Виноградна лоза.

Початок дев’ятнадцятого століття. Французька республіка. Париж. 

 

1800 рік, осінь. На вулиці було прохолодно, цей не дивно, адже на дворі був листопад. Люди ходили в пальтах. Все дихало звичайним життям Парижу. Один хлопчина бігав по вулиці з газетами в руках та кричав.

“Новина! Новина! Дочка Франсуа Клода де Шаріоль, колишнього маркіза де Буйє досягла успіху у виноробстві з свого найбільшого винограднику! Молода Мерелін де Буйє досягла успіху і тепер є однією з найбагатших людей Французької республіки!” 

 

Дівчина у темному платті з чорним волоссям та очима кольору квітів гліцинію сиділа біля вікна у своїй кімнаті, вона пила червоне вино з келиха та з посмішкою на обличчі спостерігала за людьми, які читали газети про неї. 

 

– Ах, яке блаженство, – хитаючи у руках келих солодкого червоного вина, мовила дівчина. – Ця справа була такою ж солодкою, як і це чудове вино. 

 

Кінець вісімнадцятого століття, незадовго до початку революції (1789 – 1799). 

 

Мерелін де Буйє – елегантна дівчина, серед дворян її знали всі. Єдина дочка маркіза де Буйє. Красива дівчина, кандидатів на роль нареченого було багато, але всім вона відмовила. Так як вона була єдиною дитиною в сім’ї батьки дуже любили її та опікали, через що вона не може собі уявили щоб хтось міг їй відмовити. Будь то їжа, дорогий одяг, аксесуари чи навіть будинок. Вона мала все, але одного їй все-таки не вистачало.

 

Грошей її сім’ї, Мерелін бажала грошей. Їй хотілось ніколи не обмежувати себе у різних вишуканих стравах, у винах.  Але коли дочка прийшла до батьків з проханням переписати на неї всі статки маркізату де Буйє, вони їй відмовили.

 

Це було вперше, вперше їй хтось відмовив, так щей це зробили її батьки. Як так могло статися? Чому вони не хочуть зробити це прямо зараз? 

Причин було дві. Перша причина це та, що маркіз з маркізою прекрасно розуміли, що їхня дочка занадто розбещена леді, щоб керувати маркізатом. 

А друга: 

– Доню, ми не можемо це зробити, – заперечив маркіз де Буйє. 

– Що? Чому це?! Рано чи пізно це повинно було статися, так чому не зараз?! – її розлютило те, що їй відмовили. 

– З самого початку так все і мало бути, але тепер дещо змінилось, – мовила маркіза, – твій брат нарешті повертається, він прислав нам лист, що нарешті може повернутись. І так як він старший син  стане головою сім’ї де Буйє. Яке щастя, що мій син залишився живим та повернеться. 

– Який до дідька брат? В мене його немає, – після цих слів дівчина розвернулась і пішла до себе в кімнату. 

 

Через п’ять днів її брат приїхав до маєтку. Дівчина тоді сиділа біля вікна та спостерігала за тим, як батьки зустрічали її брата. Це був вродливий хлопчина: чорні пасма волосся, чорні очі, глянеш в них і наче впадеш в чорну безодню. 

– Який вродливий, так він і є молодий господар? – промовила служанка Мерелін. Дівчина глянула на служанку і знову перевела погляд у вікно. 

– Еге ж, вродливий, але це йому не допоможе, – дівчина підняла келих червоного вина та почала колихати його у руці, дивлячись через червону рідину на хлопця. В той момент брюнет глянув прямо у вікно дівчини та посміхнувся, та здивувалась і піднявши трохи вище келих, посміхнулась та ковтнула трохи вина. Вона пила за брата, а точніше за його скоре зникнення з її життя. 

 

Хлопця звали Доріан. Доріан де Буйє. Щойно він з’явився в кругах дворян – став зразу ж популярним. Красивий, так щей герой війни. 

 

Отож бо, Мерелін добилась великого успіху, коли вклала свої кошти у вирощування винограду та приготування вина.  Це стало її квитком у щасливе майбутнє з горою їжі та напоїв. Вона, звичайно ж, могла вийти заміж за якогось сина герцога Барського чи герцога Ла Форс, але вона не хотіла залежати від чоловіка. Вона бажала власних грошей. 

 

В той день, коли Доріан повернувся до маєтку, Мерелін пообіцяла собі знищити всіх тих, хто завадив їй заполучити кошти маркізату. Її батьки, які вперше їй відмовили. Та як вони взагалі посміли таке зробити?! Єдина дочка, завжди була чемною, та радувала своїх батьків успіхами у всьому. Та її брат, Доріан, який, повернувшись, стене маркізом. Їй ж не залишиться коштів на щасливе життя з їжею. Неподобство! 

