Вино

Дін роздратовано витер губи тильною стороною долоні та скривився. Вино. Як же він його ненавидів. Цей липкий солодкуватий запах, цей багряний колір, цей нудотний смак.  Низка вишуканість.

Дін ненавидів вино, але Кастіеля він ненавидів більше.

Келих полетів, ударився об чорний ламінат і з характерним дзвоном розлетівся на маленькі уламки. Розбився. Як він сам. Вино потекло, Дін гидливо відступив на пару кроків, щоб не забруднити туфлі, і видихнув.

Обернувся.

Кас сидів у кутку, він тремтів і обіймав себе руками, шкіра вкрилася пухирцями, а світлі волоски на руках стали дибки. Дін його ненавидів, він бажав йому смерті, Кас був йому огидний.

Дін підійшов до нього, Кастіель злякано смикнувся і сильніше забився в кут, як побите щеня. Дін простяг йому руку, Кастіель зацьковано глянув на неї й підтис губи. Він опустив погляд у підлогу. Вії легенько торкнулися щік і відтінили їх м’якими контурами. Кас був таким же вишуканим як чортове вино, навіть у такому стані.  Дін стиснув порожню долоню в кулак, всього на пару секунд, а потім нахилився до Кастіеля.  Той затремтів наче впійманий у сітку метелик, йому неймовірно хотілося полетіти, але він не міг, Дін взяв його на руки та поніс у своє ліжко.

– Припини брикатися.  – тихо сказав Дін, укриваючи Каса ковдрою. Це подіяло. Завжди діяло. Кас завжди слухав, коли Дін говорив із ним так.

Він ліг поряд. Прикрив очі. Обійняв Кастіеля.  Це він зробив майже за інерцією. Адже обіймати Каса завжди здавалося так правильно. Дін обіймав його щоночі. Дін хотів це зробити. Він запаморочливо пахне, не як вино, а як липневі грози.

Кас знову сіпнувся, але швидко затих. Знову заплющив очі й дивовижно швидко заснув.  Дін міг лише вражатися з цього. Сам він засне ще не скоро.

У двері постукали. Це покоївка. Вона втомлено протерла лоба рукою, побачивши калюжу вина і прозорі скельки, що розсипалися, і почала прибирати. Дін послав їй вибачальний погляд. На Каса вона навіть не глянула. Тут ніхто на нього не дивився, чим вони дуже гнівали Діна. Зараз він вирішив це проігнорувати. Не хотілося Каса будити.

І де ж ти вештався…

Ця думка не давала йому спокою, але йому вона подобалася більше, ніж відповідь на це запитання. Адже глибоко всередині Дін знав  відповідь. Він міцніше обійняв Каса, намагаючись ігнорувати існування цієї відповіді. Головне, що Кас знову тут. Знову з ним.

Через якийсь час Дін теж заснув.

Ранок, як і завжди, був тяжкий. Чорні хмари над будинком нависли, здавалося, на вічність, а там, де проглядало сонце, світло було таким блідим і неприродним, що тільки більше потьмарювало кімнату. Дін підвівся і вирішив переодягтися. Вчора він так і заснув у своєму костюмі добряче його пом’явши.

Потім Дін глянув на Каса. Він спав як немовля.  Такий маленький, плечі тонкі, оголені, волосся подекуди завивались у кучері.  Він був такий гарний, що пробачити йому можна було все.  Нехай Кас ніколи й не просив вибачення.

Вчорашня пляшка вина так і стояла на своєму місці. Дін, наплювавши на ранню годину, дістав новий цілий келих і налив туди вина. На це приємно дивитись. Як свіжа порція алкоголю круговими рухами обводить червоним блискуче чисте скло, наче плавні хвилі. Миленько.

Дін зробив ковток. Що ж, він сьогодні знову полюбив вино. І він досі кохає Кстіеля. На жаль.