхнув, та вже через мить прокричав.

– Мої піддані! – Мовив я. – Сьогодні я стою перед вами як ваш король, але ще більше – як житель і син цієї Богом благословенної землі, яку ми разом називаємо домом. Ваші трудові руки й теплі серця, є тими стовпами, на яких тримається велич і благополуччя нашого королівства. Але темрява стає на нашому шляху в обличчі Роланда Вімблдона – ворога, демоно поклоника, який ховається за своїми брехливими обіцянками і вигаданими казочками про те що він дасть Ґрейкаслу світле майбутнє. Він той, через кого наш народ страждає від голоду! Він несе за собою смерть, а не благо, і ми не повинні бути сліпими перед цим фактом. Ми, народ цього королівства, несемо відповідальність за наше щастя та майбутнє. Саме тому ми не маємо піддаватися брехні цього зрадника, що сьогодні не тільки спробував знищити палац, але й хотів спалити продовольство нашого Королівського міста. Скажіть, це можна назвати вчинком святої людини? Скажіть мені в обличчя, чи може свята людина вчиняти так підло, наражаючи столицю на небезпеку?

В ту ж мить пролунав голос одної третьої натовпу, що злісно кричав. – Ні!

– Ось бачите? Саме тому що це є вчинком справжнього зла, я закликаю вас розповсюджувати правду, та спільно ставити під сумнів байки, що встигли поширити зрадники та невігласи, про наш майбутній занепад. Наша сила полягає в єдності, а правда – наш найвірніший союзник. Давайте встанемо разом, розганяючи тіні невідомого, та засвітимо світлом правди. Нехай це королівство буде центром справжнього щастя та справедливості. Нехай Бог буде свідком наших діянь! Я зроблю усе щоб подолати голод і покарати цього нечестивого Роланда Вімблдона! Дякую вам, за вашу довіру мої вірні піддані! Ви, це те, що тримає Ґрейкасл, і саме тому я хочу щоб ви були ситі та готові до будь яких небезпек, навіть таких, які хочуть кинути нам наші вороги. Хай ж настане новий світанок для Ґрейкаслу!!

Закінчивши мовити, на мить настала могильна тишина, від якої я на мить заплющив очі та трохи опустив голову. І ось, почулися крики, що залунали від більшості присутніх людей.

– Смерть триклятому демоно поклоннику Роланду Вімблдону!!!

– Король був вибраний Богом, і жоден ворог не зможе цього змінити!!

– Хай живе справжній король Тімоті Вімблдона!! Не дамо ворогам обдурити нас!

Публіка кричала, та скандувала основні пропагандистські наративи, що я хотів чути. Промова звучала настільки чудово, що тільки одиниці могли протидіяти стадному інстинкту, та мовчки дивитися на цю виставу. Усе що тут сталося, можна записати як важливий досвід, та поставити це в приклад, наступної пропаганди.

Мої методи можна назвати брудними, але навіть так, вони можуть дати не аби яку вигоду, в боротьбі, проти моїх найбільших ворогів. Цікаво, коли я зустрінуся зі своїм братом віч на віч, як він поведе себе, після того що я зараз буду робити?

Я вже хотів піти зі сцени, проте я почув гасло, що не планував додавати до списку необхідних для пропаганди. І цим гаслом стало: «Нехай ж Його Величність стане новим світанком для Ґрейкаслу, нашого дому!». Це гасло наче розчулило мене, від чого я хоч і пішов зі сцени, але все одно лишився на невеликий проміжок часу неподалік.

Осборн що знову стояв поряд, дивився на мене неймовірно гордим, та радісним обличчям. Навіть я, якщо бути чесним, був у дуже піднесеному настрої, від чого широка усмішка світилася у мене на лиці, не зникаючи а ні миті.

Я дивився у бік натовпу у тихому місці, де мене охороняло лише кілька лицарів, що були неймовірно приголомшені моєю промовою. У момент, коли я вже подумав йти, до мене звернувся Осборн.

– Ваша Величність. – Тихо вигукнув Осборн. – Можу я вам де що сказати?

Поглянувши на Осборна що ще хвилю назад стояв позаду та ступив крок вперед, я відповів. – Звісно, чому б і ні?

У цей момент Осборн просто дивився на натовп, проте чомусь в один момент він просто заплющив очі, та на кінець, поборовши себе, заговорив.– Ваша Величність, я хотів сказати вам, що це одна з найкращих промов, що я чув від вас за весь цей час, доки служив вам вірою та правдою. Хоча ви і перебільшили руйнування, та додали краплю неправди, мені чомусь здається, що ви говорили від щирого серця, про бажання знищити ворогів, та піднести Ґрейкасл на вершину усіх королівств. Я лише хотів сказати… – Зупинився Осборн. – Я хотів сказати що неймовірно пишаюся тим, що виконую обов’язок вашого королівського охоронця.

Почувши ці приємні для вух слова, я просто відповів. – Дякую. – Після чого просто пішов у сторону палацу, нічого не кажучи.

– В-Ваша Величність, куди ви?! – Загомонів Осборн, як тільки помітив що я вже пішов у сторону палацу.

Проте я нічого не відповів на крик Осборна, саме тому йому довелося побігти за мною, щоб наздогнати та провести назад до палацу. Мовчки йдучи, я лише думав про своє, та був певний у одній істині. Яку я знав на певне. Ця промова, це початок для нового Королівства.

***

Повернувшись до свого кабінету, я побачив на своєму столі десяти сантиметрову стопку паперів. Підійшовши ближче, та прочитавши перший же папірець, я зрозумів що це звіти Міністра Економіки, які включали доходи та витрати кожного села та міста яке перебувало під контролем палацу.

Дивлячись на цю стопку, я міг думати лише про дві чашки еспресо, та про нормальний ліхтарик. Але з того що я знаю, ліхтарик ніхто мені не дасть, бо їх не існує у цьому часі. А якщо я знову стану залежним від кави як минулого життя, я точно не зможу жити без будь яких проблем.

Зітхнувши, я повільно сів на своє зручне крісло, та почав думати про те що я буду робити далі. І трохи подумавши, я вирішив поглянути на ці звіти, після чого відштовхуючись від них, я міг би знайти шляхи для створення далекобійної зброї. Ну або міг би принаймні знайти шляхи для відпочинку. Бо лише один день, був настільки виснажливим, що здається, наче довга історія, що тільки досягнула третини, різко змінилася.

————

Післямова

Привіт усім читачам цієї післямови. Дякую вам за те що ви прочитали цей розділ а ж до самого кінця. Якщо вам сподобалося, прошу оцінити твір коментарем, та приєднатися до мого телеграму каналу що буде нижче. Там завжди є на один чи два розділи більше ніж на будь якій платформі.

Також прохання донатити на ЗСУ та не забувати підтримувати український контент. І на цьому, я бажаю вам удачі, та продовжую працювати далі. =)

ТГК: https://t.me/RaymundMoment