 

З того дня, коли у Французькому королівстві всі дізнались про наслідника маркіза де Буйє, почалась місія знищення маркізату де Буйє. Діло в тім, що вино, яке виготовлялось та продавалось, мало невідомого власника, але Мерелін відкрила своєї ім’я після того, як це стало популярним, дівчина стала ще впливовішою людиною. Тепер її вино купують всі люди. Гру з конкурентами виграла дівчина. Вино продавалось з назвою: “extrémité”, що з французького означає “кінець”. Дивна назва як для вина, але ніхто цим не цікавився. Головне, що вино було найвищої якості. 

 

Одного вечора в кімнату дівчини зайшов її старший брат. 

– Чого тобі, Доріане? – запитала дівчина. 

– Ми давно не бачились, хіба ти не бажаєш поговорити зі мною, моя люба сестро? 

– Не маю про що з тобою говорити.

– А ти якою була, такою і залишилась. Завжди була дволикою. На публіці – найвишуканіша дівчина століття, а перед людьми, які явно тебе дратують – ще та кобра. Завжди дивилась з неприязню. Саме зараз ти так і дивишся на мене. 

– Ти прийшов мене позлити? 

– Агов, сестро, давай забудемо всі наші сварки. Нам варто жити у дружбі. Тим паче, ми можемо дуже добре співпрацювати. – Хлопець сів за стіл і наказав слузі налити йому вино. Та послухала, а після чого вона вийшла за його ж наказом. 

– Співпрацювати? З тобою? Пф, не сміши мене. Навіщо тобі це? 

– Я знаю чого хочеш ти, сестро. І я також хочу дещо. Це вигідна пропозиція, тобі так не здається? 

– Пф, чого я хочу? Звідки тобі це знати? 

– О, я дуже добре це знаю. Ти бажаєш грошей маркізату. А причина криється в твоєму бажанні мати найвишуканіші страви та вина цього світу. 

– Навіть якщо ти правий, що ж тобі потрібно від мене? 

– Мені потрібна твоя підпільна організація та ще дещо. 

– Справжній пацюк, – дівчина розсміялась. – Ти винюхав навіть про це. Ти дивуєш, так швидко ти це зробив. Про це навіть не змогла винювахи королівська сім’я. Але дозволь запитати, що ж під “ще дещо” ти бажаєш, щоб я зробила. 

– Моя люба сестро, чи не бажаєш ти вбити наших батьків та стати маркізою де Буйє?

– Що? Вбити батьків та стати маркізою? Але для цього мені потрібно вбити й тебе. 

– О ні, я можу просто передати тобі титул без кровопролиття. Всі статки будуть твої. Всі гроші, всі вина, вся їжа. Ти можеш мати це все. Подумай як слід. – Брюнет піднявся. 

– Але яка тобі з цього вигода? – Доріан зупинився. 

– Мені не потрібні багатства маркізату. Я хочу знищити Французьке королівство. Але ти не хвилюйся, я залишу тебе живою і ти зможеш жити, як і хотіла. Бувай, сестро.

 

Мерелін ще довго роздумувала над слова свого брата. Знищити королівство. Це занадто грандіозні плани. Але якщо вона зможе жити як мріє – вона погодиться. 

 

Через деякий час брюнетка погодилась співпрацювати з Доріаном. І вже через два роки, коли вона змогла значно прибільшити вирощування винограду та прибуток від вина став трохи більший. 

 

У роки революції все стало ще більш яснішим. Доріан підтримував Наполеона Бонапарта, що було хорошим порятунком для Мерелін. 

У 1791 році, у роки революції Мерелін вбила своїх батьків. В той час всі були напружені, а так як маркіз де Буйє був на стороні короля Людовика XVI становище сім’ї було похитним. Але за обіцянкою Доріана ніщо не буде загрожувати ні статкам маркізату, ні самій Мерелін. Це він гарантував. 

 

Отож бо, полудень літнього дня в 1791 року. За словами Франсуа, вони повинні тікати до кінця літа, але все ж цей план вони не зможуть перетворити в реальність. Того дня, вони обідали в трьох: маркіз, маркіза та Мерелін. 

Коли слуги принесли одне із найкращих вин, виробництва Мерелін, дівчина почала говорити.

– А ви, батьку, гадаєте, що ми зможемо втекти? 

– Що за дурні запитання. Звичайно, мила. Я вже майже все підготував. 

