Випадкова зустріч з краплею кохання

Анотація:

На дворі 2000 рік, кримінальна Одеса.. А у звичайному дворику в селі неподалік Білгород-Дністровсього, стали дружити двоє дітей, які спочатку недолюблювали одне одного, а згодом стали найкращими друзями, які могли поділитись одне з одним своїми переживаннями. А це був тоді ще нікому невідомий Сергій Стерненко, який мріяв стати репером, втім став відомим блогером та громадським активістом, і його подруга Катерина Острозька, яка стала адвокатом і виборює у судах справедливість та чесність, незважаючи на те, що їхні дороги розійшлись в тій же Одесі, через те що Катя вирішила вчитись на адвоката у Києві, лише одна єдина зустріч змінює усе з ніг на голову у їхньому житті.. 

                  2000 рік, село Садове:

Це був звичайний день вихідного дня, у центрі села було багато людей, не виключенням була Дарина Сергіївна разом з маленькою дочкою Катрусею, які прогулювались біля міського будинку культури і раптом та спитала у матусі:

— Мама, а коли я піду у школу? Я так хочу вже в школу — стрибаючи біля мами, казала донечка, а жінка усміхаючись, відповіла: 

— Ти підеш туди зовсім скоро, потрібно ще трохи потерпіти..

— Ну мам, я хочу в школу! — влаштувала істерику Катя, а мати спокійно сказала:

— Доню, заспокойся. Ти обов’язково підеш в школу, але потрібно аби ти навчилась нормально писати, читати і рахувати. Тоді ти підеш у школу, я тобі обіцяю.

— Правда?

— Правда, краще ходімо на дитячий майданчик, я з собою твою ляльку улюблену принесла — радісно вимовила та до дочки, маленька цьому неабияк зраділа і як тільки мама дала їй іграшку, вона побігла якнайшвидше до дитячого майданчика, незважаючи на те, що на вулиці була зима і доволі слизько на той момент, дівчинка спокійно гралась лялькою, а жінка за нею спостерігала, аж поки раптом якийсь хлопчик не смикнув її за косичку і не відібрав ляльку:

— Стій! Ти вкрав мою ляльку! — кричала йому вслід Катя, а він лише казав:

— Ха-ха-ха, моя лялька! Бе-бе-бе! — допоки той не наштовхнувся на свою маму, яка якраз гуляла поруч з його батьком:

— Сергійко, віддай ляльку дівчинці — лагідно промовила матір до сина:

— Нє, не віддам. Моя лялька! — тоді втручився батько і відказав йому:

— Синку, віддай дівчинці ляльку. Це чуже, і його чіпати не можна — але син наполягав на своєму і сказав:

— Я не віддам їй ляльку, це моя лялька — і дівчинка влаштувала дуже гучну істерику, та так що почула її мама і підбігла до своєї донечки, сказавши:

— Що тут коїться і чому лялька моєї доньки у вашого сина?! — злісно випалила матір до незнайомої жіночки:

— Перепрошую, це просто наш син такий неввічливий.. — просичала крізь зуби Олена Миколаївна, хлопчик зрештою здався і віддав дівчинці ляльку, вимовивши до неї:

— Вибачте, я більше так не буду

— Дякую, що віддали іграшку. А тепер нам пора, пішли додому, доню! — сказала мати і ті пішли геть, а хлопчик зрозумів, що вчинив дуже неправильно і засмучено пробурмотів:

— Вибач мам, я не хотів..

— Синку, краще більше так не роби. А краще ходімо додому поки! — жінка намагалась приховати свою злість, але у неї це погано виходило, а син почав істерити з цього приводу:

— Ну мам! — але вони все одно пішли додому, незважаючи на вмовляння сина

                     Минув деякий час:

Катруся знову була на тому самому дитячому майданчику, бо гуляла з подругою і побачивши того самого хлопчика, дівчинка відвернулась до гірки, допоки не відчула приємний запах конвалій під носом і Сергій промовив до неї:

— Привіт, вибач ще раз, що я у тебе відібрав ляльку, я до речі Сергій, а тебе як звати?

