Випадкове знайомство

1.1 розділ: Випадкове знайомство

Теплий літній день, на небі ні хмаринки. Все як завжди. От тільки увага всіх жителів стін прикута до гігантської потвори, яка стоїть за Марією та бездушно дивиться на місто. Всі затамували подих. Тиша. Лише чути, як десь здалеку, долинає гавкіт стривоженої собаки, яка відчуває, що насувається неминуче…

 1 рік до того

Мія, поклич Ерена та Мікасу час їсти! – гукнула мати з вікна.  Знову вони кудись пішли, а мені їх тепер шукати – подумала я. Проходячи провулками нашого міста, я знову розглядала ці дивні, високі стіни. Вони здавались надзвичайно товстими та міцними. Але як довго вони вже стоять? Дорогою зустріла Ганеса, який зі своїми друзями з Гарнізону знову пиячив біля стін. Хто їх таких бере? Невже ніхто не слідкує за їх роботою? Привіт, Ганес , ви не бачили Ерена та Мікасу? – спитала я, мій брат сильно не відрізнявся нічим поміж однолітків каштанов волосся середньої довжини, низький зріст, єдине що він мав великі – сіро-блакитні очі. Ганес придивися, намагаючись зрозуміти хто я така: Ох, Мія, я тебе й не впізнав. Так, я бачив їх, вони пішли до річки, здається. Зрозумівши, що мама чекає нас достатньо довго, я прискорилась та навіть не подякувала. От що за молодь не вихована? – бурмотів позаду Ганес.

Біля річки не було ні душі. Напевно вони вже повернулись додому, подумала я і повільно йшла в сторону дому вздовж річки ,розглядаючи своє відображення у воді. Моє густе, рудувате волосся, було скуйовджене через вітер, а мої бурштинові очі виглядали якось незвичайно, казвово. Майже відійшовши від річки, я почула крик: Хапайте його!– потім крик вщух, але з-за рогу доносився сміх. Зрозумівши, що мій обід вже всеодно холодний, я вирішила перевірити, що ж все-таки там сталось. Завернувши за ріг, я побачила як два юнака сміються з хлопця, який набагато молодший за них. Не думаючи про наслідки, я закричала: Відчепіться від нього, чого вам треба?

Маленький хлопчик подивився на мене з краплею надії у своїх небесно-блакитних очах. А ти хто така?-запитав один. Я не відповіла. Високий юнак з темним, коротким волоссям почав наближатись. Його засмагле, шрамоване обличчя аж скривилось від люті. Я розуміла, що час тікати, але не могла залишити кволого, малого хлопця напризволяще. Коли цей бугай наблизився до мене я , незнаючи що взагалі роблю, кинулась йому у ноги та повалила на землю. Другий зреагував миттєво, але я була спритніша, відхилилась та схопила хлопця з небесними очима за руку. Далі все сталось швидко, я смикнула його та ми впали у воду. Це була штучна річка, проведена у наше місто, але цей факт не змінював те, що я не вміла плавати. прокинулись я вже на галявині біля водойми. Виявилось, що ,на щастя, мій супутник володів базовими навичками плавання. Навіть не знаю де він цього навчився. Хлопець сів біля мене та сказав:  Дякую тобі. – сказав він, почервонівши. Я не знала, що відповісти, бо стрибнувши з ним у річку, я ледь не потопила нас обох. Я Мія, Мія Єгер. – сказала я так, наче моє прізвище про щось йому скаже. Світловолосий хлопець запинаючись відповів: Армін.. Ару.. Арлерт. Я всміхнулась та глянула на небо. Сонце повільно опускалося за обрій, вже не було такої спеки як вдень. Як тут я збагнула, що напевно мене шукають батьки та брат з Мікасою. Мені треба додому, не хочеш зайти?- мовила я до Арміна.   Хлопець кивнув та попрямував за мною. Вдома батьки зі сльозами радості обіймали мене, я розповіла всю історію. Знаю я цих хуліганів!- злісно крикнув Ерен: – Я їх знайду і і і….   Заспокойся Ерен, їх більше та вони сильніше.- зауважила я.  Брат насупився та відвернувся. Діти, їсти! – крикнув тато з кухні – сьогодні у нас рагу з телям. Тато робив неймовірне рагу і хоча на вигляд воно було неїстівне, на смак було ідеальним. Тож, Армін, ти живеш недалеко? – поцікавилась мама. Так, я живу із дідусем неподалік- тихо відповів хлопець. Ерен одразу зрозумів, що у нього з’явився друг, тому після смачної вечері ми пішли прогулятись. Весь вечір ми сиділи на причалі та розмовляли. Армін хоч і був сором’язливим, але з нами він розмовляв впевнено та навіть сміявся. Він розповідав багато історій, які вичитав в книжках дідуся і ми завжди з інтересом його слухали.