– Яке ж щастя, що до нас ще не добралися, – мовила маркіза. 

– Дійсно, чому ж так? Ви не гадали? – дівчина посміхнулася. 

– Що ти маєш на увазі? – маркіз злісно глянув на доньку. Її реакція та слова йому не були до вподоби. 

– Та так, звичайні нісенітниці, – знизала плечима брюнетка. – Що ж, пригощайтесь вином. – Батьки кивнули головою та спробували вино. 

– Воно дійсно чудове.  Ніколи не пробувала таке смачне вино.

– Хаха, – Мерелін почала сміятися, – правильно, ти більше ніколи й не спробуєш щось ще більш неперевершене ніж це! Адже сьогодні день вашої смерті.

– Що ти…?! – батько не зміг договорити, адже почав кашляти кров’ю. Матір дівчини вже давно валялась на підлозі. У кімнаті здійнявся гамір. Маркіз став на одне коліно. 

– А ти живучий, – промовила з байдужістю дівчина. – Ну це те, що треба. Правда ж, брате? – Мерелін озирнулась назад. 

– Так, ти все правильно зробила, сестро, – хлопець підійшов та погладив дівчину по голові. 

– Ах ви! Хіба я не дав вам все, що ви потребували?! Невдячні створіння! 

– Батьку, якщо хочете прожити трохи довше – побережіть сили, – мовила брюнетка, її очі сяяли від задоволення. Це дійсно приносило їй задоволення, адже зовсім скоро все стане її, і тоді купатися в золоті, в їжу, в напоях вона зможе до кінця свого віку. 

 

В 1792 році пало Французьке королівство та постала Французька республіка. А в 1793 був страчений король Людовик XVI. До влади прийшов Наполеон I Бонапарт. Революція змінила багато чого в житті Франції. Це була епоха переходу від аристократії та абсолютизму до доби демократії. 

 

Аристократія зникла, почалась демократія. Доріан знав, що саме так все станеться, тому розказав про це Мерелін швидше. Вона змогла зберегти свої статки, як просто Мерелін де Буйе, а не як маркіза. Тому, дівчина стала одною із найбагатших людей початку дев’ятнадцятого століття.

 

Мерелін вбила батьків тільки через одну єдину відмову, а тепер має все, що так хотіла. Їжа, гроші та напої. Все, що бажала дівчина. Все тепер її.  Вона не тратила гроші на одяг, але завжди не жаліла грошей на вишукані страви. Але не було їй того замало? 

 

Було. Вона стала занадто ненажерливою в плані грошей та їжі. Тому ціни на вина зросли, що стало не по зубам всім людям Франції. А через декілька років вона втратила свої кошти. Борги. 

 

У Мерелін залишився тільки будинок. Вона сиділа зимою та тремтіла від холоду та голоду.  До неї завітав Доріант. 

– А ти стала жалюгідною, сестро. 

– Д.доріан! Брате, ти ж можеш дати мені грошей? Правда ж, любий брате? – вона впала до ніг чоловіка. 

– Хах, тільки глянь на себе, Мерелін, ти стала такою жалюгідною. Де твоя гордість? Варто позбавити тебе твоєї ж залежності, як ти стаєш такою нікчемою. Ти занадто багато хотіла, а тепер страждаєш. Як тобі, подобається твоє нове становище? – з усмішкою на обличчі сказав Доріан. 

– Так це ти! Ти це зробив. Зрадник! 

– Мерелін, твої гріхи великі. Я закривав очі на те, що ти робила. Твоя ненажерливість залишала людей без їжі, без грошей, без роботи. Ти навіть вбила декількох працівників: вони всього-то не змогли працювати, як ти хотіла. Тому, я трішки показав тобі, твоє місце. Розумієш, Мерелін? 

– Ти поплатишся за це!

– Скоріше це зробиш ти, – після цих слів Доріан пішов геть, залишивши Мерелін на самоті.

 

Вона помирала тяжко. Скоро настала зима, дівчина захворіла та довго мучилась, адже не було людини, яка її врятує, так само не було 

як такої їжі. Доріан не був дурнем, тома залишив сестрі їжу, щоб вона не померла за місяць чи два, а довго мучилась. 

 

Мерелін де Буйє померла зимою, 1812 року. Сама у великому маєтку, з голодом, холодом та пневмонією. Це те, що оточувало дівчину впродовж останніх місяців нікчемного життя Мерелін не Буйє. 

 

Вона була грішницею. Гріх ненажерливості буде завжди клеймом на її імені серед живого люду та серед грішників у підземному царстві мерців.