— Ніяк, і взагалі йди, бо коли моя мама тебе побачить, тобі буде капець! — злим голосом, вимовила до нього маленька Катя:

— Ну вибач, я дійсно не хотів відібрати у тебе ляльку, я обіцяю що коли ми будемо дорослими, я знайду тебе і подарую тобі найкрасивішу ляльку на світі — з теплою усмішкою, сказав хлопчик:

— Ну добре, я Катя, приємно познайомитись— Острозька усміхнулась Сергію у відповідь, і ті почали ганятись по дитячому майданчику, з тих пір вони стали бути повсюду разом, їх знали всі бабуськи на районі, адже це була крейзі парочка, однак в юності Катя переїхала до Києва, хоч друг і намагався вмовити залишитись її тут в Одесі, дівчина вирішила по-своєму і поїхала з міста, раз в місяць відвідуючи батьків і бачачись заодно із Сергієм, який як завжди мав що розповісти, а згодом коли Катерині стало 23 роки, на хлопця стали нападати люди пов’язані з місцевими чиновниками, адже її найкращий друг був невигідний деяким особам, і вона була з ним поруч на судах, потім їхні дороги були втрачені, аж ось настає 2021 рік..

                  Теперішній час, Київ, 2021 рік:

Катя поверталась з чергової успішної справи в Дарницькому суді, і діставши безпровідні навушники, жінка увімкнула пісню “Ти” Меловіна, переходячи дорогу, та беззвучно мугикала словам у пісні, у неї самої прекрасне життя на перший погляд, адже у свої 28, Острозька може похвалитись тим, що вона першокласний спеціаліст в області адвокатури, але в дитинстві у Каті не стало батька, в школі її сильно ображали та називали дурепою, потворою та й не тільки, незважаючи на те все, Сергій завжди був поруч і у них були доволі близькі стосунки, які не міг зрозуміти ніхто, а ті лише говорили, що вони друзі, аж раптом її хтось штовхнув і жінка ледь не вибухнула від злості, сказавши лише:

— Я перепрошую, втім чоловіче, але ви не могли бути б обережніше?! 

— Пробачте, я не хотів вас штовхнути.. — аж ось трохи заспокоївшись, впізнала у рисах обличчя свого старого і найкращого друга:

— Сергію? Це ти? — здивовано спитала Катя до чоловіка, а той одягнувши окуляри, придивився до жінки яка була перед ним, це була його рідна Катя, яку б він впізнав із тисячі, а тут лише через те, що у Стерненка випали окуляри, він не впізнав її, не впізнав свою Дюймовочку, як її той називав колись і промовив до неї:

— Катя? Чорт, як я міг не впізнати тебе.. — і чоловік ніжно обійняв її, сказавши:

— Як же ти змінилась, тільки погарнішала..

— А ти теж з того моменту, коли я бачила тебе в суді тоді, щодо третього нападу..

— Це точно, може пройдемось до кав’ярні, якщо ти не проти?

— Ще питаєш? Ти прекрасно знаєш, що я кавоманка)

— Знаю, тому і питаю.

— Не проти, давай) — вони йшли повільно на дорозі, ділячись одне з одним своїми проблемами і тут раптом друг спитав у неї:

— А як там у тебе з особистим життям? *Хоч би у неї нікого не було, я буду ж потім через те ревнувати і казати собі, чому я досі не можу сказати про те, що я кохаю її* — адвокатка мнулась та мовчала, а згодом відповіла йому:

— Ти ж знаєш, що у мене нікого немає, після того випадку 12 років тому..

— Так, я його й досі забути не можу.. Я за тебе сильно злякався.. — глянувши на неї стурбованим поглядом, сказав Стерненко:

                             12 років тому: 

Катя збиралась вже йти до своєї однокласниці з ночівлею, маму вона попередила про це і нотації отримала, тому хвилюватись було нічого, до дівчини подзвонила подруга яка була дуже сильно схвильованою:

— Привіт, Кать. Ти можеш сьогодні не приходити до мене з ночівлею?