Цей день…

Зранку мати попросила нас з Мікасою назбирати хмиз. Поснідавши, ми вийшли на вулицю. Надворі було тепло, навіть спекотно. Ми йшли з Мікасою мовчки, вона ніколи зі мною сильно не спілкувалась. Завжди була біля Ерена, а мені було її шкода. Вона потрапила в нашу сім’ю не з притулку чи з вулиці, два роки тому у неї теж була любляча сім’я. Її мати чекала ще одну дитину, як в один день додому до них постукали чоловіки, пізніше виявилось, що вони були торговцями людьми. Вони полювали за родом Аккерманів та вбили усіх крім Мікаси. Її врятував Ерен, який випадково зайшов привітатись. Разом вони вбили тих чоловіків, коли мати це почула, вона була дуже налякана, але розуміла, що Ерен не міг вчинити по іншому. Відтепер Мікаса завжди була біля Ерена і в будь яку погоду носить червоний шарф, який Ерен  віддав їй у той день.

Тобі потрібна допомога? – поцікавилась я в неї. Хоча швидше за все, вона буде потрібна мені, хмиз настільки важкий для мене, а вона несе його як пір’їнку. І все ж таки я чекала на відповідь. Ні.-відрізала вона і додала – Дякую. По дорозі ми побачили Ерена та Арміна , які кудись бігли, ми з Мікасою переглянулись та побігли за ними. Уся наша компанія стояла на широкій вулиці. Ерена із захопленням дивився на проходячу повз групу вояків. Це були розвідники, точніше те, що від них залишилось. Моторошне видовище, без очей, у пов’язках, без рук, ніг, вони тільки повернулись з-за стін. Ерен просто світився, він вважав їх ідеалом, хоті стати як вони, теж виходити за стіни та бути вільним. –Одного дня я теж стану розвідником! – викрикнув брат. Мікаса пнула його і сказала – Ти що таке кажеш, це надзвичайно небезпечно. Ерен хотів їй відповісти, але я вигукнула: Так, ідемо додому. Разом ми пішли додому, сьогодні Армін обідав у нас, бо  його дідусь поїхав по справам і попросив мою маму приглянути за онуком. Сидячі за столом Ерен довго колупав ложкою суп, доки він не охолов. Тато, доївши повідомив, що їде по роботі на декілька днів, він працював лікарем, тому він часто від’їжджав по справах за внутрішні стіни. Коли тато почав збиратись, Мікаса викрикнула: Ерен хоче стати розвідником! Порожня тарілка випала з маминих рук. Нащо ти сказала? – закричав Ерен на Мікасу. Мати підбігла до Ерена –Ти хоч знаєш наскільки це небезпечно а ще й безглуздо! Вони виїжджають за стіни, повертаючись тільки з трупами та каліцтвами! Брат крикнув у відповідь: Безглуздо? На мою думку безглуздо сидіти тут, за стінами ,як скот та чекати поки гіганти прорвуться до нас! Мія, скажи , що ти теж хочеш дізнатись , що там, за стінами!! Я стояла і мовчки дивилась на нього. Він мав рацію, після розповідей Арміна про величезні солоні озера, ріки вогню та льодовиті водойми я й справді жадала дізнатись, що знаходиться за стінами. Але я сильніше я не хотіла сваритись з мамою.

Чому ти хочеш стати розвідником?-спокійно спитав батько. Бо я хочу бути вільним! І якщо розвідкорпуса не буде, це означатиме, що полеглі розвідники віддали життя марно!- закричав Ерен.  Зрозуміло.- відповів батько.  Гриша, вмов його не йти! – крикнула мати. Карла, не можна заборонити людині робити те, чого вона жадає найбільше. – спокійним голосом відповів тато. – Мія, у мене для тебе дещо є. Він дістає з свого жакета коричневий, записничок, навколо нього обгорнута шкіряна обкладинка. Тут ти можеш записувати все, що захочеш: думки, плани, тощо.-пояснив тато. Ерен підійшов в очікуванні чогось для себе.  Ерен, після мого повернення, я покажу тобі секрет у підвалі.- повідомив батько. Брат одразу повеселішав. Тато попрощався та пішов. Ерен, ми ще з тобою не договорили! – гукнула мати. – ти не вступатимеш ні в яку розвідку!  Вступатиму!- крикнув той у відповідь та вибіг з хати. Мія, будь ласка, поговори з ним! – благала мати. Я спробую. – пообіцяла я. Я збрехала, я і сама б хотіла вийти за стіни, може навіть жити там.

Втрьох ми побігли за Ереном, він був на нашому місці зустрічі. Як вони не розуміють? Ці стіни, ніхто не знають скільки вони ще витримають, а навколо є світ, я хочу там побувати! Говоріть що хочете, але я дістанусь своєї мети!- кричав Ерен. Я з тобою згодна. – промовила я. У Ерена з’явилась надія, що він не один. І я.- одночасно промовили Армін та Мікаса. Як тут ми почули якусь метушню та одразу побігли на головну вулицю.

Теплий, літній день, на небі ні хмаринки. Все як завжди. От тільки увага всіх жителів стін прикута до гігантської потвори, яка стоїть за Марією та бездушно дивиться на місто. Всі затамували подих. Тиша. Лише чути, як десь здалеку, долинає гавкіт стривоженої собаки, яка відчуває, що насувається неминуче…