— Чому, твоя мама не дозволяє чи що? Бо я вже вийшла з хати і збиралась йти до тебе 

— По нашому селу маніяк полює, кажуть він полює на 14-річних дівчат.

— Ха, я вмію постояти за себе. Тому мені особливо нічого боятись, та і тим паче де може в селі взятись маніяк, це якісь дурниці— з легковажністю казала та:

— Ну Катю, я не жартую. А просто попереджаю тебе, тому я би утрималась від нашої ночівлі — з хвилюванням сказала подруга до неї:

— Та чого ти, я зараз швиденько прийду до тебе.

— Катю, не йди краще! — Острозька поклала слухавку і пішла до подруги, але на півдорозі вона раптово побачила перед собою чоловіка у капюшоні, який закрив їй рота долонею, Катя кричала крізь долоню, втім той повалив на землю, намагаючись її задушити, однак поблизу якраз був Сергій, який побачив що його подругу хочуть вбити і той побіг до чоловіка, крикнувши:

— Ану відпусти її, сука! — злочинець відразу ж побіг, а хлопець побіг за ним, бо хотів наздогнати його, тим часом дівчина намагалась вхопити ковток повітря, коли повернувся її друг, то промовив до неї:

— Ти як? — він допоміг їй піднятись, а та лише вимовила:

— Дякую, дякую.. — і кинулась йому в обійми, крізь сльози, сказала до нього:

— Як ти тут опинився? — запитала подруга, а він відповів:

— Та я від друга повертався, вирішив до магазину сходити і скоротити шлях, і бачу як якийсь чоловік тебе душить..

— Ти тільки.. Ти тільки.. Мамі.. Мамі не кажи, вона мене приб’є, якщо дізнається що я наразила себе на небезпеку.. — Сергій поклав руки їй на плечі і схвильовано відказав:

— Так, добре, добре. Але може до лікаря, а?

— Ні, ні, я в порядку.. Це був він..

— Хто він?

— Той самий маніяк, про якого говорила Таня, який полює на дівчат мого віку.. І він ледь мене не задушив, мене, доньку слідчої..

— Слухай, я хоч і не розгледів його обличчя, але чесно кажучи я так злякався.. — від Каті знову почулись схлипи і хлопець ніжно пригорнув її до себе, намагаючись заспокоїти її 

                      Теперішній час, Київ:

— Ти пам’ятаєш, скільки він вбив дівчат до мене?

— Дев’ять, ти мала бути десятою.

— Отож бо, а після нападу на мене він зник, і в мене досі завдяки ньому є параноя що за мною слідкують і параноя до чоловіків, що вони можуть зробити зі мною те, що міг цілком зробити маніяк. Ну крім тебе звісно, ти ж мій найкращий друг.

— Так, інакше б ти вже давно розірвала спілкування зі мною. *Знову я для неї друг, ну нічого, колись я їй точно скажу, що кохаю її*

— Це точно, до речі як там твій брат?

— Ярослав? Та все гаразд, ось вже в 5 класі перейшов, потроху прилаштовується до нових однокласників, бо клас їхній зі ще одним об’єднали, та й таке. А як там твоя Соломійка?

— Ой, та вона взагалі у мене бунтаркою такою стала. Не хоче вчитись, та й взагалі щось з тим настанням підліткового віку, сестра стала схожа на підлітка..

— Мабуть ранній підлітковий вік або період у неї такий, хтозна.. А ось ми і дійшли. — ті зайшовши до кав’ярні, одразу сіли на м’який диван з обох боків, коли до них підійшов офіціант і сказав:

— Перепрошую, може бажаєте чогось замовити?

— Так. Мені будь ласка, каву без цукру та круасан.

— А ваша дівчина щось буде? — однак Катя сиділа у роздумах і чоловік витягнув її з хмар думок, клацаючи пальцями перед очима і кажучи:

— Ей, Катю. Ти щось будеш?

— Я буду каву з цукром і вершками та можна будь ласка тістечко на ваш смак.

— Гаразд, як скажете. — і офіціант пішов, навіть не спитавши, чи є вони парочкою і тоді Стерненко запитав адвокатку:

— Ти чого так задумалась, щось трапилось?

— Нічого у мене не трапилось, просто задумалась.. Ти ж знаєш, у мене таке буває.

— Знаю, але все ж.

— До речі, як твоя ліва рука?

— Поки що не відновилась повноцінно, втім можу вже щось робити нею.

— Це добре — Острозька накрила його руку своєю долонею і вимовила:

— Я обіцяю тобі, що закрию твою справу. Якби там не було і що б мені не довелось заради того зробити, вони не мають права тебе садити у в’язницю, ти мав право на той чортовий самозахист — Стерненко відвів від неї погляд і відповів:

— Я знаю.. Але я вже не вірю, що в нашій країні є нормальне правосуддя. 

— Сергію, ти ж знаєш, що ти завжди можеш на мене покластись. А те, що ці придурки говорять про тебе, то нехай засунуть це собі в одне місце, ми обов’язково впораємось з тим, чуєш — Катя на мить поглянула йому в очі теплим поглядом, друг відповів на це взаємним поглядом і тоді дівчина забрала свою долоню, тим часом офіціант вже приніс Сергію каву без цукру та круасан, а Каті каву з вершками та цукром і десерт з кокосовою стружкою та арахісом всередині, незважаючи на те, що за вікном був квітень і зима ще давала про себе знати, однак на вулиці світило сонце і розквітало життя, п’ючи каву, подруга зненацька спитала його:

— Слухай, а у тебе є дівчина? — той ледь не подавився тістечком, але все ж промовив:

— Кать, ну яка дівчина. Як мені ще довести що крім тебе, я більше нікого не люблю.

— Ладно, вибач. Останнім часом я якась дивна трохи, так от у мене тут така історія трапилась, пам’ятаєш нашого Ковальчука.

— Кого? — з подивом спитав чоловік:

— Ну нашого однокласника, у якого ще обидва батьки суддями працюють.

— Аа, отого придурка, що приставав до тебе? Звісно, як же його забудеш, бляха — випалив Сергій у відповідь на її слова:

— Так от, я була адвокатом сім’ї потерпілого, якого він збив насмерть. А той придурок був п’яний, намагався відкупитись і зробити вигляд що він нічого не пам’ятає, але я його добила доказами і його засудили до 10 років ув’язнення.

— Воу, ось це ти так йому помстилась. Молодець, я завжди кажу, що ти найрозумніша з усіх кого я знаю.

— Ой йой-йой, а як у тебе справи, як там справа?

— Та поки що нічого особливого немає, але точно ті паскуди хочуть мене засадити, мабуть і добре, що я рідко в Одесу приїжджаю.. Але ж шкода, що Ярик мене рідко бачить..

— А ти думаєш мені не шкода, що моя Соломійка не може мене кожен день бачити? Звичайно шкодую, втім робота є робота.

— Мг, слухай, а що якби ти взяла відпустку від роботи, хоча б на два тижні?

— Сергіію, ну ти ж знаєш, що у мене відпустка один раз на рік може бути(

— Катю, потрібно жити це життя, а не суд, дім, дім, суд. Заодно прогуляємось біля моря як колись, пам’ятаєш?

— Так, пам’ятаю.. Ну гаразд, ти вмовив мене, і ти мабуть маєш рацію, краще відпочити хоча б трохи від київського життя і повернутись до нашої рідної Одеси.

— О, нарешті я впізнаю ту Катерину Острозьку, з якою я хочу спілкуватися.

— А ти як завжди робиш зі мною неймовірні речі.. — раптом у жінки задзвонив телефон, це дзвонила мама по відеозв’язку:

— Доню, кошенятко моє, привіт. 

— Привіт, мам. Я скучила за тобою)

— Я теж, дуже. Як ти там, не голодаєш мені в Києві хоч?

— Мамо, ні, я не голодна. Ось зараз в кафе сиджу, п’ю каву з десертом.

— А ти з ким там сидиш?

— Добрий день, Дарина Сергіївна — озвався Стерненко до матері Каті і підсів ближче до подруги:

— О, Сергійку. Привіт, ну як ти тут. Чула, що ти нещодавно вийшов з СІЗО, ті одеські чиновники ніяк не заспокоюються щодо тебе, хоч ти і в дитинстві був бешкетником, втім я не вірю, що ти міг вбити когось навмисне. Бо ти на таке навіть не здатний!

— Дякую вам за підтримку, Дарино Сергіївно. Але на жаль, я деяким людям не вигідний.. Зі мною все гаразд, оберігаю вашу доньку як зіницю ока.

— Це дуже добре, і слідкуй аби вона там їла побільше, а то зовсім худенька вже..

— Мама, ніяка я не худенька! — викрикнула Катя, а в думках Сергій засміявся, а в реальності намагався тримати обличчя більш менш серйозним:

— Не треба мені тут розповідати, краще б до нас приїхала, побула тут, а то з Києва не вилазиш. До речі, з тобою хоче поговорити сестричка твоя. — Дарина Сергіївна дала слухавку Соломійці і та сказала:

— Привіііт, моя люба сестричка. Ну як ти тут?

— Все гаразд, моє сонечко. А ти як?

— Та ось насолоджуюсь весняними канікулами, бо школа вже дістала.

— Нічого, ще один місяць і у тебе попереду будуть три місяці безтурботних літніх канікул.

— Ех, але цей час так повільно йде( — з сумом в голосі, сказала сестричка:

— Нічого, скоро ти мене побачиш і буде не так вже й нудно, тільки мамі не кажи, це сюрприз.

— Оо, клас, клас, клас. Буду на тебе чекати і мамі не казатиму, я могила.

— Хах, могила ти моя. Добре тоді, передавай там всім привіт і до зустрічі, моє сонечко. Цьомки-бомбки)

— До зустрічі, сестричка.— Острозька була дуже рада почути своїх рідних, особливо Соломійку, яка так щиро світилась від щастя, а друг раптом сказав до неї:

— Оу, вибач. Але у мене намалювалась одна справа, може давай я посаджу тебе на метро?

— Та ні, Сергію. Це того не варте, тим паче я можу за себе постояти, не хвилюйся — Катя підбадьорливо поплескала хлопця по плечу, однак на його обличчі, всеодно було непомітне хвилювання, тому той промовив до неї:

— Гаразд, але будь обережна і напиши коли доїдеш додому, добре?

— Океей, я тобі обов’язково напишу. — чоловік наостанок ніжно обійняв її і сказав:

— Ну тоді, до зустрічі, моя Дюймовочка

— До зустрічі, Стеценко) — жартома відповіла та на свою кличку, і Стерненко підхопивши жарт, усміхнувся і заплативши за себе на барі, вийшов з кафе, залишаючи Острозьку наодинці зі своїми думками, не враховуючи те, що у кав’ярні було трохи людей

  

Зайшовши у квартиру, Катя зняла взуття з себе і побігши до спальні, просто провалилась у ліжко, але згадала, що має написати Сергію і написала йому коротке повідомлення:

“Я вдома, зі мною все добре” — він дуже швидко відповів на її повідомлення і написав:

“Слава богу, я вже почав хвилюватись за тебе (⁠˘⁠･⁠_⁠･⁠˘⁠)” — жінка з втомленою усмішкою відповіла:

“Я просто втомилась, надто був насичений день у мене” 

“Тоді краще піди відпочинь, на добраніч, моя Дюймовочка”

“Добраніч, мій Стеценко)” — адвокатка пішла готуватись до сну і після того, як та вмилась та почистила зуби, вона провалилась у ліжко і заснула